Решение № 129452320, 22.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2025 рокуСправа №160/13113/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №047050031386 від 09.04.2025 р. про відмову їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 р. по 17.10.1996 р. згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988 р.;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію відповідно до п."б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р., за її заявою від 01.04.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, так як вона має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком №2 та досягла необхідного пенсійного віку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 01.04.2025 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та необхідним пакетом документів. Однак, рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області №047050031386 від 09.04.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та не зараховано до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 по 17.10.1996 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 04.08.1988. Так як не можливо ідентифікувати печатку на записі про припинення виплати допомоги по безробіттю. До пільгового стажу зараховано всі періоди. При цьому позивач зазначає, що пільговий стаж по Списку № 2 враховано відповідачем-1 у кількості 3 роки 4 місяці, що є неповним врахуванням пільгового стажу роботи. Відповідно до вищенаведених записів у трудовій книжці пільговий стаж роботи позивача за Списком № 2 становить більше 20 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки вона підтвердила всі періоди записами у трудовій книжці, уточнюючими довідками та постановами про атестації робочого місця, а тому рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №047050031386 від 09.04.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

На виконання вимог ухвали суду 26.05.2025 року від відповідача-1 до суду надійшла копія пенсійної справи.

На виконання вимог ухвали суду 28.05.2025 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що страховий стаж позивача становить 35 років 06 місяців, в той час як пільговий стаж - 3 роки 4 місяці. Тобто, у позивача був відсутній необхідний для призначення пенсії пільговий стаж у розмірі 10 років. Спірні періоди роботи не були зараховані до пільгового стажу позивача, оскільки останньою до заяви не було долучено документального підтвердження роботи у важких та шкідливих умовах праці, зокрема уточнюючих довідок підприємства та наказів про атестацію робочого місця. Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок № 383) до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Згідно із пунктом 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.93 № 637. Позивачем не було надано до Головного управління виписок із наказу про проведення атестації на відповідних робочих місцях, а також до заяви про призначення пенсії не долучено уточнюючі довідки підприємства, передбачені пунктом 20 Порядку № 637, що унеможливлює документальне підтвердження умов праці позивача та як наслідок не дає підстав для зарахування спірних періодів до пільгового стажу. З урахуванням вищевикладеного, відповідач-1 рішенням № 047050031386 від 09.04.2025 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідачу-2 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 07 та 12 травня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву, відповідач-2 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяві, позицію відповідача-1, викладену у відзиві на позову, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 01.04.2025 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

09.04.2025 року Головним управлінням ПФУ в Одеській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення № 047050031386 яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, через відсутність необхідного пільгового стажу.

Спірним рішенням встановлено наступне:

«…Пільговий стаж позивача становить 3 роки 4 місяці.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 по 17.10.1996 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988, оскільки не можливо ідентифікувати печатку на записі про припинення виплати допомоги по безробіттю.

До пільгового стажу зараховано всі періоди... ».

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі "Щокін проти України" Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Таким чином, у відношенні до позивача слід застосовувати статтю 13 Закону №1788-XII, як для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вік позивача на момент звернення до органів Пенсійного фонду України - 55 років.

Відповідно до рішення Головного управління ПФУ в Одеській області від 09.04.2025 р. № 047050031386 страховий стаж складає 35 років 6 місяців. Пільговий стаж складає 3 роки 4 місяці.

Однак, позивач вважає, що пільговий стаж по Списку №2 за її підрахунками складає більше 20 років.

Щодо незарахування до страхового періоду отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 по 17.10.1996 згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988, оскільки не можливо ідентифікувати печатку на записі про припинення виплати допомоги по безробіттю, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988, яка наявна у матеріалах справи, зазначено, що остання видана на прізвище, ім`я та по батькові позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата заповнення 04.08.1988, та містить підпис позивача.

На записі №4-5 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988, а саме на періоді отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 по 17.10.1996 міститься печатка відповідного підприємства, хоча, як встановлено із поданих суду копій, вони не є повністю чіткими.

Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні стажу позивача згідно поданої трудової книжки було те, що у записі про отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 по 17.10.1996 не можливо ідентифікувати печатку.

Так, щодо відтиску печаток та неможливості їх ідентифікувати, суд зазначає, що вказаному відтиску печатки приблизно 30-ть років, що без сумніву може бути причиною втрати ними ясності та чіткості. Однак, навіть з копії трудової книжки можна ідентифікувати підприємства на яких працювала позивач, а нечіткість печатки не залежить від позивача та не може бути підставою для не врахування стажу.

Суд зазначає, що, відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 Про трудові книжки працівників №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність її трудового стажу за спірний період.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач-1 мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти в призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки позивача відповідають періодам її трудової діяльності, а тому посилання на те, що не можливо ідентифікувати печатку не є достатніми підставами для не врахування періодів трудової діяльності позивача до її стажу чи не врахування записів трудової книжки.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 р. по 17.10.1996 р. згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988 р. підлягає до зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 .

Щодо пільгового стажу за Списком №2 з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», суд зазначає наступне.

Так, в оскаржуваному рішенні відповідачем-1 зазначено, що до пільгового стажу зараховані всі періоди.

При цьому, з відзиву на позовну заяву вбачається, що спірні періоди роботи не були зараховані до пільгового стажу позивача, оскільки нею до заяви не було долучено документального підтвердження роботи у важких та шкідливих умовах праці, зокрема уточнюючих довідок підприємства та наказів про атестацію робочого місця, що унеможливлює документальне підтвердження умов праці позивача та як наслідок не дає підстав для зарахування спірних періодів до пільгового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно із Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою КМУ від 01.08.1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно із пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Тобто, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Так, трудова книжка серії НОМЕР_3 від 04.08.1988 року позивача містить наступні записи:

- 05.08.1988 - прийнята до Дніпровського металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського у відділ дошкільних закладів на посаду вихователя;

- 01.09.1995 - переведена у Службу охорони природи лаборантом хімічного аналізу;

- 16.10.1995 - звільнена з металургійного комбінату по скороченню штату згідно із п.1 ст.40 КЗпП УРСР;

- 17.01.1996 - Дніпродзержинський міський центр зайнятості зареєстрована безробітною з виплатою грошової допомоги;

- 17.10.1996 - знята з обліку по безробіттю, закінчена виплата грошової допомоги;

- 28.10.1996 - прийнята до Дніпровського металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського у відділ дошкільних закладів тимчасово за строковим договором на посаду вихователя;

- ДМК ім. Дзержинського з 28.02.1997 року перейменовано у ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат» ім. Ф.Е. Дзержинського;

- 08.04.1999 - переведена у цех шихтопідготовки агловиробництва прибиральницею службових приміщень;

- 13.04.1999 - переведена там же машиністом конвеєру дільниці грохочення коксу 4 розряду;

- 01.08.2000 - переведена там же бригадиром на дільницях основного виробництва 4 розряду;

- 01.06.2001 - присвоєно там же по тій же професії 5 розряд;

- 01.07.2001 - переведена там же бригадиром по переміщенню сировини, напівфабрикатів і готової продукції в процесі виробництва - дільниця грохочення коксу 4 розряду;

- 01.12.2001 - переведена там же бригадиром на дільницях основного виробництва дільниці грохочення коксу 5 розряду;

- 01.08.2004 - переведена там же бригадиром на дільницях основного виробництва дільниця грохочення конвертерного шлаку та коксу 5 розряду;

- 23.01.2007, у зв?язку з покращенням структури управління комбінатом переведена в цех підготовки шихти, дільниця грохочення конвертерного шлаку та коксу, бригадиром на дільницях основного виробництва 5 розряду;

- робоче місце атестовано;

- 06.01.2011 - у зв?язку з покращенням структури управління комбінатом переведена в агломераційний цех № 2 машиністом вентиляційної і аспіраціонної установок 3 розряду;

- ВАТ Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е.Дзержинського з 23.05.2011 перейменовано у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е.Дзержинського»: робоче місце атестовано по Списку № 2;

- 17.10.2014 - переведена там же дільниця дроблення і грохочення вапняку машиністом конвеєру 3 розряду за строковим договором;

- 04.03.2015 - переведена там же дільниця охолодження, грохочення і віддачі гарячого агломерату пробовідбірником 2 розряду за строковим договором;

- 09.06.2015 - переведена там же дільниця охолодження, грохочення і віддачі гарячого агломерату пробовідбірником 2 розряду за строковим договором;

- 25.09.2015 - переведена там же дільниця утилізації і переробки машиністом конвеєру 3 розряду;

- 01.02.2016 - переведена там же дільниця охолодження, грохочення і віддачі гарячого агломерату пробовідбірником 2 розряду за строковим договором;

- 18.07.2017 - переведена там же ексгаустерне відділення машиністом ексгаустера 3 розряду;

- ПАТ Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е. Дзержинського з 25.01.2017 перейменовано у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»;

- робоче місце атестовано по Списку № 2;

- 02.08.2021 - звільнена у зв?язку з переведенням за п.5 ст.36 КЗпП України до ПрАТ «ДКХЗ»;

- 03.08.2021 - прийнята в агломераційний цех № 2 до ПРАТ «ДКХЗ» ексгаустерне відділення машиністом ексгаустера 3 розряду за переведенням з ПАТ «ДМК»;

- робоче місце атестовано по Списку № 2;

- ПрАТ «ДКХЗ» з 11.02.2022 року перейменовано у ПАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ»;

- 24.02.2023 - переведена в агломераційному цеху № 2 ексгаустерне відділення машиністом ексгаустера 4 розряду;

- робоче місце атестовано по Списку № 2.

Окрім того, позивачем додатково надані документи для підтвердження пільгового стажу роботи, а саме:

- архівні довідки архівного управління Кам?янської міської ради Дніпропетровської області від 30.07.2024 № Б-21/2-09/1148, від 30.07.2024 №Б-21/2-09/1148/1 (історична довідка);

- довідка ПАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.02.2025 року № 143-120 з якої вбачається, що позивач працювала повний робочий день в ПАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» в агломераційному цеху № 2 (ексгаустерне відділення) за період виконував(ла) з 03.08.2021 р. по 09.02.2025 р. в агломераційному виробництві (характер виконуваних робіт) за професією, посадою машиніст ексгаустера шо передбачено Списком № 2 розділ II підрозділ: - код КПІ: - підстава: постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 р. Відволікання: 2021 р. 16 к.д., 2022 р. 30 к.д., 2023 р. 10 к.д., 2024 р. 4 к.д. за період з 03.08.2021 р. по 09.02.2025 р. - 03-04-07 (років, місяців, днів). Підстава: особиста картка ф. Т2 (особова справа), штатний розпис, табелі обліку робочого часу, технологія виробництва. Додаткова інформація: робочі місця атестовані в спільній постанові по підприємству «Про підтвердження пільг та компенсацій за роботу із шкідливими (особливо шкідливими) та важкими (особливо важкими) умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці працівників агломераційного цеху № 2 металургійного виробництва ПРАТ «ДКХЗ» №1 MB від 03.08.2021 р.». Спільна постанова «Про результати чергової атестації робочих місць за умовами праці працівників агломераційного цеху № 2 дирекції з виробництва ПРАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» № 20 від 26.12.2022 р.».

Отже надані позивачем довідки та переліки містять відомості щодо віднесення професії (посади), яку займає та виконує вона під час трудової діяльності на підприємстві, які віднесені, до посад, які надають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2 та в кожному переліку окремо визначено всі працівники, зайняті повний робочий день. Докази того, що зазначені довідки оскаржувались у судовому порядку та визнавались недійсними, відсутні.

Крім цього, суд зазначає, що надані позивачем Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) також містять інформацію про спеціальний стаж ОСОБА_1 за період роботи з 1999 року по 2009 рік, з 2010 року по 2025 рік за кодом підстави для обліку спецстажу « 3П3013Б1».

Згідно з Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року М622-2, код підстави для обліку спецстажу « 3П301361» - проставлявся працівникам з 05 листопада 1991 року, які зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Крім того, з вищевказаного Реєстру слідує, що вказаними роботодавцями сплачувались страхові внески за кодами підстави обліку спецстажу «ЗП3013Б1».

Тобто, при здачі звітів вказаними страхувальниками до органів ПФУ зазначалося, що страхові внески за позивача вносилися за вищевказаними професіями за відповідними кодами, що в свою чергу відповідає положенням ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідно до п.п.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Таким чином, вищевказані Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо позивача були у розпорядженні відповідача-1 і могли та повинні були використані останнім при вирішенні питання про зарахування спірного періоду до пільгового стажу позивача за Списком №2.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем-1 безпідставно незараховано до пільгового стажу позивача період її роботи за Списком № 2 з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».

За вказаних обставин суд вважає, що рішення відповідача-1 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах №047050031386 від 09.04.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, з метою поновлення порушеного вищевказаними діями відповідача-1 права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд доходить висновку про зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 за її заявою від 01.04.2025 року зарахувавши пільговий стаж та страховий стаж, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-1.

Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Одеській області зобов`язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов`язаних з розглядом заяви позивача від 01.04.2025 р., а отже права останньої відповідачем-1 не порушені.

Згідно із частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов`язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 01.04.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 р. по 17.10.1996 р. згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988 р. та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Враховуючи викладене, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 605,60 грн. (1211,20 грн. : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №047050031386 від 09.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.1996 р. по 17.10.1996 р. згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1988 р., та зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 13.04.1999 р. по 02.08.2021 р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма