Решение № 130447534, 23.09.2025, Тетіївський районний суд Київської області

23.09.2025 Провадження по справі № 2/940/550/25

Справа № 940/1331/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Зіп`юк Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 100891208 від 09.10.2021 в розмірі 20015 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтуванняпозову зазначено,що 09.10.2021між ТОВ«Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договірпро споживчийкредит №100891208, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5000,00 грн, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін, встановлений договором та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.

ТОВ«Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату подання позову становить 20015,00 грн.

27.01.2022між ТОВ«Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 79-МЛ/Т за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ«Мілоан», зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором№100891208 від 27.01.2022.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 16.07.2025 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

05.08. 2025 на адресу суду на виконання ухвали суду від 16.07.2025 від АТ КБ «Приват Банк» надійшла інформація, про те, що 09.10.2021 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку здійснено переказ коштів в сумі 5000,00 грн. Клієнт ОСОБА_1 верифікований шляхом підписання Анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 07.06.2019 (а. с. 24-25).

07.08.2025 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить поновити йому строк на подання відзиву та зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 5015,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що строк дії договору про споживчий кредит №100891208 від 09.10.2021 становить 30 днів, отже сума заборгованості за нарахованими процентами за даним договором повинна становити 5015,00 грн. Щодо стягнення з нього на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. зазначив, що дані витрати є значною мірою завищеними, не співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робі, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони (а. с. 26-35).

15.08.2025 через підсистему «Електронний суд» представник позивача надіслав відповідь на відзив в якій зазначив, що обставини, на які посилається відповідач безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання. Крім того зазначив, що товариство свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти на споживчі потреби. Відповідач у свою чергу порушив умови договору, відповідно до яких зобов`язувався погашати кредит та проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором. Отже, підписуючи даний договір відповідач погодився, що він до його підписання ознайомився з усіма умовами, на яких товариство здійснює кредитування, а також свідомо обрав умови кредитування, викладенні у договорі. Підписавши кредитний договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, що свідчить про свідоме визнання ним умов договору, в тому числі й оспорюваних. Оскільки відповідач не здійснював відповідні платежі, передбачені Графіком платежів та продовжував користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, відбулася пролонгація кредитного договору. Отже, нарахування відсотків було здійснено у відповідності до умов підписаного сторонами кредитного договору. Тому, з врахуванням вищезазначеного, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі(а. с. 36-42).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 09.10.2021між ТОВ«Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договірпро споживчийкредит №100891208, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5000,00 грн. строком на 30 днів. Договір підписано з боку відповідача ОСОБА_1 електронним підписом, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Також, встановлено, що відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту.

Як зазначає позивач, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання за договором, а саме надало відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується платіжним дорученням № 33558078 від 09.10.2021 та повідомленням АТ КБ «Приват Банк» від 28.07.2025.

Відповідач ОСОБА_1 скористався кредитнимикоштами,але невиконує належнимчином зобов`язанняза договором,внаслідок чогоу ньоговиникла заборгованістьза кред`итнимдоговором №100891208 від 09.10.2021 станом на 07.01.2022 становить 20015,00 грн. і складається з: 5000,00 грн. заборгованість за сумою кредиту; 15015,00 грн. заборгованість за процентами, що підтверджується відомостями про щоденні нарахування та погашення за кредитом.

27.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 79-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Фінансовакомпанія «Кредит-Капітал»набуло статусунового кредитората отрималоправо грошовоївимоги доборжників ТОВ «Мілоан», зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 100891208 від 09.10.2021.

07.07.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено досудову вимогу, проте остання залишилась без задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За положеннями ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно доч.1ст.205ЦК Україниправочин можевчинятися усноабо вписьмовій (електронній)формі.Сторони маютьправо обиратиформу правочину,якщо іншене встановленозаконом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Спеціальним законом, який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції є Закон України «Про електронну комерцію».

Так, у ст. 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до п. 6.4, п. 6.5 кредитного договору, укладення Товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за замістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмові формі.

Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Стосовно позиції відповідача з приводу того, що нарахування відсотків за користування кредитом було здійснено після закінчення терміну договору, суд зазначає таке.

За змістом п. 1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредиту.

Згідно з п. 2.3.1.2 Договору про споживчий кредит, позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору.

У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Відтак, у встановленому порядку, строк дії спірного кредитного договору сторонами був пролонгований на 60 днів відповідно до п.п. 1.6, 2.2.3., 2.3.1.2 Договору.

Із наданого позивачем та дослідженого судом розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Мілоан» вбачається, що відсотки у розмірі 0,50 грн. були нараховані за 30 днів (строк кредитування) відповідно до п. 1.5.2 Договору за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту (5000,00 грн.) за кожен день строку користування кредитом, що становить 15,00 грн.; відсотки у розмірі 250,00 грн. були нараховані за 60 днів (з урахуванням пролонгації) відповідно до п. 1.6, п. 2.3.1.2 Договору за ставкою 5,00% від фактичного залишку кредиту (5000,00 грн.) за кожен день користування кредиту, що в сукупному розмірі становить 15000,00 грн.

Згідно з п. 2.2.3 Договору після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Відсотки за користування кредитом після спливу строку кредитування (після 07.01.2022) до відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (27.01.2022) за вказаним договором ТОВ «Мілоан» не нараховувалися.

Відповідно до наданої позивачем Відомості про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором № 100891208 від 09.10.2021, нарахування відсотків за вказаним договором проводилося по 07.01.2022, тобто в межах Кредитного договору № 100891208 від 09.10.2021 з урахуванням пролонгації.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, не сплативши погоджені сторонами договору відсотки по кредиту, отже, має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором про відступлення прав вимоги.

Отже, відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення.

Доказів виконання наявних грошових зобов`язань ні перед позивачем у справі, ні перед попереднім кредитором відповідачем суду не надано.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; акт наданих послуг № 574 від 06.07.2025; детальний опис наданих послуг від 06.07.2025 до акту № 574 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; ордер.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 2000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1048, 1054, 1077 ЦК України, суд

вирішив:

ПозовТоваристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Кредит-Капітал»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 4-ий поверх, м. Львів, 79018, НОМЕР_3 , банк отримувача АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, заборгованість за кредитним договором № 100891208 від 09.10.2021 у розмірі 20015 (двадцять тисяч п`ятнадцять) гривень 00 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко