Решение № 130475048, 24.09.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/8250/25

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді БаргаміноїН.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо залишення рапорту Каліш Дениса Олеговича від 02.07.2025 року без розгляду, шляхом складення листа № 264278-2025 від 09.07.2025 року протиправними;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві видати наказ про звільнення поліцейського-водія взводу номер 1 автотранспортної роти Полк Поліції Особливого Призначення 1 ГУНП у м Києві сержанта поліції ОСОБА_1 з 16 липня 2025 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію України» та ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України» за власним бажанням;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві провести розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні прапорційно відпрацьованого часу на день звільнення 16.07.2025 року;

- внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення та видати у визначений у рапорті від 02.07.2025 року спосіб трудову книжку;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 1 399,75 грн за кожен день затримки видачі трудової книжки;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 41 день невикористаної відпустки 57 389,75 грн. із відрахуванням визначених чинним законодавством податків і зборів;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі 30 794,44 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі 30 794,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що чинним законодавством заборонено використання примусової праці, вважає, що має право вимагати вважати трудові відносини, службу в поліції, припиненими з 16.07.2025 року.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці, після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом. Вказує, що ОСОБА_1 ніщо не заважало подати рапорт про звільнення зі служби в поліції з дотриманням трьохмісячного строку попередження, однак останній з невідомих причин цього не здійснив. Зазначає, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідачем було подано заперечення, в яких вказав, що на позивача поширюються вимоги пункту «ж» пункту 63 постанови Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, відповідно до якої особи молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 05.09.2025 заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог від 22.08.2025 та від 04.09.2025 було повернуто без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин проходив службу на посаді поліцейського-водія взводу номер 1 автотранспортної роти полку поліції особливого призначення 1 ГУНП у м Києві.

Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 02.06.2025 про звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 закону України «Про Національну поліцію України» та частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням з 16.06.2025.

Листом від 16.06.2025 № 229934-2025 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило позивача, що задоволення рапорту не представляється можливим у зв`язку з тим, що не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, які можуть бути підставою для звільнення.

17.06.2025 позивач повторно звернувся з рапортом на звільнення з 01.07.2025 у зв`язку з бажанням проходити службу в ЗСУ, на який листом № 251764-2025 від 01.07.2025 позивачу також було відмовлено у звільненні зі служби.

02.07.2025 ОСОБА_1 повторно направив рапорт про звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 закону України «Про Національну поліцію України» та частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням з 16.07.2025 у зв`язку з бажанням проходити службу в ЗСУ та переїздом у Чернігівську область. До заяви додано рекомендований лист.

Листом № 264278-2025 від 09.07.2025 ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні, повідомлено, що задовольнити рапорт від 02.07.2025 про звільнення зі служби в поліції з 16.07.2025 не представляється можливим у зв`язку з тим, що у вищевказаному рапорті не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, які можуть бути підставою для звільнення, рапорт про звільнення зі служби в поліції залишено без розгляду.

Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 15.08.2025 № 1435 о/с «Про особовий склад» сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 1 автотранспортної роти полку поліції особливого призначення № 1 Головного управління Національної поліції у м. Києві, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» 15.08.2025.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» (далі Закон).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 3 Закону визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Обов`язки поліцейського передбачені частиною першою статті 18 Закону, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положеньКонституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 59Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Приписами частини першої статті 60Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 64 Закону визначено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові та усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватисяКонституціїта законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77Закону.

Так, пунктом 7 частини першої статті 77Закону визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Згідно з частинами другою та третьою статті 77Закону днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Відповідно достатті 38 Кодексу законів про працю Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженепостановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Відповідно до підпунктужпункту 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відмінувід КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.

Так, з аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника поліції, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.

Отже, з вищенаведеного слідує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2025 позивач подав начальнику Головного управління Національної поліції у м. Києві рапорт, в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 16.07.2025 у зв`язку з бажанням проходити службу в ЗСУ та переїздом у Чернігівську область.

Листом № 264278-2025 від 09.07.2025 ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні, повідомлено, що задовольнити рапорт від 02.07.2025 про звільнення зі служби в поліції з 16.07.2025 не представляється можливим у зв`язку з тим, що у вищевказаному рапорті не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, які можуть бути підставою для звільнення, рапорт про звільнення зі служби в поліції залишено без розгляду.

З викладеного слідує, що в рапорті від 02.07.2025 позивачем було викладено бажання про звільнення у більш короткий строк, ніж визначений чинним законодавством.

Проте, між позивачем та керівництвом відповідача не було досягнуто згоди щодо дати звільнення, адже наказ про звільнення не видавався. Вказана обставина фактично підтверджується листом відповідача від № 264278-2025 від 09.07.2025, в якому не йдеться про прийняте рішення щодо звільнення позивача згідно поданого рапорту.

Суд звертає увагу, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень.

Так, норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти поліцейських зі служби в поліції за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення, тобто у строк, коротший ніж три місяці.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою для звільнення за підпунктом «ж» пункту 63 Положення №114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 було затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).

Так, у вказаному Переліку зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповіднимвитягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи абомедичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) особи рядового і начальницького складу.

Так,Переліком № 413визначений вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби в поліції.

З огляду на вказане, зазначена позивачем у рапорті обставина (у зв`язку з бажанням проходити службу в ЗСУ та переїздом у Чернігівську область) не є поважною причиною, що перешкоджає виконанню службових обов`язків, передбаченоюПереліком № №413.

З огляду на зазначене вище суд вважає безпідставними доводи позивача щодо наявності у нього права на дострокове звільнення за власним бажанням.

Отже, не звільнення позивача зі служби у строк, коротший ніж 3 місяці, фактично відповідало положенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Стосовно інших посилань сторін, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо залишення рапорту ОСОБА_1 від 02.07.2025 року без розгляду, шляхом складення листа № 264278-2025 від 09.07.2025 року протиправними; зобов`язання Головне управління Національної поліції у місті Києві видати наказ про звільнення поліцейського-водія взводу номер 1 автотранспортної роти Полк Поліції Особливого Призначення 1 ГУНП у м Києві сержанта поліції ОСОБА_1 з 16 липня 2025 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію України» та ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України» за власним бажанням; зобов`язання Головне управління Національної поліції у місті Києві провести розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні прапорційно відпрацьованого часу на день звільнення 16.07.2025 року; внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення та видати у визначений у рапорті від 02.07.2025 року спосіб трудову книжку; стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 1 399,75 грн за кожен день затримки видачі трудової книжки задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 41 день невикористаної відпустки 57 389,75 грн. із відрахуванням визначених чинним законодавством податків і зборів, то суд зазначає, що при прийнятті рішення в спірних правовідносинах, суд досліджує правомірність рішення (дій) суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття (їх вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів (дій) із урахуванням подій, які сталися в майбутньому, зокрема, після звернення до суду.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин (надання відповіді на рапорт позивача від 02.07.2025) позивач не був звільнений зі служби в поліції, тому права на виплату компенсації за невикористану відпустку не набув, у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Щодо стягнення з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі 30 794,44 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі 30 794,44 грн, то суд зазначає, що згідно пункту 13 розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення. Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги для оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії. Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

Отже, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, які встановлюються виходячи з наявного фонду грошового забезпечення за рапортом поліцейського та на підставі наказу відповідного начальника.

Разом з тим, суду не надано доказів звернення ОСОБА_1 за отриманням вказаних одноразових видів грошового забезпечення, та винесення відповідних наказів, як наслідок, судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40108583) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення кошті відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.09.2025.

Суддя Наталія БАРГАМІНА