Решение № 130190740, 08.09.2025, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 вересня 2025 року Справа № 903/784/25

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Лого-Транс

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 2463, 62 грн.

за участі представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Суть спору: 04.08.2025 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Лого-Транс до ОСОБА_1 про стягнення 2463, 62 грн., з них 2109, 60 грн. основного боргу, 44,52 грн. інфляційних втрат, 121, 37 грн. 20% річних, 188,13 грн. пені.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов договору поставки товару № 14550 від 07.03.2025, в частині повного та своєчасного розрахунку за одержаний товар на підставі видаткової накладної № РОВ-022079 від 02.04.2025.

Ухвалою суду від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін задоволено частково. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Розгляд справи по суті призначено на 08.09.2025. Запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 07.08.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Лого-Транс про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ задоволено.

Сторони в судове засідання 08.09.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0691023129704 (вручено відповідачу 11.08.2025) та довідкою про доставку електронного листа (документ доставлено до електронного кабінету позивача 06.08.2025).

Позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№01-87/3647/25 від 19.08.2025 у якій просить суд провести судове засідання за наявними матеріалами справи. Крім того, зазначив, що позовні вимоги позивач підтримає у повному обсязі.

Відповідно до ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

07.03.2025 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Кириченко Олександром Миколайовичем (Покупець) укладено Договір поставки товару №14550(далі - Договір) (а.с. 7).

У відповідності до пункту 1.1 Договору, Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід`ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору, оплата вартості кожної партії переданого Постачальником товару здійснюється Покупцем протягом, але не пізніше 14 календарних днів з дати поставки Постачальником кожної партії товару.

За приписами п.5.1 Договору, в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань по даному договору, Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

У п. 5.3 Договору, сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що усі спори, що виникають між Сторонами, вирішуються шляхом переговорів, а уразі недосягнення згоди Сторони керуються чинним законодавством України.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 06.03.2026, а у фінансовій частині до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.

У подальшому, на виконання умов Договору, позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною: № РОВ-022079 від 02.04.2025 на суму 2109, 60 грн. (а.с. 8).

Слід врахувати, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Кириченко О.М. припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця 29.04.2025, підстава - власне рішення.

Правовідносини, які склалися між сторонами у справі, носять характер господарських. Позовну заяву подано до суду 04.08.2025, коли підприємець Кириченко О.М. втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Враховуючи приписи ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, припинення фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності Кириченком О.М. підприємницької діяльності, не припиняє його зобов`язань, які пов`язані з підприємницькою діяльністю і які залишаються за ним як за фізичною особою.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого в останнього станом на дату подачі позову до суду наявна заборгованість у розмірі 2109, 60 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення 2463, 62 грн., з них 2109, 60 грн. - основного боргу, 44, 52 грн. - інфляційних втрат, 121, 37 грн - 20% річних, 188, 13 грн. - пені.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

На виконання умов договору поставки №14550 від 07.03.2025, позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною: № РОВ-022079 від 02.04.2025 на суму 2109, 60 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору, оплата вартості кожної партії переданого Постачальником товару здійснюється Покупцем протягом, але не пізніше 14 календарних днів з дати поставки Постачальником кожної партії товару.

Отже, покупець (відповідач) у даній справі був зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар у строк до 17.04.2025.

Водночас, оплату поставленого товару у вказаний строк відповідач не здійснив.

Враховуючи зазначене, матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 2109, 60 грн., доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, а відтак остання підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення нарахованих 20% річних за період з 17.04.2025 по 30.07.2025 в сумі 121, 37 грн. та інфляційних втрат в сумі 44, 52 грн. за аналогічний період, суд зазначає таке.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, у п. 5.3. Договору, сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника 20% річних.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано за період з 17.04.2025 по 30.07.2025 відповідачу 44, 52 грн. інфляційних втрат та 121, 37 грн. 20% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Що стосується нарахованих відповідачу інфляційних втрат, то позивачем арифметично невірно здійснено розрахунок за період з 17.04.2025 по 30.07.20 у сумі 44, 52 грн.

Суд здійснивши самостійний розрахунок, дійшов висновку, про те, що підлягає до стягнення з відповідача 40, 21 грн. інфляційних втрат за період з 17.04.2025 по 30.07.2025, а в частині стягнення 4, 31 грн. інфляційних втрат слід відмовити через безпідставність.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 121, 37 грн. 20% річних нарахованих відповідно до п.5.3. Договору та статті 625 ЦК України, які слід стягнути з відповідача.

Крім того, у п. 5.3. Договору, сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов`язання, яке допустив боржник, по-друге встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу пеню за період з 17.04.2025 по 30.07.2025 в сумі 188, 13 грн., у відповідності до п. 5.3. Договору та ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, а відтак, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 188, 13 грн. пені.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 2459, 31 грн., з них 2109, 60 грн. основного боргу, 40, 21 грн. інфляційних втрат, 121, 37 грн. 20% річних, 188,13 грн пені, в іншій частині про стягнення 4, 31 грн. інфляційних втрат відхиленню через безпідставність.

Відповідно до ч.3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цією статтею, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що позивач подав позовну заяву через систему «Електронний суд» та приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2418, 17 грн. судового збору, в іншій частині 4, 23 грн. судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Кириченка Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лого-Транс (04050, місто Київ, вул. Юрія Іллєнка, будинок 12, ЄДРПОУ 37817344) 2459, 31 (дві тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 31 копійка) грн., з них 2109, 60 грн. основного боргу, 40, 21 грн. інфляційних втрат, 121, 37 грн. 20% річних, 188,13 грн пені та 2418, 17 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. У позові про стягнення 4, 31 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 15.09.2025

СуддяА. С. Вороняк