Решение № 131930486, 14.11.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6168/25

Провадження № 2/761/5270/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

за участі:

представників позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника третьої особи 2: ОСОБА_7.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_5 , про визнання наймачем житлового приміщення; зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення,

в с т а н о в и в :

У лютому 2025р. позивач ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 99-106) до відповідача Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Київська міська рада (далі по тексту - третя особа 1), ОСОБА_5 (далі по тексту - третя особа 2), в якому просив суд:

- визнати громадянина України ОСОБА_4 наймачем жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - вимога № 1);

- зобов`язати відповідача Шевченківську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з позивачем ОСОБА_4 договір найму жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - вимога № 2).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 , у вказаній квартирі не проживає, у зв`язку з навчанням та здобуття вищої освіти закордоном. В досудовому порядку, представники позивача зверталися до відповідача з заявою про зміну договору найму, однак відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви про зміну договору найму з зазначенням підстав відмови «не проживання протягом тривалого часу». На переконання сторони позивача така відмова є незаконною та безпідставною, оскільки позивач здійснює витрати зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги у вказаній квартирі.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду, з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2025р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

05 березня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, і призначено справу в підготовче засідання.

27 березня 2025р. на адресу суду найшов відзив на позов (а.с. 127-132), в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована, та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, при цьому позивач понад три роки не користується цією квартирою, а сам факт реєстрації за адресою вказаної квартири, не є підставою для набуття права володіння, користування чи розпорядження цією квартирою. Також відповідач звертав увагу суду, що позивачем не враховані положення ст. 103 ЖК України, та наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 17048,07 грн.

Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась.

13 травня 2025р. на адресу суду надійшли письмові пояснення від третьої особи 2 (а.с. 165-167), в яких третя особа 2 проти позову заперечила, зазначивши, що позивач не набув право користування, володіння та розпорядження спірною квартирою, та тривалий час не проживає у зазначеній квартирі, оскільки навчається в московському державному інституті культури російської федерації, і не користується спірною квартирою в Україні.

Третя особа 1 пояснення на позов не подавала.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 29 вересня 2025р. представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просили суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, наведених у відзиві на позов.

Третя особа 1, про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника.

Представник третьої особи 2, проти позову заперечив, з підстав, наведених у поясненнях, зазначив, що позивач проживає і навчається в державі - окупанті, а тому не має правових підстав для користування спірною квартирою, в якій не проживає.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, представника третьої особи 2, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається, з матеріалів справи і це встановлено судом, що 12 жовтня 1990р. Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_6 (бабуся позивача) та ОСОБА_5 (мати позивача) було видано ордер № 18659 серія Б, на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , який є єдиною підставою для вселення у надане житлове приміщення. Ордер є дійсним протягом 30 днів.

02 грудня 1999р. у вказаній квартирі було зареєстровано позивача ОСОБА_4

26 лютого 2016р. Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 95 «Про зміну договору найму жилих приміщень», яким зокрема внесено зміни до договору найму житлового приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 . Наймачем визначено третю особу ОСОБА_5

17 лютого 2020р. ОСОБА_5 добровільно була знята з реєстрації за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що 15 серпня 2023р. відповідачем Шевченківською районною у в м. Києві державною адміністрацією було повідомлено представника позивача - ОСОБА_1 , щодо звернення від 30 травня 2023р. за № 109/С-862 про зміну договору найму на жиле приміщення (квартиру АДРЕСА_2 ), що на засіданні громадської комісії з житлових питань 27 липня 2023р. була розглянута заява та документи щодо зміни договору найму на ім`я позивача на вищезазначену квартиру з його матері ОСОБА_5 та рекомендовано відмовити у зміні договору найму позивачу, у зв`язку з тим, що він довготривалий час не проживає за даною адресою.

В судовому засіданні представники позивача не заперечували факт не проживання позивача у вказаній квартирі, але зазначали, що він не проживає в ній, оскільки навчається за кордоном.

Судом встановлено, що позивач з 01 вересня 2022р. навчається в московському державному інституті культури російської федерації, строк навчання п`ять років з 01 вересня 2022р. по 07 липня 2027р. (а.с. 19), при цьому зазначена довідка надана була позивачу для надання до військово-облікового столу, як військовозобов`язаного російської федерації.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що відповідачем безпідставно не визнається факт того, що позивач є наймачем спірної квартири, та незаконно відмовлено в укладанні договору найму.

За змістом частини 1 ст. 15, частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що ст. 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, рішення Європейського суду з прав людини, від 05 липня 2012р.).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 4 ст. 9 ЖК України).

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (ст. 64 ЖК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 ст. 263 ЦПК України).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021р. у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

Аналіз змісту ст. 65 ЖК України, у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні. Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021р. в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022р. в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому». Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012р. № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини 1 та 2 ст. 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина 2 ст. 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. Відповідно до частини 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Судом встановлено, на підставі особистих сторінок позивача ОСОБА_4 в соціальних мережах «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач постійно проживає в російській федерації, фактично здійснює господарську діяльність (ІНФОРМАЦІЯ_3), шляхом написання музики та пісень російською мовою на замовлення, при цьому тривалий час навчався також в інших навчальних закладах здобувавши спеціальну освіту.

Договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України (ст. 103 ЖК України).

У ст. 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч.1-2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обгрунтування вимоги № 1. Твердження представників позивача, що позивач цікавиться і утримує спірну квартиру судом оцінюються, критично, оскільки позивач на території України, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами не має на території України доходу, а тому надані представниками позивача квитанції про сплату заборгованості за житлово-комунальні послуги є неналежними доказами, враховуючи той факт, що позивач постійно проживає, навчається та працює на території російської федерації.

У пунктах. 70, 71 рішення від 20 жовтня 2011р. у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008р., і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009р.). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010р., і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007р., та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи положення ст. 10 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога № 1 є безпідставною та необґрунтованою, а тому до задоволення не підлягає.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги № 1, то не підлягає до задоволення, і похідна вимога № 2.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. , 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 41, 46, 47 Конституції України; ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16 ЦК України; ст. ст. 9, 58, 61, 64, 65, 103, 106 ЖК України; ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37405111, місцезнаходження: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24), треті особи: Київська міська рада (код ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36), ОСОБА_5 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ), про визнання наймачем житлового приміщення; зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 листопада 2025р.

Суддя: