Решение № 132963676, 24.12.2025, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/264/25

Провадження № 2/293/394/2025

24 грудня 2025 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Козлова А.І.,

представника відповідача адвоката Ліпської-Романченко Г.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним запису про скасування заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

І. СУТЬ СПРАВИ

11.03.2025 до Черняхівського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним запису про скасування заповіту ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 від 09.08.1979, вчинений на підставі заяви від 11.03.1985.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . На день своєї смерті він проживав в будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок на праві власності належав матері її покійного чоловіка - ОСОБА_3 . В 1988 році ОСОБА_3 померла. Оскільки її чоловік ОСОБА_4 на день смерті своєї матері проживав разом з нею, то він фактично прийняв спадщину після її смерті. Окрім того, мати її чоловіка залишила заповіт від 09.08.1979 року, яким заповіла йому вказаний будинок. З 1981 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 вони проживали в одному будинку. ОСОБА_4 допомагав матері по господарству, добудовував будинок за свої кошти, сплачував комунальні послуги та здійснював догляд за матір`ю, особливо в останній рік життя, коли вона була тяжко хвора.

За таких обставин, заява покійної ОСОБА_3 про скасування заповіту викликає у неї обґрунтовані сумніви щодо її походження та підпису, зробленого на ній від імені ОСОБА_3 , а тому просить суд визнати недійсним запис у заповіті від 09.08.1979.

ІІ. ПРОЦЕДУРА та КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 26.05.2025 справа №293/264/25 передана на розгляд судді Збаражському О.М.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 29.05.2025 позовна заява залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду від 29.05.2025, позивачем подана позовна заява в новій редакції 13.06.2025.

02.07.2025 ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом сторін, витребувано докази згідно поданого клопотання.

Ухвалою від 29.07.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 28.08.2025.

30.07.2025 до суду надійшов відзив на позов, згідно якого представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила, оскільки права позивача не порушено, крім того позивачем пропущено строк позовної давності.

Ухвалою від 28.08.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено поновити строк для подачі відзиву на позов, прийняти відзив на позов до розгляду, відкласти підготовче засідання на 30.09.2025.

Ухвалою від 30.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 04.11.2025.

04.11.2025 ухвалою суду підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 02.12.2025, витребувано з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області для огляду в судовому засіданні оригінал заповіту ОСОБА_3 від 09.08.1979, та Реєстр (журнал) реєстрації нотаріальних дій Вільської сільської ради Житомирського району Житомирської області в якому зафіксовано скасування заповіту ОСОБА_3 11.03.1985.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, викладених у відзиві.

Представник третьої особи на стороні відповідача - Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області щодо заявлених позовних вимог поклалась на розсуд суду.

В судовому засіданні 16.12.2025 суд відклав складання та проголошення рішення на 22.12.2025.

22.12.2025 суд склав та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Судом під час розгляду справи встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Щербини Черняхівського району Житомирської області померла ОСОБА_3 (а.с.89, 92). Спадкова справа щодо майна померлої не заводилась (а.с.95).

Згідно заповіту від 09.08.1979, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вільської сільської ради народних депутатів Гончар В.І., зареєстрованого у реєстрі за №6, ОСОБА_3 заповіла усе своє майно, в тому числі будинок своєму сину ОСОБА_4 (а.с.139).

За заявою ОСОБА_3 від 11.03.1985 року зазначений заповіт було скасовано (а.с.14, 139).

Відповідно довідки виконавчого комітету Вільської сільської ради від 15.11.2006 № 758, будинок за адресою АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_3 відносився до типу колгоспного двору, і на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніхто з нею не проживав і не був прописаний до її будинку (а.с.89).

В довідках виконавчого комітету Вільської сільської ради зазначено, що ОСОБА_2 проводила поховання свого дядька ОСОБА_4 , проживала разом з ним і вели спільне підсобне господарство (а.с.122, 122зв.); будинок за адресою АДРЕСА_1 рахувався за ОСОБА_3 та з 1972 року був зареєстрований (а.с.123зв.).

Згідно довідки Оліївської сільської ради від 06.01.2023 року № 11, ОСОБА_2 з 03.03.1988 року постійно проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 (а.с.124).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті він (тимчасово) проживав та був зареєстрований з 19.11.2001 в буд. АДРЕСА_1 (а.с.82, 124зв.).

Згідно довідки Черняхівської державної нотаріальної контори від 18.10.2013, після померлого ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в АДРЕСА_1 , спадкоємцем є ОСОБА_1 , дружина померлого, шляхом подання 20.04.2004 заяви до нотаріальної контори (а.с. 94).

Відповідно до довідки Вільської сільської ради від 10.06.2020 року № 522, будинок АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи (колгоспний двір). ОСОБА_4 членом колгоспного двору не являвся, так як не був зареєстрований та не проживав (а.с.125).

Згідно довідки Оліївської сільської ради від 25.06.2024 року надано копії погосподарських книг щодо домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , згідно яких: за 1980-1990 роки голова сім`ї ОСОБА_3 , померла а.з. №1 від 09.03.1988р; за 2001-2005 роки член домогосподарства, записаний першим ОСОБА_4 , помер а.з. №3 від 16.01.2004; за 2006-2011 роки користувач домоволодіння ОСОБА_2 (а.с. 117-121, 121зв.).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 29.09.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, третя особа - реєстраційна служба Черняхівського РУЮ Житомирської області, про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю (а.с.8-9).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13.05.2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання недійсним запису про скасування заповіту (а.с.10-12).

IV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ

Спадкові відносини у даній справі виникли при складанні запису про скасування заповіту у 1985 році, тобто застосуванню підлягають положення ЦК УРСР 1963р., і спір про визнання недійсним запису про скасування заповіту має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, зокрема Закону УРСР «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 та Інструкцієї про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975року (надалі також Інструкція).

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

За положеннями статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно ст.544 ЦК Української РСР 1963 року заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Статтею 39 Закону УРСР «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 (в редакції, яка діяла до 01.01.1994) визначено, що державний нотаріус, службова особа виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, посвідчують заповіти, якими скасовуються або змінюються раніше складені заповіти, та засвідчують справжність підписів заповідачів на заявах про скасування чи зміну заповітів. Про це у кожному випадку робиться відповідний напис на всіх примірниках заповіту, що змінюється або скасовується, і відмітка в реєстрі нотаріальних дій.

Вказана норма статті Закону кореспондується з п. 104 Інструкції (чинної на час внесення запису про скасування заповіту), згідно якої державні нотаріуси на підставі заповітів або заяв заповідачів, якими скасовуються або змінюються раніше складені заповіти, роблять про це у кожному випадку відповідний напис на всіх примірниках заповітів, що змінюються або скасовуються, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку нотаріально посвідчених заповітів. На заяві про зміну чи скасування заповіту державний нотаріус обов`язково засвідчує справжність підпису заповідача. Справжність підпису заповідача на такій заяві може бути також засвідчена виконавчим комітетом міської, селищної, сільської Ради депутатів трудящих або консульською установою.

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Як видно з копії заяви від 11.03.1985, зробленої від імені ОСОБА_3 про скасування заповіту від 09.08.1979, заява не містить засвідчення справжності підпису заповідачки ОСОБА_3 .

При цьому, копія заповіту від 09.08.1979, як і його оригінал, оглянутий в судовому засіданні, містить запис: «Заповіт скасовано 11.03.1985 секретар виконкому / підпис». Запис про скасування заповіту внесено до журналу Реєстр для реєстрації нотаріальних дій Вільської сільської ради Черняхівського району, який оглянутий в судовому засіданні, містить запис: «Заповіт скасовано 11.03.1985 секретар виконкому / підпис».

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР 1963 року його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР, чинного на момент відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (частина перша статті 550 ЦК УРСР).

Таким чином, за статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном.

Відповідно до пункту 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975року, діючої на час виникнення спірних правовідносин, Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця

проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Позивачем, як спадкоємцем після померлого чоловіка ОСОБА_4 , не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , після відкриття спадщини, протягом встановленого строку, вчинив дії, спрямовані на прийняття спадщини відповідно до вимог статті 549 ЦК УРСР. Матеріали справи не містять доказів факту його проживання з померлою ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, не надано також доказів того, що ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 здійснював догляд за спадковим майном чи розпоряджався ним. Рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_3 не надано.

Таким чином, доказів того, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління або володіння спадковим майном суду позивачем не надано.

Також судом встановлено, що ОСОБА_4 не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини.

Отже, позивачем не доведено того, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 549 ЦК УРСР та набув право на спадкове майно.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У свою чергу, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування спадковим майном померлої ОСОБА_3 у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо житлового будинку, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивач зобов`язана була довести, що запис про скасування заповіту ОСОБА_3 порушує її права та інтереси, зокрема, її право на будинок АДРЕСА_1 .

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом та вказуючи про порушення її прав відповідачем, покликається на те, що вона в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , повинна успадкувати будинок АДРЕСА_1 , який був успадкований ОСОБА_4 по заповіту після смерті матері ОСОБА_3 .

Оскільки предметом даної справи є визнання недійсним запису про скасування заповіту ОСОБА_3 , зокрема на будинок АДРЕСА_1 , спірні відносини в даній справі безпосередньо впливають та зачіпають особисті майнові права та інтереси відповідача ОСОБА_2 з приводу володіння, користування та розпорядження спірним будинком.

Однак, позивач не зазначена в заповіті, її чоловік в спадщину не вступив, тобто запис про скасування заповіту не стосується інтересів позивача, оскільки саме відповідач проживає у будинку, який є спадковим майном ОСОБА_3 .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права на спадкове майно ОСОБА_3 , зокрема будинок АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_4 прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 549 ЦК УРСР, а тому позивач не є особою, яка успадкувала вказане майно після смерті чоловіка ОСОБА_4 .

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що вчинення запису про скасування заповіту ОСОБА_3 та користування вказаним вище житловим будинком відповідачем порушує її права на спадкове майно.

З огляду на наведене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони покликалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, встановивши відсутність порушеного права позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову через відсутність порушеного права позивача, питання застосування позовної давності щодо вимог позивача не розглядається.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ МІЖ СТОРОНАМИ

За змістом пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

адреса проживання: АДРЕСА_3 ,

РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

адреса проживання: АДРЕСА_4 ,

РНОКПП НОМЕР_2

Третя особа:

Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області,

адреса місцезнаходження: 12402, Житомирська область, Житомирський район, с.Оліївка, вул.Леоніда Ступницького, 68,

код ЄДРПОУ 04348409.

Повне рішення складено та підписано 29.12.2025.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