Решение № 129658604, 20.08.2025, Дарницький районний суд міста Києва

справа № 753/8449/25

провадження № 2/753/7167/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Начичко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі ТзОВ "Діджи Фінанс" у квітні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 14.03.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 10052024/1 від 10.05.2024 року, єТзОВ "Діджи Фінанс ",був укладений Договір № 10003363111 про надання споживчого кредиту за умовами якого ОСОБА_1 від ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» отримав кредит на споживчі цілі в сумі 5 500 грн. 00 коп., зі сплатою 416, 1 % річних, орієнтовна вартість кредиту складає 7 381 грн. на строк 30 днів до 13.04.2021 року, з пролонгацію Договору про надання споживчого кредиту, правом на яке позичальник неодноразово користався, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, й відповідно до Договору за зобов`язаннями позичальника умови договору діють до повного його виконання зобов`язання.

ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 17.08.2022 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 26 564 грн. 90 коп., яка складається з наступних складових: 5 500 грн. 00 коп. - сума заборгованості по тілу кредиту, 21 064 грн. 90 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов`язань за кредитним договором та його умов.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні за необґрунтованості та недоведеності вимог, відзив на позов відповідачем не подано.

Усні доводи заперечення, висловлені у судовому засіданні, на позов ґрунтуються на тому, що позов вцілому позивачем не обгрутований, не доведений належними, допустимими та достатніми доказами, вимога позову про стягнення відсотків за користування кредитом виходить за межі строку дії договору, а тому у такій вимозі має бути відмовлено.Більше того, доводи позивача не підтверджують ту обставину, що він як позичальник, у дійсності, отримав кредитні кошти договором, оскільки такий договір не містить його особистого підпису, а укладався лише у електронній формі, доказів про дійсність договору, позивачем не надано.

Докази на спростування позовних вимог відповідачем не надано.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення, реалізоване строною право на відзив, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності позивача згідно поданої ним заяви, та за погодженням відповідача.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження із викликом в судове засідання сторін.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Вислухавни пояснення відповідача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встаноалено, що сторони перебувають у договірних (зобов`язальних) правовідносинах.

Так, 14.03.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 10052024/1 від 10.05.2024 року, єТзОВ "Діджи Фінанс ",був укладений Договір № 10003363111 про надання споживчого кредиту за умовами якого ОСОБА_1 від ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» отримав кредит на споживчі цілі в сумі 5 500 грн. 00 коп., зі сплатою 416, 1 % річних, орієнтовна вартість кредиту складає 7 381 грн. на строк 30 днів до 13.04.2021 року, з пролонгацію Договору про надання споживчого кредиту, правом на яке ОСОБА_2 неодноразово користався шляхом укладення додаткових угод від 15.04.2021 року за умовами якого кредит продовжено до 29.04.2021 року, від 12.05.2021 року кредит продовжено до 26.05.2021 року, від 07.06.2021 року кредит продовжено до 21.06.2021 року, від 26.06.2021 року кредит продовжено до 10.07.2021 року, від 10.07.2021 року кредит продовжено до 10.07.2021 року, від 02.08.2021 року кредит продовжено до 16.08.2021 року, від 31.08.2021 року кредит продовжено до 14.09.2021 року, від 26.09.2021 року кредит продовжено до 10.10.2021 року, від 12.10.2021 року кредит продовдеено до 26.10.2021 року, від 06.11.2021 року кредит продовжено до 20.11.2021 року, від 27.11.2021 року кредит продовжено до 11.12.2021 року, від 22.12.2021 року продовжено на 14 календарних дні, від 14.01.2022 року продовжено на 14 календарних дні, від 03.02.2022 проку продовжено на 14 календарних дні, від 21.02.2022 року продовжено на 14 календарних дні (а.с.31-41, 59-85, 86), але у будь-якому разі договір діє до повного виконання позичальникм своїх зобов`язань (п.1.2 додаткових угод), з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, й відповідно до умов Договору за зобов`язаннями позичальника умови договору діють до повного його виконання зобов`язання.

ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 17.08.2022 року й дату уступлення права вимоги за зобов`язаннями відповідно до Додатку № 1 до договору факторингу від 10.05.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 26 564 грн. 90 коп., яка складається з наступних складових: 5 500 грн. 00 коп. - сума заборгованості по тілу кредиту, 21 064 грн. 90 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с.14, 15-21, 22-28, 31-41, 47-53, 54-58, 59-80, 85-86).

Відповідно до умов кредитного договорору кредитодавець зобов`язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується повними розрахунками заборгованості, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який, як позичальник, зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк.

Й судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом вказаного кредитного договору, що засвідчується його електронним підписом; його умови ним не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідач порушив свої зобов`язання щодо обов`язку сплати процентів за користування кредитом, повернення кредитних коштів.

У разі порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов`язань за кредитним договором відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В абзаці 2 частини 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відтак, доводи відповідача про непідтвердженння дійсності кредитного договору, які укладені сторонами у електронній формі, спростувається вказаними нормами закону й висновком.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальна заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором перед кредитною установою, правонаступником якої за договором факторингу, є позивач становить 26 564 грн. 90 коп., яка складається з наступних складових: 5 500 грн. 00 коп. - сума заборгованості по тілу кредиту, 21 064 грн. 90 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с.14, 15-21, 22-28, 31-41, 47-53, 54-58, 59-80).

Відповідно до Договору сторони погодили умови кредитування та їх прологнацію.

Сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, волевиявлення позивальника щодо неодноразових прологнацій шляхом укладення додаткових угод від 15.04.2021 року за умовами якого кредит продовжено до 29.04.2021 року, від 12.05.2021 року коедит продовжено до 26.05.2021 року, від 07.06.2021 року кредит продовжено до 21.06.2021 року, від 26.06.2021 року кредит продовжено до 10.07.2021 року, від 10.07.2021 року кредит продовжено до 10.07.2021 року, від 02.08.2021 року кредит продовжено до 16.08.2021 року, від 31.08.2021 року кредит продовжено до 14.09.2021 року, від 26.09.2021 року кредит продовжено до 10.10.2021 року, від 12.10.2021 року кредит продовдеено до 26.10.2021 року, від 06.11.2021 року кредит продовжено до 20.11.2021 року, від 27.11.2021 року кредит продовжено до 11.12.2021 року, від 27.11.2021 року кредит продовжено до 11.12.2021 року, від 22.12.2021 року продовжено на 14 календарних дні, від 14.01.2022 року продовжено на 14 календарних дні, від 03.02.2022 проку продовжено на 14 календарних дні, від 21.02.2022 року продовжено на 14 календарних дні (а.с.31-41, 59-85, 86), але у будья-якому разі договір діє до повного виконання позичальникм своїх зобов`язань (п.1.2 додаткових угод), з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, що свідчить про виявлену волю відповідача на укладення такого договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, волевиявлення позивальника щодо неодноразових прологнацій шляхом укладення вказаних численнних додаткових угод, розрахунку заборгованості, що свідчить про те, що відповідач як позичальник усвідомлював існування даного договору та визнавав його зобов`язання за ним, підтверджуючи факт укладення та розуміння його правил.

Відповідач не виконує умови Договору належним чином, не сплачує платежі у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість 26 564 грн. 90 коп., яка складається з наступних складових: 5 500 грн. 00 коп. - сума заборгованості по тілу кредиту, 21 064 грн. 90 грн. 00 коп. Оскільки відсотки за вказаним кредитним договором нараховувалися відповідно до його умов та закону, вони не підлягають зменшенню.

Відтак, доводи відповідача про необгрунтваність нарахування відсотків за користування кредитом поза межами дії договору, спростувається умовами укладеного сторонами договору, угодами щодо пролонгації договору, вказаними нормами закону і висновком, й суд вважає необґрунтованими доводи відповідача в цій частині, які відповідачем не спростовані належними доказами, й будуються на власному тлумаченні умов договору, умови договору не оскаржені, доказів на простування позовних вимог відповідачем до суду не подано, що є процесуальним обов`язком строни, натомість докази на підтвердження їх дійсності позивачем подано до суду. Укладення кредитного договору здійснювалось відповідачем особисто електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаного відповідачем при укладенні відповідного кредитного договору. Ідентифікація позичальника здійснювалась через банк емітента, яким видано картку, на його номер, який повідомив про такий номер, отже доступ до інформації по картці, на яку перераховувалися кредитні кошти, має банк-емітент та відповідач.

Водночас, тягар доказування на пристосування вимог покладається на сторону відповідача, який доводи позивача в цій частині не спростував.

Умови договору погоджені позичальником, а тому він має дотримуватися принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці».

Добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом надана оцінка заперечень відповідача проти позову, вислдовлених в судовому засіданні, та вважає, що такі не заслуговують на увагу, оскільки докази на спростування позовних вимог відповідачем не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі. Й зазначає про таке.

Так, за відсутності доказів на спростування позовних вимог, наявність заборгованості за договором, яка визначена позивачем у розрахунку заборгованості станом на дату укладення договору факторингу в загальній сумі 26 564 грн. 90 коп. підтверджена (а.с.14, 22-28), їх розрахунок (суми) відповідачем не спростовується належними, достатніми та допустими доказами, а саме лише посилання відповідача на непогодження із вимогою позову про нараховані відсотки за користування кредитними поштами з огляду на власне тлумачення умов договору, що спростовується положеннями такого договору про коритування кредитом, не є доказом на спростування позовних вимог, адже обов`язок доказування покладається на сторін, й вказаного процесуального обов`язку по доказуванню відповідачем у відзиві на позов не досягнуто.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України), адже обов`язок доказування покладається на сторони.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ст. 89 ЦПК України)

Відповідно, відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів про спростування позовних вимог.

Натомість, із наданих позивачем доказів судом встановлено, що сума боргу за кредитним довогором кредитодавцем розрахована у відповідності до умов договорів, й складаються із основої суми боргу (тіло кредиту) (5 500 грн. 00 коп.) та відсотків за користування кредитом (21 064 грн. 90 грн. 00 коп.), тобто двох складових, що узгоджується із умовами договору, розрахунок заборгованостей проведений станом на дату укладання договору факторингу (переходу права вимоги).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, усних поясненням відповідача, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Окрім того, позивачем ставиться вимога про відшкодування понесених витрат на правову допомогу в сумі 9 000 грн. 00 коп., яка, зважаючи на положення ч.2 ст.141 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи, відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).

Окрім того відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При вирішенні заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.

Так, Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).

Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Зважаючи на зазначені процесуальні норми, з урахуванням принципу співмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу до складності справи, яка не є складною, із ціною позову 26 564 грн. 90 коп., розглядалась у порядку спрощеного провадження, мала нетривалий час судового розгляду, наявну суперечливість до визначених позивачем нормо-годин - 7 год. 00 хв. із ціною роботи за 1 год. 1 285 грн., без належного обґрунтування, з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, вважає за необхідне вимогу задовольнити часково, визнавши понесені позивачем витрати на правову допомогу на суму 5 250 грн. 00 коп., як такі, що мають розумний розмір, що визначені Договором про надання правової допомоги, Актом виконаних робіт, вважає 9 000 грн. значно завищеними й необґрунтованими у поданій заяві в частині правового аналізу обставин спірних правовідносин за вартісними показниками 3 750 грн. за 2,5 нормо-годин, є неспівмірними зі складністю справи та мають нерозумний розмір,завищений обсяг часу.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зазначеній постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Суд вважає, що позивач має право на компенсацію понесених витрат в сумі 5 250 грн. 00 коп. (9 000 грн. 00 коп. - 3 750 грн. 00 коп. = 5 250 грн. 00 коп.), яким доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.6, 526, 527, 530, 627, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", код ЄДРПОУ - 42649746, 26 564 грн. 90 коп. - заборгованості за кредитним договором, 2 422 грн. 40 коп. - судового збору, 5 250 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, всього - 34 237 (тридцять чотири тисячі двісті тридцять сім) коп. 30 (тридцять) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: