Решение № 132874124, 24.12.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №204/11119/24

Провадження №2/204/782/25

РІШЕННЯ

іменем України

24 грудня 2025 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Книш А.В.,

секретар судового засідання Малкамова О.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровська міська рада про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оформити та подати до Дніпровської міської ради спільну заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оформити та подати до Дніпровської міської ради спільну заяву про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передачу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у оренду, а також розподілити судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , складається з трьох квартир. У квартирі АДРЕСА_3 проживає та вважає себе власником позивач, у квартирі АДРЕСА_4 відповідач ОСОБА_5 , у квартирі АДРЕСА_5 відповідач ОСОБА_6 . Домоволодіння є самовільно побудованим, право власності на вказане домоволодіння не оформлено. Домоволодіння знаходиться на земельній ділянці 498 кв.м. та фактичними користувачами спірної земельної ділянки є позивач та відповідачі. Наприкінці липня 2024 року позивач задля набуття права на вказану земельну ділянку звернувся до Дніпровської міської ради з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак у відповідь ДМР листом повідомила: «Пiд час розгляду Вашого клопотання та документiв, доданих до нього, було встановлено, що домоволодiння складається з трьох квартир. Якщо на земельнiй дiлянцi розташовано житловий будинок, господарськi будiвлi i споруди, що перебувають у спільнiй власностi кiлькох громадян України, клопотання подається одночасно всiма спiввласниками жилого будинку...Враховуючи вищевикладене, у Департаменту вiдсутні правовi пiдстави для пiдготовки вищенаведеного проєкту рiшення мiськокої ради стосовно земельної дiлянки за адресою: провулок Миколи Погрібняка N5.». Проте, відповідачі у порушення статей 118, 119, 123 ЗК України ухиляються від оформлення документів на земельну ділянку, не бажають звертатися до Дніпровської міської ради зі спільною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розробляти проект землеустрою щодо зазначеної відведення земельної та в подальшому звертатися до Дніпровської міської ради зі спільною заявою про погодження такого проекту землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки та відведення земельної ділянки та передачі її в оренду.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

28 лютого 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 , в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування відзиву зазначено, що відповідач ОСОБА_5 визнає наступні факти та обставини: 1) факт самовільного будівництва домоволодіння, яке розташоване у АДРЕСА_1 ; 2) факт того, що позивач, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є володільцями і користувачами домоволодіння. Разом із тим, відповідач ОСОБА_5 має певні сумніви щодо того чи є сторони у справі власниками (співвласниками) домоволодіння, з урахуванням того, що права власності не зареєстровані у встановленому порядку, а також в силу приписів ст. 105 ЦК УРСР. Сам же позивач у тексті позовної заяви від 29.01.2024 просив визнати за ним право власності на 41/100 частину домоволодіння, не вважаючи його спільною сумісною власністю. Також відповідач ОСОБА_5 не згодна із тим, що домоволодіння перебуває у спільній сумісній власності сторін у справі, оскільки станом на вересень 1983 року у складі домоволодіння були визначені «ідеальні частки», що підтверджується Актом часток від 06.09.1983. Крім того, відповідач ОСОБА_5 заперечує факт того ніби вона ухиляється від оформлення належним чином речових прав на домоволодіння та/або земельну ділянку, на якій відповідне майно побудоване. В контексті вищевикладеного наголошено на тому, що: по-перше, конфлікт з позивачем виник з причин того, що останній у 2024 році подав позов, яким намагався визнати за собою право власності на 41 % домоволодіння, фактично за рахунок привласнення собі окремих будівель і споруд, які відповідач ОСОБА_5 вважає своєю власністю; по-друге, позивач жодним чином не звертався до відповідача ОСОБА_5 з будь-якими пропозиціями щодо оформлення прав на земельну ділянку; по-третє, відповідач ОСОБА_5 станом на теперішній час не має грошових коштів для оплати витрат, пов`язаних з виготовленням проекту землеустрою земельної ділянки, через що вона не може брати на себе відповідні зобов`язання. Згідно із базовою нормою, яка діяла на час побудови домоволодіння, відповідні будівлі і споруди є об`єктами самочинного будівництва, а тому щодо них не виникає право власності (в силу прямої законодавчої заборони на право розпорядження, яке є базовою складовою права власності). За таких обставин доволі дискусійними є висновки позивача про те, що він разом із іншими сторонами у справі є власниками домоволодіння. Відповідач ОСОБА_5 наголошує, що у позивача відсутні порушені, невизнані або оспорені права, оскільки жодний нормативно-правовий акт та/або договір не містить обов`язку відповідачів оформлювати та/або подавати будь-які заяви до органів місцевого самоврядування чи брати участь у розробці проекту землеустрою. Незалежно від типу спільної власності на майно (часткова чи сумісна), здійснення права власності відповідним майном відбувається за згодою співвласників та на основі досягнутих домовленостей, що виключає можливість застосування судового примусу до відповідних правовідносин. У даному випадку позивачем жодним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні факт порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_5 , ні наявність у позивача такої мети, заради досягнення якої необхідне судове втручання у права відповідачки, ні того, що відповідні зобов`язання покладені на відповідача ОСОБА_5 положеннями чинного законодавства України, що вказує на необхідність відмови судом у задоволенні позову.

07 березня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3 , в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування відзиву зазначає, що позивач наголошує саме на ухиленні відповідачів, як співвласників домоволодіння, від звернення зі спільною заявою до Дніпровської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Однак зазначений факт щодо ухилення від звернення до Дніпровської міськради відповідачем ОСОБА_6 не визнається та заперечується. Єдиним документом який надходив від позивача, однак на адресу дочки відповідача ( ОСОБА_7 ), була позовна заява ОСОБА_4 до відповідачів: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про визнання права власності на частину домоволодіння та виділення її в натурі (справа N204/919/24). У зазначеному позові ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право власності, в тому числі на частини домоволодіння, які перебувають у володінні та користуванні як сім`ї ОСОБА_5 , так і сім`ї ОСОБА_6 . Однак, позовна заява ОСОБА_4 у справі N204/919/24 була залишена без розгляду у зв`язку з не усуненням недоліків, які були виявлені після відкриття провадження у справі. Та відповідно, жодних інших документів, пропозицій, звернень тощо щодо спільного звернення для отримання дозволу та інших документів від позивача на адресу відповідача не надходили. Також наголошено, що відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України вбачається, що звернутися з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, має право зацікавлена особа та лише за своїм бажанням. Відповідно це саме право особи, а не обов`язок на реалізацію або не реалізацію свого конституційного права на землю та жодним чином така особа не підлягає зобов`язанню. Однак, отримавши лист відмову Дніпровської міської ради N8/7-1485 від 17.08.2024 позивач вбачає, що його право на землю порушуються саме відповідачами. Проте жодних належних та допустимих обґрунтувань та доказів саме такій позиції не наводить. З аналізу положень ст. ст. 116,118,121 ЗК України не вбачається такої причини для неможливості надання дозволу, як не оформлення звернення всіма власниками домоволодіння. Тим більше, що домоволодіння сторін фактично поділене та використовується сторонами як три окремі одна від одної квартири. Крім того, зазначено, що позивачем не вірно було визначено коло відповідачів у даній справі, тим більше не надано ані доказів, ані нормативно-правового обґрунтування тому, що саме відповідачі порушили право позивача на реалізацію свого права на землю. Та відповідно взагалі залишено без уваги факт того, що право позивача було порушено саме Дніпровською міською радою, оскільки не було дотримано процедури розгляду і прийняття рішень щодо відведення земельних ділянок в оренду, оскільки за результатом розгляду заяви відсутнє рішення, а лист міськради від 17.08.2024 №8/7-1485 відповідно до норм Земельного Кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не є належним документом за результатами розгляду заяви позивача.

10 березня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_5 від представника позивача ОСОБА_8 , в якому вказано, що відповідно до позову у цій справі, підставою позову є невиконання відповідачами, що є фактичними землекористувачами земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , свого обов`язку з оформлення права на землю. Отже, позивачем жодних позовних вимог про визнання права власності, виділення часток зі спільної сумісної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у позові не заявляється. Відповідачем у відзиві визнано обставину користування як домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , так і земельною ділянкою, на якій воно побудовано, та обставину самовільного будівництва такого домоволодіння. Проте, як вже зазначалось у позові та не спростовано відповідачем доказами до відзиві, жодних документів як на вказану земельну ділянку, так і на домоволодіння відповідачка не має, реєстрація права власності на самочинно побудоване домоволодіння наразі неможлива, а буде можлива лише у разі надання земельної ділянки, на якій побудовано таке домоволодіння, у встановленому ЗК України порядку, чому передує оформлення та подання спільної заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлення та подання спільної заяви про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у оренду, про що і просить зобов`язати позивач відповідачів. Таким чином, предметом позову у цій справі є виконання обов`язку землекористувачами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з оформлення прав на таку. Оскільки вважають себе власниками домоволодіння та фактичними користувачами земельної ділянки декілька осіб, а не тільки позивач, то і звернення до ДМР повино відбуватись виключно за спільною заявою. Як вже зазначалось у позові, з особистою заявою позивач вже звертався до ДМР і отримав відмову саме через необхідність подання спільної заяви усіх осіб, що вважають себе власниками домоволодіння, що підтверджується наданим до позову листом ДМР N8/7-1485 від 17.08.2024. Тобто, дії про які позивач просить зобов`язати у позові відповідачів позивач особисто вчинити без їх участі не має можливості. Отже, оскільки наразі жодних документів, що підтверджували б право на користування земельною ділянкою як позивач, так і відповідачі не мають, то власник земельної ділянки може ініціювати процес знесення самочинного домоволодіння та процес повернення земельної ділянки власнику такої землі. Також звернуто увагу на ту обставину, що хоча відповідачка і ознайомилася із позовом, проте жодних дій направлених на добровільне оформлення та подання спільної заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлення та подання спільної заяви про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у оренду, про що і просить зобов`язати позивач відповідачів, не здійснила, що ще раз доводить обставину порушення права позивача на узаконення земельної ділянки та захисту себе від знесення частини домоволодіння власником якої він себе вважає та повернення земельної ділянки її власником.

18 березня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_6 від представника позивача ОСОБА_8 , в якому вказано, що поза увагою представник відповідача залишив ту обставину, що будівництво на земельній ділянці є самовільним, що виключає наявність прав на нього, позов подано до фактичних користувачів такої земельної ділянки. Крім того, представником відповідача знехтувано обов`язком залучити третіх осіб у разі порушення права та обов`язків, законних інтересів таких осіб. З урахуванням приписів статті 82 ЦПК України відповідачем у відзиві визнано обставину самовільного будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на забудову земельної ділянки є виключною компетенцією власника земельної ділянки, на якій здійснено таку забудову, будівництво житлового будинку без отримання згоди власника земельної ділянки є самовільним будівництвом і забудовник не набуває прав щодо збудованого майна. Відносини набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва до 01.01.2004р. не регулюється Цивільним кодексом України. Самовільно побудоване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути об`єктом права власності. Оскільки домоволодіння знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , то позивач та відповідачі, що проживають у такому домоволодінні та вважають себе його власниками є фактичними користувачами земельної ділянки. Як вбачається з позову у цій справі, підставою позову є невиконання відповідачами, що є фактичними землекористувачами земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , свого обов`язку за оформлення права на землю. Отже, позивачем жодних позовних вимог про визнання права власності, виділення часток зі спільної сумісної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у позові не заявляється. Отже, оскільки відповідачем у відзиві визнано обставину самовільного будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , то така обставина за правилом статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Проте, як вже зазначалось у позові та не спростовано відповідачем доказами до відзиву, жодних документів як на вказану земельну ділянку, так і на домоволодіння відповідачка не має. Реєстрація права власності на самочинно побудоване домоволодіння наразі неможлива, а буде можлива лише у разі надання земельної ділянки, на якій побудовано таке домоволодіння, у встановленому ЗК України порядку, чому передує оформлення та подання спільної заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлення та подання спільної заяви про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у оренду, про що і просить зобов`язати позивач відповідачів. Також, відповідачка не повідомляє контактні данні осіб чиї права та інтереси може стосуватись спір у цій справі та яких потрібно залучити у цій справі у якості третіх осіб, а ні окремо клопотання про залучення третіх осіб до суду не подає.

У судовому засіданні представник позивача Дрозд К.Т. позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзивах на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровської міської ради, належним чином та завчасно сповіщений про дату і час розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань не подавав.

Суд, вислухавши представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Садиленка О.Л., представника відповідача ОСОБА_6 адвоката Біжко Ю.О., а також дослідивши письмові докази, встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 01 березня 2024 року, в архіві КП «ДМБТІ» ДМР за адресою: АДРЕСА_2 , значиться дві інвентаризаційні справи. Згідно першої інвентаризаційної справи, відсутні відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за даною адресою. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи, домоволодіння побудовано самочинно, про що в інвентаризаційній справі виставлено відповідний штамп, на самочинно зайнятій земельній ділянці. Первинну інвентаризацію проведено згідно замовлення відділу комунального господарства Красногвардійського району для складання акту обстеження та складення акту ідеальних часток. Користувачами домоволодіння зазначено: позивача, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Власникам нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , надано акт ідеальних часток, складений КП «ДМБТІ» ДМР 06.09.1983 р., для пред`явлення у відділ комунального господарства Красногвардійського району. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутні відомості про затвердження або не затвердження цього акту часток. Згідно другої інвентаризаційної справи, домоволодіння побудовано самочинно. Користувачем зазначено ОСОБА_11 (т.1 а.с.111).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано (т.1 а.с.12,15-17).

Відповідач ОСОБА_5 визнала, що вона є донькою ОСОБА_9 .

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.174,175).

31 липня 2024 року позивач звернувся до міського голови з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18).

Листом від 31 липня 2024 року Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради позивачу відмовлено у підготовці відповідного проекту рішення міської ради стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правових підстав. Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради зазначено, що під час розгляду клопотання позивача та документів, доданих до нього, було встановлено, що домоволодіння складається з трьох квартир. Якщо на земельній ділянці розташований житловий будинок, господарські будівлі і споруди, що перебувають у спільній власності кількох громадян України, клопотання подається одночасно всіма співвласниками жилого будинку. Додатково наголошено, що позивачу необхідно долучити до клопотання документи, що підтверджують володіння та термін користування об`єктом нерухомого майна та земельною ділянкою (рішення суду або інші документи від державних органів або органів місцевого самоврядування) (т.1 а.с.19).

Земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , фактично користуються позивач та відповідачі.

Відповідачі на час розгляду справи не мають наміру оформлювати право власності на спірну земельну ділянку.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач пред`являючи даний позов до суду посилається на те, що відповідачами порушено його право на узаконення спірної земельної ділянки, оскільки вони будучи фактичними землекористувачами земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не виконують свого обов`язку з оформлення права на землю, а тому він і просить зобов`язати відповідачів оформити та подати до Дніпровської міської ради спільну заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, розробити проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, оформити та подати до Дніпровської міської ради спільну заяву про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу спірної земельної ділянки в оренду.

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги, судом ураховується, що матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень статті 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Згідно частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з заявою про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Згідно частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

З норм зазначених статей вбачається відсутність обов`язку будь-якої особи, яка користується земельною ділянкою, подати заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність чи у користування.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 ЦК України).

Згідно частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Отже, покладання на відповідачів обов`язків оформити та подати до Дніпровської міської ради спільної заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, розробити проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, оформити та подати до Дніпровської міської ради спільну заяву про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу спірної земельної ділянки в оренду не є виправданим і покладе надмірний тягар на відповідачів, оскільки вчинення таких дій є правом відповідачів, а не їх обов`язком.

Крім того, суд звертає увагу, що листом від 31 липня 2024 року Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради позивачу було відмовлено у підготовці відповідного проекту рішення міської ради стосовно спірної земельної ділянки також і у зв`язку з тим, що позивачем не було долучено до клопотання документи, що підтверджують володіння та термін користування об`єктом нерухомого майна та земельною ділянкою (рішення суду або інші документи від державних органів або органів місцевого самоврядування) (т.1 а.с.19).

Такі документи також і не були долучені позивачем до позову та не надано у подальшому суду для долучення до матеріалів справи. У матеріалах справи лише наявний акт ідеальних часток, складений КП «ДМБТІ» ДМР 06.09.1983 р., для пред`явлення у відділ комунального господарства Красногвардійського району, але відомості про затвердження цього акту часток відсутні (т.1 а.с.111-112).

З огляду на викладене у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати на підставі статі 141 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст.12,13, 81,89, 141, 264 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровська міська рада про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Дніпровська міська рада, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.75, ідентифікаційний код 26510514.

Головуючий