Решение № 129407865, 07.08.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1363/25

Провадження № 2/302/312/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 серпня 2025 року селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.,

секретаря судового засідання Сита Л.М,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Закарпатської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

16 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія«ЕЛ.ЕН.ГРУП»(далі ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП», позивач) звернулося до Хустського районного суду Закарпатської області з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що відповідно до укладеного в електронній формі договору № 9489499 від 14.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - ТОВ «Мілоан», первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідачка, позичальниця) остання отримала кредит у розмірі 15000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором. Відповідачка своєчасно суму кредиту не повернула, чим порушила умови договору. У зв`язку з цим ТОВ «Мілоан» 25.09.2024 було укладено з ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП»договір № 25092024, яким відступлено на користь останнього право вимоги, зокрема, за договором № 9489499 від 14.03.2024. Відтак ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП»набуло право вимоги до Відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним Договором. Загальний розмір заборгованості становить 32008,15 грн, з яких 11829,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням, 19454,15 грн заборгованість за нарахованими процентами та 725,00 грн заборгованість за комісією, яку позивач просив стягнути з відповідачки.

Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2025 року справу передано за територіальною підсудністю до Міжгірського районного суду Закарпатської області.

Справа надійшла до Міжгірського районного суду Закарпатської області 26.05.2025 і ухвалою судді від 29.05.2025 відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У зв`язку з поверненням на адресу суду без вручення отримувачу відповідачу ОСОБА_1 ухвали про відкриття провадження, з метою забезпечення реалізації процесуальних повноважень сторін, ухвалою суду від 11 червня 2025 року постановлено продовжити розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 22 липня 2025 року. Внаслідок неявки відповідачки, яка про день та час розгляду справи була повідомлена через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України, судовий розгляд було відкладено на 07 серпня 2025 року.

В судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, проте в позовній заяві просив проводити розгляд справи без участі представника позивача. Проти заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення не заперечував.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_1 повторно не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України, відповідно приписів ч.10 ст.187 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомила, документів на підтвердження поважності причин неявки суду не надано, відзив на позов не подавала.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, а відповідачка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, повторно в судове засідання не з`явилася, суд постановив провести заочний розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Повно та всебічно розглянувши надані позивачем документи та матеріали на обґрунтування заявлених ним вимог, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Положення ч.1 ст.205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб`єкта персональних даних добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Наявність у договорі персональних даних відповідачки, за відсутності спростувань протилежного, свідчить про їх надання ОСОБА_1 позикодавцю з метою вирішення питання щодо укладення договору.

Суд встановив з матеріалів, що 14 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено договір споживчого кредиту №9489499 (далі Договір) (а.с. 16-30) за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства.

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 603668, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, наданий про поданні заявки на отримання кредиту в складі інших ідентифікуючи відомостей.

Відтак, враховуючи, що договір споживчого кредиту №9489499 від 14 березня 2024 року укладено його сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі - на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», які мали б наслідком його недійсність в цілому та за відсутності доказів про те, що договір укладено іншою особою, суд доходить висновку про доведеність факту його укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2022 року у справі №757/40396/20 (провадження №61-850св22).

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Відтак підписавши договір споживчого кредиту №9489499 від 14 березня 2024 року, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Згідно з пунктами 1.1. - 1.4. Договору сторони узгодили суму кредиту 14500 грн., строк дії кредиту 105 днів (строк кредитування) та термін повернення кредиту 27.06.2024. Відповідно до п 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом : 1848,75 грн, які нараховуються за ставкою 0,85 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день пільгового строку користування кредитом, який відповідно до п.1.3.1. складає 15 днів з дня видачі кредиту. Згідно з п. 1.5.3. проценти за користування протягом поточного періоду 30015,00 грн за стандартною ставкою 2,30 відсотків.

