Решение № 132783641, 04.12.2025, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/1497/2025

130/2241/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2025 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Порощука П.П.,

за участі секретаря Маліщук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВ «ФК» «Кредит Капітал», в інтересах якого діє адвокат Усенко Михайло Ігорович до ОСОБА_1 про стягнення заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №3792736 від 06.06.2021 року у розмірі 15000 грн., судові витрати 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №3792736, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 15000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначені Договором. Згідно п.7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору. 29.09.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №76-МЛ. Згідно Договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до будагян А.З. за кредитним договором №3792736 від 06.06.2021року.

Ухвалою від 11.08.2025 року прийнято справу до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.

25.09.2025року до суду надійшов відзиі на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в наданій заяві просив розгляд справи провести в його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Предстаник відповідача адвокат Кадук А.І. в судове засідання не з`явилася, попередньо надала заяву про розглядсправи в її відсутність, позовні вимоги не визнала, з підстав викладених у відзиві.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 06.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3792736, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 15000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначені договором. Разом з тим, згідно з пунктом 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в пункті 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Водночас, у пункті 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця. Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Аналогічна інформація міститься в паспорті споживчого кредиту від 06.06.2021 року, підписаному відповідачем електронним підписом. Згідно з платіжним дорученням від 06.06.2021 року ТОВ «Міолан» здійснено переказ коштів в сумі 15000 грн. отримувачу ОСОБА_1 . Відповідно до копії відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором від 06.06.2025 року, ОСОБА_1 нараховувались щоденно проценти згідно з пунктом 1.5.2 та п.2.3.1.1 кредитного договору .

29.09.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №76-МЛ.

Згідно Договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3792736 від 06.06.2021 року.

Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, що складає 45995,08 грн.

ТОВ ФК "Кредит-Капітал" надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу від 13.06.2025 про виконання зобов`язання перед ТОВ ФК "Кредит-Капітал" за договором №3792736 від 06.06.2021 року.

Отже, судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини (кредит).

Надані позивачем докази у сукупності мають взаємний зв`язок, є належними і допустимими у зазначених спірних правовідносинах сторін, їх достовірність стороною відповідача не спростована (в тому числі і розмір заборгованості за договором). Умови договору не оспорюються, умови договору сторонами виконувались, що свідчить про дійсність договору.

Згідно ст.1054 ч.1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст.207 ч. 1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст.639 ч.2 абз.2 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис згідно ст.6 ч.1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 6 лютого 2019 року в справі №361/2105/16-ц.

Отже, до ТОВ «ФК» «Кредит Капітал» перейшло право кредитора за вказаними вище договором позики, що підтверджується дослідженими доказами.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, яка заявлена відповідачем, варто зазначити наступне.

Відповідно доположень ст.256-257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч.3 та 4ст.267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповненийРозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українип.12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексустроки продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02.04.2020 року.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені ст.257ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.

У пункті 12 розділу «Прикінцевіта перехідніположення» ЦКУкраїни у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, та було скасовано з 01 липня 2023 року.

Крім того, згідно зУказом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану`внесено зміни доЦК Українищодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи те, що встановленийст.257 ЦК Українистрок позовної давності законодавцем спочатку було продовжено на час дії карантину, а у подальшому зупинено на строк дії воєнного стану, а також те, що ТОВ «ФК» «Кредит Капітал» звернулося з цим позовом 30.07.2025 року, тобто під час дії воєнного стану, з введенням якого 24.02.2022 року перебіг позовної давності було зупинено, отже строки позовної давності позивачем ТОВ «ФК» «Кредит Капітал» не пропущено.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, які відносяться до договірних зобов`язань, зокрема, кредиту, встановив, що права позивача відповідачем порушені, оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору про споживчий кредит, тому права позивача підлягають захисту.

Згідно п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати - на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У зв`язку із наведеним, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.

В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422,40 грн.

На підставі ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, м.Львів, 79018, код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк» МФО 300614), заборгованість за договором №3792736 від 06.06.2021 року в розмірі 45995,08 грн., судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Порощук П.П.