Решение № 129441201, 24.07.2025, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2025 Справа № 914/16/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до відповідача Фізичної особи-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про розірвання договору та зобов`язання повернути лісову ділянку.

за участю представників:

від прокуратури Місінська М.А.

від позивача Бобер А.М.

від відповідача не з`явився

від третьої особи не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Заступником керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Фізичної особи-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про розірвання договору та зобов`язання повернути лісову ділянку. Зокрема прокурор у позовній заяві просить:

- розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісами №11 від 28.11.2018, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ФОП Крайчиком З.Є., зареєстрований у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісами вчинено запис №115 від 20.02.2019;

- зобов`язати ФОП Крайчика З.Є. ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) повернути лісову ділянку загальною площею 2 га, яка розташована у вид. 2, 3 кв. 82 Попелівського лісництва власнику земельної ділянки - Львівській обласній державній адміністрації за актом приймання-передачі.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали повністю, позов просили задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Відповідач та третя особа явку представників в судове засідання не забезпечили.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

28.11.2018 між постійним лісокористувачем ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ФОП Крайчиком З.Є. на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 25.09.2018 №984/0/5-18 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» укладено договір на право довгострокового тимчасового користування лісами №11, відповідно до умов якого сторона 1 (ДП «Дрогобицьке лісове господарство») виділяє, а сторона 2 (ФОП Крайчик З.Є.) приймає в строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку площею 2,0 га, розташовану в кв.82 вид. 2, 3 Попелівського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» на території Попелівської сільської ради Дрогобицького району, терміном на 15 років для рекреаційних цілей та культурно- оздоровчих цілей.

Відповідно до п.24 Договору, такий укладено на 15 років, тобто з 28.11.2018 по 31.12.2033.

У п. 16 Договору встановлено плату за спеціальне використання лісової ділянки, що становить 35190,08 грн за рік. Плата за користування лісовою ділянкою за перший рік вноситься при укладенні договору, а за наступні роки проводиться на умовах попередньої оплати.

Плата за використання лісової ділянки справляється також у разі, коли тимчасовий користувач не використовує її за умовами договору, але дія договору не припинена (п. 18 Договору).

Пунктом 29 Договору передбачено, що дія договору припиняється у випадку систематичного невиконання стороною 2 обов`язків, що передбачені Договором або законом.

Як стверджує прокурор, упродовж тривалого часу відповідачем не вчинялися дії, спрямовані на виконання зобов`язань, визначених у Договорі, тобто, відповідач систематично та протягом тривалого часу не виконував обов`язки, покладені на нього законом та договором.

Як вказано у позовній заяві, відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача згідно з договором станом на 25.11.2024 становить 323373,00 грн.

При цьому прокурор зазначив, що постійним лісокористувачем ДСГП «Ліси України» пред`явлено позов до ФОП Крайчика З.Є. про стягнення заборгованості згідно з вказаним договором довгострокового тимчасового користування лісами №11 (справа № 914/2738/24).

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 у справі №914/2738/24 за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Дрогобицького лісового господарства» до відповідача Фізичної особи-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою позов задоволено, вирішено стягнути з Фізичної особи-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Дрогобицьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 323373,00 грн заборгованості з плати за користування лісовою ділянкою за договором №11 та 4851,00 грн судового збору.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 у справі №914/2738/24, заборгованість в розмірі 323373,00 грн виникла за період з 19.06.2018 по 31.12.2024.

Як зазначено у позовній заяві у даній справі №914/16/25, вищевказані обставини дають підстави стверджувати, що з боку відповідача вбачається істотне порушення умов договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 28.11.2018 №11 та природоохоронного законодавства, з огляду на що на думку прокурора вказаний договір довгострокового тимчасового користування лісами повинен бути розірваний за рішенням суду, а лісова ділянка повернута Львівській обласній державній адміністрації як власнику цієї лісової ділянки.

При цьому як зазначив прокурор, зважаючи на те, що відповідачем договір про довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками зареєстрований у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом розірвання даного договору в судовому порядку та повернення земельних ділянок власнику.

Таким чином враховуючи наведене, прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області та просить

- розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісами №11 від 28.11.2018, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ФОП Крайчиком З.Є., зареєстрований у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісами вчинено запис №115 від 20.02.2019;

- зобов`язати ФОП Крайчика З.Є. ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) повернути лісову ділянку загальною площею 2 га, яка розташована у вид. 2, 3 кв. 82 Попелівського лісництва власнику земельної ділянки - Львівській обласній державній адміністрації за актом приймання-передачі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи учасників справи, суд дійшов висновку позов задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 ЛК України).

