Решение № 130098992, 10.09.2025, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/147/25

Провадження № 2-а/147/12/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі судді Почкіної О.М., за участі секретаря Бабчук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у с-щі Тростянець за правилами спрощеного позовного провадження у порядку розгляду окремих категорій справ без виклику учасників в судове засідання адміністративну справу за позовом, поданим в інтересах ОСОБА_1 адвокатом Назаренко Іриною Сергіївною до поліцейського 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капрала поліції Матвійчука Максима Олександровича, Департамент патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просив постанову серії ЕНА №3886456 від 18.01.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, скасувати та справу про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 січня 2025 року поліцейським 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капралом поліції Матвійчуком Максимом Олександровичем винесено постанову серії ЕНА №3886456 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП. В оскаржуваній постанові стверджується, що позивач 18 січня 2025 року керував транспортним засобом «MAZDA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у с. Перемога, дорога АД М21243 км., будучи позбавленим права керування на 10 років рішенням Дніпровського районного суду м. Києва №6174 від 06.05.2020, чим порушив п.2.1.а ПДР керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ. Таким чином, позивачу інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 гривень. Представник вказує, що позивач не згідний з вищевказаною постановою, вважає її незаконною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки він, будучи позбавленим права керування транспортним згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2020 строком на 10 років, починаючи з 2016 року несе військову службу за контрактом, керував транспортним засобом виконуючи бойове завдання, яке з огляду на брак кадрів у військовому підрозділі, де несе службу позивач, виконати було нікому. В позивача не було іншого вибору окрім того, щоб сісти за кермо транспортного засобу. Залучення позивача для виконання бойових завдань підтверджується довідкою №48 від 07.01.2025 за період з 01.12.2024 по 31.12.2024 та буде підтверджуватися відповідною довідкою за період з 01.01.2025 по 31.01.2025. Вважає, що відповідач повинен був врахувати вказані обставини. Крім того зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови були допущені інші порушення: винесення постанови на місці зупинки транспортного засобу, а не за місцем знаходження органу, який уповноважений розглядати такі справи, що не дало позивачу можливості скористатися своїми процесуальними правами у повному обсязі передбаченими ст. 268 КУпАП, а відповідачу розглянути справу із всебічним, повним і об`єктивним з`ясуванням всіх обставин справи із дотриманням норм ст. 278, 279 КУпАП. У зв`язку з вищенаведеним представник позивача просить позов задовольнити, постанову скасувати.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.08.2025 було відкрито провадження у даній справі, в якості відповідача залучено Головне управління Національної поліції у Вінницькій області та призначено справу до судового розгляду без виклику сторін.

14.08.2025 за клопотанням Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ухвалою суду було замінено неналежного відповідача на належного Департамент патрульної поліції.

27.08.2025 сторони у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про розгляд даної справи, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

Представник позивача подав до суду заяву, у якій просив проводити розгляд даної справи без його участі та без участі позивача, будь-яких додаткових доказів суду не надав.

Представник Департаменту патрульної поліції у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, заяв чи клопотань не подавав, відзиву на дану позовну заяву не подав.

Поліцейський 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капрал поліції Матвійчук М. О. в судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань не подавав, відзиву на дану позовну заяву не подав. На адресу суду надіслано повідомлення т.в.о командира батальйону ПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про неприбуття відповідача в зв`язку із службовою необхідністю.

На підставі ч.9ст.205КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу технічними засобами згідно з вимогами ч.4 ст.229 КАС України.

Суд, дослідивши заяви про суті справи, письмові докази дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 18 січня 2025 року поліцейським 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капралом поліції Матвійчуком Максимом Олександровичем винесено постанову серії ЕНА №3886456 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП у виді штрафу у розмірі 20400,00 грн.

Згідно з вищевказаною постановою, 18 січня 2025 року позивач керував транспортним засобом «MAZDA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у с. Перемога, дорога АД М21243 км., будучи позбавленим права керування на 10 років рішенням Дніпровського районного суду м. Києва №6174 від 06.05.2020, чим порушив п.2.1.а ПДР керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ.

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.10-15) та довідки №48 від 07.01.2025 військової частини НОМЕР_3 (а.с 19) позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Також відповідно до довідки №48 від 07.01.2025 військової частини НОМЕР_3 (а.с. 19) позивач в період з 01.12.2024 по 31.12.2024 виконував бойові завдання згідно з бойовим наказом у складі зведеного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_3 оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території Житомирської області, а саме: з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з переліком.

Та обставина, що позивач на час складання оскаржуваної постанови був позбавлений права керувати транспортними засобами рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2020 сторонами визнається, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини в суду немає, а тому така в порядку ч.1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та правомірності рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності суд виходить з наступного.

Позивачем пред`явлено позов до поліцейського 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капрал поліції Матвійчук М. О.

У відповідності з вимогами ч. 4. ст. 46 КАСУ, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно дост. 222 КУпАП, органи Національної поліції України розглядають, зокрема, справи про такі адміністративні правопорушення: про порушенняправил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Від імені органів Національної поліції України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції України, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, працівники органів і підрозділів Національної поліції України (поліцейські) при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції України.

Належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу. Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 17 вересня 2020 у справі № 742/2298/17.

Таким чином, зазначений у позовній заяві учасник справи в якості відповідача працівник поліції не може бути самостійно відповідачем по справі, так як йому не властива адміністративна процесуальної дієздатність.

Відповідно до ч. 1ст. 2КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1ст. 287КУпАПпостанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно дост. 252 КУпАПорган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до ч. 5ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Як передбачено ч. 1ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керуєтьсяКонституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ізч.4ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне засобою накладенняштрафу врозмірі однієїтисячі двохсотнеоподатковуваних мінімумівдоходів громадян.

Згідно зістаттею 222 КУпАПоргани Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення як, зокрема, про порушенняправил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

Статтею 245 КУпАПвстановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ізстаттею 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно достатті 280 КУпАПвстановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно достатті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другоюстатті 283 КУпАП, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженанаказом МВС України від 07 листопада 2015 року за № 1395.

Відповідно до пункту 4розділу І Інструкції №1395у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертоюстаттею 126 КУпАПвиноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідност.8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»функції контролю за виконанням у Збройних Силах України вимог законодавства, зокрема з питань забезпечення безаварійного використання техніки; ведення обліку та розподіл номерних знаків, реєстрацію військових транспортних засобів Збройних Сил України, покладено на Службу правопорядку.

Згідност.235-1КУпАПвійськова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п`ятою статті121, статтею121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті122, частиною першою статті123, статтями124-1 - 126, статтею132-1цьогоКодексу.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань, зокрема, надається право вимагати від військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, військовозобов`язаних під час проходження ними зборів та від інших осіб у військовій формі одягу, звільнених з військової служби в запас або відставку з правом її носіння, дотримання громадського порядку, правил носіння військової форми одягу, припинення правопорушень, а також дій, що перешкоджають здійсненню завдань і функцій Служби правопорядку, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи примусу, передбачені статтями 9-11 цього Закону.

Встановивши, що транспортний засіб, є військовим транспортним засобом, працівник поліції повинен вирішити питання щодо передачі матеріалів про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винного до дисциплінарної відповідальності, що зазначено в п.6 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015.

Так, п. 6 розділу І вказаної Інструкції визначено, що при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У цих випадках поліцейські передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Однак будь-яких доказів того, що транспортний засіб «MAZDA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач, зареєстрований за військовою частиною, чи використовується військовою частиною, а також того, що за позивачем закріплений вказаний

автомобіль для використання під час несення служби суду не надано.

Таким чином, оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою з дотримано норми чинного законодавства щодо місця винесення такої без складання відповідного протоколу, оскільки місцем винесення постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4ст. 126 КУпАП, норми чинного законодавства визначають саме місце вчинення адміністративного правопорушення та така виноситься без складання відповідного протоколу. Відповідно відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови на тій підставі, що така винесена на місці зупинки транспортного засобу (вчинення адміністративного правопорушення).

Як заначено вище, та обставина, що позивач на час складання оскаржуваної постанови був позбавлений права керувати транспортними засобами рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2020 сторонами визнається, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини в суду немає, а тому така в порядку ч.1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню.

Крім того, відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2020 у справі №755/2505/20, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_1 визнано винниму вчиненніадміністративного правопорушення,передбаченого ч.3ст.130КУпАП,та накладенона ньогостягнення,у видіштрафу урозмірі 2400(двохтисяч чотирьохсот)неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян,що надень розглядусправи становить40800(сороктисяч вісімсот)гривеньіз позбавленнямправа керуватитранспортними засобамина строк10(десять)років.

Відтак станом на 18.01.2025 (дата складання оскаржуваної постанови ЕНА №3886456) постанова Дніпровського районного суду м. Києва набрала законної сили та була чинною, а тому позивач не мав права керувати транспортним засобом.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності (стаття 17 КУпАП).

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Отже положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №686/5225/17.

Однак доказів, які мали б підтверджували існування обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивача за ч.4 ст. 126 КУпАП, останнім надано не було, і судом таких обставин не встановлено.

Зокрема, суду не надано жодного доказу, який би підтверджував виконання позивачем 18.01.2025 року на автомобілі «MAZDA», реєстраційний номер НОМЕР_1 термінового бойового завдання на підставі відповідного наказу (розпорядження) команди В/Ч. Те, що позивач виконував бойові завдання в період з 01.12.2024 по 31.12.2024 згідно з бойовим наказом у складі зведеного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_3 оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території Житомирської області, а саме: з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з переліком, не свідчить що він виконував такі і 18.01.2025 на території Вінницької області на вказаному автомобілі.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що на момент зупинки позивача працівниками поліції, 18.01.2025 року, позивач не вважається водієм військового транспортного засобу ЗСУ, який виконував службові обов"язки, та вчинене правопорушення мало місце за обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивача.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Аналіз наявних матеріалів справи та правових норм свідчить, що відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу, а доводи, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Частиною третьоюстатті 286 КАС Українивизначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення

Обґрунтовуючи цю постанову, суд звертає увагу на практику Європейський суд з прав людини, який вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2ст.6 КАС Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Суд зазначає, що інші зазначені позивачем в позовній заяві обставини, зводяться до того, що винесення постанови на місці зупинки транспортного засобу, а не за місцем знаходження органу, який уповноважений розглядати такі справи, не дало позивачу можливості скористатися своїми процесуальними правами передбаченими ст. 268 КУпАП у повному обсязі для доведеності вчинення дій позивача в стані крайньої необхідності і, як наслідок, відповідачу розглянути справу із всебічним, повним і об`єктивним з`ясуванням всіх обставин справи із дотриманням норм ст. 278, 279 КУпАП. Однак право на захист було реалізовано позивачем шляхом звернення із даним позовом. Позивач мав можливість надати суду всі докази на підтвердження обставин, які на його думку повинні були бути враховані відповідачем, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, в тому числі щодо того, що позивач діяв в стані крайньої необхідності, а тому не підлягає адміністративній відповідальності згідно ст. 17 КУпАП. Однак таких на адресу суду надано не було.

Таким чином, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення в даному випадку винесена у межах повноважень відповідача в порядок та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в силу ст.139КАС Українита з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,5,9,73 - 77,90,94,139, 241,245, 246,250, 255, 286,292,295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеномуст. 255 КАС України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: поліцейський 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькі області ДПП капрал поліції Матвійчук Максим Олександрович, (адреса: 22100, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, вул. Кондрацького,1А).

Відповідач: Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3).

Суддя О.М. Почкіна