Решение № 130880554, 16.09.2025, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2108/25

Провадження № 2/0182/2032/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.09.2025 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Управління активами», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович та державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Тетяна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Управління активами», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович та Державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Т.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 20 січня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. вчинив виконавчий напис № 156 про стягнення з неї на користь ТОВ «ФК «Управління активами» заборгованості в розмірі 19832 грн. 00 коп. На підставі вищевказаного виконавчого напису, 19 листопада 2021 року державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Т.О. відкрила виконавче провадження № 67438587. З виконавчим написом не погоджується та вважає, що його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки при вчиненні оспорюваної нотаріальної дії нотаріус повинен був пересвідчитись у безспірності стягнення заборгованості. Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогоНаказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а такожстатті 88 Закону України «Про нотаріат»,нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженомуПостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. Вказаний висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19). Таким чином, суму боргу не визнає та вважає, що виконавчий напис № 156 про стягнення з неї на користь ТОВ «ФК «Управління активами», заборгованості в розмірі 19832 грн. 00 коп., слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

В призначене судове засідання позивачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не прибула, при цьому, на адресу суду від неї надійшла заява, в якій вона просить суд розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує та на задоволенні позову наполягає (а.с.44).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення, в судове засідання не з`явився, при цьому, на адресу суду надав заяву про визнання позовних вимог та просив суд, з посиланням на ч.1 ст.142 ЦПК України, вирішити питання щодо стягнення судових витрат на користь позивача в розмірі 50 % від суми сплаченого судового збору (а.с.28). Окрім цього, представник відповідача заявив клопотання про врегулювання спору за участю судді (а.с.27). Однак, стороною позивача, після ознайомлення з вищевказаним клопотанням, було подано заяву, згідно якої проти врегулювання спору за участю судді вона заперечувала та не задоволенні позову наполягала. Тому, з урахуванням вищенаведеного, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ТОВ «Фінансова Компанія управління активами» про врегулювання спору за участі судді по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Управління активами», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович та державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Т.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено (а.с.45-46).

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович та державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Т.О., будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з`явились (а.с.29).

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Зважаючи на ці обставини, суд керуєтьсяст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка, згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції України,є частиною національного законодавства України та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановленіЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, 20 січня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. вчинив виконавчий напис № 156 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Управління активами», заборгованості в розмірі 19832 грн. 00 коп. (а.с.14). Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищевказаного виконавчого напису, 19 листопада 2021 року державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Т.О. відкрила виконавче провадження № 67438587 (а.с.9-10).

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.18 ЦК України,нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогоНаказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а такожстатті 88 Закону України «Про нотаріат»,нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи, підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.

Так, що стосується такої обов`язкової умови вчинення нотаріусом виконавчого напису, як безспірність заборгованості, то характер правового врегулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи, згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається саме за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, само по собі подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги приписи статей15,16,18 ЦК Українита статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат», суд доходить висновку, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус не встановлює, а лише підтверджує вже наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Отже, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні: чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Стаття 50 ЗУ «Про нотаріат»передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, а виконавчий напис нотаріуса підлягає виконанню таким, що не підлягає виконанню.

Щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка при подачі позовної заяви до суду, як на підставу звільнення від сплати судового збору, посилалась на ЗУ «Про захист прав споживачів», тому суд, при ухваленні рішення по даній справі, вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 19 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 743/1481/21, провадження № 61-7362св22 (ЄДРСРУ № 106878531) досліджував питання щодо звільнення споживача від сплати судового збору за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте, системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір»не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір», у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». При цьому, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Згідно із статтею 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Аналогічний висновок зроблено у Постанові Верховного суду у справі № 638/6060/18 від 12.08.2020 року.

Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ, стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

У Постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) Верховний Суд дійшов таких висновків.

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому, вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

При цьому, нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому, в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулись до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ.

При стягненні за виконавчим написом нотаріуса, боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Таким чином,позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин, а тому у випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому, враховуючи вищевикладене, а також враховуючи той факт, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні в повному обсязі, при цьому, суд не вбачає підстав для вирішення питання щодо стягнення судових витрат в розмірі 50 %, що свідчить про те, що судовий збір з відповідача підлягає стягненню в повному розмірі, а саме в сумі 1 211 грн. 20 коп. на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,14,192,524,526,530,533-535,625-627,1046, 1047,1049,1050 ЦК України, ст.ст.4,10,141,247,264,268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Управління активами», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович та державний виконавець Нікопольського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саліонова Тетяна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати виконавчий напис від 20 січня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 156, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Управління активами», заборгованості в розмірі 19832 грн. 00 коп., таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути зТОВ «ФК «Управління активами» (код ЄДРПОУ 35017877) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн.(одна тисяча двісті одинадцять грн.) 20 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал