Решение № 132870263, 23.12.2025, Збаразький районний суд Тернопільської області

Справа № 598/972/23

провадження № 2/598/22/2025

РІШЕННЯ

іменем України

"23" грудня 2025 р. Збаразький районний суд

Тернопільської області в складі :

головуючого судді Олещука Б.Т.

з участю секретаря Козак Д.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Магдич О.О. та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Островської О.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, в залі суду в місті Збаражі Тернопільської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Магдич Ольга Олександрівна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Кашанської Марії Іванівни про визнання права власності на частину спільного сумісного майна колишнього подружжя, -

встановив :

До Збаразького районного суду звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Магдич Ольга Олександрівна, із позовною заявою, зареєстрованою через канцелярію суду 24.04.2023, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Кашанської Марії Іванівни про визнання права власності на частину спільного сумісного майна колишнього подружжя. В якій просить:

1. Визнати за позивачем, ОСОБА_1 право власності на частину спільного сумісного майна придбаного у шлюбі, а саме:

1.1. на частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ;

1.2. на частину земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 кадастровий номер 6122488800:02:003:0041.

2. Судові витрати покласти на відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 у період з 07.02.1992 по 10.09.2008 роки. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23.07.2004 подружжя придбало будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Дане будинковолодіння та земельна ділянка були зареєстровані на ОСОБА_6 , після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі на її частку у вищевказаному будинковолодінні та земельній ділянці. Відповідно після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняв її син ОСОБА_7 (відповідач). 14 серпня 2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською Марією Іванівною, видано на ім`я ОСОБА_8 два свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , а саме на: частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 . Однак, при зверненні до приватного нотаріуса у видачі свідоцтва на частину майна, яке придбане у шлюбі з ОСОБА_6 , позивачу відмовлено 15.10.2020 у видачі свідоцтва про право власності, оскільки станом на момент відкриття спадщини (смерті ОСОБА_6 ) позивач не перебував у шлюбі з ОСОБА_6 .

Дана позовна заява зареєстрована в суді і справі присвоєно єдиний унікальний номер 598/972/23.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі:

Ухвалою Збаразького районного суду від 01 травня 2023 року дану цивільну справу прийнято до розгляду Збаразького районного суду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання справи (т.1 а.с.34-35).

17 серпня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Островської О.Н. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому сторона відповідача зазначає, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_6 23 липня 2004 року за її особисті кошти та зареєстровано право власності на вказаний будинок за нею. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у 2008 році, поділ майна подружжя не проводився, оскільки не було майна придбаного за спільні кошти. Крім того, у 2017 році ОСОБА_1 звертався з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна з тих підстав, що воно є спільною сумісною власністю, однак, в цьому позові ОСОБА_1 не ставив ніяких вимог щодо будинку як до спільного сумісного майна. В задоволенні даного позову Тернопільським міськрайонним судом відмовлено. Отже, не будучи спадкоємцем за заповітом, не маючи ніякого відношення до придбання спірного майна, ОСОБА_1 має намір визнати право власності за ним майно, яке було особистою приватною власністю ОСОБА_6 . Крім того, зазначає, що трьохрічний термін для заявлення вимоги про поділ спільного майна подружжя закінчився ще у серпні 2011 року, а з 28 листопада 2018 року трьохрічний термін для заявлення вимоги про поділ спільного майна подружжя закінчився ще в листопаді 2021 року, а тому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.1 а.с.66-70).

Крім того, представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Островська О.Н. разом із відзивом на позовну заяву подала клопотання про виклик свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т.1 а.с.85-86).

Ухвалою Збаразького районного суду від 14 березня 2024 року зобов`язано приватного нотаріуса Тернопільського нотаріального округу Кашанську Марію Іванівну подати належним чином завірену копію спадкової справи №15/2017 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (т1 а.с.146-148).

30 травня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Островської О.Н. надійшло клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній цивільній справі (т.1 а.с.226-229).

30 листопада 2023 року, 15 лютого 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Магдич Ольги Олександрівни надійшло клопотання про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній цивільній справі (т.1 а.с.129-130,140).

15 квітня 2024 року протокольною ухвалою Збаразького районного суду задоволено клопотання адвоката Островської О.Н. та адвоката Магдич О.О. про участь їх у судовому засіданні в режимі відео конференції (т.1 а.с.214).

27 червня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Магдич О.О. заявила клопотання про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (т.1 а.с.232).

27 червня 2024 року протокольною ухвалою Збаразького районного суду задоволено клопотання представник відповідача адвоката Островської О.Н. про виклик свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Задоволено клопотання представника позивача адвоката Магдич О.О. про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (т.1 а.с.233-239).

Ухвалою Збаразького районного суду від 05 листопада 2024 року залучено, директора Мельнице-Подільського психоневрологічного будинку-інтернату, як законного представника відповідача ОСОБА_4 , до участі в даній цивільній справі (т.2 а.с.7-8).

03 січня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Островської О.Н. надійшло клопотання про участь свідка ОСОБА_9 у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній цивільній справі (т.2 а.с.15-17).

06 січня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Магдич Ольги Олександрівни надійшло клопотання про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній цивільній справі (т.2 а.с.18-21).

07 січня 2025 року ухвалами Збаразького районного суду Тернопільської області задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Островської О.Н. про участь свідка ОСОБА_9 у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Магдич О.О. про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.2 а.с.21, 22)

10 березня 2025 року на адресу суду від т.в.о. директора МельницеПодільського психоневрологічного будинку інтернату Горболінської О. надійшли документи про фізичний та психологічний стан підопічного ОСОБА_4 , який за станом здоров`я не може приймати участь у судовому засіданні (т.2 а.с.44-46).

27 червня 2024 року проведено підготовче засідання та справу призначено до розгляду.

07 жовтня 2025 року від представника позивача адвоката Магдич О.О. надійшло клопотання щодо строку позовної давності у позові про визнання права власності на частину спільного сумісного майна колишнього подружжя у якій зазначає, що початком для перебігу строку позовної давності закон передбачає не факт розірвання шлюбу, а інформативність позивача про порушення свого права. Жодних порушень свого права позивач не зазнавав, оскільки він проживає у спірному будинку; зареєстрований у ньому; безперервно та безперешкодно ним користується постійно; несе одноосібно усі витрати по утриманню даного майна. Єдине реальне порушення права власності ОСОБА_1 полягає у позбавлення можливості документально оформити свою власність, тобто позивач позбавлений можливості розпорядитись майном через відсутність правовстановлюючого документу. Отримати такий правовстановлюючий документ у разі смерті співвласника учасник спільної сумісної власності може в нотаріальному порядку. Таким чином, власне з моменту отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 жовтня 2020 року за вихідним №17/02-31 розпочався перебіг строку позовної давності (т.2 а.с.80-82).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Магдич О.О. позовні вимоги підтримали повністю і просили суд задовольнити позов, посилаючись на ті ж обставини.

Відповідач ОСОБА_14 у судове засідання не з`явився, однак, його представник адвокат Островська О.Н. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_6 23 липня 2004 року за її особисті кошти та зареєстровано право власності на вказаний будинок за нею. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у 2008 році, поділ майна подружжя не проводився, оскільки не було придбаного за спільні кошти майна. Крім того, у 2017 році ОСОБА_1 звертався з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна з тих підстав, що воно є спільною сумісною власністю, однак в цьому позові ОСОБА_1 не ставив ніяких вимог щодо будинку як до спільного сумісного майна. В задоволенні даного позову Тернопільським міськрайонним судом відмовлено. Таким чином, не будучи спадкоємцем за заповітом, не маючи ніякого відношення до придбання спірного майна, ОСОБА_1 має намір визнати право власності за ним майно, яке було особистою приватною власністю ОСОБА_6 , а тому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , який подано з пропуском строку звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_4 та його законний представник у судове засідання не з`явилися, хоч про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомленні, згідно наданих суду документів про фізичний та психологічний стан ОСОБА_4 , останній за станом здоров`я не може приймати участь у судовому засіданні.

Відповідач приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська М.І. у судове засідання не з`явилася, однак, від неї надійшла заява у якій вона просить справу розглядати у її відсутності, наявній у спадковій справі документи вона наддала суду, а додаткових відомостей у неї. Як нотаріуса немає, а тому нових обставин по даній справі повідомити суду не може.

Заслухавши позивача, представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали даної справи та проаналізувавши здобуті в судовому засіданні докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що предметом судового спору є визнання за позивачем, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, розташованої за цією ж адресою, придбаних у шлюбі із ОСОБА_6 .

Суд неодноразово роз`яснював сторонам, що обставини справи мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Також суд вжив всіх дозволених чинним законодавством заходів для повного і об`єктивного розгляду справи, роз`яснював сторонам, котрі користувалися правовою допомогою адвокатів у даній справі, що наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги сторін, мають бути доведені належними та допустимими доказами.

Крім того, суд неодноразово сприяв сторонам у наданні додаткових доказів, шляхом задоволення їх клопотань, зокрема щодо виклику свідків, та надавав терміни для представлення доказів, у зв`язку із чим неодноразово відкладався розгляд справи.

Суд не може вказувати сторонам, які докази необхідно надати суду для підтвердження своїх вимог та з власної ініціативи витребувати докази, оскільки згідно із вимогами ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона по справі повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані у відповідності до закону, а належними якщо вони містять інформацію щодо предмета доказування.

Враховуючи те, що обов`язок щодо доказування покладається на сторони, суд вважає, що вказану справу слід вирішувати на підставі наявних доказів.

Судом установлено, що позивач у даній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 07 лютого 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 10 вересня 2008 року, що сторонами не оспорюється і підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 , копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (т.1 а.с.5-6, 16).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Тернополі, померла ОСОБА_6 , що сторонами не оспорюється і підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.03.2017 (т.1 а.с.154).

За час перебування в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , придбали нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, розташовану за цією ж адресою. Вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого АДРЕСА_1 станом на 02.10.2020 становить 24820 грн. Вартість земельної ділянки площею 0,2501, розташованої в с.Чернихівці Збаразького району Тернопільської області станом на 26.07.2023 становить 272568,98 грн. Дані обставини підтверджується оглянутими і дослідженими у судовому засіданні доказами, копією договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями посвідчений приватним нотаріусам Збаразького районного нотаріального округу Джулою О.М. 23.07.2004 за реєстром №1607 (т.1 а.с.8-9), копією довідки-характеристики виданою Збаразьким районним комунальним бюро технічної інвентаризації №201 від 04.07.2018 (а.с.10), копією реєстраційного посвідчення від 30.09.2004 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11), копією висновку про вартість майна (т.1 а.с.30), копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9924933352023 від 26.07.2023 (т.1 а.с.53-55), копією технічного паспорта (т.1 а.с.170-171), копією державного акта серії НГ №016040 від 21.03.2006, на право власності на земельну ділянку, розміром 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області (т.1 а.с.185), поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та ОСОБА_11 , а також дослідженими у судовому засіданні матеріалами цивільної справи єдиний унікальний номер 607/24997/18.

Так, допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_13 , ствердила, що вона дійсно добре знає ОСОБА_1 і його дружину ОСОБА_6 , як добрих знайомих. ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_6 жили дуже добре, у них були гарні стосунки, до дітей з двох сторін відносилися як до рідних, були добрими господарями. ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_6 за спільні кошти придбали будинок у селі Чернихівці Тернопільської області. ОСОБА_1 зробив там ремонт, вони спільно обробляли там город. ОСОБА_6 дуже раділа, що має будинок та хвалила ОСОБА_1 , що він зробив ремонти у будинку. Вони разом ділили дохід. ОСОБА_1 мав достойне джерело доходу, так саме як і ОСОБА_6 .. Про їхнє розлучення вона дізналася зі слів ОСОБА_1 , оскільки вони жили як подружжя та не було помітно, що вони розлучилися. ОСОБА_1 говорив, що дане розлучення було необхідне для отримання пільги на лікування ОСОБА_6 в Ізраїлі. Будучи розлученими вони разом їздили на дачу в с.Черниівці. Як ОСОБА_6 захворіла її доглядом займався ОСОБА_1 .. У грудні 2016 року коли ОСОБА_6 лежала у лікарні, то ОСОБА_1 був разом із нею, возив додому коли можна було. Як ОСОБА_6 померла то її похованням займався теж ОСОБА_1 ..

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 , ствердила, що вона дійсно проживала в м.Тернополі по сусідству із позивачем ОСОБА_1 і його дружиною ОСОБА_6 , останні жили дуже добре, до дітей відносилися як до рідних, були добрими господарями. Крім того, вона також має хату в с.Чернихівці Тернопільського району Тернопільської області. Як ОСОБА_6 почала жити із ОСОБА_1 її фінансове становище покращилося. Вони разом купили будинок в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області. Хата була стара та вони разом зробили там ремонт. Як привозили матеріали на будівництво, то ОСОБА_1 розраховувався із майстрами. ОСОБА_6 завжди хвалила ОСОБА_1 та говорила, що все завдяки йому. З часом ОСОБА_6 розповіла, що вона розлучилася із ОСОБА_1 .. Як ОСОБА_6 хворіла, то за нею постійно аж до смерті доглядав ОСОБА_1 , який займався і похоронами ОСОБА_6 ..

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_15 , ствердила, що вона проживає в АДРЕСА_2 , та дійсно знає ОСОБА_1 і його дружину ОСОБА_6 , остання була її свекрухою, а ОСОБА_7 є її зять. У них двоє дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_17 , останній є інвалідом з дитинства. ОСОБА_6 мала гроші та у 2004 році купила будинок у с.Чернихівці Тернопільського району Тернопільської області, за власні кошти робила ремонти, привозила ОСОБА_4 на свіже повітря. ОСОБА_6 мала кошти від продажу попередньої дачі, крім того її племінник із Америки передавав гроші. ОСОБА_6 дозволила ОСОБА_1 жити у хаті та робити там ремонти, оскільки між ними були хороші відносини. ОСОБА_6 проживала в Ізраїлі разом із ОСОБА_18 , оскільки хворіла та проходила там лікування, але щороку вона приїжджала по пенсію на Україну. З 2016 року вернулася на Україну, оскільки через хворобу вже не могла виїжджати. У 2017 році вона померла.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 , ствердив, що ОСОБА_6 дійсно є його сестрою і вона казала, що за дитячі, особисті гроші купила будинок у селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області та робила в ньому ремонт. Її багато помагав син ОСОБА_5 , а також її знайомі та родичі з-за кордону допомагали. У 2008 році вона захворіла на рак, того ж року розлучилася із ОСОБА_1 та виїхала за кордон. Кожного року приїжджала до Тернополя. У 2016 році вона вернулася до України та вже не виїжджала. За життя про майно ніхто не говорив, як ОСОБА_6 помела, тоді виникло питання про поділ майна. ОСОБА_1 працював у другій лікарні та також мав кошти.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_16 ствердив, що ОСОБА_1 знає тривалий час, оскільки останній радився із ним щодо купівлі будинку в с.Чернихівці Тернопільського району, цей будинок був дуже занедбаний та захаращений. Він допомагав ОСОБА_1 відбудовувати даний будинок, займався привезенням будівельних матеріалів, а саме піску, каменю та щебенюь. За будівельні матеріали розраховувався ОСОБА_1 .. ОСОБА_6 на будівництві жодного разу він не бачив. Через рік, коли закінчилося будівництво будинку, його запросили на обід на якому була ОСОБА_6 та остання дуже хвалила ОСОБА_1 .. За чиї кошти куплений будинок йому не відомо.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 , ствердила, що вона дійсно проживала в с.Чернихівці Тернопілького району, раніше Збаразького району по сусідству із позивачем ОСОБА_1 і його дружиною ОСОБА_6 .. Останні жили добре, були добрими господарями. Вони разом купили будинок в селі Чернихівці Збаразького району і разом зробили ремонт у будинку, спільно доглядали за будинком, а літом у ньому спільно проживали. ОСОБА_1 привозив майстрів для проведення ремонту. ОСОБА_17 також любив ОСОБА_1 і чекав, щоб він привозив його в будинок у с.Чернихівці.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_6 належали грошові вклади, які зберігалися на банківських рахунках, підтверджується оглянутими і дослідженими у судовому засіданні доказами, копіями банківських рахунків (т.1 а.с.76-77, 78, 79, 80), копіями виписок із банку (т.1 а.с.71-74).

Спадкодавець ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_5 , що сторонами не оспорюється і підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема копією заповіту від 20.02.2017 (т.1 а.с.162).

Відповідачу ОСОБА_19 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. видані відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , зокрема на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, розташованої за цією ж адресою та грошових вкладів, які зберігаються на рахунках, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом (т.1 а.с.14, 15, 107), копією спадкової справи №15/2017 (т.1 а.с.151-210).

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. №17/02-31 від 15 жовтня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на другу частину житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 та на другу частину земельної ділянки площею 0,2501га, цільове призначення якої:для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд, яка розташована за адресою с.Чернихівці Збаразького району Тернопільської області, оскільки на час смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 не був її чоловіком (т.1 а.с.12).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення - задоволено. Усунуто ОСОБА_5 перешкоди у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 (т.1 а.с.102-106).

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 12 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна колишнього подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_4 , повнолітній син спадкодавця ОСОБА_6 , як інвалід 1 групи, відповідно до вимог частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України, має право, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_6 , однак, при зверненні з позовом ОСОБА_1 вказав відповідачем лише ОСОБА_7 , клопотань про залучення співвідповідача ОСОБА_4 позивач не заявляв (т.1 а.с.17-24).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 липня 2022 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 12 січня 2022 року залишено без змін (т.1 а.с.25-29).

ОСОБА_4 , 1986 року народження є сином ОСОБА_6 . ОСОБА_4 є інвалідом 1 групи, підгрупа Б, з дитинства, довічно, і з 01.09.1995 перебуває у Мельнице-Подільському психоневрологічному будинку-інтернаті, що сторонами не оспорюється і підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема повідомленням №164 від 07.07.2021 Мельнице-Подільського психоневрологічного будинку-інтернату (т.2 а.с.44-46).

Належних та допустимих доказів того, що спірне майно придбано лише за кошти ОСОБА_6 сторонами суду не надано. Навпаки, аналіз всіх доказів у справі у їх сукупності підтверджує, що спірне майно набуте у шлюбі ОСОБА_6 і ОСОБА_1 .

Будь-яких спростувань вищенаведених обставин судом не здобуто.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ч.3 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Тобто, майно, набуде подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя навіть у разі здійснення державної реєстрації на ім`я лише одного з них.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

На підставі ч.1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених вище правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Суд зауважує, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Такими чином, суд приходить до висновку, що спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер 6122488800:02:003:0041. Оскільки вказане майно набуте за час шлюбу, а тому, згідно вимог ст.ст.60, 70 СК України та ст.372 ЦК України, належить сторонам в рівних частках на праві спільної сумісної власності подружжя. Отже, необхідно визнати за позивачем право власності на 1/2 частину в ідеальних долях зазначеного майна.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, до суду звернулася представник відповідача ОСОБА_20 адвокат Островська О.Н. із заяваи про застосування наслідків спливу позовної давності з тих підстав, що позивач ОСОБА_1 ще 28 листопада 2018 року знав про те, що спадкоємцем заперечуються його права на спірний будинок, що підтверджується його позовною заявою, яка міститься в матеріалах справи №607/24997/18. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був розірваний 10 серпня 2008 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 02.10.2020 року №00028027258, копію якого надана суду позивачем. Позивач знав що єдиним власником спірного будинку є ОСОБА_6 , оскільки вона придбала будинок за особисті кошти. Позивач за життя ОСОБА_6 не звертався з позовом про поділ будинку і визнання за ним права власності. Позивач після розірвання шлюбу із ОСОБА_6 не заперечував того, що ОСОБА_21 є єдиним власником спірного будинку, оскільки він 20 жовтня 2016 року за згодою ОСОБА_6 був зареєстрований у спірному будинку, що підтверджується заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 . З огляду на зазначене трьохрічний термін для заявлення вимоги про поділ спільного майна подружжя закінчився ще у серпні 2011 року, а з 28 листопада 2018 року трьохрічний термін для заявлення вимоги про поділ спільного майна подружжя закінчився ще в листопаді 2021 року.

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі №753/18448/17 (провадження №61-19002св19) зроблено висновок про те, що «вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності».

Доказів, які б свідчили, що за життя ОСОБА_6 між нею та позивачем виник спір з приводу нерухомого майна (житлового будинку), сторони суду не надали, і судом такі обставини не встанолені.

14 серпня 2018 року приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська Марія Іванівна, видала на ім`я ОСОБА_8 два свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, а саме на: 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1 .

Однак, при зверненні ОСОБА_1 до приватного нотаріуса у видачі свідоцтва на 1/2 частину майна, яке придбане у шлюбі з ОСОБА_6 , відмовлено у видачі свідоцтва про право власності, оскільки станом на момент відкриття спадщини (смерті ОСОБА_6 ) позивач не перебував у шлюбі з ОСОБА_6 .

15 жовтня 2020 року за вихідним № 17/02-31 приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська Марія Іванівна видала на ім`я ОСОБА_1 постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії. Власне ця постанова, а не заперечення відповідача ОСОБА_22 проти видачі свідоцтва стали підставою для подання даної позовної заяви. Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.10.2025 2 Із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 жовтня 2020 року за вихідним №17/02-31 вбачається, що підставою для відмови є не заперечення проти позову, а той факт, що на момент смерті спадкодавиці ОСОБА_6 вона у шлюбі з ОСОБА_1 не перебувала. Однак припинення шлюбу не припиняє режиму спільної сумісної власності.

Частина 2 статті 72 Сімейного кодексу України передбачає: до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином початком для перебігу строку позовної давності закон передбачає не факт розірвання шлюбу, як помилково вказує представник відповідача, а інформованість позивача про порушення свого права.

Спірний у даній справі будинок колишнє подружжя ОСОБА_23 набули під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Їх зареєстровані шлюбні стосунки тривали у період з 07.02.1992 року до 10.09.2008 року, а будинок був придбаний 23.07.2004 року, що підтверджується договором купівлі-продажу наявним в матеріалах справи.

ОСОБА_1 не знав та не міг знати, що нотаріус при видачі йому свідоцтва на частку у спільному майні як пережившому з подружжя заперечуватиме його право на оформлення своєї частки у спільному майні після смерті колишньої дружини ОСОБА_6 .

Таким чином позивач вважає, що позов подано із дотримання строку позовної давності. Саме у відмові у вчиненні нотаріальної дії, яка оформлена видачею постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 жовтня 2020 року за вихідним №17/02-31 засвідчується порушення (невизнання) права позивача.

Жодних інших порушень свого права позивач не зазнавав, оскільки він проживає у спірному будинку; зареєстрований у ньому; безперервно та безперешкодно ним користується постійно; несе одноосібно усі витрати по утриманню даного майна. Отже такі складові права власності як володіння та користування спірним майном з боку позивача безперешкодно реалізовуються. Єдине реальне порушення права власності ОСОБА_1 полягає у позбавлення можливості документально оформити свою власність, тобто позивач позбавлений можливості розпорядитись майном через відсутність правовстановлюючого документу.

Отримати такий правовстановлюючий документ у разі смерті співвласника учасник спільної сумісної власності може в нотаріальному порядку.

Таким чином власне з моменту отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 жовтня 2020 року за вихідним №17/02-31 розпочався перебіг строку позовної давності.

При цьому, суд враховує, що рішенням Збаразького районного суду від 12 січня 2022 року (справа №607/24997/18) відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання права власності на частину майна, яке було придбано у шлюбі із покійною дружиною ОСОБА_6 . За результатами перегляду даного рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження рішення залишено без змін.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Частина 2 статті 72 Сімейного кодексу України передбачає: до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 по справі №212/10834/21 зроблено наступний висновок, що з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Згідно з ч.2 ст.263 ЦК України, у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з п.21 ч.2 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 був введений карантин (дата набрання чинності 12.03.2020), дія якого неодноразово продовжувалась відповідними постановами КМ України до 30.06.2023.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що у п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону №540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який продовжений до 31 серпня 2021 року. Тобто строки, визначені ст.72 СК України, ст.ст.257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину, а тому слідує, що на момент звернення позивача з цим позовом, строк позовної давності не закінчився.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності, зокрема,Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності встановлені, ст.257-259 ЦК України.

Так, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-ІХ від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з військовою агресією проти України указом Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»,затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ«Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними указами Президента України, крайнім з яких є указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.04.2025 № 235/2025, що затверджено Законом від 16.04.2025 № 4356-ІХ, який продовжує дію воєнного стану до 07.08.2025.

Отже, керуючись п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки карантин почався на території України від 12 березня 2020 року, а воєнний стан - від 24 лютого 2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану.

Таким чином, оскільки з 12 березня 2020 року строк позовної давності спочатку був продовжений, а потім призупинений, відтак, наслідки спливу строків позовної давності до стягнення заборгованості за кредитним договором не можуть бути застосовані судом.

Спір у даній справі виник вже після смерті ОСОБА_6 з її спадкоємцем ОСОБА_7 . Отже, позовна давність для пред`явлення позовних вимог саме до спадкоємців не минула, оскільки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому, у суду не має підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, визнавши за позивачем право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та на частину земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер 6122488800:02:003:0041.

На підставі наведеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.60, 61, 63, 68-70, 72 СК України ст.ст.15, 316, 263, 264, 368, 267, 372 ЦК України та ст.ст.4, 12, 13, 15, 51, 81, 82, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив :

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Магдич Ольга Олександрівна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Кашанської Марії Іванівни про визнання права власності на частину спільного сумісного майна колишнього подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 кадастровий номер 6122488800:02:003:0041.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області через Збаразький районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження даного рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дане рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане повне рішення суду складено і підписано суддею 23 грудня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_7 , місце проживання АДРЕСА_4 , поштова адреса АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України невідомі.

Відповідач: Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська Марія Іванівна, місцезнаходження вул.Руська, 50-52, м.Тернопіль, Тернопільської області, 46025.

Суддя Богдан Олещук