Решение № 129658469, 20.08.2025, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1230/25

2/709/624/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2025 року с-ще Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

До Чорнобаївського районного суду Черкаської області надійшов позов ТОВ «Юніт Капітал» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначалося, що 22 березня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання його електронним підписом. Надалі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу, яке у свою чергу відступило його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». У подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги до відповідача позивачу. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання після відступлення позивачу права грошової вимоги, тобто не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, позивач змушений звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 78254,00 гривень, а також стягнення судових витрат.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 липня

2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

В подальшому ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від

04 серпня 2025 року постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві відповідач проти задоволення позову заперечив і повідомив, що дійсно у 2018 році брав кредит терміном на місяць, погашав його і брав знову, а в 2020 році здійснив останній платіж. До цього часу його ніхто не повідомляв про наявність заборгованості і тільки після спливу 5 років з`явилася якась невідома йому фірма, з якою він ніколи не мав жодних справ. Крім того, вказував на військовий стан як форс-мажорну обставину. Зазначав, що згідно з умовами кредитного договору пеня не може становити половини суми кредиту, натомість позивач просить стягнути потрійний розмір кредиту. Звертав увагу на сплив строку позовної давності, оскільки кредит видано у 2018 році на один місяць, а останній платіж здійснено у 2020 році.

У відповіді на відзив представник позивача детально описав алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» з метою укладення електронного договору, вказав на використання відповідачем одноразового персонального ідентифікатора. Стверджував, що право вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», в подальшому до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а потім до позивача переходило правомірно, а саме на підставі відповідних договорів факторингу, яким вже неодноразово надавалася оцінка у судовому порядку, про що свідчить відповідна судова практика. Зазначав, що позовна давність не може бути застосована, оскільки на сьогодні її строк зупинено на законодавчому рівні у зв`язку із введенням воєнного стану. Вказував, що твердження відповідача про отримання кредиту у 2018 році і здійснення ним останнього платежу у 2020 році не стосуються предмету спору, оскільки у справі йдеться про кредитний договір від 22 березня 2021 року.

Відповідач надіслав до суду заперечення, де вкотре вказав, що кредит брав у

2018 році і здійснив останній платіж у 2020 році. Припустив, що у нього могла залишитися незначна заборгованість, на підставі якої навмисно нараховано значну заборгованість з метою заробітку. Наголосив на введені воєнного стану, що унеможливлює застосування санкцій до боржників за невиконання зобов`язань за кредитними договорами та нарахування пені.

Від представника позивача також надійшли додаткові пояснення, в яких останній звернув увагу суду на систематичне повторення відповідачем ідентичних тверджень без надання конкретних доказів, що свідчить про слабкість його правової позиції.

У судове засідання сторони не з`явились.

Представник позивача у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом надсилання судової повістки повідомленням на особистий номер мобільного телефону, а також через оголошенням на офіційному вебсайті судової влади України.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності представника позивача і відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

22 березня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено договір № 144701055 (а.с. 13-15) шляхом підписання його відповідачем електронним підписом (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, на суму 22000,00 гривень, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового продукту «Смарт» ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

У п. 1.2. кредитного договору визначено, що кредит надається на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період).

Пунктом 1.4. кредитного договору передбачено, що за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 532,90% річних, що становить 1,46% від суми кредиту за кожний день користування ним;

1.4.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 537,63% річних, що становить 1,47% в день від суми кредиту за кожний день користування ним;

1.4.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому

п. 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього договору.

У п. 1.7 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:

1.7.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;

1.7.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50% річних, що становить 2,30% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 4.3. кредитного договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п. 1.7.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2

ст. 625 Цивільного кодексу України

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від

07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином судом встановлено, що кредитний договір між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем був укладений в електронній формі, тобто у письмову вигляді.

Особливості вчинення правочинів в електронній формі визначені положеннями Законом України «Про електронну комерцію».

Так, ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» містить визначення термінів зокрема:

- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;

- одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 цієї ж статті Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Зі змісту ч. 8 цієї ж статті Закону вбачається, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 цієї ж статті Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному

ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зіст.12Закону України«Про електроннукомерцію» (вредакції,яка діялана моментукладення кредитногодоговору)якщо відповіднодо актацивільного законодавстваабо задомовленістю сторінелектронний правочинмає бутипідписаний сторонами,моментом йогопідписання євикористання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою від

05 червня 2023 року (а.с. 29), що кредитний договір між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

При цьому відповідачем не спростовано належними і допустимими доказами факт укладення вказаного кредитного договору.

Отже вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, а укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня

2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, воно має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Так, отримання коштів позичальником, тобто відповідачем, підтверджується наданою АТ КБ «Приватбанк» на вимогу суду випискою по рахунку відповідача, згідно з якою 22 березня 2021 року на картку № НОМЕР_1 , що належить відповідачу, зараховано переказ у розмірі 22000,00 гривень (а.с. 150-151).

Порушуючи вказані вище положення законодавства та умови кредитного договору, відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості, здійсненим ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за період з 22 березня по 25 травня 2021 року (а.с. 80), заборгованість відповідача становила 50424,00 гривень, з яких:

- 22000,00 гривень - тіло кредиту;

- 28424,00 гривень - проценти.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та

ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а.с. 41-46). Згідно з додатковою угодою № 19 від 28 листопада 2019 року строк дії вказаного договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 46 на звороті), додатковою угодою

№ 26 від 31 грудня 2020 року цей договір факторингу викладено у новій редакції (а.с. 47-51). Додатковими угодами № 27 від 31 грудня 2021 року (а.с. 52), № 31 від 31 грудня

2022 року (а.с. 52 на звороті), № 32 від 31 грудня 2023 року (а.с. 53) строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався.

На підставі цього договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором згідно з реєстром прав вимоги № 135 від 25 травня 2021 року (а.с. 54-55).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 (а.с. 58-62). Додатковим угодами № 2 від

03 серпня 2021 року (а.с. 62 на звороті), № 3 від 30 грудня 2022 року (а.с. 63) строк дії договору факторингу двічі продовжувався.

На підставі цього договору факторингу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором згідно з реєстром прав вимоги № 9 від

30 травня 2023 року (а.с. 64-65).

04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 04/06/25-ІО (а.с. 68-72), відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором згідно з реєстром боржників від 04 червня 2025 року (а.с. 73-74).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надаючи оцінку договорам факторингу, суд також звертає увагу на положення

ст. 1078 ЦК України, згідно з якою предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином з дотриманням вимог діючого законодавства до позивача від первісного кредитора перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості, здійсненим ТОВ «Таліон Плюс» за період з

26 травня до 19 липня 2021 року (а.с. 81), заборгованість відповідача за кредитним договором становила 78254,00 гривень, з яких:

- 22000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 56254,00 гривень - заборгованість за процентами.

Судом встановлено, що ані ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», ані позивач додаткових нарахувань до суми заборгованості відповідача не здійснювали.

Перевіривши розрахунки заборгованості ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», враховуючи відсутність будь-яких контррозрахунків відповідача, суд погоджується із заявленою до стягнення сумою заборгованості, оскільки вона розрахована на підставі умов кредитного договору, підписаного відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України вбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому суд оцінює критично доводи відповідача, викладені у відзиві та запереченні, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами та не спростовують обґрунтованість позовних вимог.

Так, доводи позивача про те, що він брав кредит у 2018 році і здійснив останній платіж у 2020 році не можуть стосуватися кредитного договору від 22 березня 2021 року, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду цієї справи. При цьому укладення цього кредитного договору шляхом підписання відповідачем одноразовим цифровим ідентифікатором та отримання останнім кредиту відповідно до його умов доведено вказаними вище доказами.

Посилання відповідача на введення воєнного стану і, як наслідок, настання форс-мажорних обставин, суд до уваги не бере, оскільки згідно з п. 7.1. Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» настання таких обставин звільняє сторони саме від відповідальності за часткове або повне невиконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Натомість обов`язок повернути тіло кредиту і сплатити проценти за його користування є предметом кредитного договору, суттю зобов`язання, а не мірою цивільно-правової відповідальності за його невиконання.

Суд також відхиляє твердження відповідача щодо неможливості нарахування пені під час дії воєнного стану, оскільки пеня в цьому випадку взагалі не нараховувалася та не включена до складу суми заборгованості, натомість нараховані проценти не є видом штрафної санкції за невиконання зобов`язання, а є платою за користування кредитом, та взагалі нараховані за період, який передував введенню воєнного стану.

Позиція відповідача щодо неповідомлення його про наявність заборгованості і звернення до суду позивача, з яким відповідач жодних відносин не мав, також не заслуговує на увагу суду, оскільки факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, про що зазначено у постанові КЦС ВС від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц.

В частині тверджень відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За таких обставин станом на момент звернення позивача до суду строк позовної давності мав вже закінчитися.

Проте згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від

24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином перебіг позовної давності зупинено на законодавчому рівні, оскільки дія воєнного стану триває, а тому підстави для його застосування у суду відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, який підлягає до стягнення з відповідача.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 цієї ж статті Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5 і 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідач жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/8257/15.

Так, позивачем заявлено до стягнення судові витрата на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

На підтвердження наданої професійної правничої допомоги до позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги від 05 червня 2025 року

№ 05/06/25-01 між позивачем та АБ «Тараненко та Партнери» з додатком № 1 (а.с. 83-84), копію додаткової угоди № 25770509061 від 05 червня 2025 року (а.с. 85), копію акта прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року (а.с. 86), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Тараненка А.І. від 24 квітня 2012 року (а.с. 87), копію довіреності від 05 червня 2025 року (а.с. 88).

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд звертає увагу, що ця цивільна справа є типовою та нескладною, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження. За таких обставин суд вважає перебільшеним та необґрунтованим розмір гонорару адвоката, оскільки він не є пропорційним до предмета спору.

Підсумовуючи зазначене, виходячи із критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, а також практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цілому, суд дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 3000,00 гривень, що становитиме співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором від 22 березня 2021 року

№ 144701055, укладеним між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 , у розмірі 78254,00 (сімдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Інформація про сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: вул. Рогнідинська, 4-А, офіс 10, м. Київ, 01024.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя В.В. Чубай