Решение № 130164421, 12.09.2025, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/3682/25

Провадження № 2/484/1682/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2025 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання - Бикова О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Первомайську в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

07.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 22.01.2023 між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" був укладений електронний договір №6294675 про надання споживчого кредиту на суму кредиту 6000грн 00коп. строком на 364 дня зі сплатою відсотків.

25.09.2023 між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладений Договірфакторингу №25.09/23-Ф,отже позивач набув право вимоги до відповідача.

Через невиконання відповідачем взятих зобов`язань за вказаним вище кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 29044,20грн, з яких: 6000грн - тіло кредиту; 8835,60грн - нараховані проценти, 14208,60грн нараховані проценти за 119 календарних днів, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн 00 коп.

Ухвалою від 08.07.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено перше судове засідання по суті, на судове засідання викликані сторони; визначені строки для подачі заяв по суті.

Ухвалою від 22.07.2025 розгляд справи відкладений через неявку відповідача, який про місце, день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву слухати справу без його участі, позов підтримав повністю та просив його задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач на судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи та відзив до суду не надходили. Причини неявки суду невідомі.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаних вище осіб за наявними в ній доказами.

Ухвалою суду від 12.09.2025 постановлено проводити заочний розгляд справи.

Оскільки учасники справи на судове засідання не з`явились, відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 22.01.2023 між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ ""АВЕНТУС УКРАЇНА" був укладений електронний договір №6294675 про надання споживчого кредиту на суму кредиту 6000грн 00коп, строком на 364 дня, який зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним, вказаного в п.1.5,1, п1,5,2, п.1.7,1, п.1.7.2, п.1.8.2 цього Договору. Так, стандартна процентна ставка становить 1,99% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, за стандартною ставкою становить 60535,38% річних, за зниженою ставкою 20640,00 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою 49461,60грн, за зниженою ставкою 47798,40грн.

Договір укладений та підписаний сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором "А5803".

Додатком №1 до вказаного вище договору погоджена Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит: сума кредиту 6000грн, проценти за користуванням кредиту за період з 22.01.2023 до 21.01.2024 41798,40грн. Отже, сторони узгодили розмір кредиту, денну процентну ставку за стандартною ставкою та зниженою процентної ставки.

Факт перерахування коштів в сумі 6000 грн 00 коп. 2023-01-22 16:01:02 відповідачу на його карту № НОМЕР_1 , підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20231010-8 від 10.10.2023 та довідкою АТ КБ «Приватбанк»».

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 29044грн 20коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000грн 00коп., заборгованість за відсотками 23044грн 20 коп.

Частиною 1 статті 15ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 652ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст.3 Закону України«Про електроннукомерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч.3 - 6,8 ст.11 Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.12 ст.11 вказаного Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Отже, між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та відповідачем укладений кредитний договір у формі електронного документу, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

25 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладений Договір факторингу №25-09/2023-Ф, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступив права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна». При цьому право вимоги перейшло до позивача в момент підписання Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно із Додатком №2.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, позивач набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на зазначену суму.

Матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем суми позики.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне позовну заяву задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 29044грн 20коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000грн 00коп., заборгованість за відсотками 23044грн 20 коп.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Статтею 59Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст.15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3ст.133 ЦПК України).

У ч.2 ст.137ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦК України).

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу ч.3 ст.141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5,6 ст.137ЦПКУкраїни, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30вересня 2020 року (провадження №61-22962св19), зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставіст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.

Крім того, згідно з п.6 ч.1 ст.3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача були надані суду копія договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 року; перелік видів робіт, складеного адвокатом Столітнім М.М., в якому зазначено опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Дослідивши надані докази та матеріали справи, суд вважає, що розмір понесених судових витрат за представництво інтересів позивача у даній справі є завищеним, з огляду на те, що представник позивача адвокат Столітній М.М.. фактично не брав участі у судових засіданнях, не здійснював підготовчих чи процесуальних дій, які б свідчили про значний обсяг наданих послуг. Також, беручи до уваги відсутність доказів істотного обсягу здійсненої адвокатом роботи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено необхідність понесення витрат у заявленому розмірі.

Суд також зауважує, що дана справа не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів у справі, а розмір гонорару, визначений стороною позивача та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Керуючись принципом справедливості, розумності та необхідності компенсації саме тих витрат, які безпосередньо пов`язані із розглядом цієї справи, враховуючи предмет спору, складність справи та фактично виконані роботи адвокатом, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000грн, оскільки саме зазначена сума, на переконання суду є достатньою, обґрунтованою, справедливою та відповідає критеріям співмірності й розумності понесених стороною витрат.

Відповідно до ч.1, 13 ст.141ЦПКУкраїни судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову був сплачений судовий збір в сумі 2422грн 40коп, отже, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Щодо вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування органом (особою), яка здійснюватиме примусове виконання судового рішення, інфляційні витрат, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та до моменту виконання рішення на підставі частини десятої статті 265ЦПК України суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини десятої статті 265ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

При цьому вказана стаття є нормою процесуального права, оскільки розміщена в процесуальному законі, та не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду немає обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів до моменту виконання судового рішення. Суд вважає, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання. Нарахування інфляційних втрат та відсотків має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов`язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити розмір, що підлягає сплаті в майбутньому. У такому випадку, відсутня необхідність застосування положень ч. 10 ст.265ЦПК України до правовідносин, що виникли між сторонами.

Керуючись ст. ст.258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №6294675 від 22.01.2023 у розмірі 29044грн 20коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000грн 00коп., заборгованість за відсотками 23044грн 20 коп., витрати по сплаті судового збору - 2422 грн 40 коп, витрати на правничу допомогу -4000 грн 00 коп., всього 35466 (тридцять п`ять тисяч чотириста шістдесят шість) грн 60 коп.

В задоволенні вимог в іншій частині відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Миколаївського апеляційного суду.

Інформація про учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: вул. Загороня, 15, офіс 118/2, м. Київ, 03150;

відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 12.07.2025.

Суддя Н.А.Медведєва