Решение № 130707293, 13.02.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2025Справа № 910/6379/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6379/22

За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про стягнення коштів

Представники учасників справи:

від позивача: Пахомова О.А.;

від відповідача: Хромов О.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі відповідач) про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем угоди про відшкодування коригування необхідного доходу №2110000007/2110000008 від 04.10.2021 в частині своєчасного здійснення платежів, у зв`язку з чим позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, просить стягнути основну заборгованість за травень 2022 року у розмірі 1674601214,36 грн, пеню за березень - вересень 2022 року у розмірі 297406300,08 грн, 3% річних за березень - вересень 2022 року у розмірі 28507245,66 грн, та інфляційні втрати за березень - серпень 2022 року у розмірі 374916858,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 року, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» пеню у розмірі 15667112,55 грн, 3% річних у розмірі 9794943,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 185371205,49 грн та судовий збір у розмірі 77071,07 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09.11.2023 року скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023, а справа №910/6379/22 передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

23.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/6379/22.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи №910/6379/22 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у витязі з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 року справу №910/6379/22 прийнято до провадження судді Васильченко Т.В., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 26.12.2023, запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення у відповідності до приписів частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України щодо позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.11.2022 року у справі №910/6379/22.

25.12.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли письмові пояснення, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2023 у справі №910/6379/22, у яких відповідач зазначив, що укладена між сторонами угода має виключно компенсаційний характер, адже за її умовами позивачем не вчиняються жодні дії та не здійснюється жодна діяльність задля її виконання, тобто фактично виконання угоди позивачем проходить в пасивному режимі. Також відповідач наголосив, що ним на виконання умов угоди було сплачено 27 000 000 000,00 грн, тобто з урахуванням пункту 2.3 угоди, фактично на користь позивача оплачено регуляторний період 2020 рік, 2021 рік та орієнтовно за 10 місяців 2022 року, а відтак Укртрансгаз з грудня 2021 року отримував відшкодування відповідно до угоди за період, який ще не настав. Відповідач також зауважив, що в силу пункту 2.3 угоди визначена попередня сума відшкодування за кожен рік регуляторного періоду є попереднім розрахунком, а остаточний розрахунок суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років здійснюється після його завершення з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого державного органу.

25.12.2023 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просив за умови, якщо суд прийде до висновків, що спір між Укртрансгазом та Оператором підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та лише за умови наявності беззаперечних підстав для стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат, врахувати дані пояснення та зменшити суми, які підлягають стягненню з Оператора на 99%, а також закрити провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості за травень 2022 року в розмірі 1674601214,36 грн на підставі ст. 231 ГПК України, з огляду на встановлені судами під час первинного розгляду справи №910/6379/22 обставини.

26.12.2023 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли пояснення, в яких позивач в контексті визначення правової природи угоди зазначив, що предметом угоди є відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу і пов`язане саме із здійсненням позивачем до 01.01.2020 господарської діяльності з транспортування природного газу, відтак укладена між позивачем та відповідачем угода є наслідком провадження господарської діяльності позивачем з транспортування природного газу магістральними трубопроводами до 01.01.2020, та передбачає законне відшкодування коригування необхідного доходу, яке здійснюється новим ліцензіатом за попередній період діяльності попереднього ліцензіата. Також позивач наголосив, що вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що суперечать умовам укладеної угоди, яка є обов`язковою, водночас невиконання обов`язків відповідачем, визначених угодою, призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, що підлягають захисту в судовому порядку.

Судове засідання, призначене на 26.12.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 призначено підготовче засідання у справі на 30.01.2024.

У судовому засіданні 30.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 13.02.2024.

13.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли пояснення, у яких позивач зазначив, що після подання позову та заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог від 19.09.2022 №1001ВИХ-22-3185, відповідач здійснив оплату відшкодування коригування необхідного доходу за травень 2022 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 24.04.2023 № 133647 на суму 646973192,47 грн, від 24.03.2023 № 125774 на суму 606537367,92 грн, від 24.05.2023 № 143677 на суму 888562676,09 грн, отже на момент подання заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог від 19.09.2022 № 1001ВИХ-22-3185, оплата суми відшкодування коригування необхідного доходу за травень 2022 року відповідачем не була проведена, а фактично виконана після подання заяви від 19.09.2022.

У судовому засіданні 13.02.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 05.03.2024.

29.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли письмові пояснення, у яких відповідач зазначив, що на момент звернення Укртрансгазу до суду з позовом та відкриття провадження у справі №910/6379/22 у липні 2022, Оператором оплачено на користь Укртрансгаз в повному обсязі за регуляторний період 2020, 2021, 2022, 2023 роки та розпочато оплату за регуляторний період 2024 рік, отже на момент звернення Укртрансгаз до суду з позовом та відкриття провадження у справі №910/6379/22 у липні 2022 року Оператором вже переплачено (проавансовано) 13,7 млрд грн відшкодування за 2022-2024 регуляторні роки (2023, 2024 роки фактично не настали). Крім того, відповідач звернув увагу на те, що у поясненнях від 13.02.2024 АТ "Укртрансгаз" зазначає, що платіж за травень 2022 року Оператором здійснено 24.03.2023 платіжною інструкцією № 125774 на суму 606537367,92 грн, 24.04.2023 платіжною інструкцією № 133647 на суму 646973192,47 грн та 24.05.2023 платіжною інструкцією №143677 на суму 888562676,09 грн, всього на загальну суму 2142 млн. грн, при цьому у перелічених платіжних дорученнях призначення платежу вказано як «Опл. відшк. кориг. необх. дох. Попер. Ліценз. 2020-2024, зг. Ріш. Учасн. №94/2021 від 02.10.2021 та Угод №2110000007/2110000008 від 04.10.2021 без ПДВНВПЗ» і призначення платежу не містить жодної вказівки/прив`язки, що такі оплати мають будь-яке відношення до травня 2022 року.

05.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка за своєю суттю є одночасно заявою про зміну предмету позову та збільшенням/зменшенням позовних вимог, в якій позивач просить суд одночасно виключити вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1674601214,36 грн за травень 2022, зменшити та збільшити позовні вимоги в окремих частинах і здійснювати розгляд даної справи за вимогою про стягнення з відповідача пені у розмірі 487785366,94 грн, 3% річних у розмірі 55052858,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 426270262,43 грн.

У судовому засіданні 05.03.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 19.03.2024.

15.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли заперечення проти прийняття до розгляду заяви АТ «Укртрансгаз» про зменшення розміру позовних вимог у справі №910/6379/22, у яких відповідач зазначив, що заява в якій позивачем одночасно зменшено розмір однієї частини майнової вимоги, а розмір іншої збільшено, суперечить приписам статті 46 ГПК України, оскільки процесуальне законодавство обмежує позивача в праві, відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України, заявити про збільшення або зменшення розміру позовних вимог шляхом подання однієї заяви. Крім того, відповідач зауважив на тому, що позивач звертаючись до суду із заявою від 05.03.2024 порушив приписи Закону України «Про судовий збір» і недоплатив судовий збір у розмірі 191450,00 грн, як різницю між сумою судового збору оплаченою позивачем при поданні позовної заяви 868350,00 грн та ставкою судового збору, яка підлягає сплаті на момент звернення до суду з заявою про збільшення позовних вимог 1059800,00 грн.

Судове засідання, призначене на 19.03.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 підготовче засідання у справі призначено на 30.04.2024.

У судовому засіданні 30.04.2024, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про зменшення розміру позовних вимог від 05.03.2024 та виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Так, за приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

З аналізу приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Згідно ч. 4 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи (абз. 2 ч. 4 ст. 46 ГПК України).

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Зі змісту поданої заяви в частині зміни предмету позову, вбачається, що заявник вказує про сплату позивачем основного боргу за травень 2022, на підтвердження чого надає платіжні інструкції №125774 від 24.03.2023 на суму 606537367,92 грн, №133647 від 24.04.2023 на суму 646973192,47 грн та №143677 від 24.05.2023 на суму 888562676,09 грн.

Наведені позивачем зміни фактичних обставин справи відбулися після закінчення підготовчого засідання, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України заявлені позивачем зміни предмету позову при новому розгляді справи допускаються та приймаються судом, оскільки заявлені у строк встановлений ч. 3 ст. 46 процесуального Закону.

Крім того, судом встановлено, що позивачем дотримані і вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в частині заявлених вимог про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, а тому заява позивача приймається судом до розгляду.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у письмових запереченнях щодо порушень позивачем приписів Закону України «Про судовий збір» в частині недоплати судового збору в сумі 191450,00 грн.

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (частина 1 статті 3 Законом України «Про судовий збір»).

Відповідно до положень статей 162 та 163 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до положень частини 3 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.

У постанові Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 916/4692/15 зазначено, що виходячи із аналізу положень статей 1, 3, 6 Закону України "Про судовий збір" та статті 163 ГПК України подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог недоплачена сума судового збору підлягає сплаті.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, положеннями Закону України «Про судовий збір» визначено граничний розмір сум судового збору, що підлягає сплаті у мінімальному та максимальному значенні при зверненні до суду з відповідними заявами.

Так, звертаючись до суду з даним позовом позивачем у 2022 році, з урахуванням предмету та ціни позову про стягнення 172912386,55 грн, було сплачено судовий збір у сумі 868350,00 грн (350 х 2481,00 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022 рік), тобто у максимальному розмірі станом на 2022 рік, що підтверджується платіжним доручення від 14.07.2022 № 8372 доданим до позовної заяви.

Звертаючись у березні 2024 року з заявою про зміну предмету позову, збільшення та зменшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 969108488,31 грн.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028,00 грн.

За таких обставин, звертаючись до суду із заявою про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог у 2024 році та заявляючи до стягнення нові суми, з урахуванням предмета та нової ціни позову, позивачу необхідно було сплатити судовий збір у максимальному розмірі станом на 2024 рік, який складав 1059800,00 грн (350 х 3028,00 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2024 рік), за вирахуванням суми попередньо сплаченого судового збору у сумі 191450,00 грн, тобто позивач зобов`язаний був надати докази доплати судового збору у сумі 191450,00 грн.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №910/18639/21.

Водночас, частина 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки заяву про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог було подано через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», то позивач повинен був сплатити максимальний судовий збір у максимальному розмірі станом на 2024 рік з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Здійснивши розрахунок належного до сплати розміру судового збору за подання заяви про збільшення та зменшення позовних вимог, судом встановлено, що його розмір становить 847840,00 грн (1059800,00 х 0,8), що не перевищує сплаченого позивачем розміру судового збору при подані даного позову, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було недотримано приписи Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір» в частині сплати належного розміру судового збору за подання відповідної заяви.

Відхиляє суд і посилання позивача на порушення позивачем частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання в одній заяві вимоги про одночасне збільшення і зменшення позовних вимог в різних частинах вимог позову, оскільки хоч граматичне тлумачення частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України свідчить про використання законодавцем розділового сполучника «або», що формально створює альтернативність між поданням заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, однак таке лінгвістичне тлумачення не може сприйматися у відриві від змісту процесуальної норми та її призначення.

Метою частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України є забезпечення належного та ефективного захисту порушених прав або охоронюваних законом інтересів, у тому числі шляхом коригування ціни позову, зокрема, шляхом одночасного уточнення окремих елементів складової ціни позову, як у бік збільшення, так і зменшення.

Водночас, не прийняття заяви з наведеної відповідачем підстави призведене до надмірного прояву формалізму у процесі, що не відповідає правозастосовній практиці, спрямованій на повне та об`єктивне вирішення спору по суті.

12.09.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначив, що пунктом 2.11 угоди передбачено остаточний розрахунок розміру суми відшкодування в розумінні остаточного арифметичного визначення такого розміру за регуляторний період 2020-2024, який повинен був би бути сплачений до 01.12.2021 при умові укладення відповідачем кредитного договору, який не укладався, а тому умови пункту 2.11 угоди не пов`язані із застосуванням чітко визначених пунктом 2.4 строків оплати, що підлягають застосуванню в цьому випадку. Позивач зауважує про безпідставність заперечень, міркувань та помилковість тлумачення відповідачем умов пункту 2.11 угоди, як умови щодо ненастання строків оплати, оскільки в контексті визначеного цим пунктом поняття остаточного розрахунку розміру суми відшкодування, в системному зв`язку, безпосередньо та невід`ємно пов`язано саме із арифметичним вирахуванням за відповідних обставин, які не настали, а не остаточною оплатою. Крім того, в контексті правової природи спірної угоди, позивач зауважив, що предметом угоди є відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу і пов`язане саме із здійсненням позивачем до 01.01.2020 та відповідачем починаючи з 01.01.2020 господарської діяльності з транспортування природного газу, отже укладена між позивачем та відповідачем угода є наслідком провадження господарської діяльності позивачем з транспортування природного газу магістральними трубопроводами до 01.01.2020, та передбачає законне відшкодування коригування необхідного доходу, яке здійснюється новим ліцензіатом за попередній період діяльності попереднього ліцензіата на умовах, визначених угодою. За таких обставин, позивач вважає, що укладена угода повинна регулюватися саме нормами цивільного законодавства, що випливає зі змісту та суті для чого така угода укладалася.

18.10.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли письмові пояснення, в яких відповідач в контексті визначення правової природи спірної угоди наголосив, що з Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.11.2021, укладення та реалізація спірної угоди є одним із способів (заходів) щодо покриття розриву ліквідності НАК «Нафтогазу» (мета) з огляду на роль компанії в енергетичній безпеці країни в контексті реалізації політичних та економічних домовленостей Держави (України) у взаємовідносинах із Міжнародним валютним Фондом, при цьому, враховуючи наведене та предмет самої Угоди, вбачається, що нею врегульовані відносини, які не пов`язані з досягненням економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку суб`єктами господарювання в розумінні ст. 3 Господарського кодексу України (підприємництво), тобто очевидно, що вказані правовідносини перебувають поза сферою господарських відносин (не є господарсько-виробничими чи організаційно-господарськими відносинами). Відповідач також наголосив на компенсаційному характері підписаної угоди, а зобов`язання за угодою вважатиметься простроченими (відповідно виникне заборгованість) саме після визначення НКРЕКП остаточного розрахунку розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 та сплину 30-денного строку з моменту отримання відповідних даних від уповноваженого державного органу.

12.02.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли пояснення, у яких позивач зазначив, що ні лист від 08.11.2021 № 35976/0/2-21, ні Меморандум про економічну та фінансову політику від 08.11.2021, на які посилається відповідач, жодним чином не змінюють умов укладеної угоди №2110000007/2110000008 від 04.10.2021, а посилання в Меморандумі про те, що «АТ «Магістральні газопроводи України (МГУ) / ТОВ «Оператор ГТС України» (ОГТСУ) передплатив Укртрансгазу 27 млрд грн, як частину нової угоди» - не створює юридичних наслідків зміни умов зобов`язання, зокрема, не змінює встановлені строки його виконання, отже, виконаний відповідачем платіж в сумі 27000000000 грн 04.10.2021 був вчинений в строк, встановлений в п. 2.4.1 угоди та жодним чином не є попередньою оплатою, як на цьому акцентує увагу відповідач.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 13.02.2025.

У судовому засіданні 13.02.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021 року між АТ «Укртрансгаз» (далі Попередній ліцензіат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі Новий ліцензіат) укладено угоду про відшкодування коригування необхідного доходу №2110000007/2110000008 (далі угода), за умовами якої сторони керуючись статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2021 року №1011 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», пунктами 8 та 10 розділу ХІ Методики визначення та розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2517 (далі - Методика), уклали угоду про відшкодування коригування необхідного доходу.

За умовами пункту 1.1 угоди Новий ліцензіат зобов`язується виплатити Попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу Нового ліцензіата за регуляторні періоди, які передували зміні ліцензіата з транспортування природного газу, що призвело до збільшення прогнозованого доходу, який отримує Новий ліцензіат (далі - відшкодування).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 угоди її ціна складається із сум відшкодування фактично перерахованих Новим ліцензіатом Попередньому ліцензіату. Суми відшкодування, передбачені цією угодою, встановлюються у розмірі коригування необхідного доходу на користь Попереднього ліцензіата, врахованого за даними від уповноваженого державного органу при встановленні Новому ліцензіату тарифів на послуги транспортування природного газу у відповідних регуляторних періодах.

Пунктом 2.3 угоди встановлено, що сума відшкодування Новим ліцензіатом Попередньому ліцензіату за кожен рік регуляторного періоду 2020-2024 років, з урахуванням даних від уповноваженого державного органу, становить 9588600000,00 грн та є попереднім розрахунком.

Згідно пункту 2.4 угоди Новий ліценціат здійснює перерахування Попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу протягом регуляторного періоду 2020-2024 років у таких розмірах: 27000000000 грн - до 04.10.2021 (підпункт 2.4.1 угоди); 20943000000 грн - до 01.12.2021, але не раніше укладання Новим Ліцензіатом кредитного договору та отримання кредитних коштів на виплату вказаної суми відшкодування (підпункт 2.4.2 угоди).

У разі неотримання Новим ліцензіатом кредитних коштів на виплату суми відшкодування, зазначеної в абзаці першому підпункту 2.4.2 пункту 2.4 цієї угоди, Новий ліцензіат сплачує, починаючи з грудня 2021 року, Попередньому ліцензіату щомісячно, до 3 числа, 50 % від фактично отриманих від НАК «Нафтогаз України» коштів у попередньому місяці за договором на транспортування природного газу від 30.12.2019 №012020/1912000543, укладеним Новим ліцензіатом з НАК «Нафтогаз України».

Остаточний розрахунок розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років здійснюється після його завершення з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого державного органу. У разі зміни розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу, визначеного в пункті 2.4. цієї угоди, сторони зобов`язуються доплатити/повернути надлишково сплачені кошти протягом 30 днів з моменту отримання відповідних даних від уповноваженого державного органу (пункт 2.11 угоди).

Відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 угоди Новий ліцензіат зобов`язується своєчасно та в повному обсязі виплачувати Попередньому ліцензіату суми відшкодування.

Пунктом 4.1 угоди встановлено, що Попередній ліцензіат має право, зокрема, вимагати від Нового ліцензіата вчасного здійснення виплат сум відшкодування у повному обсязі (підпункт 4.1.1); стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість за цією угодою, в тому числі за пунктом 2.4.2 цієї угоди після здійснення остаточного розрахунку, згідно з пунктом 2.11 цієї угоди (підпункт 4.1.2).

Згідно пункту 5.1 угоди за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цією Угодою сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цією угодою.

Умовами пункту 5.2 угоди визначено, що у випадку порушення Новим ліцензіатом строків сплати коштів, викладених в абзаці другому підпункту 2.4.2. пункту 2.4 цієї угоди, Новий ліцензіат сплачує Попередньому ліцензіату пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми простроченого платежу.

Ця угода набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2034 року, а в частині розрахунків - до їх повного завершення. Закінчення строку дії цієї угоди не звільняє сторони від відповідальності за її порушення, яке мало місце під час дії угоди (пункт 7.1 та 7.2 угоди).

Як зазначає позивач, відповідачем належним чином не було виконано умов угоди та відповідно здійснено сплату щомісячних платежів згідно пункту 2.4 угоди за період з березня 2022 року по травень 2022 року з простроченням.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» від НАК «Нафтогаз України» на підставі договору на транспортування природного газу від 30.12.2019 № 012020/1912000543, було отримано кошти за спірний період, а саме: за лютий 2022 року - 3208057792,35 грн; за березень 2022 року - 322431622,67 грн; за квітень 2022 року - 3349202428,72 грн та за травень 2022 року - 2080370938,23 грн.

Враховуючи положення підпункту 2.4.2 пункту 2.4 угоди відповідач на користь позивача повинен був виконати зобов`язання щодо відшкодування коштів та здійснення щомісячного платежу у розмірі 50% від перерахованих НАК «Нафтогаз України» сум у такі строки: у березні сума у розмірі 1604028896,18 грн (3208057792,35 грн * 50%) мала бути сплачена у строк до 03.03.2022; у квітні сума у розмірі 1612465811,34 грн (3224931622,67 грн * 50%) мала бути сплачена у строк до 04.04.2022 (з урахуванням того, що 03.04.2022 - вихідний день); у травні сума в розмірі 1674601214,36 грн (3349202428,72 грн * 50%) мала бути сплачена у строк до 03.05.2022.

Водночас, як зазначає позивач, відповідачем у порушення умов підпункту 2.4.2 пункту 2.4 угоди допущено прострочення перерахування на користь позивача відповідних платежів, а саме відповідачем на виконання умов угоди перераховано позивачу такі суми коштів: 25.03.2022 року - 1604028896,18 грн, згідно з платіжним дорученням від 25.03.2022 №19925; 20.04.2022 року - 1612465811,34 грн згідно з платіжним дорученням від 20.04.2022 №25760; 31.05.2022 року - 1040185469,12 грн згідно з платіжним дорученням від 31.05.2022 №38231; 28.06.2022 року - 1076138660,42 грн згідно з платіжним дорученням від 28.06.2022 №45501; 22.07.2022 року - 1343571979,07 грн згідно з платіжним дорученням від 22.07.2022 №52540. З призначенням платежу: «Опл. відшк. кориг. необх. дох. Попер. Ліценз. 2020-2024,зг. Ріш. учасн. №94/2021 від 02.10.2021 та Угоди №2110000007 від 04.10.2021 БЕЗ ПДВ НВПЗ».

При цьому, обставини оплати відповідачем наведених вище сум сторонами не заперечуються.

У даній справі, спір між сторонами виник стосовно щомісячних платежів, які, за твердженням позивача, відповідач зобов`язаний був сплатити за період березень 2022 - травень 2022 року у строк до 3 числа в сумі 50 % від фактично отриманих від НАК «Нафтогаз України» коштів у попередньому місяці.

Так, з урахуванням редакції позовних вимог (викладеної у заяві про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог під час первинного розгляду справи), позивач вказує на те, що відповідачем кошти за березень та квітень 2022 сплачено з пропуском строку, а саме: замість 03.03.2022 сплачено 25.03.2022 (за березень 2022 року), замість 04.04.2022 сплачено 20.04.2022 (за квітень 2022 року), а платіж за травень 2022 в розмірі 1674601214,36 грн за доводами позивача, станом на дату подання до суду позову відповідачем не сплачений, що стало підставою для включення (доповнення) його до позовних вимог.

Також позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов угоди нараховано та заявлено окремо по кожному простроченому платежу такі нарахування: 1) на суму 1604028896,18 грн за період з 04.03.2022 по 24.03.2022 нараховано: пеню в розмірі 18457318,81 грн, 3% річних в розмірі 2768597,82 грн та інфляційні втрати в розмірі 72181300,33 грн; 2) на суму 1612465811,34 грн за період з 05.04.2022 по 19.04.2022 нараховано: пеню в розмірі 13253143,65 грн, 3% річних в розмірі 1987971,55 грн та інфляційні втрати в розмірі 49986440,15 грн; 3) на суму 1674601214,36 грн за період з 04.05.2022 по 19.09.2022 нараховано: пеню в розмірі 265695836,62 грн, 3% річних в розмірі 23752676,29 грн та інфляційні втрати за період з 04.05.2022 по 31.08.2022 в розмірі 130581377,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у даній справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023, позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь АТ «Укртрансгаз» пеню у розмірі 15667112,55 грн, 3% річних у розмірі 9794943,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 185371205,49 грн та судовий збір у розмірі 77071,07 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідачем допущено порушення підпункту 2.4.2 пункту 2.4 угоди в частині дотримання строків перерахування позивачу сум відшкодування коригування доходу за березень - травень 2022 року. Враховуючи встановлені обставини місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування: 78335562,86 грн пені, 9794 943,44 грн 3% річних та 185371205,49 грн інфляційних втрат. Водночас суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив нарахований позивачем розмір пені до 20% (із правомірно нарахованого розміру 78335562,86 грн до 15667112,55 грн).

Відмовляючи в частині вимоги про стягнення з відповідача суми в розмірі 1674 601 214,36 грн, заявленої до стягнення як несплачений щомісячний платіж за угодою за травень 2022 року, суди встановили, що така заборгованість була сплачена відповідачем станом на дату звернення позивача з позовом до суду.

Постановою Верховного Суду від 09.11.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 у справі № 910/6379/22 скасовано, а справу №910/6379/22 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при розгляді даної справи судам необхідно встановити наявність/відсутність заборгованості за угодою у спірний період, та відповідно, наявності/відсутності підстав вважати, що у спірний період мало місце прострочення основного зобов`язання за угодою, що є визначальним у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення нарахованих позивачем на суму основного зобов`язання пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення правової природи спірних правовідносин, відповідність угоди загальним засадам цивільного законодавства, а також нормативно-правове регулювання, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок Верховного Суду, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно частини 1 та 2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Стаття 5 Господарського кодексу України визначає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб`єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Суб`єктами господарювання в розмінні положень статті 55 Господарського кодексу України є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Статтею 3 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Позивач є акціонерним товариством, що засноване Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» відповідно до рішення установчих зборів від 15.12.2012 на виконання Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2012 № 360-р «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ: 30019801) зареєстроване 28.08.1998, а одним із видів діяльності позивача є, зокрема: 49.50 Трубопровідний транспорт.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 28.02.2013 № 212, позивачу видано Ліцензію на право провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ на території України.

Позивач здійснював діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) відповідно до Ліцензії, виданої згідно з постановою НКРЕКП № 211 від 28.02.2013, зі строком дії до 01.01.2020 та виконував обов`язки оператора газотранспортної системи, який на виключних засадах відповідав за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб`єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу (ст. 20 Закону України «Про ринок природного газу»).

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» засноване відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.2019 № 840 «Про відокремлення діяльності з транспортування природного газу та забезпечення діяльності оператора газотранспортної системи».

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (код ЄДРПОУ: 42795490) зареєстроване 05.02.2019, а основним видом діяльності відповідача є, зокрема: 49.50 Трубопровідний транспорт.

Відповідно до пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 № 3011 «Про видачу ліцензії на транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування природного газу затверджені постановою НКРЕКП від 16.02.2017 №201.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; при цьому суб`єктом ринку природного газу є оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Відтак, позивач, як суб`єкт ринку природного газу до 01.01.2020 здійснював господарську діяльність з транспортування природного газу, яку на даний час, внаслідок законодавчих змін здійснює відповідач.

Таким чином, позивач та відповідач, є юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Виходячи із системного аналізу положень статей 3-5, 55 Господарського кодексу України, Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про ринок природного газу», Акціонерне товариство «Укртрансгаз», як позивач, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», як відповідач у справі №910/6379/22, є суб`єктами господарювання, які здійснюють свою діяльність на ринку природного газу, водночас вони не наділені повноваженнями органу державної влади, органу місцевого самоврядування, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі не виконують делегованих повноважень та не надають адміністративних послуг.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Нормами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Критеріями розмежування між справами є як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Так, питання про те, яким чином співвідносяться визначення та ознаки адміністративного та господарського договору, наведені у пункті 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 173 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України, адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері та укладається на підставі закону для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень, для делегування публічно-владних управлінських функцій, для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у визначених законом випадках, а також замість видання індивідуального акта і для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Отже, учасники адміністративного договору перебувають у нерівному становищі один до одного, оскільки суб`єкт владних повноважень як сторона в цьому договорі зберігає владні повноваження.

Поряд з цим, у відповідності із статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судом, спір між сторонами виник стосовно щомісячних платежів за період з березня 2022 року по травень 2022 року, які, за твердженням позивача, відповідач сплатив з порушенням строку встановленого пунктом 2.4 угоди.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Стаття 2 Цивільного кодексу України визначає, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 04.10.2021 року між АТ «Укртрансгаз», як попереднім ліцензіатом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», як новий ліцензіатом, укладено угоду про відшкодування коригування необхідного доходу №2110000007/2110000008, за умовами якої сторони керуючись статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2021 року №1011 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», пунктами 8 та 10 розділу ХІ Методики визначення та розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2517 (далі - Методика), уклали угоду про відшкодування коригування необхідного доходу.

За умовами пункту 1.1 угоди Новий ліцензіат зобов`язується виплатити Попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу Нового ліцензіата за регуляторні періоди, які передували зміні ліцензіата з транспортування природного газу, що призвело до збільшення прогнозованого доходу, який отримує Новий ліцензіат (далі - відшкодування).

Отже, предметом угоди є відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу і пов`язане саме із здійсненням позивачем до 01.01.2020 та відповідачем починаючи з 01.01.2020 господарської діяльності з транспортування природного газу.

З контексту спірної угоди вбачається, що правовідносини, що склалися між сторонами угоди, не містять ознак нерівності цих сторін, а саме в частині перебування їх у відносинах влади та підпорядкування.

З наведеного слідує, що укладена між позивачем та відповідачем угода є наслідком провадження господарської діяльності позивачем з транспортування природного газу магістральними трубопроводами до 01.01.2020, та передбачає відшкодування коригування необхідного доходу, яке здійснюється Новим ліцензіатом за попередній період діяльності Попереднього ліцензіата на умовах, визначених самою угодою, відтак дотримання порядку виконання угоди регулюються нормами цивільного законодавства і спір внаслідок неналежного її виконання повинен розглядатися судом господарської юрисдикції.

При цьому, судом враховано, що укладенню угоди передували перемовини між керівництвом держави України та Міжнародним валютним фондом щодо вчинення невідкладних заходів для підтримання ліквідності НАК «Нафтогаз України».

27.09.2021 року Кабінетом Міністрів України видано обов`язкову для виконання постанову за №1011, якою зобов`язано НАК «Нафтогаз України» в строк до 28 вересня 2021 року розробити та подати на затвердження угоду про відшкодування коригування необхідного доходу.

29.09.2021 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження, яким погоджено наданий НАК «Нафтогаз України» проєкт угоди про відшкодування коригування необхідного доходу; рекомендовано НАК «Нафтогаз України», Міністерству енергетики України разом з акціонерним товариством «Магістральні газопроводи України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», Міністерством фінансів України, НКРЕКП вжити заходів до укладення з Оператором угоди про відшкодування коригування необхідного доходу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» виконуючи обов`язкові для виконання зобов`язання держави перед Міжнародним валютним фондом щодо підтримання ліквідності НАК «Нафтогаз України» та згадані вище акти Кабінету Міністрів України уклало з АТ «Укртрансгаз» угоду про відшкодування коригування необхідного доходу.

Однак, хоч угода про відшкодування коригування необхідного доходу між ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та АТ «Укртрансгаз» була укладена в межах виконання державою зобов`язань перед Міжнародним валютним фондом щодо забезпечення фінансової стабільності та ліквідності НАК «Нафтогаз України», сама по собі наявність міжнародного або публічного інтересу не змінює характеру правовідносин між її сторонами.

Зміст укладеної угоди, її структура, порядок визначення обсягів компенсації та механізм розрахунків свідчать про те, що така угода має ознаки договору, укладеного між суб`єктами господарювання, які діють на ринку природного газу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правовідносини між сторонами виникли на підставі цивільно-правової угоди, укладеної в рамках господарської діяльності суб`єктів господарювання, як учасників ринку природного газу, а відтак спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 11 Цивільного кодексу України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України), зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Отже, пеня, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а відтак, виходячи зі встановлених судом обставин справи та наведених вище положень чинного законодавства, основним завданням суду у даній справі, є встановлення обставин несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, виходячи зі змісту умов спірної угоди.

Як вбачається з преамбули спірної угоди, сторони керуючись статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2021 року №1011 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», пунктами 8 та 10 розділу ХІ Методики визначення та розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2517, уклали угоду про відшкодування коригування необхідного доходу.

При цьому, предметом угоди є зобов`язання Нового ліцензіата виплатити Попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу Нового ліцензіата за регуляторні періоди, які передували зміні ліцензіата з транспортування природного газу, що призвело до збільшення прогнозованого доходу, який отримує Новий ліцензіат (далі - відшкодування).

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ Методики визначення та розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2517 (далі Методика) у разі проведення коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу нового ліцензіата за регуляторні періоди, що передували зміні ліцензіата, якщо таке коригування веде до збільшення прогнозованого доходу, який має отримати новий ліцензіат, попередній ліцензіат має право на відшкодування такого коригування необхідного доходу.

Необхідний дохід - дохід, що визначається на підставі параметрів регулювання, що мають довгостроковий період дії згідно з цією Методикою, та має забезпечувати здійснення діяльності з транспортування природного газу у кожному році регуляторного періоду (пункт 4 розділ І Методики).

Пунктом 2.3 угоди встановлено, що сума відшкодування Новим ліцензіатом Попередньому ліцензіату за кожен рік регуляторного періоду 2020-2024 років, з урахуванням даних від уповноваженого державного органу, становить 9588600000,00 грн та є попереднім розрахунком.

Згідно пункту 2.4 угоди Новий ліценціат здійснює перерахування Попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу протягом регуляторного періоду 2020-2024 років у таких розмірах: 27000000000 грн - до 04.10.2021 (підпункт 2.4.1 угоди); 20943000000 грн - до 01.12.2021, але не раніше укладання Новим Ліцензіатом кредитного договору та отримання кредитних коштів на виплату вказаної суми відшкодування (підпункт 2.4.2 угоди).

У разі неотримання Новим ліцензіатом кредитних коштів на виплату суми відшкодування, зазначеної в абзаці першому підпункту 2.4.2 пункту 2.4 цієї угоди, Новий ліцензіат сплачує, починаючи з грудня 2021 року, Попередньому ліцензіату щомісячно, до 3 числа, 50 % від фактично отриманих від НАК «Нафтогаз України» коштів у попередньому місяці за договором на транспортування природного газу від 30.12.2019 №012020/1912000543, укладеним Новим ліцензіатом з НАК «Нафтогаз України».

Враховуючи діючу структуру тарифів на транспортування природного газу на 2020-2024 роки, уповноваженим державним органом було розраховано, що за кожен рік регуляторного періоду попередньо відповідач може отримати 9588600000,00 грн, як збільшення прогнозованого доходу, що у відповідності до угоди підлягатиме відшкодуванню новим ліцензіатом попередньому ліцензіату.

Таким чином, попередньо загальною сумою протягом регуляторного періоду 2020-2024, яку має отримати позивач, складає 47943000000,00 грн (9588600000,00 грн * 5 (кількість років у регуляторному періоді), отже за угодою відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем щодо перерахування позивачу за кожний регуляторний період не менше 9588600000,00 грн у встановленому порядку, за порушення якого виникає право нараховувати пеню та компенсаційні втрати, а не за сам факт не дотримання механізму перерахування (оплата може здійснюватись і достроково).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов пунктів 2.3, 2.4 угоди було сплачено на користь позивача 27000000000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №599901 від 04.10.2021 та не заперечується сторонами у даній справі.

Тобто, відповідачем станом на 04.10.2021 фактично було оплачено частину регуляторного періоду, а саме: повністю 2020 рік, 2021 рік та орієнтовно 10 місяців 2022 року: 1) 9588600000,00 грн * 2 = 19177200000,00 грн регуляторний період 2020 та 2021 років); 2) 27000000000,00 грн - 19177200000,00 грн = 7822800000,00 грн частина регуляторного періоду 2022 року (орієнтовно 10 місяців).

У грудні 2021 року відповідачем було сплачено на користь позивача за спірною угодою грошові кошти у розмірі 3278126974,78 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №73974 від 03.12.2021 на суму 1722384767,97 грн та №80908 від 30.12.2021 на суму 1555742206,81 грн.

З пояснень відповідача вбачається, що ним було доплачено частину регуляторного періоду 2022 року та розпочато оплату регуляторного періоду 2023 року, а саме: 1) 1765800000,00 грн доплата за регуляторний період 2022 рік (7822800000,00 грн + 1765800000,00 грн = 9588600000,00 грн); 2) 1512326974,78 грн оплата частини регуляторного періоду 2023 року.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, у період з лютого по липень 2022 року, тобто до моменту звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у даній справі, відповідачем було сплачено на користь позивача за спірною угодою грошові кошти у розмірі 8116759337,47 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №6718 від 03.02.2022 на суму 1440368521,34 грн, №19925 від 25.03.2022 на суму 1604028896,18 грн, №25760 від 20.04.2022 на суму 1612465811,34 грн, № 38231 від 31.05.2022 на суму 1040185469,12 грн, №45501 від 28.06.2022 на суму 1076138660,42 грн, та №52540 від 22.07.2022 на суму 1343571979,07 грн.

Отже, відповідачем було повністю сплачено за регуляторний період 2023 року та розпочато оплату регуляторного періоду 2024 року, а саме: 1) 8076273025,22 грн доплата за регуляторний період 2023 року (8076273025,22 грн + 1512326974,78 грн = 9588600000,00 грн); 2) 40486311,78 грн оплата частини регуляторного періоду 2024 року.

Відтак, станом на кінець липня 2022 року відповідачем вже було сплачено на користь позивача 38394886312,25 грн (27000000000,00 грн + 3278126974,78 грн + 8116759337,47 грн), тобто на момент звернення АТ «Укртрансгаз» до суду з позовом та відкриття провадження по справі № 910/6379/22 у липні 2022 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було оплачено на користь позивача в повному обсязі за регуляторний період 2020, 2021, 2022, 2023 роки та розпочато оплату за регуляторний 2024 рік.

Відповідачем, з огляду на положення пункту 2.3 угоди було проавансовано (переплачено наперед) позивачу станом на липень 2022 близько 13,7 млрд відшкодування, виходячи з попереднього розрахунку відшкодування регуляторного періоду 2020-2024 років за кожен рік окремо, встановленого у пункті 2.3 угоди.

Отже, АТ «Укртрансгаз» отримав відшкодування визначених сум відповідно до угоди за регуляторний період, який ще не настав.

За таких обставин, з урахуванням змісту пунктів 2.3 та 2.4 угоди, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено умови угоди в частині повної та своєчасної сплати попереднього розрахунку відшкодування за регуляторний період 2020-2024 років, а тому заявлена до стягнення у даній справі пеня у розмірі 487785366,94 грн, 3% річних у розмірі 55052858,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 426270262,43 грн, є такими, що нараховані позивачем безпідставно, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

При цьому, суд зауважує, що згідно пункту 2.3 угоди сума відшкодування Новим ліцензіатом Попередньому ліцензіату за кожен рік регуляторного періоду 2020-2024 років, з урахуванням даних від уповноваженого державного органу, становить 9588600000,00 грн та є попереднім розрахунком.

Відповідно до пункту 2.11 угоди остаточний розрахунок розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років здійснюється після його завершення з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого державного органу. У разі зміни розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу, визначеного в пункті 2.4. цієї угоди, сторони зобов`язуються доплатити/повернути надлишково сплачені кошти протягом 30 днів з моменту отримання відповідних даних від уповноваженого державного органу.

Пунктом 4.1 угоди встановлено, що Попередній ліцензіат має право, зокрема, вимагати від Нового ліцензіата вчасного здійснення виплат сум відшкодування у повному обсязі (підпункт 4.1.1); стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість за цією угодою, в тому числі за пунктом 2.4.2 цієї угоди після здійснення остаточного розрахунку, згідно з пунктом 2.11 цієї угоди (підпункт 4.1.2).

Суд, керуючись принципами правової визначеності, справедливості та добросовісності у контексті виконання умов спірної угоди, наголошує, що правова природа угоди, передбачає складний поетапний механізм розрахунку та коригування відшкодування суми необхідного доходу, з урахуванням змін тарифного регулювання.

Як вбачається з умов спірної угоди попередній розрахунок, здійснений уповноваженим державним органом не може вважатися остаточним визначенням обсягу грошових зобов`язань між сторонами.

З огляду на це, виконання зобов`язань за такою угодою передбачає не лише сплату узгодженої на момент підписання суми, але й обов`язковий перегляд її розміру на підставі фактичних даних після завершення регуляторного періоду.

Тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасність в оплаті так званої попередньої суми, яка ще не визначена і не є остаточною, є не лише передчасним, але й таким, що суперечить суті правовідносин, встановлених угодою.

Застосування штрафних санкцій, компенсаційних втрат або інших заходів відповідальності до завершення періоду, визначеного сторонами як базового для коригування, не відповідає принципу пропорційності та може спричинити порушення прав сторони, яка зобов`язалася діяти добросовісно під час виконання умов угоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що до моменту завершення регуляторного періоду 2020 2024 років та здійснення остаточного розрахунку відповідно до умов спірної угоди, визначений угодою розмір суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років є попереднім, відтак, за умовами угоди підлягає зміні у бік збільшення або зменшення в залежності від остаточного розрахунку, а тому нарахування суми штрафних санкцій та компенсаційних втрат на суми платежів до закінчення регуляторного періоду 2020-2024 років, тобто до закінчення періоду під час якого відповідач зобов`язаний сплатити позивачу попередню суму відшкодування коригування необхідного доходу, може призвести до необґрунтованого стягнення з відповідача надмірних грошових коштів і як наслідок застосування передчасних мір цивільно-правової відповідальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували його позовні вимоги.

При цьому, суд в контексті висновків Верховного Суду викладених у постанові 09.11.2023 у справі №910/6979/22, щодо змісту Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.11.2021 в частині визначення правової природи спірних правовідносин, зокрема, встановлення дійсної мети укладення угоди та відповідності її загальним засадам цивільного та господарського законодавства, вважає за необхідне зазначити наступне.

Листом №35976/0/2-21 від 08.11.2021 Президент України, Прем`єр-міністр України, Міністр фінансів України та Голова Національного банку України звернулися до Пані Крісталіні Георгієвої Директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду, в якому засвідчили свою відданість політиці та цілям економічної програми за підтримки МВФ у рамках угоди Стенд-бай (SBA). У даному листі було окреслено заходи виконання Меморандуму про економічну та фінансову політику (МЕФП) від 02.06.2020, а також окреслено подальші заходи політики для досягнення цілей економічної програми.

Як про це зазначено у пункті 7 листа №35976/0/2-21 від 08.11.2021, долучений до нього Меморандум про економічну та фінансову політику від 08.11.2021, є лише вираженням напрямів політики держави України, для досягнення макроекономічних та фінансових цілей програми економічної програми за підтримки МВФ.

У підпункті с. пункту 4 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.11.2021 зазначено: «АТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ) / ТОВ «Оператор ГТС України» (ОГТСУ) передплатив Укртрансгазу 27 млрд. грн. як частину нової угоди, яка замінює попередній договір про купівлю-продаж частки у статутному капіталі, щорічними фіксованими платежами протягом 2020-2024 років. Ми призупинимо подальше виконання надзвичайного розпорядження, поки новопризначена наглядова рада МГУ не завершить належну оцінку його наслідків (див. пункт 31). Натомість будь-який залишковий розрив ліквідності НАК «Нафтогазу» протягом майбутнього опалювального сезону буде покритий шляхом прозорого та прямого трансферу з бюджету, визнаючи, таким чином, роль компанії в енергетичній безпеці та елемент опосередкованого субсидіювання, присутній у чинних контрактах на постачання газу. Очікується, що така підтримка буде бюджетно-нейтральною на тлі перевиконання доходів від роялті/ рентних платежів. Як очікується, у 2022 році ситуація з ліквідністю НАК «Нафтогазу» покращиться, оскільки ціни знову наблизяться до ринкових одразу після завершення у квітні чинних контрактів із фіксованою ціною, а також з причини структурних заходів, описаних у пунктах 30 та 32 далі.».

Наведені у Меморандумі обставини наведені у світлі відповіді на нещодавнє надзвичайне підвищення цін на газ, та впровадження прозорих заходів для захисту незахищених верств населення, зміцнення фінансового стану підприємств теплової комунальної енергетики (ТКЕ) та надання тимчасової та виняткової підтримки ліквідності державному підприємству НАК «Нафтогаз».

Зміст підпункту с. пункту 4 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.11.2021, лише свідчить про те, що компанією з сектору газотранспортної галузі для підтримки ліквідності НАК «Нафтогаз» було сплачено Укртрансгазу 27 млрд. грн. як частину нової угоди, яка замінює попередній договір про купівлю-продаж частки у статутному капіталі.

Наведене свідчить, що Меморандум від 08.11.2021 не зумовлював обов`язок держави провести укладення спірної у даній справі угоди, він лише засвідчив обставини виконання державою Україна визначених напрямів політичної діяльності, які, у свою чергу, не змінюють і не впливають на зміст та правову природу правовідносин, що виникли внаслідок виконання спірної у даній справі угоди.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2025.

СуддяТ.В. Васильченко