Решение № 129745882, 22.08.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1048/25

Провадження № 2/302/427/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

22 серпня 2025 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2025 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в її інтересах представником - адвокаткою Керита Мар`яною Василівною, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла прабаба позивачки - ОСОБА_2 , 1912 року народження. Померла була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . При житті, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла склала заповіт, на випадок своєї смерті, за яким, житловий будинок з надвірними будівлями, АДРЕСА_1 , які приналежать їй на праві особистої власності заповіла своїй правнучці - ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 .

Позивачка прийняла спадщину до майна померлої прабаби шляхом постійного проживання разом з померлою за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 08.08.2024 року №641, виданою старостою сіл Н. Студений та В. Студений, Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області.

21 травня 2025 року Позивачка звернулася з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом до майна померлої прабаби, але у видачі останніх їй було відмовлено, що підтверджується постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О.І., від 21 травня 2025 року №104/02-31.

Згідно даної постанови, підставою для відмови державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвою О.І., підставою для відмови у видачі Позивачці свідоцтв про право на спадщину до майна померлої ОСОБА_2 , на вищевказане майно є відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок , відсутня інформація в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо житлового будинку з господарськими будівлями, відсутність витягів з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, відсутність документів, які би підтверджували родинні стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також відсутність відомостей щодо реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі.

Обґрунтовуючи позов зазначеними вище обставинами та посилаючись на відповідні норми цивільного законодавства позивачка просила встановити факт родинних відносин між нею та спадкодавцем, встановити факт прийняття нею спадщини за заповітом та за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 прабаби ОСОБА_2 , та визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями й спорудами та земельні ділянки в порядку спадкування за законом до майна померлої ОСОБА_2 ..

04 серпня 2025 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивачка в судове засідання не з`явилась.

Представниця позивачки - адвокатка Керита М.В. подала суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі позивачки та її представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач - Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла прабаба позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.11).

За життя, ОСОБА_2 , належало на праві приватної власності нерухоме майно: житловий будинокз господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з погосподарської книги від 28.08.2024 року №674, земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,60 га, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК №042713 від 29 вересня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №99.

Згідно довідки, виданої старостою сіл Н.Студений та В.Студений Пилипецької сільської ради Закарпатської області за вих.№ 641 від 08.08.2024 року вбачається, що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була постійною мешканкою АДРЕСА_1 . Разом з нею на момент її смерті проживала, але не була зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - правнучка (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, при житті ОСОБА_2 , склала заповіт, який посвідчений 07 липня 1995 року, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, яким розпорядилася після її смерті житловий будинок з надвірними будовами, який знаходиться в АДРЕСА_1 та належать їй на праві особистої власності заповіла своїй правнуці ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 (а.с.19).

Орієнтовно в 1945 році побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та власником якого була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте право власності на нього не зареєструвала, що підтверджується випискою з погосподарської книги від 28.08.2024 № 674 (а.с.21).

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі №6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1980 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_2 житлового будинку в 1945 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивачка, ОСОБА_1 , є єдиною спадкоємицею до майна померлої - ОСОБА_2 .

Відтак, суд доходить висновку, що до складу спадщини за ОСОБА_2 , яка померла увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,60 га, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК №042713 від 29 вересня 1996 року.

ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, проте останнім їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна - документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Приватний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтв про право на спадщину за законом) від 21 травня 2025 року (а.с.23).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21.05.2025 № 81256828 (а.с.22) підтверджується факт реєстрації спадкової справи.

Як вбачається з матеріалів справи, при винесенні постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.05.2025 року №104/02-31, однією з підстав для відмови державним нотаріусом у видачі свідоцтв про право на спадщину до майна померлої ОСОБА_2 , є відсутність у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, які підтверджують родинний зв`язок між померлою заповідачкою та спадкоємцем - позивачкою. З цього приводу, зокрема, зазначено, що згідно архівної довідки, виданої Державним архівом Закарпатської області від 10.09.2024 року за № М-1404/01-17, 26 листопада 1940 року (актовий запис №109), було зареєстровано народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є бабусею ОСОБА_1 , проте матір`ю ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_4 . Відомостей, які б дали змогу встановити, що зазначена вище ОСОБА_5 та померла ОСОБА_2 , є однією і тією ж особою, не надано. З цього приводу, суд звертає увагу суду на те, що в 40-х роках прізвище матері у актових записах про народження зазначалося дівоче, а не отримане в шлюбі, тому прізвище прабаби ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у актовому записі про народження баби Позивачки - ОСОБА_7 . Зокрема, батьком її зазначено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею, визначеною померлою у заповіті. Отже, існують всі підстави для встановлення факту проживання позивачки із спадкодавцем на момент смерті останньої за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивачка як спадкоємець, яка постійно проживала разом із спадкодавцем, на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, вона не заявила про відмову від неї. Станом на день смерті ОСОБА_2 , яка була постійною мешканкою АДРЕСА_1 (на даний час - Хустського) району Закарпатської області проживала, але не була зареєстрована Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - правнучка.

З наведених вище доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності, суд доходить висновку про їх достатність для установлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення. Суд враховує визнання фактичних обставин справи всіма учасниками та не встановив обставин, які давали б підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання й констатує узгодження таких із відомостями, які відображені в описаних джерелах доказів.

Суд доходить висновку, що факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1912 р.н. на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з положеннями ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України регламентовано, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з приписами ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України регламентовано, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», які враховуються судом як стала й передбачувана практика правозастосування відповідних положень про спадкування цивільного законодавства, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відтак особа, яка проживала разом із спадкодавцем на час його смерті без місця реєстрації має право у судовому порядку встановити факт постійного проживання із спадкодавцем на момент його смерті.

Суд враховує при застосуванні зазначених норм законодавства, правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №317/2329/15-ц та від 28.02.2018 у справі №633/344/16-ц.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, суд вправі встановити факт, що має юридичне значення.

Згідно з приписами п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з пунктом 6 частини 1статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті розглядаються судом.

Пунктом 7 Постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" передбачено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, та встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу.

Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин та факту прийняття з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

З врахуванням положень ст. 294 ЦПК України, зважаючи, що встановлення факту родинних відносин пов`язано з вирішенням спадкового спору - встановлення зазначеного юридичного факту вирішується в порядку позовного провадження.

Враховуючи наведене суд встановив, що позивачка, як єдина спадкоємиця за запотіом та законом за її померлою прабабусею ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину набула право на спадкування за нею майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1244 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 .

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд встановив, що у позивачки виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємиці, які не впливають на зміст цього права.

Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб - визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,- задовольнити повністю.

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 є правнучкою ОСОБА_2 , 1912 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 07.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , спадщини за заповітом та за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 прабаби ОСОБА_2 , 1912 року народження, актовий запис № 07.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , право власності на наступне нерухоме майно у порядку спадкування за законом та за заповітом до майна померлої прабаби ОСОБА_2 , а саме:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,60 га, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК №042713 від 29 вересня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №99, в тому числі: -земельну ділянку загальною площею 0,5206 га для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства, що знаходиться в урочищі «Біля хати»; -земельну ділянку площею 0,0793 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться в урочищі «Загорода».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.08.2025.

Повне найменування учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області; код ЄДРПОУ - 04350843; місцезнаходження: с. Пилипець, 75 Хустський район, Закарпатська область, 90011.

Головуючий суддя О. І. Повідайчик