Решение № 131221349, 09.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2025 рокусправа № 380/25858/24 зал судових засідань №3

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Петровської А.М.,

представника позивача Авраменка О.В.,

представника відповідача Сусло Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 22.11.2024 №50-Д Про застосування дисциплінарного стягнення;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2024 по дату ухвалення судом рішення у справі.

Позов обґрунтований тим, що позивача включено до переліку державних службовців та працівників Департаменту внутрішнього контролю, які виконують роботу дистанційно. Відтак з травня 2024 року позивач припинив орендувати квартиру в м. Києві, яку орендував до того часу та переїхав у м. Самбір, де має зареєстроване місце проживання, і з цього часу виконував роботу дистанційно з місця свого проживання. Так, протягом травня-серпня 2024 року за допомогою системи електронного документообігу позивач отримував вказівки для виконання, які виконував у дистанційному режимі роботи. 30.08.2024 позивач виявив, що не може увійти до робочих електронних систем. Позивач повідомив про факт відключення голову Укртрансбезпеки Зборовського Є., намагався з`ясувати причини такого відключення, та просив втрутитись у ситуацію та відновити доступи до систем. Звернення позивача були проігноровані. Позивача не повідомляли про скасування для нього дистанційного режиму роботи, таке рішення відповідач не приймав і відповідно не довів до відома позивача, тобто дистанційний режим роботи для позивача тривав. Відповідач не заперечує того факту, що з травня 2024 року по серпень 2024 року позивач працював саме в дистанційному режимі. За визначенням йому дистанційного режиму роботи протягом всього цього періоду часу позивач не звертався, оскільки це не передбачено наказом №502, і вирішення цього питання відбувалось на розсуд керівника структурного підрозділу. При цьому, саме у такому режимі позивач працював як до 08.07.2024 (дати введення в дію нового штатного розпису), так і після вказаної дати. При цьому, жодних зауважень щодо виконання позивачем роботи у дистанційному режимі відповідач як до 08.07.2024, так і після вказаної дати не висловлював. Робочі дні позивачу у цей період табелювались відповідачем, згідно з табелями обліку робочого часу, як повністю відпрацьовані, прогулів не фіксувалось, позивачу у цей період виплачувалась заробітна плата. Отже, у період червень-серпень 2024 року позивач працював на дистанційному режимі роботи фактично за замовчуванням. Однак очевидно, якщо відповідач вважав за необхідне змінити режим роботи позивача, він мав зробити це відповідно до встановленого ним же порядку і повідомити про це позивача. Через 9 днів після надходження скарги до Укртрансбезпеки для розгляду 18.09.2024 на електронну пошту позивача надійшов лист голови Служби Зборовського Є. з вимогою надати пояснення за фактом ніби-то його «відсутності на робочому місці» у період з 02.09.2024 по 06.09.2024. З 02.09.2024 (тобто у той час, коли для нього продовжував діяти дистанційний режим роботи, про скасування якого позивача ніхто не повідомляв і коли він активно намагався з`ясувати причини відключення його від інформаційних систем і просив усунути ці перешкоди, щоб мати змогу працювати, однак всі його звернення ігнорувались) до нього ніхто жодного разу не звертався щодо з`ясування причин його ніби-то «відсутності на робочому місці», не повідомляли і не запитували про це і при комунікації з позивачем ані ОСОБА_2 , ані інші працівники Укртрансбезпеки. Звертає увагу на те, що до 18.09.2024 позивачу взагалі про факти його «прогулів», і їх «актування» нічого відомо не було.

04.02.2025 до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, відсутність позивача на робочому місці без поважних причин є порушенням правил трудового законодавства, позивач не надав жодного доказу щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці за період 02.09.2024 по 11.10.2024. Щодо позивача не приймалось наказів про визначення дистанційного місця роботи. Службова записка від 29.04.2024, на яку посилається позивач містить перелік державних службовців, які працюють дистанційно чи на робочому місці за травень 2024 року. Такий перелік складається щомісячно. При цьому місцем праці позивача є місто Київ. Проте, починаючи з вересня 2024року відповідач не погоджував для позивача дистанційний режим роботи. Відповідач листами інформував позивача про необхідність працювати на робочому місці у місті Києві. У зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці, беручи до уваги запровадження воєнного стану, з метою усунення можливого несанкціонованого витоку інформації позивачу припинено доступу до СЕД і ЄКІС.

11.02.2025 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представник позивача заперечив проти доводів представника позивача. У відповіді представник позивача стверджує, що у відзиві зазначається, що про встановлення факту відсутності позивача на робочому місці складались відповідні акти. З аналізу вказаних актів вбачається, що всі вони складались особами, які працювали у зовсім інших новостворених структурних підрозділах і взагалі не мали жодного відношення до роботи позивача - позаштатного службовця, безпосереднім керівником якого був голова Служби Зборовський Є.С., та директором Департаменту роботи з персоналом Соболєвою Т. Також зазначає, що відповідач факту відключення позивача від інформаційних систем не заперечує. Разом з цим у відзиві зазначає, що таке мало місце у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці (а також відсутності інформації щодо місця його перебування) та використання безпосереднім керівником усіх наявних методів комунікації з працівником, які не досягли будь-якого результату, - тому безпосередній керівник невідкладно ужив заходів щодо припинення доступу даного працівника до СЕД та ЄКІС з метою усунення можливого несанкціонованого витоку інформації. Таке не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки позивач активно спілкувався з безпосереднім керівником ОСОБА_3 , останньому було відоме місце перебування позивача, зокрема, що він працює з місця свого проживання дистанційно. Доводи про використанням безпосереднім керівником усіх наявних методів комунікації з працівником, які не досягли будь-якого результату (листи на адресу місця реєстрації та фактичного місця перебування, на електронну пошту та месенджери, телефонні дзвінки), взагалі не витримують жодної критики, адже безпосередній керівник Зборовський Є.С. та позивач активно комунікували, останній повідомляв керівника про чинення йому перешкод у роботі, натомість доказів направлення листів на адресу місця реєстрації та фактичного місця перебування позивача, на його електронну пошту та месенджери, здійснення йому телефонних дзвінків у період з 02.09.2024 по 03.10.2024 і надалі, на які позивач не відповідав відповідач не надав.

Наголошує на тому, що про скасування для позивача дистанційного режиму роботи, невключення його до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу дистанційно, і навпаки включення до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці позивача у жоден спосіб не інформували.

03.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, у яких зазначив, що відключення позивача від системи електронного документообігу, відбулось за усною вказівкою директора Департаменту внутрішнього моніторингу, Олексія Проняка, 03.09.2024, у зв`язку з посиленням контролю за витоком інформації. Щодо інформування позивача про закінчення дистанційного режиму роботи, то його не було включено до Переліку державних службовців, які працюють дистанційно у вересні 2024 року. Щодо наявності письмових повідомлень про інформування позивача стосовно закінчення дистанційної роботи у вересні 2024 року повідомив, що такі листи відсутні.

13.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких зазначив, що позивача не повідомляли про скасування для нього дистанційного режиму роботи. Такого рішення відповідачем не приймалось, тобто дистанційний режим роботи для позивача тривав. Якщо б рішення про припинення дистанційного режиму роботи для позивача приймалось, воно мало бути доведено до відома позивача відповідно до пункту 3 наказу №502 до 25.08.2024 (щодо режиму роботи на вересень 2024 року). Позивача ні про відключення від інформаційних систем та його причини, ні про припинення для позивача дистанційного режиму роботи його не повідомляли. Також зазначає про те, що у поясненнях в судовому засіданні і у поданих після нього поясненнях, позиція відповідача вже змінилась. І тепер виявляється, що позивача відключено 26.08.2024, тобто ще до «прогулів», а причиною відключення позивача від інформаційних систем стала оптимізація та посилення контролю за витоком інформації. Жодних доказів того, що це за оптимізація, в чому вона полягає, чим викликана і яка її необхідність, відповідач не надав, як і не надав доказів того, в чому полягали і проявлялись загрози витоку інформації. До 26.08.2024 жодних проблем з витоком інформації не існувало. Вважає, що таке обґрунтування службової записки є не підтвердженим.

30.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, у яких зазначає, що копію листа від 17.09.2024 № 10738/4.1/14-24 стосовно наступного попередження про звільнення відповідач надіслав позивачу трьома способами поштою, електронною поштою, а також іншими засобами телекомунікаційного зв`язку (зокрема, за допомогою месенджерів, про що було додатково складено відповідний протокол). Додатково інформує про те, що копію листа від 18.09.2024 №10828/4.1/14-24 відповідач направив позивачу поштою та електронною поштою. Копію листа від 11.10.2024 №9928/4.1/15-24 відповідач направив поштою. Копію листа від 02.12.2024 № 11331/4.3/15-24 відповідач направив поштою та електронною поштою.

