Решение № 131632124, 07.11.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 листопада 2025 року Справа № 280/6825/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимогрішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 06.02.2025 відповідно дорішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 06.02.2025 відповідно доРішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про здійснення перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Однак, листом від 31.07.2025 року відповідачем прийнято рішення про відсутність підстав у застосуванні норм ст. 54 Закону №796 для визначення розміру пенсії ОСОБА_1 та розгляду питання її виплати у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою суду від 11.08.2025 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.

18.08.2025 представником позивача усунено недоліки позовної зави.

Ухвалою судді від 22.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем до суду через систему «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що позивачем було пропущений строк звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів, оскільки позивач звернувся до суду лише 06.08.2025, хоча мав дізнатися про порушення своїх прав не пізніше ніж 01.08.2021, з дня коли отримала перше нарахування та виплату пенсії після перерахунку. Крім того, у відзиві представник відповідача зазначає, що на виконанняРішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року№1- р (ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятийЗакон№ 1584-ІХ, який вносить зміни доЗакону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Положення частини 3статті 54 Закону України №796-XIIу редакціїЗакону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року №230/96-ВР до спірних відносин застосуванню не підлягають, оскільки Верховною Радою України виконано рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому термін шляхом внесення відповідних змін доЗакону №796-XII. За таких обставин, посилання позивача на той факт, що підлягає застосуванню положеннястатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від28 лютого 1991 року № 796- ХІІу редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР є необґрунтованими. Зазначає, щоЗакон №1584-ІХ був прийнятий саме з метою виконання рішення Конституційного Суду України, є чинним, неконституційним не визнавався та підлягає обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду. Також вказує, що у Рішенні від03 квітня 2024року у справі №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, у пункті 2 резолютивної частини №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України визначено, що частина третя статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року№ 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами. Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, немає підстав застосовувати вказане Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 рокуу справі №4-р(І)/2024 до правовідносин, які виникли до його прийняття та з урахуванням відстрочення втрати чинності (визнання неконституційної норми), що встановлено самим рішенням, а саме - через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС 1 категорії відповідно доЗакону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуваннямРішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, однак отримала відмову, оформлену листом від 31.07.2025 № 13064-13163/С-02/8-0800/25.

Вважаючи відмову відповідача протиправною у здійсненні перерахунку пенсії, позивач звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із даним позовом

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначеніЗаконом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-XII(даліЗакон№ 796-XII).

Відповідно до статті1 Закону № 796-ХІІвстановлено мету та основні завдання цьогоЗакону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті49 Закону № 796-XIIпенсії особам, віднесеним до категорій1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Приписами частини четвертоїстатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII)в редакціїЗакону України Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №230/96-ВР), яка була чинною до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 76-VIII), було передбачено таке: "В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".

28.12.2014 Верховна Рада України прийнялаЗакон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України"за№ 76-VIII, яким текстстатті 54 Закону № 796-ХІбув викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу IЗакону №76-VIIIзаконодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертоюстатті 54 Закону №796-XIIу редакціїЗакону №230/96-ВР.

Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210зі змінами (далі - Порядок № 1210).

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:

2) для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

I групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 150 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.;

II групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 125 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.;

III групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.;

Тобто раніше визначенийстаттею 54 Закону №796-XIIрозмір пенсій було знижено.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року у справі№ 3-333/2018 (4498/18) визнано такою, що не відповідаєКонституції України(є неконституційною), частину третюстатті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796XIIу редакціїЗакону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України вирішив, що частина третястатті 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 76-VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановленестаттею 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 76-VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність ізКонституцією Українита цим Рішенням (від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021).

29 червня 2021 року Верховною Радою України на виконанняРішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 прийнятоЗакон № 1584-ІХ, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого, зокрема:

частину третюстатті 54 Закону № 796-XIIвикладено в такій редакції: "В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень".

Визначаючись щодо застосування до спірних правовідносин положеньЗакону№ 1584-ІХ, слід враховувати, що у Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВРта пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється діястатті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієїстатті Закону № 796-XIIу редакціїЗакону№ 230/96-ВР. Водночас приписи статей3,16,50 Конституції Україниу їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Як встановлено зі змістустатті 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 1584-IXвизначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакціїЗакону № 230/96-ВР.

Ключовим для правильного вирішення цієї справи і з`ясування питання про застосування норми закону є визначення, чи виконанеРішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, і застосування редакціїЗакону № 796-XII, що відповідає цьому Рішенню.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимогКонституції Українияк особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьоюстатті 54 Закону № 796-XIIвчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першійстатті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей3,16,50 Конституції України, Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, щоВерховна Рада України Законом № 1584-IXповторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третійстатті 54 Закону№ 796-XIIмінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантованоЗаконом № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз нормистатті 54 Закону № 796-XIIв редакціїЗакону № 1584-IX, суд доходить висновку, що незважаючи на те, що формально законодавець виконаврішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантованоЗаконом № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВР.

Отже, прийняттямЗакону № 1584-IXне досягаються всуперечрішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тому суд визнає безпідставними доводи відповідача щодо обґрунтованого нарахування пенсії позивача відповідно доЗакону № 1584-IXз посиланням на те, що установивши, що частина третястатті 54 Закону № 796-ХІІсуперечитьКонституції України, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності цієї нормиЗакону № 796-ХІІ, а саме через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, звертаючи увагу на таке.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, оскількиКонституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосуванняКонституціїу поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена уРішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судом.

В аспекті доводів відповідача, суд, не заперечуючи того, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі, змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання), звертає увагу на те, що у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України констатував повторне запровадження законодавцем правового регулювання пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи з обмеженням (зменшенням) пенсійної виплати як особливої форми відшкодування шкоди внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, що вже у Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 визнано неконституційним.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідаютьКонституціїта законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).

Повертаючись до висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 необхідно узяти до уваги те, що Верховній Раді України було приписано протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановленестаттею 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 76-VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність ізКонституцією Українита цим Рішенням.

Також слід враховувати й те, що окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленогостаттею 54 Закону № 796-XIIу редакції Закону 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність ізКонституцією Українита цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четвертастатті 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВР.

Крім того, у Рішенні від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей3,16,50 Конституції Україниу частині четвертійстатті 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВРв усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати нормиЗакону №796-XIIв редакціїЗакону №230/96-ВР.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі№ 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24,№ 240/1067/24, № 240/34883/23 та інших.

Крім того, така ж правова позиція додатково підкріплена й Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024року у справі №240/1121/24, яка не знайшла підстав для відступлення від наведеного вище правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у згаданих постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії виходячи із восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до вимогрішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 та згідно статті54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача як підставу у задоволенні позовних вимог щодо оскарження позивачем листа від 31.07.2025 № 13064-13163/С-02/8-0800/25, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки позивачем оскаржується не лист, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимогрішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР.

Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.

Згідно прохальної частини уточненої позовної заяви позивач просить суд захистити його порушені права за період з 06.02.2025, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Як наслідок, суд приходить до висновку про безпідставність посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головне управління ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 06.02.2025, відповідно дорішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно достатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про зобов`язання виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, суд вважає зазначену позовну вимогу передчасною.

Частиною 1статті 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінніКАС Україниправа, свободи та інтереси осіб підлягають захисту у разі встановленням судом факту їх порушення, інакше такі вимоги будуть передчасними.

Оскільки відповідач ще не здійснив перерахунок та виплату пенсії позивачу починаючи з 06.02.2025 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку права позивача будуть порушені.

Згідно з частиною першоюстатті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другоюстатті 2 КАС Українипередбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першоюстатті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першоїстатті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1ст.132 КАС України).

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9ч.1ст. 5 Закону України «Про судовий збір"».

Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем у позовній заяві заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн. 00 коп.

Частинами 1 та 2ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду подано: Договір про надання правничої допомоги б/н від 16.07.2025; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; Ордер на надання правничої (правової) допомоги;; Акт виконаних робіт від 04.08.2025.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Пунктом 9 ч. 1ст. 1 Законувизначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема,надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з Актом виконаних робіт від 04.08.2025 адвокатом було надано послуги загальною вартістю 10000,00 грн.: надання консультації, складення та подання я позовної заяви. Вказаним актом сторонами підтверджено й оплату наданих послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 134КАС Українидля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.

Суд зазначає, що відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідач у відзиві зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката 10000 гривень неспівмірним складності справи, часу витраченому адвокатом на підготовку позову та обсягу наданих послуг, просив суд відмови у її задоволенні.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Отже суд, з урахуванням наданих заперечень представникомвідповідача 2,дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 8000,00 грн. за складання та подання до суду адміністративного позову. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 8000, 00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,77,132,139,143,243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.02.2025 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

У задоволенні іншої частини клопотання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова