Решение № 132487573, 10.12.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3851/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови ,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову № 136552 від 30 липня 2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн, Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що не погоджується з оскаржуваною постановою, оскільки у спірних відносинах не був автомобільним перевізником, а тому є неналежним суб`єктом відповідальності. Позивач вказав, що автомобіль MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 вибув з користування позивача 22.09.2021 р. та був переданий на підставі договору найму №11 у тимчасове платне користування ТОВ Бетонний завод Кубометр. Таким чином, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та просить її скасувати.

Відповідач вказав про необґрунтованість позовних вимог та зазначив, що 19.06.2024 р. посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо транспортного засобу MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що використовувався Дамяном Георгієм Георгійовичем при перевезені вантажу. Крім того, відповідач вказав, що при перевірці водій ОСОБА_2 не повідомив інспектора та не надав підтверджуючих документів, як то договір оренди транспортного засобу.

Рух справи у суді

Судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець та здійснює господарську діяльність, зокрема надання в оренду вантажних автомобілів. (а.с. 17).

22.09.2021 р. фізична особа підприємець ОСОБА_1 з ТОВ Бетонний завод Кубометр уклала договір оренди транспортного засобу №11, а саме транспортного засобу MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , строком на 12 місяців. (а.с. 24-29).

19.06.2024 р. відповідачем складено акт №055989 проведення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано перевезення, транспортним засобом MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу, вантажу без відповідних документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт. (а.с. 13).

26.06.2024 р. відповідач склав та направив позивачу лист з повідомленням про розгляд 30.07.2024 р. справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. (а.с. 14).

30.07.2024 р. відповідачем прийнято постанову №136552 про застосування до позивача адміністративно - господарського штрафу в сумі 17000 грн за порушення Закону України Про автомобільний транспорт. (а.с. 11).

Матеріали справи містять свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 (а.с. 23)

Також матеріали справи містять товарно-транспортну накладну №Б-7408 від 19.06.2024 року, в якій вказано автомобільного перевізника ТОВ Бетонний завод Кубометр, повідомлення про об`єкти оподаткування через які провадиться діяльність, акт звірки взаємних розрахунків по стану за період 01.10.2023-19.07.2024р. між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Бетонний завод Кубометр», платіжна інструкція №2635 та квитанція №2 від 09.12.2021р. (а.с. 27-32, 36).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), відповідно частини першої статті 29 якого до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Постанова №103).

Згідно з п.4 Постанови №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є: 1) реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; 2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; 3) здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг у сфері автомобільного, міського електричного, залізничного транспорту.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 року № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті габаритно - ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), відповідно до пунктів 3, 4 якого органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи, які здійснюють контроль шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).

Отже, з наведеного встановлено, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники-суб`єкти господарювання несуть фінансову відповідальність.

В першу чергу, з огляду на доводи позивача, суду необхідно перевірити чи належить позивач до автомобільного перевізників в розумінні Закону №2344-III та чи порушено ним вимоги законодавства, про які зазначено у оскаржуваній постанові.

Так, у частині 1 статті 1 Закону №2344-III наведено наступні визначення:

- автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

- автомобільний самозайнятий перевізник це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.

- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Суд зауважує, що поняття власник транспортного засобу та автомобільний перевізник не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди є автомобільним перевізником.

Судом встановлено, що під час здійснення перевірки посадовими особами відповідача встановлено порушення позивачем абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт, що стало підставою для винесення оскаржуваної постанови.

Зокрема, абз. 3 ч.1 ст.60 передбачає відповідальність перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону України "Про автомобільний транспорт", - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Положення ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт передбачає відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Зокрема ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що адміністративно-господарські штрафи застосовуються за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників.

Судом встановлено, що під час здійснення перевірки посадовими особами відповідача встановлено порушення позивачем Закону України Про автомобільний транспорт, що стало підставою для винесення оскаржуваної постанови. Зокрема, 19.06.2024 р. відповідачем складено акт № 055989, в якому зафіксовано порушення законодавства про автомобільний транспорт за наслідками перевірки транспортного засобу MAN TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є позивач.

За визначеннями наведеними в статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.

Згідно ТТН №Б-7408 від 19 червня 2024 р. слідує, що перевезення вантажу оформлене перевізником ТОВ «Бетонний завод «Кубометр».

Судом встановлено, що висновки відповідача про те, що позивач у спірних правовідносинах був перевізником, базуються на тій обставині, що з реєстраційних документів стало відомо, що саме ФОП ОСОБА_1 має чинну ліцензію на здійснення перевезень небезпечних вантажів за Наказом Укртрансбезпеки №253 від 03.05.2022 р.

Відповідач наголошує, що під час перевірки документи, які б могли свідчити, що автоперевізником є не ФОП ОСОБА_1 , а ТОВ «Бетонний завод «Кубометр», інспектору не було надано. Повідомлення про розгляд справи про порушення був направлений позивачу 26.06.2024 р.

Водночас, позивач зазначає, що 24.07.2024 року звернувся до відповідача з заявою про надання документів на підставі яких був складений акт та просив відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки мав намір скористатися правничою допомогою адвоката, проте розгляд справи відбувся без його участі та адвоката.

Відповідач у відповідь наголошує, що дану заяву отримав лише 05.09.2024р. та вважає, що заява позивача була направлена навмисно для затягування розгляду справи. Однак, суд звертає увагу, що відповідь на заяву позивача від 24.07.2024 р. Відділ державного контролю у Чернівецькій області надав 12.08.2024 р. тому суд відхиляє доводи відповідача щодо затягування розгляду справи позивачем.

Відтак, відповідальність застосована до власника, а не до перевізника, як передбачено статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач надав суду документи, які засвідчують право користування транспортним засобом у період здійснення перевірки ТОВ «Бетонний завод «Кубометр», тобто докази використання цього транспортного засобу на законних підставах, що є обов`язковим для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена частиною першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Окрім наданої суду ТТН, були надані інші документи: договір оренди від 22 вересня 2021 р., повідомлення про об`єкти оподаткування через які провадиться діяльність, акт звірки взаємних розрахунків по стану за період 01.10.2023-19.07.2024р. між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Бетонний завод Кубометр», платіжна інструкція №2635 та квитанція №2 від 09.12.2021р.

Згідно наданих суду позивачем документів, можна зробити висновок, що автомобільним перевізником є ТОВ «Бетониий завод «Кубометр».

Водночас, Верховний Суд у своїй практиці констатує, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.

З огляду на зазначене, посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Неправильне визначення відповідачем дійсного автомобільного перевізника та застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не здійснювала спірного автомобільного перевезення є самостійною підставою для висновку про протиправність спірної постанови та її скасування, тому суд не надає оцінку іншим доводам позивача.

Обов`язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Державна служба України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевезення автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган.

Посилання відповідача на ненадання водієм під час проведення перевірки усіх необхідних документів на підтвердження особи перевізника не є підставою для притягнення до відповідальності особи, яка не є таким перевізником. Автомобільним перевізником є особа за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник транспортного засобу.

Необхідно враховувати, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III. Автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Проте відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до позивача, як до особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен був з`ясувати достовірні відомості про фактичного перевізника на підставі належних та достатніх доказів.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на встановлення особи правопорушника автомобільного перевізника.

Отже суд, приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що перевізником в спірних правовідносинах був саме позивач, тому останній не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке було виявлене під час рейдової перевірки працівниками відповідача.

На підставі аналізу вказаних норм та наданих суду доказів, суд дійшов висновку, що на час проведення перевірки та складання акту від 19.06.2024 р. №055989, позивач не здійснював перевезення вантажу транспортним засобом TGA 35.414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу, при цьому доказів про інше, відповідачем надано не було. Суд звертає увагу, що відповідач безпідставно ототожнює власника транспортного засобу з автомобільним перевізником.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За результатами судового розгляду справи, суд дійшов висновку про протиправність постанови № 136552 від 30.07.2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 гривень.

У зв`язку із зазначеним, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із вказаним, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, на обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу, представником позивача надано суду: 1) договір про надання правничої допомоги від 25.06.2024р. №44; 2) додаткова угода №1-2 до договору від 25.06.2024 №44 про надання правничої допомоги; 3) ордер на надання правничої правової допомоги серії СЕ №1092796; 4) акт про надання правничої допомоги на суму 3000,00 грн згідно договору від 25.06.2024 №43; 5) квитанцію АТ КБ ПРИВАТБАНК від 27.08.2024р.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому згідно частини сьомої ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на предмет розглядуваного спору, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відповідає ознакам співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову № 136552 від 30 липня 2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області.

3. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1211,20 грн згідно квитанції від 27.08.2024 року та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області (вул. Руська, 248У,м. Чернівці,58023, ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Т.М. Брезіна