Пунктом 2.1Договору передбачено, що кредитні кошти надаються у безготівковій формі шляхом переказу на картковий рахунок з використанням картки НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 2.2.1. Позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Розмір комісії, згідно з п. 1.5.1. становить 725,00 грн, яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Зазначені умови, зокрема щодо відсотків та строку кредитування й комісії знайшли своє відображення також в графіку платежів за договором про споживчий кредит 3565932 від 19.08.021 (а.с. 25), паспорті споживчого кредиту 3565932 (а.с. 26, 27) та анкеті-заявці на кредит №9489499 (а.с. 28,29).

Квитанцією від 14.03.2024 (а.с. 15) підтверджується що 14.03.2024 о 12:45 год було здійснено переказ коштів згідно договору 9489499 в сумі 14500,00 грн на картку № НОМЕР_2 .

Відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме перерахувало грошові кошти (14500грн) на картковий рахунок ОСОБА_1 ,, яка самостійно внесла до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства номер своєї платіжної карки.

25 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» було укладено договір факторингу №25092024 (а.с. 69-83), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» придбало право грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.2.13. Договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в дату підписання Сторонами відповідного реєстру прав вимог.

Відповідно до витягу з акту приймання-передання прав № 1 від 25.09.2024 (а.с. 52) зазначеним договором було відступлено зокрема й право вимоги до ОСОБА_1 за договором 9489499 від 14.03.2024 на загальну суму 32008,15 грн, з яких 11829,00 грн сума наданого кредиту, 19454,15 грн заборгованість за процентами та 725,00 грн заборгованість по комісії.

Доказів належного виконання відповідачкою зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором 9489499 від 14.03.2024 матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованості за договором про споживчий кредит №9489499 від 14.03.2024.

Водночас суд уважає за необхідне звернути увагу на такому. Згідно з положеннями ст.1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Умовами договору про споживчий кредит №9489499 від 14 березня 2024 року, передбачено надання кредиту в розмірі 14500,00 грн строком на 105 днів, тобто з 14 березня 2024 року до 27 червня 2021 року.

Зі змісту підпункту 2.2.3 Договору слідує, що сторони дійшли згоди, що після спливу строку кредитування (із урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Пунктом 2.3. Договору про споживчий кредит визначено умови пролонгації кредитування, яке відповідно до підпункту 2.3.1. може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Відповідно до підпункту 2.3.1. Договору про споживчий кредит позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період за умови доступності таких дій відповідно до розділу 6 Правил кредитування, зокрема сплати позичальником комісії за управління та обслуговування кредиту й певної частки заборгованості по кредиту.

З наявної в матеріалах справи відомості про щоденні нарахування та погашення з кредитним договором 3565932 (а.с. 49-51) слідує, що відповідачці були нараховані проценти за договором та комісія за період з 14.03.2024 по 06.08.2024.

Відповідно до наведених положень договору й приписів діючого законодавства, з врахуванням правових висновків Верховного Суду щодо правозастосування положень ст. 1048 і 1050 ЦК України, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків за період строку кредитування з 14 березня 2024 року до 27 червня 2024року в сумі 13189,75 грн й наявність підстав для задоволення позову в цій частині та про відсутність правових підстав для нарахування відсотків поза межами строку кредитування, тобто з 29 червня по 06 серпня 2024 року. У зв`язку з цим суд уважає позовні вимоги в частині стягнення ОСОБА_1 відсотків, нарахованих за період з 18 листопада 2021 року необґрунтованими, й такими, що не підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 комісій за надання кредиту, відповідно до п. 1.5.1. договору про споживчий кредит в сумі 725,00 грн, яка була нарахована за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово і за управління та обслуговування кредиту, відповідно до п. 2.3 договору.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з абз.4 ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц.

