Решение № 129454750, 11.08.2025, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/499/25

Провадження № 2/499/388/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 серпня 2025 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за договором №467907-КС-001 щодо надання кредиту від 13.06.2023 року в загальному розмірі 59655,44 грн., що складається з суми прострочених платежів по кредиту 16768,56 грн., суми прострочених платежів по процентах 34840,15 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування вимог представник позивача посилався на ту обставину, що 13.06.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №467907-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний в порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», на виконання умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 24000,00 грн. на засадах строковості, поворотності та платності, а відповідач зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом, однак відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, в результаті чого у нього утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшло до суду відзив на позов, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на ті обставини, що, по перше, у матеріалах справи відсутні докази видачі відповідачу кредитних коштів, по друге договір укладений між ним та позивачем містить несправедливі умови, оскільки розмір відсотків у декілька разів перевищує тіло кредиту, по третє договір містить фактично декілька строків, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником коштів, отже його умови є суперечливими та не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Щодо вказаних інших підстав для відмови в позові, а саме щодо договору факторингу, щодо комісії, щодо застосування положень ст.625 ЦК України, то суд не бере їх до уваги, оскільки предмету позову в даній справі вони не стосуються.

Від представника позивача надійшла до суду відповідь на відзив, згідно якої останній наполягав на задоволенні позову та відзначив, що договір №467907-КС-001 від 13.06.2023 року був підписаний позивальником, тобто відповідачем у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію», окрім цього фактом підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача є виписка по рахунку, яку представник позивача просив витребувати, також відзначив на ту обставину, що відповідачем частково здійснювалося погашення кредиту, отже відповідач визнавав його наявність.

Дана справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність на задоволенні позову наполягав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 352/54/19, провадження № 61-9596св21 ВС зазначив, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 13.06.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №467907-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» 13.06.2023 направлено відповідачу ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №467907-КС-001 про надання кредиту.

13.06.2023 відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору 467907-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

ТОВ «Бізнес Позика» направило відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-8531 на номер телефону, який було зазначено позивачем у анкеті в особистому кабінеті, котрий відповідачем було введено/відправлено.

У ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Таким чином, 13.06.2023 між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір №467907-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеномустаттею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.2.1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 24000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності (Далі - Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою , стандартна процентна ставка в день 2 %, знижена процентна ставка становить 1.15012809 процентів за кожен день користування Кредитом. Реальна річна процентна ставка 9168,16% річних. Дата видачі кредиту 13.06.2023 року, дата повернення кредиту 28.11.2023 року.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 24000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (яка Позичальником вказана при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), відповідно до Підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів на підставі Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020, на підставі платіжної інструкції відправника ТОВ «Бізнес-позика».

Згідно інформації наданої АТ «Приватбанк» банківська карта № НОМЕР_1 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , як слідує із виписки про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 13.06.2023 року (дата видачі кредиту) відбулося перерахування кредиту у розмірі 24000,00 грн.

Також, 26.08.2023 між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №467907-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписана у порядку, визначеномустаттею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «Бізнес Позика» сторони домовились внести зміни в п.2.6 Договору та викласти «Загальний розмір наданого кредиту» в новій редакції, а саме: загальний розмір наданого кредиту 25937,73 грн.; п.2.8 «Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 61686,02 грн.» -та в п.2.9 Орієнтовна реальна річна процентна ставка 5564,66%

Відповідно до Додаткової угоди №1 відповідачу додатково була перераховано 5000,00 грн на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (яка Позичальником вказана при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), відповідно до Підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів на підставі Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020.

Крім того, згідно виписки про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 26.08.2023 року (дата укладення додаткової угоди №1) відбулося перерахування кредиту у розмірі 5000,00 грн.

До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором №467907-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти у розмірі 55810,47 грн.

Згідно розрахунку, наданого представником позивача, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом в розмірі 51608,71 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 16768,56 грн.; суми прострочених платежів по процентах 34840,15 грн.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, 2ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частиною 1статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз.2 ч.2ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до пункту 5 частини першоїстатті 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Після акцептування Позичальником Оферти, що (акцептування Позичальником Оферти) є укладенням Договору відповідно до ч.3ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»), відповідно до умов Договору (та включно цих Правил), Кредитодавець направляє Позичальнику підтвердження вчинення (укладення) Договору у формі електронного документа. Підтвердження направляється в Особистий кабінет Позичальника та/або на електронну адресу Позичальника, вказану ним у Заявці. Підтвердження містить обов`язкові відомості відповідно до ч.11ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Укладаючи Договір, Кредитодавець та Заявник/Позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір), підписані з використанням Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що відповідає положенням ч. 12.ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи Договір шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Заявник/Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами Договору (умовами цих Правил та Кредитного Договору).

Відповідно до ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимст. 12 цього Законує оригіналом такого документа.

Згідно зістаттею 12 Закону України «Про електронну комерцію»якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому одноразовий ідентифікаторце алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першоїстатті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із матеріалів справи встановлено, що кредитний договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA8531 ОСОБА_1 , тому, враховуючи наведене вище, зазначений договір укладений у вигляді електронного документа згідно зЗаконом України «Про електронну комерцію».

Використання для підписання договорів електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить комбінацію цифр та букв, узгоджується із вимогами законодавства. Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 зазначено, що «укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів».

Також Верховний Суд у постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 погодився з тим, що «без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору».

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що всі ці дії вчинені від імені відповідача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 523/13603/21.

У постанові Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 174/968/23 викладено висновок про те, що «за правилом частини восьмоїстатті 11 Закону України «Про електронну комерцію»у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа».

Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанова Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 501/2018/16-ц).

Отже, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за відповідним договором.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024року у справі № 298/825/15-ц.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Ухвалюючи судове рішення суд керуєтьсяст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У відповідності дост.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до частин 1, 3статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011усправі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті1, статті11, частини 8 статті18, частини 3 статті 22Закону України«Про захистправ споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 4 2 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини 1статті 19Закону України«Про споживчекредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, відповідачем сплачено в рахунок погашення боргу 55810,47 грн.

Разом з тим, при дослідженні судом розрахунку заборгованості, складеного позивачем, встановлено, що сплачені відповідачем кошти було враховано при складенні цього розрахунку. Вищезазначені кошти було спрямовано на сплату відсотків за користування кредитом відповідно до узгодженого сторонами розміру.

Тобто, розрахунок заборгованості, проведений позивачем, слід визнати правильним та таким, що відповідає умовам кредитного договору та фактично сплаченим відповідачем коштам.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3статті 18Закону України«Про захистправ споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті509та частинах 1, 2 статті627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналізом тексту договору суд приходить до висновку, що застосування трьох видів процентної ставки«стандартної», «зниженої» та «денної» зазначених у п. 2.4 та 2.11 Договору вводить в оману відповідача, який (за замовчуванням) не маючи відповідної освіти, не може належним чином збагнути ті правові наслідки, до яких може призвести неналежне виконання умов договору.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011усправі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті3, частині 3 статті509та частинах 1-2 статті627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд приходить до висновку, що встановлений сторонами у п. 2.4 та п. 3.2 Договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Зазначеної позиції дотримується й Верховний Суд, яка викладена у Постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Водночас, суд констатує, що у п.3.3 Договору позивач чітко (у вигляді таблиці) в доступній формі демонструє відповідачу (споживачу) реальну вартість кредиту, строки його погашення та переплати за кредитом у вигляді процентів та комісії за його видачу, відповідно до якої загальна сума переплати (проценти та комісія) за кредитом складає 62400,00 грн., яка відповідно до додаткової угоди було змінено на 61686,02 грн. Це чітко та однозначно зафіксовано в договорі, а саме в додатковій угоді, тому посилання відповідача на незрозумілість цих умов договору, на думку суду, не є такими, що заслуговують на увагу.

У відповідності до положень ст.ст.526,527,530ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме виходячи з суми зазначеної у п.3.2.3 Договору з урахуванням змін відповідно до Додаткової угоди з урахуванням частко сплаченої відповідачем суми боргу: 61686,02-55810,47 = 5875,55 грн.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.ст.133,141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, пропорційно задоволеним вимогам, а саме 237,40 грн., що складає 9,8% від задоволеної суми позовних вимог.

Керуючись ст.ст.19,81,133,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, бульвар Лесі Українки 26, офіс 411, м. Київ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованостіза кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 467907-КС-001 від 13.06.2023 року в розмірі 5875,55 грн. (п`ять тисяч вісімсот сімдесят п`ять гривень 55 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 237,40 грн. (двісті тридцять сім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