Решение № 129249245, 01.08.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5321/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач) про визнання дій протиправними щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ); зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, з часу звернення за перерахунком пенсії (з 17.03.2025).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що є потерпілою від репресій, оскільки народилася під час перебування репресованої особи (батька ОСОБА_2 ) на засланні, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ. У зв`язку із вказаним, позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою, але отримала відмову.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю, посилаючись на правомірність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 25.03.2025 №032350008672, яким позивачу відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, оскільки відсутня довідка про факт примусового переселення. При цьому, зазначив, що з урахуванням приписів статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю. В той же час, що позивач не є членом сім`ї репресованої особи, яку було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій не проживала з репресованою особою чи з членом сім`ї репресованої особи однією сім`єю в тому числі у спецпоселенні і не була пов`язана спільним побутом. Відтак, оскільки наданими документами не підтверджено факту проживання позивача на час здійснення репресій разом із батьками однією сім`єю, в тому числі у спецпоселенні, тому відсутні підстави проводити перерахунок пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно доЗакону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до змісту архівної довідки №54/26/3133 від 01.11.2016, виданої Управлінням Служби безпеки України у Волинській області, ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), 1922 року народження, уродженець села Смиків Горохівського району Волинської області, дійсно 17.04.1945 був заарештований та 06.06.1945 засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Волинської області за ст.ст. 54-1 а, 54-11 КК УРСР на 20 років заслання на каторжні роботи з поразкою в правах на 5 років. За вироком ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що в жовтні 1944 року ухилився від призову_в ОСОБА_4 , під псевдо « ОСОБА_5 » вступив в курінь УПА «Чорноморця» і до січня 1945 року виконував обов`язки особистого секретаря курінного. ОСОБА_3 17.06.1956 достроково звільнений з ув`язнення і вибув на спецпоселення в місто Прокопівськ Кемеровської області; подальша доля невідома. Відповідно до статті 1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», висновком прокуратури Волинської області від 07.05.1992 ОСОБА_2 реабілітовано (а.с. 13).

Позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище якої « ОСОБА_6 ») народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Прокоп`євськ Кемеровської області, батьки: мати ОСОБА_7 , батько ОСОБА_3 , про що зазначено у свідоцтві про народження від 12.11.1960 (а.с.8).

Згідно з посвідченням №37/16 позивач має право на пільги встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.7).

17.03.2025 позивач звернулася ГУ ПФУ у Волинській області про перерахунок розміру пенсії та встановлення підвищення 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ.

Вказана заява позивача за принципом екстериторіальності надійшла для розгляду до ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням якого від 25.03.2025 №032350008672 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки відсутня довідка про факт примусового переселення.

Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Нормою статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі Закон № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації батька позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинностіЗакономСРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду застаттею 7 ЗаконуСРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року істаттею 62 Кримінального кодексу України(2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняттяЗакону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального іКримінально-процесуального кодексівУкраїнської РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно ізЗаконом № 2353-ХІІ).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018№ 2325-VIII (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеногоЗакону.

Так, серед іншого, змінено назвуЗаконуна «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті1,3,6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинністьпостанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбаченіЗаконом № 962-ХІІ.

За визначеннями, наведеними устатті 1-1 цього Закону:

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно достатті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991№ 962-XII (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначенихстаттею 2цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченимипунктами 6-14, за діяння, передбаченіпунктами 15-22статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначенихстаттею 2цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються:

1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;

2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;

3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Статтею 4 Закону № 962-XIIпередбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд зазначає, що відповідно до наданої Управлінням Служби безпеки України у Волинській області архівної довідки від 01.11.2016 №54/26/3133 батька позивача ОСОБА_2 17.06.1956 достроково було звільнено з ув`язнення і з цього часу він вибув на спецпоселення в місто Прокоп`євськ Кемеровської області. Згідно з свідоцтвом про народження позивач (дошлюбне прізвище якої « ОСОБА_6 ») народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Прокоп`євськ Кемеровської області, тобто під час перебування її батька на спецпоселені у місті Прокоп`євськ Кемеровської області.

Дана довідка та відомості про народження позивача вказують на те, що позивач є членом сім`ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінністатті 1-3 Закону №962-XII.

У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно ізЗаконом України"Про пенсійне забезпечення", крім надбавок, передбаченихпунктами "в"-"д"частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із пунктом «г»статті 77 Закону №1788-ХІІпризначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Підпунктом 2 пункту 4постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008(далі - Постанова №654) визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зістатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права,Конституціямає найвищу юридичну силу.Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Українита повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IVвизначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першоїстатті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленимистаттею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормамиЗакону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановахвід 23.07.2020 №446/1539/16-а, від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а та є незмінною і на даний час.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи.

Суд звертає увагу, що позивач обрала спосіб захисту порушеного права через визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ.

Однак суд зауважує, що результати розгляду заяви позивача від 17.03.2025 про перерахунок пенсії викладені у рішенні ГУ ПФУ в Полтавській області від 25.03.2025 №032350008672. Саме цим рішенням, а не діями територіального органу Пенсійного фонду України, порушено права позивача через відмову позивачу у проведенні розрахунку підвищення до пенсії.

Враховуючи наведене, відповідно до частини другоїстатті 9 КАС Українита пункту 10 частини другоїстатті 245 КАС Українинаявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача і задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 25.03.2025 №032350008672 про відмову у проведенні перерахунку пенсії.

З огляду на викладене вище, слід задовольнити і похідну позовну вимогу та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії з 17.03.2025 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням виплачених сум.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений квитанцією від 20.05.2025.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.03.2025 №032350008672 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 з 17.03.2025 нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927).

Суддя О. О. Андрусенко