Водночас, згідно з пункту 6 статті 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Як вказав прокурор, подана ним позовна заява є заходом прокурорського реагування та направлена, насамперед, на захист економічних та суспільних інтересів держави, оскільки, нездійснення Львівською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави, призводить до порушення встановленого законодавством режиму використання вказаних земель, невиконання встановлених обмежень (обтяжень) лісової ділянки, здійснення самовільного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор звертався із запитами на адресу власника лісової ділянки (від 11.11.2024 №12-1975вих-24) та постійного користувача лісової ділянки (від 11.11.2024 №12-1465вих-24) про те, чи вживаються вказаними органами заходи щодо відповідача, в тому числі шляхом подання позовних заяв про розірвання договору та повернення лісової ділянки, що підтверджується листами обласної прокуратури, долученими до позовної заяви.

Як вбачається із інформації Львівської обласної державної адміністрації (вх.№57384-24 від 25.11.2024), постійним лісокористувачем вжито заходів до захисту інтересів держави лише шляхом пред`явлення позовної заяви щодо стягнення заборгованості згідно договору.

Крім цього, на адресу позивача скеровано повторний запит від 11.12.2024 №12-2220-вих-24 про намір звернутися до суду Львівською обласною державною адміністрацією.

Листом від 17.12.2024 Львівська обласна державна адміністрація повідомила про відсутність намірів вживання заходів правого характеру щодо розірвання спірного договору.

Таким чином, упродовж тривалого часу, незважаючи на довготривале порушення істотних умов договору Львівською обласною державною адміністрацією, як власником лісової ділянки, не вживались необхідні заходи для його розірвання та повернення лісової ділянки.

Окрім цього, обласною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на адресу позивача скеровано повідомлення від 25.12.2024 №12-2320-вих-24 про звернення прокуратури до суду в інтересах держави в особі Львівською обласною державною адміністрацією.

По суті спору і позовних вимог прокурора суд зазначає таке.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно з ч. 4 ст.1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Статтею 16 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ст. 18 ЛК України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Частиною 2 статті 20 ЛК України передбачені обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів. Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 № 551 затверджено Примірний договір довгострокового тимчасового користування лісами.

Відповідно до п. 23 Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами передбачено обов`язок лісокористувача своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою.

Як встановлено судом, 28.11.2018 між постійним лісокористувачем ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ФОП Крайчиком З.Є. на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 25.09.2018 №984/0/5-18 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» укладено договір на право довгострокового тимчасового користування лісами №11, відповідно до умов якого сторона 1 (ДП «Дрогобицьке лісове господарство») виділяє, а сторона 2 (ФОП Крайчик З.Є.) приймає в строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку площею 2,0 га, розташовану в кв.82 вид. 2, 3 Попелівського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» на території Попелівської сільської ради Дрогобицького району, терміном на 15 років для рекреаційних цілей та культурно-оздоровчих цілей.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ст. 630 ЦК України).

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наведеного вбачається, що однією з істотних умов договору на право довгострокового тимчасового користування лісами є визначення плати за таке користування, умови та порядок її внесення. Обов`язок вносити плату передбачено як умовами договору, так і наведеними вище нормами Лісового кодексу України.

Як стверджує прокурор та як вбачається із матеріалів справи, відповідачем постійно порушуються умови та строки внесення плати за договором. Тобто суд погоджується із твердженням прокурора про те, що відповідач допустив тривалу заборгованість за договором оренди.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, заборгованість відповідача в розмірі 323373,00 грн виникла за період з 19.06.2018 по 31.12.2024.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Встановлені судом обставини свідчать про систематичне порушення відповідачем умов договору в частині внесення плати за договором.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Положеннями ст. 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Як визначено в п. 1, ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Вказана правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 №6-1449цс17, постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №908/109/17.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17 зазначено, що систематичність невиконання договірних зобов`язань - це два та більше випадки невиконання таких зобов`язань.

Так, упродовж тривалого часу відповідачем не вчинялися дії, спрямовані на виконання зобов`язань, визначених у договорі, тобто, відповідач систематично та протягом тривалого часу не виконував обов`язки, покладені на нього законом та договором.

Оцінка викладеного вище дає підстави стверджувати, що з боку відповідача вбачається істотне порушення умов договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 28.11.2018 №11.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 2-4 статті 653 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що систематичне невнесення відповідачем плати, що визначена договором, є порушенням істотних умов договору, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

При зверненні до суду із позовною заявою прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 4844,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.12.2024 №3071, а тому враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури 4844,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісами №11 від 28.11.2018, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та Фізичною особою-підприємцем Крайчиком Зеноном Євгеновичем, зареєстрований у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісами вчинено запис №115 від 20.02.2019.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича повернути лісову ділянку загальною площею 2 га, яка розташована у вид. 2, 3 кв. 82 Попелівського лісництва власнику земельної ділянки - Львівській обласній державній адміністрації за актом приймання-передачі.

Стягувач: Львівська обласна державна адміністрація (79008, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18, ідентифікаційний код 00022562).

Боржник: Фізична особа-підприємець Крайчик Зенон Євгенович ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Крайчика Зенона Євгеновича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 4844,00 грн витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.08.2025.

СуддяПетрашко М.М.