Решение № 130965809, 14.10.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 жовтня 2025 р. Справа № 120/6513/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії. Зокрема, позивачка наголошує, що нею дотримано усіх умов для призначення їй визначеного виду пенсії, однак органом Пенсійного фонду протиправно не зараховано страховий стаж у повному обсязі.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позову. Аргументовуючи свою позицію вказує на відсутність у позивачки необхідного страхового стажу, що підтверджується відповідними документами.

Позивачка 15.04.2025 звернулася до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява позивачки та надані документи розподілено на головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.

За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 23.04.2025 року № 241670080562 про відмову у призначенні пенсії, в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу позивачки не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 17.08.1992 по 16.02.1993 та з 17.08.1993 по 30.09.1993 згідно довідки № 2400-1705-5/3127 від 24.01.2025, оскільки відсутні посилання на первинні документи.

Не погоджуючись із вказаним, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи на наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до п. а ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема ст.62 Закону №1788-XII та Порядку №637 слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до записів трудової книжки позивачки, остання у період з 17.08.1992 року по 16.02.1993 року та з 17.08.1993 року по 30.09.1993 року перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю.

Окрім того на підтвердження вказаного позивачкою було надано довідку Чернівецького обласного центру зайнятості від 24.01.2025 року.

Разом з тим, вказаний стаж не зараховано відповідачем, з огляду на відсутність посилання на первинні документи.

Суд врахував, що відповідач не скористався повноваженнями, передбаченими ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, згідно якої органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом з тим, суд зауважує, що позивачка не є особою уповноваженою на оформлення документів та не може нести тягар відповідальності за відсутність формальних відомостей у таких документах.

Відтак, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано періоди період з 17.08.1992 року по 16.02.1993 року та з 17.08.1993 року по 30.09.1993 року до страхового стажу.

Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Судом враховано, що позивачка досягла 60-річного віку, у неї наявний необхідний страховий стаж понад 32 роки для призначення йому пенсії.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачці пенсію з дати звернення, шляхом зарахування до стажу періодів працевлаштування з 17.08.1992 року по 16.02.1993 року та з 17.08.1993 року по 30.09.1993 року до страхового стажу.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 241670080562 від 23.04.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію з 15.04.2025 року, шляхом зарахування до стажу періодів працевлаштування з 17.08.1992 року по 16.02.1993 року та з 17.08.1993 року по 30.09.1993 року до страхового стажу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович