Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 522/19102/25
Провадження № 2-о/522/527/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючогосудді Домусчі Л.В.,
за участі секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
ВСТАНОВИВ:
До Приморського районного суду м. Одеси 25.08.2025 року надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, заінтересовані особи: Приморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Червоногвардійське м. Кіровськ Луганської області помер чоловік заявниці ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Кур`ї Сухоложського району Свердловської області.
Заявниця звернулася до відділу державної реєстрації актів цивільного стану з заявою про державну реєстрації смерті чоловіка, однак отримала усну відмову у зв`язку з тим, що пред`явлені для реєстрації смерті документи не відповідають умовам діючого законодавства.
Встановлення факту смерті ОСОБА_3 є необхідним для отримання свідоцтва про смерть на тимчасово-окупованій території, яке є підставою для виникнення певних цивільних прав, зокрема, права на спадщину та отримання недоотриманої пенсії та допомоги на перепоховання.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року справу призначено до розгляду на 27.08.2025 року
У судове засідання 27.08.2025 року ОСОБА_1 не з`явилася, від представника заявниці адвоката Зачепіло З.Я. до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності заявниці та її представника.
Від заінтересованої особи ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності заінтересованої особи.
Представник Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Матеріалами справивстановлено,що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується:
- копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 31.12.1969 року міським ЗАГС Свердловської області, в якому зазначено, що 31.12.1969 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , актовий запис № 277, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ».
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Червоногвардійське м. Кіровськ Луганської області чоловік заявниці ОСОБА_3 помер та 30.05.2025 року Кіровським міським відділом запису актів цивільного стану департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки було видано довідку про смерть № С-00729, причина смерті: хронічна недостатність кровообігу, дегенерація міокарда та свідоцтво про смерть свідоцтво серії НОМЕР_2 , про що складено відповідний актовий запис № 170259940001100421004, що знаходиться на території непідконтрольній державній владі України.
Вищевказана територія належить до тимчасово окупованих територій, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який визначає правовий статус тимчасово окупованих територій, та встановлює обмеження на їх території.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.
Вказаний Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, а відповідно до роз`яснень, наданих у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.
У абзаці першому п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ч.ч. 1, 2 ст. 318 ЦПК України).
Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Частинами 1, 2 ст. 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Разом з тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братисьдо увагисудом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України
Проведення державноїреєстрації смертічоловіка заявниціне вбачаєтьсяза можливенавіть вбудь-якомуоргані РАЦСна території,підконтрольній українськійвладі,оскільки відсутнійналежний документ,який,відповідно дозаконодавства,підтверджує факт смерті ОСОБА_3 .
У межах розгляду цієї справи заявниця на підтвердження факту смерті свого чоловіка надала суду копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 30.05.2025 року виданого Кіровським міським відділом запису актів цивільного стану департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки.
Заявниця просить встановити у судовому порядку факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , проте у поданому свідоцтві про смерть зазначено, що ОСОБА_3 мав громадянство російської федерації.
Разом з тим, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом норм цього Закону, зокрема ст.ст. 5, 6, 7, 9, 10, 11, 11-1, гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, забезпечується державою Україна усім громадянам України, особам без громадянства, іноземцям, які на законних підставах перебувають на території України, у тому числі на тимчасово окупованій, а також громадянам України, які у примусовому порядку автоматично набули громадянство російської федерації.
Згідно норм ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" особи, які проживають на тимчасово окупованих територіях, і добровільно набули громадянство російської федерації є іноземцями, які незаконно перебувають на території України, тобто дія ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та, відповідно, положень Цивільного процесуального закону на них не розповсюджується.
Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Суд визнає загальновідомими такі обставини.
З часу окупації Луганської області російська федерація проводить політику примушення населення до прийняття російського громадянства.
Громадяни України, які залишились проживати на окупованій території, змушені звертатись за отриманням російських паспортів, без яких стали неможливим реалізація права на освіту, працевлаштування, отримання медичних послуг, пенсійних виплат, а також через необхідність сплачувати значні податки від продажу майна тощо.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги наявні підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_3 автоматично у примусовому порядку набув громадянство російської федерації, про що зазначено у свідоцтві про його смерть, у зв`язку з чим на нього розповсюджуються гарантії, встановлені Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
З огляду на наведене подана заявницею копія свідоцтва про смерть чоловіка є достатнім доказом на підтвердження факту смерті її чоловіка, враховуючи реальну об`єктивну неможливість для заявниці отримати з окупованої території інші документи на підтвердження факту смерті.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що заяву про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України слід задовольнити, що надасть можливість отримати заявниці свідоцтво про смерть особи, видане державним органом України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Керуючись Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, місце народження село Кур`ї Сухоложського району Свердловської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у смт. Червоногвардійське м. Кіровськ Луганської області, Україна.
Допустити негайне виконання рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 27.08.2025 року.
Суддя: Домусчі Л.В.
Судебное решение № 129779873, Приморський районний суд м. Одеси было принято 27.08.2025. Форма судопроизводства - Гражданское, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти необходимые данные об этом судебном решении. Мы предоставляем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных содержит полный спектр необходимой информации, позволяя вам быстро находить необходимые данные.
то решение относится к делу № 522/19102/25. Фирмы, указанные в тексте настоящего судебного документа: