Решение № 130797261, 06.10.2025, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 295/18652/24

2/296/312/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2025 року м.Житомир

Корольовський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді Шкирі В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сейко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Андрія Васильовича до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2025 до Корольовського районного суду за підсудністю з Богунського районного суду м.Житомира надійшли матеріали цивільної справи №295/18652/24 за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Андрія Васильовича до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Представник позовні вимоги обґрунтовує тим, з 07.05.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10.01.2020 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та після розірвання шлюбу їх донька ОСОБА_3 проживає разом з батьком - ОСОБА_1 в квартирі, яка повністю облаштована для ї комфортного проживання, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ОСББ про склад сім?ї (копія додається).

Протягом останніх трьох років відповідач ОСОБА_2 перебуває ті працює за кордоном у країні «Ірландія», що підтверджується дозволом на проживання у вказаній країні, та на даний час не збирається повертатись в Україну.

ОСОБА_1 самостійно займається вихованням доньки, самостійно і утримує, здійснюю за нею постійний догляд, якого вона потребує.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звертався з заявою до служби у справах дітей Житомирської міської ради з приводу встановлення факту самостійного виховання та утримання ним доньки ОСОБА_3 , проте 06.07.2024 службою у справах дітей Житомирської міської рад ОСОБА_1 було надано відповідь в якій зазначається, що відповідно ч.1 статті 315 ЦПК України, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні розглядається судом.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14.01.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.02.2025 о 14:00 год.

03.03.2025 від представника позивача Кравчука А.В. надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог, згідно якого останній просив вважати заявленими позовні вимоги лише про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні від 06.03.2025 прендставник та позивач зазначили, що відмовляються від позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 ..

06.03.2025 суд прийняв відмову від позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини про що постановлено протокольну ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання №4163706 (а.с.72-74)

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник Кравчук А.В. просили розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримують

Відповідач в жодне судове засідання не з`явилась, будь яких заперечень, заяв чи пояснень суду не надавала. Про судові засідання була повідомлена належним чином , в порядку передбаченеому ст.128 ЦПК України

Від представника третьої особи Баб`яка М.М. 30.09.2025 надійшла заява, в якій просив розгляд справи провести без його участі.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документований паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 , що виданий Житомирським РВ УМВС України в Житомирській області 24.07.1999, має РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який отримав у спадщину (а.с.12-14,33).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , має ПНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.32)

З 07.05.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.17)

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 10.01.2020 шлюб між сторонами, що був зареєстрований 07.05.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис N? 515 - розірвано (а.с.15-16)

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та її мати ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.24,32)

ОСОБА_2 06.09.2023 написала заяву , яка засвідчена Царіциною І.С., приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, якою надала свою згоду, заявила та підтвердила, що нагляд за її неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час її перебування на території України, буде здійснювати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто її батько (а.с.19)

ОСОБА_2 перебуває на працевлаштована в Ірландії, що підтверджується рядом документів (а.с.20-23,154,)

Згідно акту №56 від 22.05.2024 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без реєстрації проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18)

Згідно довідки Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді від 21.11.2024 №340 ОСОБА_3 , учениця 9-А класу Ліцею №35 навчається в гуртку «Образотворче мистецтво» Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді (а.с.27)

В характеристиці виданій Ліцеєм №35 м.Житомира від 02.12.2024 вказується, що ОСОБА_3 проживає у неповній родині (батьки розлучилися 10.01.2020 року). Вихованням дівчинки займається тільки батько, ОСОБА_1 . Він бере активну участь у розвитку доньки, займається її навчанням та вихованням, організовує їй дозвілля. Батько регулярно супроводжує доньку на заняття, забезпечує дитину матеріально, відвідує батьківські збори, постійно спілкується з класним керівником, виконує рекомендації вчителів. Водночас, мати з сім`єю не проживає, оскільки перебуває за кордоном, за період навчання вересень 2022 року по 21.11.2024 року участі у вихованні дитини мати не приймає, не цікавиться навчанням та поведінкою дитини, не спілкується з вчителями та класним керівником (а.с.28)

В акті обстеження умов проживання від 19.03.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , вказується, що батьком створено всі належні умови для виховання та розвитку дочки. Також зазначається, що ОСОБА_1 , займається вихованням, навчанням дочки ОСОБА_3 . Забезпечує останню матеріально. Мати періодично спілкується з дочкою, вітає її зі святами (а.с.101 Зворот).

Згідно висновку оцінки потреб сім`ї Центру Служби у справах дітей Житомирської міської ради відносно ОСОБА_1 зазначено, що за місцем проживання сім`ї (батька) для дитини створені належні умови для проживання (а.с.103-105)

Таким чином судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу виховання неповнолітньоої дитини, що регулюється нормами Сімейного кодексу України

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, які необхідні для виховання дитини, а не повністю відмовитися від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка розглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Судом встановлено, що під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , якій на день розгляду справи виповнилося повних 16 років. Батьки дититни розлучилися та вона залишилася проживати з батьком в Україні, а її мати виїхала за кодон та проживає в Ірландії.

Суд зазначає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її батьківських прав і не звільняє її від обов`язків щодо дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько.

Проживання матері окремо від дитини не звільняє її від обов`язку виховувати та утримувати дитину.

За не виконання, чи неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності.

Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Позивач під час розгляду справи вказав, що мати дитини постійно проживає за кордоном.

При цьому ним не надано належних та допустимих доказів того, що мати дитини не надає допомоги на її утримання.

Так позивач не звертався до суду за стягненням аліментів, чи позбавленням її батьківських прав відносно доньки.

Документи, долучені представником позивача до матеріалів справи, на переконання суду, свідчать лише про більшу участь батька у житті дитини, оскільки мати дитини (відповідачпо справі) 06.09.2023 написала заяву , яка засвідчена Царіциною І.С., приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, якою надала свою згоду, заявила та підтвердила, що нагляд за її неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час її перебування на території України, буде здійснювати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто її батько (а.с.19)

Разом з тим, суд вважає, що самоусунення одного із батьків від виховання дитини не може слугувати підставою для надання додаткових прав та звільнення від виконання обов`язків, які накладаються державою на громадянина.

Така позиція ставить в нерівне становище батьків, які належним чином виконують свої батьківські обов`язки, проживають однією сім`єю та виховують дитину спільно.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, під час розгляду цієї справи суд переконався, що відповідач ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав відносно своєї дитини- ОСОБА_3 ; в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач не здатна виконувати батьківські обов`язки в силу об`єктивних обставин;

Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Враховуючи викледене судом ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Андрія Васильовича до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду безпосередньо або через Корольовський районний суд м.Житомира. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06.10.2025

Суддя В. М. Шкиря