Решение № 130866106, 02.10.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16233/25

Провадження № 2/161/5384/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Собуцької О.А.,

представника позивача Тарасюка А.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Державного підприємства «Документ» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Документ» (далі ДМ «Документ») через свого представника звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог зазначає, що згідно з наказу № 354 о/с від 30 липня 2021 року ОСОБА_1 (далі - відповідач) було прийнято на роботу з 02 серпня 2021 року на посаду Інспектора з основної діяльності відділу обслуговування громадян м. Луцьк Департаменту організації основної діяльності ДП «Документ» з посадовим окладом 8 810 грн. Відповідно до розрахункових листків за весь період роботи відповідачеві нараховувалась така заробітна плата. 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 були безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 30 000 грн. При дослідженні розрахункових листків було виявлено, що за весь період роботи ДП «Документ» шляхом утримання відповідних сум із заробітної плати відповідача поверталася заборгованість за договором позики, а саме: у березні 2022 року утримано 8 211,00 грн., у квітні 2022 року 1 563,99 грн. Подальше утримання із заробітної плати відповідача для погашення заборгованості було неможливим у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у соціальних відпустках. Відповідно до наказу № 200 о/с від 16 червня 2025 року про припинення трудового договору (контракту), відповідача звільнено із займаної посади з 24 червня 2025 року. У зв`язку з припиненням трудових відносин відповідача з ДП «Документ» під час опрацювання питання остаточного розрахунку було виявлено, що відповідач має заборгованість перед ДП «Документ» у розмірі 20 225,01 гривень. 18 червня 2025 року ДП «Документ» звернулось до відповідача з вимогою (за вихідним № 1/5.1-1427) про повернення коштів відповідачем відповідно до договору позики в розмірі 20 225,01 грн. 04 липня 2025 року ОСОБА_1 надано відповідь на вимогу ДП «Документ» та повідомлено про те, що договір позики між ДП «Документ» не укладався, всі грошові кошти, які надходили мали призначення «заробітна плата». Також зазначено, що з відповідача було безпідставно стягнуто 9 774,99 грн. ДП «Документ» з цим не погоджується, та просить суд стягнути кошти у вказаній сумі в судовому порядку.

Ухвалою суду від 15 серпня 2025 року справу було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

29 серпня 2025 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому ОСОБА_1 заперечує проти задоволення позову. Вказує, що 25 лютого 2022 року, на наступний день після повномасштабного вторгнення рф в Україну, їй та її колегам було перераховано 30000 грн. на заробітну карту із чітким призначенням платежу «заробітна плата». Згідно пояснень керівництва кошти мали характер матеріальної допомоги/премії у зв`язку з надзвичайними умовами. Жодного договору позики вона не підписувала. В березні 2022 року вона продовжувала виконувати свою роботу, заробітна плата суттєво не відрізнялась за розміром від її попередніх виплат. У квітні вона пішла у декретну відпустку, отримала виплати у сумі 63066,20 грн., будь-який утримань коштів із заробітної плати не помічала, суми були звичні. Відтак, твердження про те, що вона не заперечувала щодо відрахувань коштів із заробітної плати в рахунок повернення заборгованості не відповідають дійсності. Факту помилкового перерахунку коштів позивачем не доведено, положення ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. Позов пред`явлено з порушенням строків позовної давності.

04вересня 2025року увідповіді навідзив представникпозивача вказує,що коштиу розмірі30000,00грн.нараховані відповідачу20лютого 2022року зпризначенням «заробітнаплата» неє заробітноюплатою,розрахункові листки ОСОБА_1 за лютий2022рік немістять такогонарахування тавиплати.Згідно службовоїзаписки №845від 03вересня 2025року наданоїВідділом роботиз персоналомДП «Документ»,матеріальна допомогапрацівникам Відділуобслуговування громадянм.Луцьк ДП«Документ» 25лютого 2022року ненадавалася,наказів пронадання матеріальноїдопомоги невидавалося. У ОСОБА_1 не виникало питань при отриманні заробітної плати 25 лютого 2022 року у розмірі 30 000,00 грн., не зважаючи на те, що нею вже було отримана заробітна плата, як за січень 2022 року, так і за лютий 2022 року. Відповідач не мала заперечень при утриманні коштів із заробітної плати задля погашення позики, що підтверджується вищезгаданими розрахунковими листками. ДП «Документ» 25 лютого 2022 року, при проведенні перерахування позики всім працівникам підприємства, користуючись відповідною банківською системою, перераховував таку позику з позначкою заробітна плата, адже іншої функціональної можливості у банківській системі не було, а підприємство по-іншому такий перерахунок здійснити не могло. Щодо строків позовної давності, слід зазначити, що ДП «Документ» виявило порушення своїх прав та законних інтересів лише у червні 2025 року, під час проведення остаточних розрахунків у зв`язку з припиненням трудових відносин відповідача. Отже, саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів із застосуванням положення статті 1212 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду справи є питання стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Суду належить встановити чи є кошти, що перераховані на рахунок відповідача позивачем безпідставно набутими та чи підлягають вони поверненню.

З матеріалів справи слідує, що згідно з наказу № 354 о/с від 30 липня 2021 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 02 серпня 2021 року на посаду Інспектора з основної діяльності відділу обслуговування громадян м. Луцьк Департаменту організації основної діяльності ДП «Документ» з посадовим окладом 8 810 грн. (а.с.15).

Відповідно до розрахункових листків за весь період роботи відповідачеві нараховувалась така заробітна плата (а.с.9).

25 лютого 2022 року ОСОБА_1 були перераховані кошти в розмірі 30 000 грн. (а.с.56-60).

З виписки про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 01.07.2022 року вбачається, що 25.02.2022 року (00:00 год.) на рахунок особи надійшли кошти у сумі 30000 грн. з призначенням платежу «заробітна плата» (а.с.83-84).

Зі змісту наданої позивачем копії платіжної інструкції №1131 від 18.056.2025 року слідує, що 25.02.2022 року ДП «Документ» перераховано суму коштів у розмірі 17941171,50 грн. з призначенням платежу «виплата згідно договору позики за лютий 2022 року. ДП Документ» (а.с.16).

Відповідно змісту розрахункових листків за березень 2022 року та квітень 2022 року із заробітної плати ОСОБА_2 здійснено утримання коштів рахунок «погашення позики» (в оригіналі російською мовою «погашение займа»): у березні 2022 року утримано 8211 грн., у квітні 2022 року 1 563,99 грн. (а.с. 18 зворот).

Згідно Наказу ДП «Документ» №105о/с від 07 квітня 2022 року ОСОБА_3 надано соціальну відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 07 квітня 2022 року по 10 серпня 2022 року (а.с.12).

Відповідно до наказу № 200 о/с від 16 червня 2025 року про припинення трудового договору (контракту), відповідача звільнено із займаної посади з 24 червня 2025 року (а.с.13).

18 червня 2025 року та 21 липня 2025 року на адресу відповідача позивачем були направлено письмові вимоги про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 20225,01 грн.

В той же час, зі змісту вимоги від 18.06.2025 року слідує, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики №65 від 25 лютого 2022 року, сторк повернення якої сплив 26 лютого 2024 року (згідно п. 4.1. Договору). Залишок заборгованості становить 20225,01 грн. (з рахуванням часткового погашення за рахунок утримання коштів із заробітної плати відповідача) (а.с.8).

Однак, у вимозі від 21 липня 2025 року зазначено, що між ОСОБА_1 та ДП«Документ» договірпозики неукладався,отримання неюкоштів відбулосьбез належноїправової підстави (а.с.7).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22), від 31 січня 2024 року у справі № 640/17086/18 (провадження № 61-6165св23).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суд зауважує, що позивач як на підставу позову посилався на те, що між сторонами була домовленість про надання грошових коштів у позику, яка порушена відповідачем згідно з нормами ЦК України, що регулюють умови виконання зобов`язань.

Зі змісту розрахункових листів вбачається, що із заробітної плати відповідача здійснювались утримання коштів на «повернення позики».

Копії договору позики позивачем не надано, доказів існування факту обізнаності відповідача про укладення такого договору та належного повідомлення (інформування) її з боку позивача про відрахування коштів із заробітної плати останньої в рахунок погашення боргу не встановлено.

Крім того, вказане суперечить змісту вимоги про повернення безпідставно набутих коштів від 21 липня 2025 року, в якій позивачем зазначено, що між ОСОБА_1 та ДП «Документ» договір позики не укладався, отримання нею коштів відбулось без належної правової підстави.

Враховуючи встановленні факти, суд наголошує, що надана позивачем копія платіжної інструкції №1131 від 18.056.2025 року, з якої слідує що 25.02.2022 року ДП «Документ» перераховано суму коштів у розмірі 17941171,50 грн. з призначенням платежу «виплата згідно договору позики за лютий 2022 року. ДП Документ» (а.с.16) є неналежним доказом перерахунку коштів конкретно відповідачу, оскільки не містить зазначення отримувача коштів, що позбавляє ідентифікувати цей документ як підставу для повернення коштів відповідачем.

В той же час, з виписки по рахунку відповідача вбачається, що кошти у сумі 30000 грн. зараховані як «заробітна плата».

Зі змісту відповіді на відзив від 04 вересня 2025 року вбачається, що позивач ДП «Документ» 25 лютого 2022 року, при проведенні перерахування позики всім працівникам підприємства, користуючись відповідною банківською системою, перераховував таку позику з позначкою заробітна плата, адже іншої функціональної можливості у банківській системі не було, а підприємство по-іншому такий перерахунок здійснити не могло.

Відтак, сторона позивача не заперечує, що кошти перераховані з призначенням платежу «заробітна плата».

На думку суду, поведінка позивача щодо здійснення спірного грошового переказу ОСОБА_1 є суперечливою, оскільки ДП «Документ», усвідомлюючи відсутність зобов`язання, зокрема, фактично укладеного договору позики на заявлену у позові суму, добровільно, систематично, здійснив перерахування відповідачу коштів із зазначенням призначення платежу «заробітна плата».

Суд враховує доктрину venire contra factum proprium щодо принципу добросовісності, за яким поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа (позивач) вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 158/446/18 (провадження № 61-434св20).

Також, слід зазначити, що тягар доведення підстав позову в такій категорії справ покладено саме на позивача, який вважає, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю порушив права позивача та не вдається до повернення безпідставно набутих коштів за рахунок позивача.

Судом встановлено, що виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, доказів протилежного не встановлено.

Враховуючи викладене, підстави для стягнення грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України відсутні, позов до задоволення не підлягає.

Щодо клопотань відповідача про застосування строку позовної давності.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС від 22.05.2018 по справі №369/6892/15-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 1212 ЦК України, ст. ст. 76-80, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенніпозову Державного підприємства «Документ» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк