Решение № 130004189, 20.12.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 рокуСправа №160/28084/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради №862 від 18.09.2024 щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 2010 року до 2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого мають неповнолітніх сина та доньку. На підставі рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 23.04.2021 у справі №212/6593/20 шлюб розірвано. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 07.06.2022 у справі №212/8702/21 визначено місце проживання малолітніх дітей, а саме: сина з батьком (позивачем по адміністративній справі), доньки з матір`ю.

Позивач зазначає, що колишня дружина разом з донькою виїхала за межі України. За інформацією до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.

У зв`язку з чим, для отримання відстрочки від призову до лав Збройних Сили України до досягнення сином повноліття, позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: про встановлення факту утримання та виховання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 21.06.2024 року по справі №212/6097/24 призначено перевірку перебування на утриманні та вихованні позивача малолітнього сина, та обстеження умов проживання за місцем проживання позивача.

Відповідачем складено відповідний акт обстеження умов місця проживання та прийнято рішення на підставі висновку, яким:

1.Установлення юридичного факту перебування на вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується зібраними документами.

2.Установлення факту перебування на утриманні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не підтверджується, у зв`язку з тим, що мати бере участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів.

Висновок щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затверджено рішенням виконавчого комітету Покровської районної в місті ради №862 від 18.09.2024.

Не погодившись з другим пунктом висновку та рішенням відповідача, позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, з посиланням на норми Сімейного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року «Про порядок провадження органами опіки та піклування діяльності пов`язаної із захистом прав дитини», позивач стверджує про перевищення відповідачем повноважень, оскільки установлення юридичного факту перебування на вихованні, а також на утриманні батька (матері) малолітніх дітей, зазначеними Законами не передбачено. Рішення щодо встановлення факту перебування на утриманні особи може прийняти тільки суд загальної юрисдикції на підставі глави 6 Цивільного Процесуального Кодексу України. Орган місцевого самоврядування може за ухвалою суду або іншого уповноваженого на то органу, тільки перевірити умови проживання дитини. Також перевірити забезпечення найкращих інтересів дитини, не допускати дискримінації дитини та конфіденційності інформації про дитину.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Від відповідача засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву, з посиланням на ч.4-6 ст.19 Сімейного кодексу України зазначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідач зазначив, що на виконання ухвали Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.06.2024 по справі №212/6097/24 виконком Покровської районної в місті ради своїм рішенням від 18.09.2024 №862 затвердив висновок (який був складений та підготовлений на розгляд комісії з питань захисту прав дитини в Покровському районі службою у справах дітей виконкому Покровської районної в місті ради) щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 . Даний висновок було складено на підставі письмових документів зібраних відповідно до чинного законодавства. Відповідно до Сімейного кодексу України даний висновок має рекомендований характер, з ним суд може погодитись та не погодитись.

При цьому, суд враховує, що будь-яких доказів по суті спору відповідачем до відзиву не надано.

Від позивача на підтвердження відсутності інших родичів, які б могли здійснювати догляд за його малолітнім сином у разі призову за мобілізацією, надані відповідні письмові пояснення та докази.

У відповідності до ч.6 ст.162 та ч.2 ст.175 КАС України, суд розглядає справу за наявними у ній доказами.

Вивчивши матеріали справи, щодо предмету спору, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 2010 року до 2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого мають неповнолітніх сина та доньку.

На підставі рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 23.04.2021 у справі №212/6593/20 шлюб розірвано.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 07.06.2022 у справі №212/8702/21 визначено місце проживання малолітніх дітей, а саме: сина з батьком (позивачем по адміністративній справі), доньки з матір`ю.

З сайту «Судова влада України» та автоматизованої системи «Єдиний державний реєстр судових рішень» встановлено наступне.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 09.09.2021 у справі №212/5511/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини доньки ОСОБА_4 , в розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 25 червня 2021 року і до повноліття дитини.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12.01.2022 у справі №212/8389/21 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , в розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходів), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17.09.2021 року, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.03.2024 по справі №215/361/23 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини у зв`язку з її вимушеним виїздом разом з дитиною у Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, пов`язанного з російською агресією проти України та втратою роботи.

Як вказує позивач та не заперечує відповідач, ухвалою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 21.06.2024 року по справі №212/6097/24 призначено перевірку перебування на утриманні та вихованні позивача малолітнього сина, та обстеження умов проживання за місцем проживання позивача.

Рішенням від 18.09.2024 №862 виконком Покровської районної в місті ради затверджено висновок щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким:

1. Установлення юридичного факту перебування на вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується зібраними документами.

2. Установлення факту перебування на утриманні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не підтверджується, у зв`язку з тим, що мати бере участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів.

Повний текст рішення опублікований на сайті відповідача за посиланням: https://www.pokrovkr.gov.ua/index.php/publichna-informatsiya/vykonkom-raionnoi-v-misti-rady/rishennia-vykonkomu-raionnoi-v-misti-rady#172-600-rishennia-vykonkomu-veresen-2024-roku.

У затвердженому висновку міститься посилання на ухвалу Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 21.06.2024 року по справі №212/6097/24, рішення цього ж суду від 23.04.2021 по справі №212/6593/20 та від 07.06.2022 по справі №212/8702/21. Також наявний опис результату обстеження умов проживання дитини та батька, враховано письмове пояснення сина позивача, відображено інформацію листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» КМР від 19.08.2024 №790 та інформацію навчального закладу КГ №52 «Діалог» КМР від 05.08.2024 №210.

При цьому, у висновку відповідачем зазначено, що листом Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі від 16.08.2024 року №257746 повідомлено, що згідно з матеріалів виконавчого провадження АСВП №6823022 з примусового виконання виконавчого листа по справі №212/8389/21 від 12.01.2022 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 12.08.2024 року заборгованість відсутня. Також листом від 06.09.2024 року №4764 надано довідку про відсутність заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №2/212/3055/21 від 09.09. 2021 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 .

Виходячи з вищевикладеного, відповідач дійшов висновку, зокрема, що установлення факту перебування на утриманні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не підтверджується, у зв`язку з тим, що мати бере участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини з утримання дітей є предметом регулювання Сімейного кодексу України (далі СК України).

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Позивач зазначив, що встановлення юридичного факту щодо перебування на його утриманні сина йому необхідно як підстава для звільнення від мобілізації до лав Збройних сил України, оскільки інших близьких рідних у нього немає, а колишня дружина з донькою проживає за межами України.

Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (Закон 3543-XII).

Поняття «обов`язок утримання дитини» та «утримання дитини» не є тотожними поняттями, у той час, як Законом 3543-XII вимагається саме «утримання дітей», а не наявність обов`язку щодо їх утримання.

Отже, факти окремого проживання подружжя, розірвання шлюбу та проживання дитини разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні.

Суд вказує, що встановлення факту перебування особи на утриманні має юридичне значення.

Факт перебування фізичної особи на утриманні заінтересована особа може встановити у спосіб, шляхом звернення до органів та організацій за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

Отже, існує альтернатива у підтвердженні факту перебування фізичної особи на утриманні.

Як встановлено з матеріалів справи, в тому числі, з висновку відповідача, мати не приймає участі в утриманні сина позивача, крім сплати аліментів. Син позивача з матір`ю спілкується вкрай рідко, знає про її місце проживання десь в Європі, вона подарунки не висилає. Батько створив належні умови для нормального життя та розвитку малолітнього сина ОСОБА_5 , лікує, купує іграшки, одяг та продукти харчування. Син проживає є батьком протягом 3-х років, любить батька та бажає проживати з ним.

Так, частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи .

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру.

Висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає основні принципи місцевого самоврядування, до яких, зокрема, належать принципи законності та правової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Разом з тим, відповідно до п.4 пункту "б" частини першої делегованих повноважень статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень у сфері соціального захисту населення належить вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Відповідно до приписів ст.ст.47, 48, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» висновки постійної або контрольної комісії ради, які є попередніми або контролюючими органами, затверджуються рішенням ради шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні, оскільки саме рішення ради має юридичну силу, а не висновки комісії. Комісія готує питання та надає свої пропозиції, але остаточне рішення згідно із законом приймає сама рада.

Відповідно до частини десятої статті 59, офіційне тлумачення положень якої надано в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2009 від 16.04.2009, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами.

Так, відповідно до частини другої статті 77 цього Закону в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Як зазначено у рішенні вище, висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

При цьому, як висновок органу опіки та піклування, так і рішення органу місцевого самоврядування, повинні бути обґрунтованими та законними.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як встановлено в ході розгляду спору, відповідачем при прийнятті висновку, не враховано фактичні обставини та вищезазначені норми законодавства та прийнято оскаржуване рішення, яким затверджено вказаний висновок, що суперечить принципам, закріпленим ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, при прийнятті висновку та його затвердженні оспорюваним рішенням, відповідачем не розмежовано «обов`язок утримання дитини» та «фактичне утримання дитини» (крім сплати аліментів) матір`ю ОСОБА_2 , не приділено уваги та не відображено участь матері у фактичному утриманні (крім сплати аліментів), вихованні та житті ОСОБА_2 . Висновок прийнято та затверджено оспорюваним рішенням без врахування відсутності інших близьких та рідних позивача, а також без урахування проживання матері разом з донькою за межами території України.

У висновку відповідача, затвердженому оспорюваним рішенням, залишено без уваги рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.03.2024 по справі №215/361/23, яке набрало законної сили 19.04.2024 (№ рішення в ЄДРСР 117738901).

Зазначеним судовим рішенням встановлено розміри сплати аліментів позивачем та його колишньою дружиною на обох дітей.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач по цій адміністративній справі) на користь ОСОБА_3 (колишня дружина позивача) було сплачено аліментів на загальну суму 80584,43грн., тоді як останньою на користь ОСОБА_1 було сплачено 43377,34грн. за рік. Тобто, не дивлячись на різницю в частках, у грошовому вимірі ОСОБА_1 сплачує на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини значно більше, ніж остання сплачує на його користь аліментів по утриманні малолітньої дитини.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, висновок відповідача, затверджений оспорюваним рішенням №862 від 18.09.2024, прийнято без урахування всіх істотних обставин, які мають важливе значення та всупереч зазначеним вище нормам законодавства.

Крім того, як зазначено вище, пунктом другим висновку установлення факту перебування на утриманні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не підтверджується, у зв`язку з тим, що мати бере участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів.

Проте, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення у порядку цивільного судочинства.

Однак, оспорюваним рішенням відповідача №862 від 18.09.2024 зазначений висновок органу опіки та піклування затверджено без зауважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до пунктів 2, 10 частини 2 статті 245 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Як доведено вище, висновок органу опіки та піклування прийнято без урахування всіх істотних обставин, які мають важливе значення та всупереч зазначеним вище нормам законодавства, отже висновок є протиправним.

Однак, як неодноразово зазначено у рішенні вище, висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Проте, оспорюваним рішенням відповідача №862 від 18.09.2024 зазначений протиправний висновок органу опіки та піклування затверджено без зауважень, а тому рішення підлягає скасуванню.

При цьому, суд виходить з того, що вимоги про визнання незаконним, неправомірним, недійсним, протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, є тотожними та різними словесними виразами одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме: вимогами щодо визнання протиправним такого рішення, враховуючи приписи ст.245 КАС України, яка, зокрема визначає можливість суду, у разі задоволення адміністративного позову, прийняти рішення про визнання протиправним та скасування рішення.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, позовна заява підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір згідно квитанції 0.0.3951350016.1 від 17.10.2024 у розмірі 757грн. 00коп. та квитанції 1412257027 від 18.11.2024 у розмірі 454грн. 20коп., який відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради №862 від 18.09.2024 щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (50014, м. Кривий Ріг, вул. Шурупова, 2, код ЄДРПОУ 04052531) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова