Решение № 129443976, 11.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2025 рокуСправа №160/14918/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

22 травня 2025 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком з 25.03.2024 року з урахуванням до загального стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 29.06.1987 та з 01.06.1989 по 16.06.1993;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.03.2024 року з урахуванням до загального стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 29.06.1987 та з 01.06.1989 по 16.06.1993 та виплатити пенсію починаючі з 25.03.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком. При розрахунку страхового стажу відповідачем не було враховано період навчання, що призвело до невірного розрахунку стажу, а отже і зменшення пенсійної виплати. Позивач наголошує, що відповідальність за заповнення та ведення трудових книжок несе роботодавець та наслідком його дій не може бути позбавлення права позивача на пенсійне забезпечення. З огляду на викладене просить задовольнити адміністративний позов.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

10.06.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області надано до суду відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Згідно з п. д ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. За наданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 16.06.1993, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 17.06.1993, оскільки період перевищує встановлений законодавством термін та перетинається з періодом проходження військової служби.

Зважаючи на вищевикладене вказує, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цьогоКодексусправами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25.03.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, що призначено на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

12.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про проведення перерахунку призначеної пенсії та зарахування періоду навчання до загального страхового стажу.

Листом від 26.02.2025р. № 9955-5689/Л-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для вчинення перерахунку та вказано, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 16.06.1993, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 17.06.1993, оскільки період перевищує встановлений законодавством термін та перетинається з періодом проходження військової служби.

Не погоджуючись з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовою у зарахуванні періоду навчання до страхового стажу, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаютьсяЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).

Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно достатті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідност. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення"основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.

В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.

Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник,

виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Відповідно до п. 4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і

нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 р. № 301 за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стажвстановлюєтьсяна підставіінших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:

-30.06.1987 06.06.1989 військова служба в армії. Військовий квиток НОМЕР_3 ;

-01.09.1986 17.06.1993 навчання в Іванівському хіміко технологічному інституті. Диплом НОМЕР_4 від 17.06.1993р.

Записи скріплені печатками юридичних осіб та підписами відповідальних осіб.

Таким чином, наведені записи є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.

Позивач не несе відповідальності за заповнення та зберігання трудових книжок.

Не належний порядок заповнення трудової книжки з вини відповідальної особи підприємства не може бути підставою для обмеження права особи на призначення пенсії.

Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.05.2018 р. № 490/12392/16-а, від 29.03.2019 р. № 548/2056/16-а,від 28.02.2018 р. № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. № 423/1881/17.

Спірним у цих правовідносинах є саме неврахування до страхового стажу періоду навчання позивача, оскільки під час навчання останнього було призвано до проходження строкової військової служби.

Відповідно до п. 2.17.Інструкція №162 у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів:

а) про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на тих, хто проходить службу, не поширюється законодавство про працю та державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення зі служби;

в) про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи у студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху та про час перебування в аспірантурі клінічної ординатури1.

Передбачені у цьому пункті записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу цьому підприємстві.

Пунктом 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються:

військові квитки;

довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС;

довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Згідно з абзацу 1 частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII(далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (п.8 Порядку №637).

Так, на підтвердження проходження навчання, окрім наявних записів у трудовій книжці, позивачем надано копію диплому серії НОМЕР_1 від 17.06.1993 року про те, що ОСОБА_1 в 1986 році вступив до Іванівського хіміко технологічного інституту та в 1993 році закінчив повний курс за спеціальністю «Машини та апарати хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів».

Зважаючи на релевантні джерела права, що регулюють спірні правовідносини суд констатує, що до страхового стажу враховується як період проходження військової служби так і період навчання.

Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено здобуття ним освіти в період з 01.09.1986 року по 16.06.1993 року згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 та диплому серії НОМЕР_1 від 17.06.1993року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання, вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно дост. 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.2, 9, 72-74,77,241-246,250,260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком з 25.03.2024 року з урахуванням до загального стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 29.06.1987 та з 01.06.1989 по 16.06.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 29.06.1987 та з 01.06.1989 по 16.06.1993 та провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 25.03.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20грн. ( одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук