Постановление суда № 130336940, 16.09.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/17578/25

Провадження № 1-кп/638/2081/25

УХВАЛА

Іменем України

16 вересня 2025 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року з обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова перебуває кримінальне провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року з обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотання про продовження щодо ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, яке є тяжким злочином. На стадії досудового розслідування щодо ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. В подальшому строк тримання під вартою було продовжено. Прокурор зазначає, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які існували при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зникли на теперішній час. Як зазначає прокурор, залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_4 може:

- переховуватися від органу досудового розслідування або суду, з огляду на тяжкість можливого покарання з метою уникнення кримінальної відповідальності;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які матимуть істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки ряд слідчих дій, як і ряд судових експертиз, не завершені, висновки матимуть значення доказів у кримінальному провадженні, оскільки підтвердять або спростують причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на заявника, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (обвинувачується), враховуючи характер скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_4 , який не має постійного місця роботи, тобто у нього відсутні постійне джерело доходу.

З огляду на викладене, ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на переконання прокурора, продовжують існувати. При цьому, запобігти їх настанню більш м`яким запобіжним заходом неможливо. Зокрема особисте зобов`язання не є достатнім запобіжним заходом для забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) його обов`язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки не зможе запобігти ризику тиску на потерпілого, свідків, які його викривають у вчиненому злочині. Особисту поруку застосувати неможливо, оскільки до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним (обвинуваченим) покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Домашній арешт може створити передумови незаконно впливати на свідків, понятих, експертів у вказаному кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, застосування більш м`яких засобів не буде достатнім запобіганням ризикам зазначеним у клопотанні та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також забезпечити належну йому поведінку. У зв`язку з викладеним прокурор просив продовжити строк тримання ОСОБА_4 під вартою на 60 днів, залишивши розмір застави без змін.

ОСОБА_4 подав заперечення проти клопотання прокурора, в яких просив відмовити у задоволенні клопотання з тих підстав, що має на вихованні неповнолітнього сина, 2013 року народження, під його доглядом перебуває хвора матір 1968 року народження, також має постійне місце проживання. Наміру переховуватися від суду або не виконувати покладені обов`язки не має. Ризиків, зазначених у клопотанні немає. У зв`язку з цим просив змінити запобіжний захід на будь-який інший, який не пов`язаний з триманням під вартою, або зменшити розмір застави.

Крім того, ОСОБА_4 звернуся до суду з клопотанням про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби, яке мотивоване тим, що є законослухняним громадянином своєї держави України, будучи військовозобов`язаною людиною призивного віку та маючи зважене та цілком усвідомлене бажання долучитися до лав ЗСУ задля відсічі російської агресії, письмово звернувся до декількох військових частин та наразі отримав позитивну відповідь. На підставі ст. 616 КПК України просив суд скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Захисник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6 звернувся до суду з письмовим клопотання про зміну щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку з покладенням відповідних обов`язків. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 вже 4 (чотири) місяці безальтернативно та без будь-якої необхідності перебуває під вартою. У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили або прямо вказували про наявність обґрунтованих ризиків щодо ухилення ОСОБА_4 від слідства або від безпосередньо суду, перешкоджання встановленню істини у справі. Сама лише тяжкість злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, не є підставою для тримання його під вартою і повинна враховуватися разом з іншими обставинами, визначеними у статті 178 КПК України. На переконання сторони захисту, підставами для зміни запобіжного заходу є наступні обставини:

- починаючи з дати взяття під варту (17.05.2025) жодних слідчих чи процесуальних дій за його участі органом досудового розслідування не проводилось, отже перебування в слідчому ізоляторі не є виправданим;

- у ОСОБА_4 є малолітній син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який до затримання батька постійно з ним проживав, оскільки ОСОБА_4 є єдиною особою, на забезпеченні котрого перебуває його син, а перебуваючи під вартою він позбавлений можливості приділяти дійсну увагу сину;

- ОСОБА_4 звернувся до декількох військових частин із бажанням вступу до лав ЗС України та наразі отримав позитивну відповідь, у вигляді відношення та можливості зарахування до списків ВЧ НОМЕР_1 ;

- ризики зменшилися та перестали існувати, враховуючи, що стороною обвинувачення не надано будь-яких обґрунтувань на реальне існування підстав навіть вважати, що підозрюваний вчинить будь-які з дій, передбачені ст. 177 КПК України;

- майновий стан підозрюваного та членів його сім`ї явно не можна охарактеризувати як високий, враховуючи накладення арешту на все належне майно - транспортний засіб;

- ризик впливу на свідків має декларативний характер та не підтверджувався жодними доказами, а наразі ознайомившись із частиною протоколів допиту свідків стороною захисту встановлено, що ймовірно один головний свідок є засекреченим та залегендованим (відповідно до Закону), інші три свідки не надали жодних показань проти підзахисного, що свідчить про відсутність ризику впливу;

- ризик можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином має абстрактний характер, оскільки відсутні конкретні факти, а підозрюваний не може нести відповідальність за невпевненість сторони обвинувачення та суду;

- аналогічно безпідставними та неконкретними є і доводи про існування ризику можливого вчинення іншого кримінального правопорушення.

