Решение № 131373619, 23.10.2025, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5903/25

Провадження № 2/711/2744/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23жовтня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Представник позивача Ткаченко М.М., який діє в порядку самопредставництва юридичної особи, як керівник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р. в розмірі 57241,92 грн. та судові витрати.

В обґрунтування вимог в позові зазначено, що 04.05.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою був укладений Кредитний договір №2112425015038, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 4 800 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом на умовах, що передбачені договором.

Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів у неї утворилась заборгованість за вищевказаним договором.

01.10.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №1-12, на підставі якого право вимоги до відповідачки перейшло до ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

10.01.2023р. між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір відступлення права вимоги №10-01/2023, на підставі якого право вимоги до відповідачки перейшло до ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Таким чином, ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до відповідачки ОСОБА_2 за Кредитним договором №2112425015038 від 04.05.2021р.

У зв`язку з порушенням відповідачкою порядку повернення кредитних коштів в неї утворилась заборгованість за Кредитним договором №2112425015038 від 04.05.2021р. в загальній сумі 91112,64 грн., з яких: 4800 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 86312,64 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги.

Оскільки відповідачка не виконує своїх зобов`язань з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить, із врахуванням принципу розмірності, стягнути із відповідачки на його користь заборгованість в загальній сумі 57241,92 грн., з яких: 4800 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 52441,92 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, а також стягнути судовий збір по справі в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16000 грн.

Відповідачка заперечила проти позовних вимог та у наданому суду письмовому відзиві просила відмовити в задоволенні позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про стягнення із неї заборгованості за договором №2112425015038 від 04.05.2021р. в розмірі 57241,92 грн., витратами на правничу допомогу в розмірі 16000 грн. Разом з тим, зазначає, що не заперечує проти часткового задоволення позову на суму 7008 грн. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог у відзиві зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування. Згідно умов договору №2112425015038 сторонами погоджений строк кредитування, який становить 16 днів. Доказів того, що вона, як Позичальник, ініціювала продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту, позивачем не надано. Відповідно до Паспорту споживчого кредиту, який є додатком №3 до кредитного договору, загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом складає 7008 грн., з яких: 4800 грн. тіло кредиту, 1536 грн. проценти за користування кредитом, 672 грн. комісія. Тому саме зазначена сума і визнається нею, як законна та така, що передбачена умовами кредитного договору №2112425015038. Інша частина процентів, нарахована позивачем, нею не визнається, як і не визнаються витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн. Вважає, що такі витрати є завищеними та не відповідають критеріям розумності, співмірності із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.

15.08.2025р. представником позивача Ткаченко М.М. надано відповідь за відзив ОСОБА_2 , в якій остання вказує, що відсотки відповідачці нараховувалися відповідно до умов договору №2112425015038, погодженими із відповідачкою. Так, відповідно до умов договору орієнтовний строк повернення кредиту 30 днів з моменту отримання кредиту. У разі несплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 30 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів. В разі, якщо сума кредиту залишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 30 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом. Звертає увагу на те, що кредитний договір є дійсним, як в цілому, так і в частині автоматичної пролонгації, та не оскаржується відповідачкою. Відтак, вважає, що позовні вимоги є доведеним та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

29.07.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.08.2025р. від відповідачки на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено заперечення відповідачки щодо позовних вимог.

15.08.2025р. від представника позивача Ткаченко М.М., яка діє в порядку самопредставництва юридичної особи, як керівник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», на адресу суду надійшла відповідь на відзив. У такій відповіді вказується про достатність наданих позивачем суду доказів на підтвердження позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача Попов А.В., який діє на підставі довіреності №15 від 06.01.2025р., позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася та не повідомила про причини неявки, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

16.10.2025р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

04.05.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір про надання фінансових послуг №2112425015038 /а.с. 16-30/.

Згідно умов вищевказаного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 4 800 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та Правил. Кредит надається на строк, зазначений в заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до договору та є невід`ємною його частиною, Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих, на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.1, 1.2, 1.3 договору).

Проценти за користування кредитом нараховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а) 2% за кожний день користування кредитом за умови сплатив сіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а;

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б;

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.4.1 договору нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту залишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів, нараховані за фактичний строк користування кредитом (п. 1.4.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору та п. 4 Паспорту споживчого кредиту, реальна процента ставка дорівнює загальній вартості кредиту та складає:

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.а договору 730 відсотків річних (або 732 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.б договору 1302,36 відсотків річних (або 1306 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.в договору 1711,7 відсотків річних (або 1769,68 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.г договору 2735,45 відсотків річних (або 2743,05 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік).

На виконання умов договору №2112425015038, ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» 04.05.2021р., на підставі договору про організацію переказів коштів, укладеного ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», було здійснено переказ грошових коштів в розмірі 4800 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 05.05.2025р. /а.с. 31/.

В зв`язку із невиконанням відповідачкою зобов`язань за договором №2112425015038 від 04.05.2021 року в неї станом на 30.11.2021р. утворилася заборгованість в загальній сумі 34416грн, з яких: 4800 грн. заборгованість за кредитом, 29616 грн. заборгованість за процентами, що стверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №2112425015038 від 04.05.2021 року, складеним ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» /а.с. 32-33/.

01.12.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №1-12 (далі Договір факторингу) згідно умов якого до ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до Боржників, що належить Клієнту, в тому числі і право грошової вимоги за Договором №2112425015038 від 04.05.2021р., укладеними із ОСОБА_2 /а.с. 34-48/.

На момент укладання такого договору факторингу розмір кредитної заборгованості відповідачки за Кредитним договором №2112425015038 від 04.05.2021р. складав 34416 грн., з яких: 4800 грн. заборгованість за кредитом, 29616 грн. заборгованість за процентами /а.с. 47/.

Новим Кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відповідачці за користування кредитними коштами, за період з 01.12.2021р. по 03.05.2022р., нараховані відсотки за договором №2112425015038 від 04.05.2021р. в загальній сумі 56696,64 грн. /а.с. 49/.

10.01.2023р. між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 (далі Договір відступлення) згідно умов якого ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Кредитор) відступило, а ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прийняло належні Кредиторові права грошової вимоги (Право вимоги) до Боржників за кредитними договорами, вказаними в Додатках №1 та №3 до цього Договору (Реєстр боржників), в тому числі і право грошової вимоги за Договором №2112425015038 від 04.05.2021р., укладеними із ОСОБА_2 /а.с. 65/.

На момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідачки за Кредитним договором №2112425015038 від 04.05.2021р. складав 91112,64 грн., з яких: 4800 грн. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 86312,64 грн. заборгованість за процентами /а.с. 65/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за Договором позики в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734).

Статтею 509 ЦК встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 1054, 1055 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, що передбачений статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідачкою було отримано у кредит кошти в сумі 4800 грн. на умовах договору про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р. Всупереч умов договору відповідачка не здійснювала ніяких платежів для погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого має заборгованість перед кредитором, яка складається з тіла кредиту в розмірі 4800 грн. та процентів за користування кредитом в сумі 86312,64 грн.

Набуття позивачем права вимоги до відповідачки, яке належало первісному кредитору, обумовлено дійсністю договору факторингу №1-12 від 01.10.2021р., укладеного між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», та договору про відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023р., укладеного між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Проте дотепер наявна за кредитним договором заборгованість не погашена відповідачкою.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання відповідачкою договору про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р., умови кредитування, а також та обставина, що відповідачка не здійснила виконання своїх зобов`язань належним чином. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами та також визнається сторонами. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачкою свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Натомість відповідачка заперечує щодо розміру нарахованих їй відсотків за користування кредитом, посилаючись на їх необґрунтованість з тих підстав, що їх нарахування здійснено поза межами строку кредитування, а загальна сума процентів, які позивач вимагає стягнути з відповідачки, визначена позивачем на власний розсуд без будь-якого її правового обґрунтування.

Надаючи оцінку доводам відповідачки щодо строку кредитування та розміру процентів в контексті умов договору про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р. суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Згідно з п. 1.3 договору орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту.

Відповідно до п. 1.4 договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування (процентна ставка), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту.У випадку користування кредитом понад строк, визначений у п. 1.3 договору, процентна ставка збільшується:

- на 1,64% - починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту порівняно із процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а): .

- на 1,38% - починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б);

- на 2.65% - починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в).

Пунктом 1.4.2. договору встановлено, що в разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік (п. 1.9 договору).

Аналогічні за своїм змістом умови зазначені і в заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є Додатком №1 до договору /а.с. 22/.

Тлумачення положень п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.9 на засадах розумності свідчить, що умовами договору сторони погодили, що строк кредитування складає 1 рік, проте орієнтовний строк повернення кредиту складає 16 днів. При цьому у розділі договору «Визначення термінів» передбачено, що дата повернення кредиту кінцева календарна дата погашення (повернення) позичальником заборгованості за кредитним договором. Отже умовами договору визначено два види строків «строк кредитування» та «строк повернення кредиту». При цьому у договорі сторони визначили тривалість «орієнтованого» строку повернення кредиту, що складає 16 днів з моменту отримання кредиту, і передбачили можливість перерахунку (продовження) такого строку на 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.3 договору), а також визначили, що у разі якщо сума кредиту лишається неповернутою після «орієнтовного» строку повернення кредиту, то проценти сплачуються у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом (п. 1.4.2). До того, ж у п. 1.4 договору визначено процентну ставку за користування кредитом, яка нараховується протягом фактичного строку користування кредитом, але застосовується на пільгових умовах (найнижчий показник розміру процентної ставки) протягом періоду часу, що відповідає «орієнтовному» строку повернення кредиту.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020р. у справі №559/1605/18 зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена ст.ст. 6,627 ЦК, сторони на власний розсуд визначили орієнтовний строк повернення кредиту у 16 днів, а також граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору), тобто граничний фактичний строк правомірного користування кредитом, тривалістю в 1 рік.

Крім того, уклавши цей договір, відповідачка (Позичальник) підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті smk.zp.ua таwww.bistrozaim.ua (п. 4.1. договору). Також відповідачка підтвердила, що до укладення цього договору від товариства вона отримала: інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію, що міститься у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; підписаний сторонами екземпляр договору, графік платежів, паспорт кредиту (п. 4.9. договору).

Отже нарахування кредитором процентів за користування відповідачкою кредитом протягом періоду часу з 04.05.2021р. до 03.05.2022р. за денною процентною ставкою, передбаченою п. 1.4 договору є правомірним.

Слід зауважити, що відповідні висновки не суперечать правовим позиціям викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, на які посилається відповідач у своєму відзиві на позов.

У згаданих постановах наголошується на недопустимості нарахування відсотків поза межами строку кредитування, а також необхідності підтвердження належними доказами продовження строку дії договору. Проте, обставини даної справи є суттєво відмінними від обставин встановлених Верховним Судом у зазначених справах, оскільки договір про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р. не продовжував свою дію, а відсотки за користування кредитними коштами нараховувались в межах граничного строку кредитування 1 рік.

Стверджувати про те, що умови договору щодо оплати відсотків за кредитом є несправедливими підстав немає, так як відповідачка (Позичальник) самостійно погодилася на відповідну відсоткову ставку та сама вирішила не повертати позичені кошти протягом тривалого часу виходячи із власних життєвих пріоритетів, що й обумовило тривалий строк нарахування відповідної заборгованості та її розмір.

За наданим позивачем розрахунком розміру нарахувань процентів за користування відповідачкою кредитом слід виснувати, що сума заборгованості відповідачки по процентам за період користування кредитом з 04.05.2021р. по 03.05.2022р. складає 86312,64 грн. і складається з наступних сум: 29616 грн. проценти, що нараховані первісним кредитором за період з 04.05.2021р. по 30.11.2021р. (211 днів); 56696,64 грн. проценти, що нараховані правонаступником первісного кредитора (ТОВ «Вердикт Капітал») за період з 01.12.2021р. по 03.05.2022р. (154 дні) /а.с. 32-33, 49/.

Аналіз змісту таких розрахунків свідчить, що відображені у розрахунку них обчислення розміру процентів відповідають умовам договору №2112425015038 від 04.05.2021р., оскільки здійснені у відповідності до положень, передбачених п.п. 1.3., 1.4, 1.4.2, 1.9 договору, а арифметичний підсумок відповідних нарахувань свідчить, що заявлена позивачем до стягнення у позові сума процентів не перевищує суми відповідних нарахувань. За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом в сумі 52441,92грн. є цілком обґрунтованими і правомірними.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у кредитному договорі і вона користувалась кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення її зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею станом на 13.06.2025р. обчислювалась заборгованість в загальному розмірі 91112,64грн. (тіло кредиту 4800 грн., проценти 86312,64 грн.). Натомість вимагає стягнути з неї заборгованість в межах суми 57241,92 грн. (4800 грн. тіло кредиту; 52441,92 грн. проценти за весь період користування кредитом), що не суперечить засадам диспозитивності цивільних правовідносин, а відтак суд доходить висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. та оплати послуг правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а відтак на підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 2422,40 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 01.07.2024р. №01-07/2024; заявка на надання юридичної допомоги №695 від 01.05.2025р.; витяг з акту №10 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025р.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 16000 грн. Відповідачка заперечувала щодо обґрунтованості таких вимог посилаючись на необґрунтованість таких вимог.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- надання юридичних консультацій (2 години, загальна вартість 4 000 грн.);

- складання позовної заяви (4 години, загальна вартість 12 000 грн.).

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Представництво інтересів позивача здійснювалось партнерами адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності, а оплата таких послуг здійснюється без їх деталізації.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 16 000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями, складанням процесуальних документів).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 4000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 6422,40 грн. (2422,40 грн. + 4000 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимогиТовариства зобмеженою відповідальністю«КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»до ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, 01133) заборгованість за Договором про надання фінансових послуг №2112425015038 від 04.05.2021р. в розмірі 57241 грн. 92 коп. та судові витрати в загальній сумі 6422 грн. 40 коп., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 63664 грн. 32 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий : В.М. Скляренко