11.07.2025 до суду надійшло додаткове пояснення представника позивача, у яких зазначає, що у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що позивача було включено до відповідного переліку лише на травень 2024 року. У решту місяців відповідач не дотримувався власного, встановленого ним же порядку і у жодний спосіб не доводив до відома позивача встановлений для нього режим роботи на відповідний місяць. При цьому відповідач не заперечує того факту, що з травня 2024 року по серпень 2024 року позивач працював саме в дистанційному режимі. За визначенням йому дистанційного режиму роботи протягом всього цього періоду часу позивач не звертався, оскільки це не передбачено наказом №502, і вирішення цього питання відбувалось на розсуд керівника структурного підрозділу. При цьому, саме у такому режимі позивач працював як до 08.07.2024 (дати введення в дію нового штатного розпису), так і після вказаної дати. При цьому, жодних зауважень щодо виконання позивачем роботи у дистанційному режимі відповідач як до 08.07.2024, так і після вказаної дати не висловлював. Також наголошує на тому, що ні про скасування дистанційного режиму роботи, ні про необхідність виконання роботи на робочому місці відповідач у жодний спосіб позивача відповідно до пункту 3 Наказу №502 не інформував ні щодо вересня 2024 року, ні щодо наступних місяців, що підтвердив представник відповідача у судових засіданнях та у попередніх поясненнях від 03.06.2025.

29.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, у яких в узагальненій формі викладено правову позицію відповідача у справі.

30.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких в узагальненій формі викладено правову позицію позивача у справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 01.01.2025 суддя прийняв заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалами від 06.03.2025 суд вирішив розглядати справу у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 24.03.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 06.04.2022 № 713-К позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу поточного контролю Департаменту внутрішнього моніторингу Укртрансбезпеки.

Згідно з наказом Укртрансбезпеки від 09.03.2023 № 206-К позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу поточного контролю Департаменту внутрішнього контролю Укртрансбезпеки.

Після зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, введеного в дію наказом від 05.07.2024 № 499, посаду головного спеціаліста відділу поточного контролю Департаменту внутрішнього контролю Укртрансбезпеки скорочено, позивач продовжив виконання своїх робочих обов`язків як позаштатний працівник.

Наказом від 11.10.2024 № 1422-К позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього моніторингу Укртрансбезпеки. Посадовою інструкцію визначено робоче місце місто Київ.

Згідно з актами у період з 02.09.2024 по 11.10.2024 позивач був відсутній на робочому місці у місті Києві протягом 30 робочих днів.

На підставі службової записки від 10.10.2024 № 36275/4.1/18-24 відкрито дисциплінарне провадження щодо відсутності позивача на робочому місці.

Відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 11.10.2024 № 45-Д утворено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарної справи позивача.

Дисциплінарна комісія підготувала подання від 13.11.2024 № 41200/4.3/18-24 з рекомендацією застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

У поданні дисциплінарна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю був відсутній на роботі з 02 вересня по 06 вересня 2024 року включно, з 09 вересня по 13 вересня 2024 року, з 16 вересня по 20 вересня 2024 року, 23 вересня по 27 вересня 2024 року, з 30 вересня по 04 жовтня 2024 року, з 07 жовтня по 11 жовтня 2024 року включно, про причини своєї відсутності на роботі не повідомив безпосереднього керівника та не надав з цього приводу письмові пояснення, чим порушив п. 4.1. та 4.3. розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 12 частини другої статті 65 Закону №889-VIII, а саме прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

На підставі згаданого подання відповідач прийняв наказ від 22.11.2024 № 50-Д про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Вважаючи згаданий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» службова дисципліна це неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання службових обов`язків та правил внутрішнього службового розпорядку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 61 Закону України «Про державну службу» службова дисципліна забезпечується шляхом дотримання у службовій діяльності вимог згаданого Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку.

Пунктом 1.2 Правил внутрішнього службового розпорядку визначено, що службова дисципліна в Укртрансбезпеці ґрунтується на засадах сумлінного та професійного виконання державним службовцем своїх обов`язків, створення належних умов для ефективної роботи, їх матеріально-технічного забезпечення, заохочення за результатами роботи.

Згідно з положеннями пункту 4.1 розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку, державний службовець Укртрансбезпеки повідомляє свого безпосереднього керівника про відсутність на роботі у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншими доступними способами.

Пунктом 4.2 розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку визначено, що у разі недотримання державним службовцем вимог пункту 4.1 згаданого розділу складається акт про його відсутність на роботі.

Відповідно до пункту 4.3 розділу IV зазначених Правил внутрішнього службового розпорядку, у разі ненадання державним службовцем доказів поважної причини своєї відсутності на роботі, останній повинен подати письмові пояснення на ім`я керівника Укртрансбезпеки щодо причин своєї відсутності.

Підпунктом 6) пункту 4.4 розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку визначено, що серед основних обов`язків державних службовців є обов`язкове повідомлення керівника структурного підрозділу або його заступника, або служби управління персоналом про відсутність на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших причин.

Отже, з урахуванням пунктів 4.1 та 4.3 Правил внутрішнього службового розпорядку державний службовець зобов`язаний повідомляти свого керівника про відсутність на роботі в письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншими доступними способами.

Вказана норма Правил внутрішнього службового розпорядку кореспондується з частиною першою статті 64 Закону України «Про державну службу», згідно з якою за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених згаданим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому згаданим Законом.

Частина перша статті 65 Закону України «Про державну службу» визначає, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених згаданим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Пункт 12 частини другої згаданої статті визначає, що дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Надаючи правову оцінку обставинам у справі та доказам, поданих на їх обґрунтування, суд дійшов таких висновків.

На підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.10.2022 №502 «Про організацію роботи державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів на період дії воєнного стану» та відповідно до листа №14993/6/18-24 від 29.04.2024 ОСОБА_5 позивача включено до переліку державних службовців та працівників Департаменту внутрішнього контролю, які виконують роботу дистанційно.

Відтак з травня 2024 року позивач переїхав у м. Самбір, де має зареєстроване місце проживання, і з цього часу виконував роботу дистанційно з місця свого проживання. Протягом травня-серпня 2024 року за допомогою системи електронного документообігу позивач отримував вказівки для виконання, які виконував у дистанційному режимі роботи.

Робота щодо замовлення та видачі перевізникам дозволів здійснювалась через Єдиний комплекс інформаційних систем Укртрансбезпеки, до якого позивачу надано доступ з метою контролю працівників Укртрансбезпеки. Також в Укртрансбезпеці функціонує Система електронного документообігу «Megapolis.DocNet», у якій реєструються усі внутрішні та зовнішні документи (звернення, запити, службові записки, накази тощо). Доступ до такої системи надано позивачу з метою виконання покладених на них обов`язків.

Наказом №499 від 05.07.2024 з 08.07.2024 введено в дію нові структуру та штатний розпис Укртрансбезпеки, яким ліквідовано Департамент внутрішнього контролю та відділи у його складі, зокрема відділ управління ризиками, та утворено Департамент внутрішнього моніторингу та відділи у його складі: відділ координації внутрішнього контролю, відділ моніторингу апарату, відділ моніторингу територіальних органів, відділ поточного контролю.

Позивача на посаду у новоутворених відділах переведено не було. Отже, з 08.07.2024 позивач продовжував працювати на посаді головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю як позаштатний державний службовець, а його безпосереднім керівником у зв`язку з цим став голова Служби Зборовський Є. До новоутвореного відділу моніторингу апарату Департаменту внутрішнього моніторингу на посаду головного спеціаліста позивача переведено лише 11.10.2024.

Наказом Укртрансбезпеки від 10.10.2022 №502 «Про організацію роботи державних службовців та працівників Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів на період дії воєнного стану» (надалі за текстом - Наказ №502) запроваджено для державних службовців працівників Державної служби України з безпеки на транспорті з 15.10.2022 до кінця дії воєнного стану організацію праці відповідно до пункту 3 цього наказу.

Пункт 3 наказу № 502 визначає, що керівники самостійних структурних підрозділів апарату Державної служби України з безпеки на транспорті забезпечують:

1) формування, узагальнення, затвердження та щомісячне подання до 12 год 00 хв 25 числа поточного місяця, до Відділу діловодства та ведення архіву Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці та дистанційно на наступний місяць за формою згідно з додатком;

2) контроль виконання державними службовцями та працівниками апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці та дистанційно, їх посадових обов`язків та звітування за обраною керівником підрозділу формою в усному або письмовому форматі;

3) доведення до відома підпорядкованих державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті цього наказу та щомісячне ознайомлення із затвердженим Переліком державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці та дистанційно.

Отже, визначення Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці та дистанційно здійснюється керівниками самостійних структурних підрозділів апарату Державної служби України з безпеки на транспорті. При цьому Наказ №502 не передбачає попереднього звернення державного службовця щодо визначення йому дистанційного режиму роботи.

Відповідач в ході судового розгляду не заперечував той факт, що з травня 2024 року позивач працював саме в дистанційному режимі. За визначенням йому дистанційного режиму роботи протягом всього цього періоду часу позивач не звертався, оскільки це не передбачено Наказом №502, і вирішення цього питання відбувалось на розсуд керівника структурного підрозділу.

При цьому, саме у такому режимі позивач працював як до 08.07.2024 (дати введення в дію нового штатного розпису), так і після вказаної дати. Жодних зауважень щодо виконання позивачем роботи у дистанційному режимі як до 08.07.2024, так і після вказаної дати відповідач не висловлював.

Робочі дні позивачу відповідач за такий період табелював, прогули не зафіксовані, заробітна плата виплачувалась, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу (а.с. 26-44, Т.2).

При цьому відповідач в ході судового розгляду справи не заперечував той факт, що з травня 2024 року по серпень 2024 року позивач працював саме в дистанційному режимі та за такий період отримував заробітну плату.

Відповідач не надав доказів, що позивача повідомлено про зміну у його режимі роботи, починаючи з вересня 2024 року як це визначено пунктом 3 Наказу №502, так само як і не надав доказів про включення позивача до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу дистанційно чи до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці.

30.08.2024 року позивач виявив, що не може увійти до робочих електронних систем.

Робота на дистанційному режимі прямо передбачала і вимагала використання інформаційних систем Укртрансбезпеки (система електронного документообігу і система «Шлях»), за допомогою яких позивач і виконував свої посадові обов`язки протягом травня-серпня 2024 року. Внаслідок відключення від Системи електронного документообігу та від Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки (система «Шлях»), позивач був повністю позбавлений можливості виконувати покладені на нього обов`язки. Таким чином, відключення позивача від інформаційних систем у період діючого для нього дистанційного режиму роботи безпосередньо вплинуло на виконання ним його посадових обов`язків, що унеможливило їх виконання, про що позивач прямо вказував голові Укртрансбезпеки Зборовському Є. та просив усунути перешкоди у виконанні його посадових обов`язків. Однак такі звернення залишились не розглянутими.

Суд встановив, що доступ позивача до ЄКІС відключено на підставі службової записки Директора департаменту внутрішнього моніторингу Олексія Проняка від 26.08.2024 №29735/6.2/18-24 з метою оптимізації та посиленням контролю за витоком інформації; щодо відключення позивача від системи електронного документообігу, таке відключення відбулось за усною вказівкою директора Департаменту внутрішнього моніторингу Олексія Проняка 03.09.2024, у зв`язку з посиленням контролю за витоком інформації.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що дійсно мала місце оптимізація та в чому вона полягає, і яким чином оптимізація пов`язана із припиненням доступу саме позивачу. Також відповідач не надав суду доказів, які б об`єктивно свідчили про наявність загрози витоку інформації, та яким чином вона пов`язана із припиненням доступу саме позивачу.

Суд також встановив, що відповідач, складав акти про встановлення факту відсутності на роботі, починаючи з 02 вересня по 06 вересня 2024 року включно, з 09 вересня по 13 вересня 2024 року, з 16 вересня по 20 вересня 2024 року, 23 вересня по 27 вересня 2024 року, з 30 вересня по 04 жовтня 2024 року, з 07 жовтня по 11 жовтня 2024 року (а.с. 180-194, Т.1), у яких зазначено, що позивач з 08.00год. до 12.00год та 12.45год. до 17.00год був відсутній на роботі. При цьому відповідач жодним чином не повідомляв позивача про складання таких актів та не надав йому можливості надати пояснення з приводу таких обставин.

18.09.2024 на електронну пошту позивача надійшов лист голови Служби Зборовського Є. з вимогою надати пояснення за фактом відсутності на робочому місці у період з 02.09.2024 по 06.09.2024.

23.09.2024 позивач направив голові Служби ОСОБА_6 відповідь на лист від 18.09.2024, у якому, зазначив що з ним з приводу відсутності на робочому місці з 02.09.2024 ніхто не контактував і не запитував причин його відсутності, а навпаки всі його звернення ігноруються; підкреслив, що відключення від інформаційних систем відбулось ще до його «прогулів».

Суд також враховує те, що як вбачається із скріншотів листування, позивач у період з 04.09.2024 по 19.09.2024 спілкувався зі ОСОБА_3 , повідомляв його про чинення йому перешкод у роботі - відключення від інформаційних систем Укртрансбезпеки, на що безпосередній керівник у жоден спосіб не відреагував; при цьому під час спілкування у цей проміжок часу безпосередній керівник позивача ОСОБА_2 не висловлював йому жодних зауважень з приводу відсутності його на роботі.

Оцінивши в сукупності подані сторонами докази, суд констатує, що відповідач всупереч пункту 3 Наказу №502 не повідомив позивача про скасування для нього дистанційного режиму роботи, про визначення його режиму роботи шляхом включення його до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу дистанційно чи до Переліку державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті, які виконують роботу на робочому місці; безпідставно припинив позивачу доступ до Системи електронного документообігу та від Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки; не повідомив позивача про складання щодо нього актів про встановлення факту відсутності на роботі за період з 09 вересня по 13 вересня 2024 року, з 16 вересня по 20 вересня 2024 року, 23 вересня по 27 вересня 2024 року, з 30 вересня по 04 жовтня 2024 року, з 07 жовтня по 11 жовтня 2024 року, чим порушив законодавчі гарантії конституційного права на працю.

Щодо аргументів про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача про відмову позивача від надання пояснень, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 76 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення. За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.

У протоколі №3 від 25.10.2024 дисциплінарна комісія вирішила скласти акт про відмову від надання пояснень позивачем, повідомити його про прийняте рішення та не переносити засідання дисциплінарної комісії. 25.10.2024 дисциплінарною комісією складено Акт про відмову від надання пояснень, у якому зафіксовано, що позивач на засідання комісії не з`явився, письмові пояснення не надав і не повідомив про причини відсутності.

Суд встановив, що позивач у заяві від 25.10.2024 повідомив дисциплінарну комісію про те, що через технічні проблеми (а саме поломку техніки, якою він користується) з листом від 18.10.2024 він ознайомився лише 25.10.2024, а тому з об`єктивних причин не може підготувати пояснення у такий стислий строк; просив надати для ознайомлення копії матеріалів дисциплінарного провадження, та відкласти засідання дисциплінарної комісії з метою реалізації його права на юридичний захист.

Наявність такої заяви була відома дисциплінарній комісії та розтлумачена як відмова від надання пояснень.

Суд зазначає, що відмова від надання пояснень мала полягати у активній поведінці позивача, що свідчила б саме про відмову у наданні пояснень. Проте як вбачається із змісту заяви позивача від 25.10.2024 він навпаки просив надати час для ознайомлення зі справою та підготовки пояснень з метою реалізації права на захист.

З таких підстав, суд висновує, що відповідач дійшов помилкового висновку про те, що позивач відмовився від надання пояснень.

Суд також звертає увагу на те, що положення статті 76 Закону України «Про державну службу» безумовно зобов`язують відповідача забезпечити право позивача на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Проте відповідач не забезпечив реалізацію права позивача на ознайомлення із усіма матеріалами дисциплінарної справи, чим порушив гарантоване законом право позивача.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що відповідач дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про порушення позивачем пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», пунктів 4.1. та 4.3. розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку, а тому оскаржений наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Сторони визнають, що, починаючи з 02.09.2024 позивачу не виплачувалась заробітна плата.

Відповідно до наказу відповідача «Про звільнення ОСОБА_1 » від 04.03.2025 №293-К позивача звільнено із займаної посади 06.03.2025 за угодою сторін.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів правомірності припинення нарахування та виплати позивачу заробітної плати за згаданий період, протягом якого трудові відносини продовжували існувати.

Отже, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу заробітну плату за період з 02.09.2024 по 06.03.2025 (останній робочий день).

Суд, вирішуючи питання щодо вибору належного способу захисту порушеного права виходить з того, що згідно з пунктом 2 наказу відповідача «Про звільнення ОСОБА_1 » від 04.03.2025 №293-К із позивачем при звільненні здійснено розрахунок, який включає різні складові заробітної плати позивача.

Враховуючи те, що суд позбавлений процесуальної можливості перевірити повноту та правильність проведених розрахунків з позивачем при звільненні, оскільки таке питання виходить за межі предмету доказування у справі, ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 02.09.2024 по 06.03.2025, з урахуванням виплачених платежів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати за подання позовної заяви між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та такий фактично не сплачував.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 22.11.2024 №50-Д Про застосування дисциплінарного стягнення.

Зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 заробітну плату за період з 02.09.2024 по 06.03.2025, з урахуванням виплачених платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати за подання позовної заяви між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 20 жовтня 2025 року.

Суддя А.Г. Гулик