З огляду на викладене захисник вважає, що контроль за пересуванням підозрюваного можна забезпечити через особисту поруку. ОСОБА_4 отримав відношення від військової частини НОМЕР_1 , має намір піти на військову службу в цю частину, що нівелює ризик впливу на свідків, оскільки дислокація ВЧ НОМЕР_1 та бойові завдання, які виконуються бійцями частини, знаходяться досить далеко від міста Харкова та Харківської області, навіть якщо не брати до уваги майже цілодобову та щоденну роботу військовослужбовця.

Крім того, як зазначає захисник, ОСОБА_4 не тільки не має мети, а й не буде мати будь-якої можливості жодним чином ухилятися від суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, вчинити новий злочин тощо.

З огляду на викладене просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку.

У підготовчому судовому засіданні прокурор клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримав. Проти скасування запобіжного заходу для проходження військової служби заперечував. Проти клопотання про зміну запобіжного заходу без письмової згоди конкретного поручителя, оскільки ризики самопереховування нівелюють обов`язок військової частини. Крім того, ОСОБА_4 наразі не є військовослужбовцем.

ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні проти клопотання прокурора заперечували, подані стороною захисту клопотання підтримали.

Захисник ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_7 підтримав клопотання про зміну запобіжного заходу.

ОСОБА_9 підтримав позицію свого захисника.

Окрім того, в судовому засіданні було надано слово представнику військової частини НОМЕР_1 , який повідомив суду, що має бажання взяти ОСОБА_4 на поруки, оскільки йому потрібні люди у військовій частині. Зазначив, що письмову заяву щодо передачі обвинуваченого йому на поруки не писав.

Заслухавши учасників, дослідивши заявлені клопотання з додатками, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Згідно зі ст. 12 КК України зазначене правопорушення є тяжкими злочином, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 17.05.2025 ОСОБА_4 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 14.07.2025. Визначено суму застави у розмірі 999240,00 грн.

В подальшому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 11.07.2025 ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання у межах строку досудового розслідування, а саме до 17.08.2025.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 18.08.2025 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування на 35 днів, а саме до 17.09.2025. Розмір застави залишено на рівні, визначеному ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 17.05.2025.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 17.05.2025, підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стали наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а також наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Станом на день проведення судового засідання суду не надано достатніх належних доказів усунення або зменшення ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, а також обставин, які перешкоджають триманню обвинуваченого під вартою. При цьому, прокурором доведено, що ризики, передбачені п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати.

Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Слоев проти України», «Фельдман проти України»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Зазначені висновки ЄСПЛ корелюються з положенням ст. 178 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він хоча офіційно не працевлаштований, проте має місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину. Як зазначив обвинувачений, також на його утриманні є непрацездатна матір. Вказані обставини хоча і свідчать про наявність у обвинуваченого соціальних зв`язків, проте не свідчать про такий ступінь їх стійкості, який би зміг нівелювати ризик переховування від суду та правоохоронних органів.

Крім того, суд критично сприймає зазначені обвинуваченим обставини щодо перебування на його утриманні неповнолітнього сина та непрацездатної матері, оскільки, по-перше, доказів існування цих обставин стороною захисту не надано; по-друге, зі слів обвинуваченого, він має намір після звільнення з-під варти долучитися до Збройних Сил України, що ставить під обґрунтований сумнів дійсні наміри обвинуваченого доглядати та утримувати зазначених зазначених осіб, оскільки проходження військової служби у такому разі є несумісним з доглядом та піклуванням про зазначених осіб.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що наявність соціальних зв`язків у ОСОБА_4 , які до того ж не є міцними, не може бути кваліфікована як обставина, що може нівелювати ризик переховування від правоохоронних органів та суду, з огляду на обставини вчинення інкримінованого злочину, його тяжкість.

Таким чином, суд приходить до висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що встановлений під час застосування запобіжного заходу ризик, передбачений п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, оскільки ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, перебуваючи на волі та усвідомлюючи тяжкість можливого покарання, може покинути територію України або переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. При цьому, з огляду на відсутність у ОСОБА_4 міцних соціальних зв`язків, відсутні стримуючі фактори, які можуть запобігти настанню цього ризику.

Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).

Отже, суворість покарання, передбаченого за злочин, за вчинення якого обвинувачується ОСОБА_4 , в сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.

Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що ОСОБА_4 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на свідків, як умовлянням, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї, за її допомогою погрожувати свідкам, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин. При цьому, згідно зі встановленою Кримінальним процесуальним кодексом України процедурою отримання показань у кримінальному провадженні, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.

Суд критично сприймає доводи сторони захисту про неможливість впливу на свідка у зв`язку з його засекреченістю, оскільки свідок, про якого зазначає сторона захисту, є не єдиним свідком у кримінальному провадженні. Крім того, доводи сторони захисту про те, що цей свідок є головним у кримінальному провадженні ґрунтуються на припущеннях та суперечать нормам КПК України, зокрема ч. 2 ст. 94 КПК України, відповідно до якої жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Продовження існування ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України прокурором не доведено, оскільки з огляду на стадію кримінального провадження безпідставними є твердження прокурора про те, що ряд слідчих дій як і ряд судових експертиз не завершено. Відтак у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, по-перше, не був встановлений слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою 17 травня 2025 року, по-друге, наявність цього ризику не підтверджується жодним доказом, який би свідчив про систематичну антисоціальну, протиправну, кримінально карану поведінку ОСОБА_4 , яка давала б підстави стверджувати про схильність обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу презумпції невинуватості, зазначений ризик вважається недоведеним доки не надано доказів протилежного.

Разом з тим, відсутність ризиків, передбачених п. 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, жодним чином не нівелює наявність та реальне існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави стверджувати, що ризик переховування та впливу на свідків не зменшився та продовжує існувати.

Щодо неможливості запобігти настанню зазначених ризиків більш м`яким запобіжним заходом суд зазначає наступне.

На переконання суду, особисте зобов`язання не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на суттєвість та реальне існування ризиків. Так, перебуваючи на свободі, ОСОБА_4 , незважаючи на покладення на нього певних обов`язків, матиме реальну можливість переховуватися від суду та правоохоронних органів та впливати на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

У даному кримінальному провадженні до суду від осіб, які заслуговують на довіру, не надходило письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Долучена до клопотання захисника письмова згода командира військової частини не є письмовим зобов`язанням в розумінні ч. 1 ст. 180 КПК України.

У зв`язку з викладеним, зміна запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку на теперішній час є неможливою.

Застосування домашнього арешту, на переконання суду, не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки суворість можливого покарання превалює над наслідками порушення умов виконання обов`язків, які покладаються на особу при застосуванні домашнього арешту, що може створити передумови як для переховування ОСОБА_4 від суду та правоохоронних органів, так і для незаконного впливу на свідків.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

При застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею Салтівського районного суду міста Харкова в ухвалі від 17 травня 2025 року визначено заставу у розмірі 999240,00 грн.

Підстав для зменшення розміру застави судом не встановлено, оскільки такий розмір застави відповідає характеру та ступеню тяжкості кримінального правопорушення, обставинам його вчинення, особі обвинуваченого, його матеріальному стану, є достатньою і необхідною для забезпечення виконання останнім, в разі звільнення з-під варти, раніше визначених процесуальних обов`язків, та не є завідомо непомірною для обвинуваченого.

Щодо клопотання захисника про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 616 КПК України у разі введення воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, умисного вбивства двох або більше осіб або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також підозрюваний, обвинувачений, який згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України на момент вчинення кримінального правопорушення займав особливо відповідальне становище, має право звернутися до прокурора з клопотанням про ініціювання перед слідчим суддею або судом питання про скасування цього запобіжного заходу для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.

За результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.

З аналізу ч. 1 ст. 616 КПК України встановлено, що правом ініціювати перед судом зазначене питання наділений виключно прокурор за зверненням обвинуваченого. При цьому, у прокурора відсутній обов`язок звертатися до суду з таким клопотанням, а передбачено лише його право звернутися до суду з таким клопотанням за наявності відповідних підстав.

Таким чином, сторона захисту не має права самостійно ініціювати перед судом зазначене питання.

Враховуючи порушення стороною захисту порядку вирішення питання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби, заперечення прокурора проти такого звільнення, суд відмовляє у задоволенні цього клопотання.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 197, 199, 314-315, 331, 369-372, 376 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу відмовити.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби відмовити.

Клопотання прокурораХарківської спеціалізованоїпрокуратури усфері оборони ОСОБА_3 про продовженнястроку діїзапобіжного заходуу видітримання підвартою щодо ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити на час судового провадження щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 15 листопада 2025 року.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму застави у розмірі 330 (триста тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 999240,00 грн (дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок), які необхідно внести на депозитний рахунок № UA208201720355299002000006674, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код отримувача (ЄДРПОУ) 26281249, код банку отримувача 820172, отримувач коштів Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, призначення платежу: застава згідно ухвали Шевченківського районного суду міста Харкова від 16.09.2025 у справі № 638/17578/25 (провадження 1-кп/638/2081/25) стосовно ОСОБА_4 .

При внесенні визначеної суми застави звільнити ОСОБА_4 з-під варти.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись з місця проживання без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 19 вересня 2025 року о 09 год. 00 хв.

Головуючий суддя ОСОБА_1