Аналіз умов договору споживчий кредит №9489499 від 14.03.2024 свідчить про те, що комісія за надання кредиту у розмірі 725,00 грн, встановлена в п. 1.5.1. Договору, фактично є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику, відтак суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», а тому не підлягає стягненню з відповідача. Комісія за управління та обслуговування кредиту, відповідно до умов договору це винагорода, що сплачується позичальником у випадку пролонгації кредиту і є платою за білінг (послуга прийому оплати рахунків, як правило, по платіжних картках), сервісні повідомлення, актуалізацію інформації в особистому кабінеті тощо. З наведених вище мотивів, суд уважає зазначені положення кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту й комісій за управління та обслуговування кредиту нікчемними й доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення зазначених комісій з відповідачки. Відтак суд уважає, що в задоволенні позову в частині стягнення комісії за надання кредиту в сумі 725,00 грн належить відмовити. Також суд враховує, що відповідно до наданої відомості первісним кредитором було зараховано як сплачені відповідачкою комісії платежі в сумі: 870,00 грн 28.03.2024, 435,00 грн 05.04.2024, 100,00 грн 26.04.2024, 100,00 грн 30.05.2024, що разом складає 1505,00 грн. У зв`язку з відсутністю правових підстав для нарахування зазначених комісій суд зараховує проведені платежі як сплату основного боргу. Відтак заявлена до стягненню сума основного боргу 11829,00 грн підлягає зменшенню на суму 1505,00 грн безпідставно зарахованих як сплату комісій, внаслідок чого непогашена сума основного боргу становить 10324,00 грн.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №9489499 від 14 березня 2024 року в розмірі 23513,75 грн, з яких 10324,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 13189,75 грн сума заборгованості за процентами за користування кредитом. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. до яких належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Представництво позивача здійснювала адвокатка Боденко А.А., на підставі договору про надання правової допомоги від 15.11.2024, відповідно до заявки № 431 від 02.12.2024.

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2024 адвокаткою надано послуги з підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на загальну суму 7000 грн. До акту прийому-передачі наданих послуг додано Детальний опис робіт (наданих послуг), який містить таку ж інформацію.

З врахуванням категорії справи та її складності й виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу необхідного на виконання відповідних робіт (надання послуг), зважаючи на об`єм доказів у справі, обсягу наданих адвокатом послуг, враховуючи розгляд справи за правилами спрощеного провадження без участі представника позивача, беручи до уваги ціну позову та інші обставини справи в їх сукупності суд доходить висновку про обґрунтованість витрат на надання правничої допомоги в сумі 5000 (п`ять тисяч гривень) 00 коп.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог. Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги частково, а саме із заявленої до стягнення суми 32008,15 грн судом стягнуто 23513,75 грн,тобто 73,46%,з відповідачкина користьпозивача належитьпропорційно стягнутипонесені останнімсудові витрати,а самесудовий збірв розмірі1779,50грн (73,46%*2422,40грн /100%=1779,50грн)та витратина професійнуправничу допомогуу розмірі3673,00грн(73,46%*5000,00грн/100%=3673,00грн).

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія«ЕЛ.ЕН.ГРУП»(код ЄДРПОУ 41240530, адреса: вул. М.Грушевського, 10, м.Київ, 01001) заборгованість за договором про споживчий кредит №9489499 від 14 березня 2024 року в розмірі 23513,75 грн (двадцять три тисячі п`ятсот тринадцять гривень 75 коп.), з яких 10324,00 грн (десять тисяч триста двадцять чотири гривні 00 коп.) сума заборгованості за основною сумою боргу, 13189,75 грн (тринадцять тисяч сто вісімдесят дев`ять тисяч гривень 75 коп.) сума заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_1 )на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«ЕЛ.ЕН.ГРУП»(кодЄДРПОУ 41240530,адреса:вул.М.Грушевського,10,м.Київ,01001)судові витратив загальнійсумі 5452,50грн (п`ятьтисяч чотиристап`ятдесят двігривні 50коп.),з яких:витрати по сплаті судового збору в розмірі 1779,50 грн (одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять гривень 50 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3673,00 грн (три тисячі шістсот сімдесят три гривні 00 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

Повний текст судового рішення складено 07 серпня 2025 року.

Головуючий суддя О.І. Повідайчик