Решение № 132958786, 26.12.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/6950/25

Провадження № 2/463/2756/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2025 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Ціпивко І.І.

з участю секретаря Метеллі Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 в розмірі 86000,00 грн, поклавши судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що 04.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №103207761, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 20000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит, яка, зі свого боку, не виконав умов кредитного договору. Укладаючи кредитний договір, відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії, визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якій, у свою чергу, були перераховані кошти відповідно до п. 2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням на користь відповідача.

19.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 75-МЛ/Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги й за договором про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Сума та розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 були передані позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно з договором відступлення прав вимоги № 75-МЛ/Т від 19.08.2021. Сума заборгованості відповідача становить 86000,00 грн відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20000,00 грн; заборгованість за процентами 66000,00 грн. Відповідачу було надіслано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості на адресу, вказану ним в кредитному договорі. Так як всупереч умовам договору про споживчий кредит взяті на себе зобов`язання зі сплати кредитної заборгованості та відсотків відповідач не виконував, чим порушив норми чинного законодавства, умови кредитного договору та права кредитора на своєчасне отримання зазначених коштів, позивач просив позов задовольнити.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Пащуком А.І. подано відзив на позовну заяву, в якому останній, вказує, що відповідач визнає дану суму заборгованості та відповідач не заперечує, того факту, що даний кредитний договір було укладено на таких умовах.

Наголошує, що відповідач визнає факт укладення кредитного договору, факт отримання коштів за кредитним договору та визнає суму заборгованості в сумі: 20 тис. грн.- заборгованість за сумою заборгованості та 6000 грн.-заборгованість за відсотками. Відповідач не пролонгував кредит та не збільшував строк кредитування. В розділі 4 кредитного договору визначено відповідальність сторін за невиконання умов кредитного договору, в тому числі відповідальність відповідача у випадку порушення строків повернення кредиту. А саме в п. 4.2. кредитного договору зазначено, що у випадку прострочення позичальником-відповідачем зобов?язань зі сплати заборгованості, кредитодавець починаючи з наступного дня наступного за датою спливу строку кредитування, має право (не обов?язок) нараховувати проценти за стандартною ставкою визначеною п. 1.6 в якості процентів за порушення грошового зобов?язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважають, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розмірі ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної ставки, передбаченої п.1.6 кредитного договору. Обов?язок позичальника по сплаті таких відсотків настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Також наголошує, на тому що позивач просить суд стягнути із відповідача відсотки в сумі 66 тис. грн. за період з 04.05.2021 року по 02.08.2021 року, тобто за період 2 місяці 30 днів.

Позивач зобов?язаний був розрахувати проценти за період кредитування з 04.05.2021 року по 03.06.2021 року, які становлять 6000 грн та відсотки нараховані за ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 04.06.2021 року по 02.08.2021 року, як відсотки за порушення виконання грошового зобов?язання в сумі 60 тис.грн. Важливим є те, що відповідальність настає лише після відповідної вимоги кредитодавця, а такої вимоги пред?явлено не було і матеріали справи такої вимоги не місять.

Первинний кредитор не пред?являв вимоги про стягнення відсотків по ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позовні вимоги також не містять вимоги стягнення відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому вимога про стягнення заборгованості по відсотках за період 04.06.2021 року по 02.08.2021 року в сумі 60000,00 грн. є безпідставними, оскільки сам позивач не просить в позовній заяві їх стягнути.

Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування споживач звільнений від відповідальності за прострочення зобов?язань за договором про споживчий кредит (позику) за період дії карантину.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2025 заяву представника відповідача адвоката Пащука А.І. про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30.09.2025 року у цивільній справі №463/6950/25 задоволено. Заочне рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30.09.2025 року у цивільній справі №463/6950/25 скасовано. Ухвалено справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12 год. 00 хв. 25 листопада 2025 року в приміщенні Личаківського районного суду міста Львова за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05 листопада 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І /а.с. 108/

25.11.2025 представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Пащуком А.І. подано письмові пояснення щодо позову /а.с. 117-118/.

Розгляд справи по суті відбувся 17.12.2025 без участі сторін.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Пащук А.І. в судове засідання не прибув, явки довірителя не забезпечив. Разом з тим, позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у письмових поясненнях на позов.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частину п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17.12.2025, є дата складення повного тексту судового рішення 26.12.2025.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З договору про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 судом встановлено, що такий укладено між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.1 вказаного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений у п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строк/терміни, що визначені договором. Згідно з п. 1.2 договору сума кредиту становить 20000,00 грн; згідно з п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 04.05.2021; відповідно до п. 1.4 термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 03.06.2021 /а.с. 37-40, 43/.

Згідно з графіком платежів до договору про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 загальна вартість кредиту станом на 03.06.2021 становить 26000,00 грн, з яких: 20000,00 грн сума кредиту за договором, 6000,00 грн проценти за користування кредитом /а.с. 41/.

Вищезгадана інформація відповідає відомостям, відображеним у паспорті споживчого кредиту № 5025488, що є додатком № 2 до договору про споживчий кредит /а.с. 41 на звороті-43/.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір №103207761 від 04.05.2021, останній пройшов ідентифікацію ТОВ «Мілоан», одноразовий ідентифікатор W52454 /а.с. 43 на звороті/.

Згідно з копією платіжного доручення № 27333302 від 04.05.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти згідно з договором №103207761 від 04.05.2021 у сумі 20000,00 грн /а.с. 44/.

Згідно з договором відступлення прав вимоги № 75-МЛ/Т від 19.08.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ТОВ «Мілоан» передає (відступає) позивачеві ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників до договору /а.с. 46-53/.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 78-МЛ від 27.10.2021 сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором №103207761 від 04.05.2021 становить 86000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн; заборгованість за відсотками 660000,00 грн /а.с. 55/.

Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників за договором відступлення прав вимоги № 75-МЛ/Т від 19.08.2021 ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» прийняло реєстр боржників у кількості 2765, після чого від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» переходять права вимоги заборгованості від боржників і ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей; загальна сума заборгованості складає 62153618,74 грн /а.с. 54/.

Відповідно до платіжної інструкції № 38034 від 19.08.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплатила за відступлення прав вимоги 2497330,78 ТОВ «Мілоан» /а.с. 54 на звороті/.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №103207761 від 04.05.2021 заборгованість ОСОБА_1 не погашена /а.с. 45 на звороті/.

Відповідачці надіслано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості за вих. № 21029948/1727 від 13.06.2025 на адресу, вказану нею в кредитному договорі, так як всупереч умовам кредитного договору взяті на себе зобов`язання зі сплати кредитної заборгованості та відсотків відповідачка не виконувала, чим порушила норми чинного законодавства, умови кредитного договору та права кредитора на своєчасне отримання зазначених коштів /а.с. 55 на звороті/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону). Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20-ц.

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідачки лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення договору про споживчий кредит № 103207761 від 04.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання коштів позичальником ОСОБА_1 , наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Доводи сторони відповідача, про те, що нарахування позивачем відсотків з 04.06.2021 по 02.08.2021 в сумі 60000,00 грн є стягнення за ч. 2 ст. 625 ЦК України, а відповідно не відповідає умовам договору та не підлягають стягненню, є безпідставними з огляду на таке.

Дійсно, п. 1.3 та 1.4. договору про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 визначено що кредит надається строком на 30 днів з 04.05.2021. Термін повернення кредиту і сплати комісії та процентів за користуванням: 03.06.2021.

Відповідно до п 1.5.2. проценти за користування кредитом: 6000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6 визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 1.7. тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 цього Договору.

Разом з тим п. 2.3. визначено пролонгацію строку кредитування.

Так, згідно п. 2.3.1. продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід?ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник мас вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах. проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.

2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на | (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить бо днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.

У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, так дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах,

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підтвердження підписання відповідачем договору про споживчий кредит №103207261 від 04.05.2021 до матеріалів позовної заяви додано довідку про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 здійснив акцепт договору шляхом підписання аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора « W52454 » 04.05.2021, який відправлено на номер телефону, який належить відповідачу /а.с. 43 на звороті/.

Судом встановлено, що умови договору про споживчий кредит №103207261 від 04.05.2021, в тому числі щодо умов пролонгації договору, стороною відповідача не оспорювалися.

З урахуванням фактичних обставин договір про споживчий кредит №103207261 від 04.05.2021 підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідачка погодилася, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов він не заявляв.

Також, судом встановлено, та не заперечується сторонами, що станом на 03.06.2021 кошти відповідачем повернуті не були, а тому в силу п. 2.3.1.2. договору відбулась пролонгація договору на стандартних умовах. При цьому жодного погодження збоку відповідача не вимагалося, оскільки як згадувалося продовження відбувалося згідно з умовами договору, які ОСОБА_1 були погоджені при підписані 04.05.2021.

Тобто, нарахування відсотків з 04.06.2021 по 02.08.2021 в сумі 60000,00 грн є стягнення відсотків, згідно умов договору, а не за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На думку суду не заслуговують на увагу і покликання сторони відповідача на Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування», з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин (у період нарахування процентів)), у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов?язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов?язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов?язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов?язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов?язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов?язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Карантин, установлений постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) діяв на території України з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» звільняв споживача від відповідальності за прострочення зобов?язань за договором про споживчий кредит (позику) за період дії карантину.

Станом на дату розгляду даної справи судом п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачає таке: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов?язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (набрання чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів = 23 січня 2024 року), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов?язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів,

передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов?язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов?язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов?язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.»

Тобто у період з 01.03.2020 по 23.01.2024 споживач звільняється законом від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення за кредитним договором. Будь-які платежі, нараховані у вказаний період за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов?язань за кредитним договором підлягають списанню кредитодавцем. Тобто звільнення стосується неустойки (штраф, пеню) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов?язань за таким договором. прострочення за кредитним договором.

Всуперч наведеному, вказані прострочення за кредитним договором в даному випадку відсутні. Як зазначалося вище, нарахування відсотків з 04.06.2021 по 02.08.2021 в сумі 60000,00 грн є стягнення відсотків, згідно умов договору, а відповідно не може бути прострочення за кредитним договором у виді неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов?язань за таким договором.

Таким чином, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка не виконала взятих на себе за договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 86000,00 грн.

Враховуючи положення договору відступлення прав вимоги № 75-МЛ/Т від 19.08.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103207761 від 04.05.2021, відповідно до якого боржник ОСОБА_1 зобов`язаний здійснити платіж факторові ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який однак повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в Додатковій Постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У розумінні положень частини п`ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

При цьому, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд погоджується з доводами представника позивача адвоката АО «Апологет» Усенка М.І. про те, що долучені до матеріалів заяви докази підтверджують надання адвокатом правової допомоги позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» при розгляді справи № 463/6950/25.

Також 25.11.2025 представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу у зв`язку з невідповідністю їх принципам розумності та справедливості.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, наявність зі сторони відповідача клопотання про зменшення суми судових витрат дійшов переконання, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79018, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28; ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк») заборгованість за договором про споживчий кредит №103207761 від 04.05.2021 в розмірі 86000,00 грн (вісімдесят шість тисяч грн 00 коп.), яка складається з: 20000,00 грн (двадцять тисяч грн 00 коп.) заборгованість за сумою кредиту; 66000,00 грн (шістдесят шість тисяч грн 00 коп.) заборгованість за сумою відсотків; 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору та 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2025 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО