Решение № 132863074, 17.12.2025, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/5531/25 Провадження№ 2/636/2885/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новопокровської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новопокровської селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивував тим, що відповідач покинула власну дитину, тривалий час не піклується про неї, самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, утриманням, вихованням дитини не займається, почуттів батьківської опіки не проявляє.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши заяву, в якій просив суд справу розглянути за його відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач повторно у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином.

Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив на позов не подав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є мамою малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 136 Сімейного кодексу України, що підтверджується свідоцтвами про народження малолітніх дітей.

ОСОБА_1 разом з дітьми мешкає за адресою: АДРЕСА_1 у власному будинку, який вона вже не один рік не може привести до ладу, щоб в ньому була змога мешкати разом з малолітніми дітьми.

Відповідно до Акту оцінки потреб сім`ї, складеного Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області» від 18.06.2025 року було проведено обстеження умов проживання сім`ї та виявлено неналежні умови проживання для малолітніх дітей, в хаті брудно, відчувався неприємний запах зіпсованих продукті, диму від цигарок, на кухні та в кімнаті де знаходяться діти є цвіль по кутах. На час візиту комунальної установи діти були брудні, в брудному одязі.

18 червня 2025 року, Службою у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, комісійно були складені Акти «проведення оцінки рівня безпеки дитини» на малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та за результатами проведення оцінки рівня небезпеки для дітей було прийнято рішення про негайне відібрання малолітніх дітей від матері, з подальшим позбавленням її батьківських прав. На даний час малолітні діти знаходяться в лікарняній установі.

Родина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 2023 року неодноразово потрапляла до поле зору Служби у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського районну Харківської області та органів опіки та піклування Новопокровської селищної ради, як сім`я яка перебуває в складних життєвих обставинах у зв`язку з алкогольною залежністю матері та не виконання нею своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до актів обстеження умов проживання родини ОСОБА_1 , встановлено, що стан житла в жахливому незадовільному стані, для проживання малолітніх дітей не придатний, немає опалення газ відключено за борги, необхідних речей для дітей за віком в повному обсязі не має, а ті які є брудні.

Згідно с Висновком органу опіки та піклування Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області «Про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_1 , щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.06.2025 року № 02-01-28/14180, є доцільним позбавити ОСОБА_1 батьківських прав.

Відповідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, громадянка ОСОБА_1 , притягалася до адміністративної відповідальності по частині першій статті 184 КУпАП справа № 636/4025/21, з постанови по справі чітко вбачається, що пані ОСОБА_4 не піклується про своїх малолітніх дітей, свою правомірну поведінку вона визнає. (матеріали додаються)

Наведені факти у відповідності до ч.1, ч.2, статті 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення ОСОБА_1 , батьківських прав.

Згідно з вимогами ст.180 Сімейного кодексу України ОСОБА_1 , зобов`язана утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Однак, мати не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не цікавиться її здоров`ям, бо діти на теперішній час перебуває в лікарняній установі, не забезпечує їх необхідним харчування, одягом, засобами гігієни за віком, тощо. Не навідує дітей в лікарні.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч.4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007р. зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд, вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи обгрунованість висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з чим слід позбавити відповідача батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Статтею 161 СК України встановлено, що стягувач аліментів має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Згідно положень ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

При цьому, в ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 27 Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХII), держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Керуючись вимогами ст. 182 СК України та п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне положення дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших утриманців, інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином судом встановлено, що саме батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дітей, а батько в свою чергу своїх обов`язків щодо утримання дитини не виконує.

При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд враховує матеріальне становище відповідача, який є працездатним та не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, а тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 07.12.2022 року. Саме такий розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дитини, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме загальним засадам сімейних відносин справедливості, розумності та моральності.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Пунктом 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ухиляється від виконання батьківських обов`язків по утриманню, вихованню та психологічного розвитку своїх малолітніх дітей, і таким чином порушує вимоги ст. 12Закону України «Про охорону дитинства;. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та згідно ст. 164-166 Сімейного кодексу України ОСОБА_1 , повинна бути позбавлена батьківських прав.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 282, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 150, 164, 165, 182-184 СК України, суд,-

ухвалив:

Позов Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новопокровської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь виховного закладу, прийомних батьків, батьків вихователів, опікунів/піклувальників, у родину, до якої діти будуть влаштовані, у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов