Решение № 129203249, 24.07.2025, Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/333/25

Провадження №2/512/255/25

"24" липня 2025 р. с-ще Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

представника позивача - Савчук С.О.,

представника відповідача - ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2025 представник позивача Поляков О.В., в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

В обґрунтування позову зазначено, що представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 15221,15 грн. за кредитним договором №128513 від 18.01.2024. Свої вимоги мотивував тим, що 18.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачкою було укладено кредитний договір №128513, у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора 97f42bed.

Загальний строк кредитування за цим Договором складає 70 днів з 18.01.2024.

В подальшому, 12.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та позивач уклали Договір факторингу №12072024 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 128513 від 18.01.2024.

Таким чином, відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 15221,15 грн. Представник позивача стверджує, що Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 та платіжна інструкцією №3103 від 12 липня 2024 свідчать про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу.

Враховуючи викладене та посилаючись на приписи діючого законодавства, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №12072024 від 12.07.2024 на загальну суму 15221,15 грн., понесені позивачем витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 гривень.

Разом з позовною заявою представник позивача надав клопотання про витребування доказів з АТ КБ «Приватбанк», а саме інформації, зокрема, щодо емітованої платіжної картки відповідачки.

Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 05.05.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по цивільній справі за позовною заявою представника позивача ТОВ «ФК» Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 26.05.2025.

Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано інформацію з АТ КБ «Приватбанк».

19.05.2025 до суду надійшов відзив представника відповідачки - адвоката ОСОБА_2. в якому він стверджує, що доводи позивача в частині існування заборгованості за вище зазначеним договором про споживчий кредит є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

На думку представника ОСОБА_2. позивачем не доведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, зокрема, що договір №128513 про споживчий кредит від 18.01.2024 року не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачкою, оскільки саме тільки зазначення в такому договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідачки.

Посилання позивача на те, що «Відповідач добровільно без примусу чи тиску заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на Сайті, під час якого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками Сайту Кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані» нічим не доведені та не підтверджені.

Окрім того, Відповідач стверджує про те, що «Первісним Кредитором здійснено ідентифікацію/верифікацію у спосіб передбачений Постановою НБУ №107 в 28.07.2020 року «Про затвердження Положення про здійснення установам фінансового моніторингу» та залежно від технічних особливостей, результат належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один (або декілька) зазначених способів ідентифікації та верифікації Клієнта:

1) отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних;

2) отримання копії ідентифікаційного документа та довідки про присвоєння РНОКПП (якщо немає необхідної інформації в ідентифікаційному документі), засвідченої КЕП власника ідентифікаційного документа;

Так, представник відповідача стверджує, що ані зі змісту Кредитного договору, ані зі змісту позову неможливо визначити яким чином та у яких спосіб було ідентифіковано Відповідача.

Крім того, Пунктом 2.2.1 Кредитного договору визначено, що сума кредиту становить 9 334,00 грн. та надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: У розмірі 4084,48 грн. для погашення заборгованості Позичальника (Відповідача) за договором про споживчий кредит №123616 від 27.11.2023 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 2916,02 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 2333.50 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5. індивідуальної частини.

Натомість позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження перерахування ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Представник відповідача вважає, що надані позивачем «Картка обліку виконання договору:128513» та «Виписка з особового рахунку за Кредитним договором №128513» є неналежним доказом наявності боргу Відповідача за Кредитним договором, оскільки зазначені документи як розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а фактично є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення дій одної сторони (Кредитора). Також, вони є внутрішніми документами кредитора та не містять відомостей, що дозволили б перевірити, чи видавалися в дійсності кредитні кошти Відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення Відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.

На переконання представника відповідача ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» є неналежним позивачем у даній справі, оскільки до останнього не перейшло право вимоги на підставі, укладеного договору факторингу укладеного з ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС».

Так, з доданих до позовної заяви документів, ані акту прийому-передач реєстру Боржників, ані акту прийому-передачі відповідної документації Позивачем з прізвищем Відповідача не долучено, що ставить під сумнів право позивача.

Крім того, представник відповідача просив відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» витрат на правничу допомогу оскільки останні не відповідають критерію реальності та розумності адвокатських витрат та є явно завищеною, не співмірною із обсягом надання адвокатом послуг особливо з урахуванням розгляду даної справи в порядку спрощеного провадження.

23.05.2025 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача Полякова О.В. згідно якої вбачається, що укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Кредитодавця направлено Позичальнику на електронну адресу або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Кредитодавцю. Разом з тим, Кредитодавець накладає на Договір свою електронну печатку з кваліфікованою електронною позначкою часу, що визначає дату та час укладення Договору Приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання кредитного Договору.

Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що: він до моменту підписання цієї індивідуальної частини/акцепту ознайомився з Публічною частиною, Правилами, паспортом споживчого кредиту графіком платежів за кредитом, усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись їх умов; він не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання Кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на плату та кредитоспроможність Позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього Договору про які він не повідомив Кредитодавця (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо), зокрема Позичальник підтверджує, що він не подавав до суду заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, стосовно нього відсутнє відкрите провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) та, що на момент укладення цього договору підстав передбачених Кодексом України з питань банкрутства для відкриття такого провадження не існує; вся інформація надана Кредитодавцю, в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; він відповідає вимогам Заявника, що встановлені Правилами, він не є військовослужбовцем, якому відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не нараховуються.

Електронний підпис одноразовий ідентифікатор 2b67ee8d відправлено на номер телефону НОМЕР_3 Відповідача та введено ним 18.01.2024 о 14 годині 38 хвилин 07 секунд.

Сума кредиту становить 9334,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 4084,48 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №123616 від 27.11.2023 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 2916.02 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2333,50 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (п.2.2.1.) договору.

Відповідно до умов Договору (пункт 2.2.1 Договору) Сторони погодили, що частина суми кредитних коштів зараховується як погашення суми боргу існуючого кредитного зобов?язання між сторонами (взаємозалік). Зазначене зумовлено тим, що на момент укладення Договору у Позичальника існувала непогашена заборгованість за попереднім кредитним договором №123616 від 27.11.2023. Таким чином, частина грошових зобов`язань Кредитодавця за Новим договором, за погодженням Сторін, виконані шляхом проведення погашення існуючого, на день підписання Договору, кредитних зобов?язань Позичальника перед ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС».

Комісія за надання кредиту складає 2 333,50 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 25,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1, цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. (п. 2.5.)

Відразу після підписання договору, 18.01.2024 року Відповідачу перераховано грошові кошти в сумі 2916,02 грн на вказану ним банківську карту, що в свою чергу слугує доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС».

Разом з тим, представник позивача підтримав позовні вимоги позивача та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Слухання справи відкладено на 24.07.2025.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.

24.07.2025 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні щодо позовних вимог заперечив та просив відмовити в позові.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання призначене на 27.07.2025 не з`явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.131). Про причини неявки суд не повідомила. Будь-яких заяв, клопотань до суду не подала.

До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит №128513 від 18.01.2024 (а.с.26-29).

Згідно п.2.2.1. вищевказаного договору вбачається, що Сума (загальний розмір) кредиту становить 9334,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 4084,48 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №123616 від 27.11.2023 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 2916,02 грн. на номер рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2333,50 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.3 кредитного договору Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 460,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктом 2.4. кредитного договору встановлено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Як зазначено в п. 2.5. кредитного договору Комісія за надання кредиту складає 2 333,50 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 25,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Загальний строк кредитування за кредитним договором складає 70 днів з 18.01.2024 р. (дата надання кредиту) по 28.03.2024 (п.2.6 кредитного договору).

Пунктом 2.6.1. договору встановлено строк на який надається окрема частина кредиту та встановлюється Графіком платежів. Періодичність, виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом: 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Згідно п.2.7. кредитного договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 7824,65 грн.

Відповідно до п.2.8. кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 129 516,22% річних.

Пунктом 2.9.1. кредитного договору встановлено, що орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом) складає 17158,65 грн.

З графіку платежів за кредитним договором №128513 від 18.01.2024 вбачається, що загальна вартість кредиту становить 17158,65 грн. (а.с. 29 на звороті).

Матеріали справи містять договір про споживчий кредит (публічна частина) (а.с.30-35).

Згідно паспорту споживчого кредиту №128513 від 18.01.2024 вбачається, що сума кредитного ліміту становить 9334,00 грн.; строк кредитування 70 днів; процентна ставка дисконтна процентна ставка 460,00%; комісія за надання кредиту складає 2333,50 грн.; загальні витрати за кредитом 7824,65 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 17158,65 грн.; реальна річна процентна ставка відсотків річних становить 129,22% (а.с.36 - 36 на звороті).

Крім того, з паспорту споживчого кредиту вбачається про наслідки прострочення виконання та/або виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а саме: якщо Позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної Графіком платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати Позичальник, якщо тільки він не звільнений від обов`язку сплачувати неустойку, згідно чинного законодавства, зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 100,00 грн. (сто грн. 00 коп.), а в подальшому починаючи з 7-го дня пеню в розмірі, що становить 10,00 грн. (десять грн. 00 коп.) за кожний календарний день прострочення та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Сукупний розмір нарахованих штрафу та пені не повинен перевищувати 50,00 % від суми наданого кредиту (а.с.37).

Разом з тим, паспорт споживчого кредиту містить електронний підпис ідентифікатором ОСОБА_1 який здійснено 18.01.2024 о 14 годині 36 хвилин 58 секунд (а.с.37 на звороті).

В матеріалах справи наявні правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Кредіплюс» (а.с.38-48).

З довідки про успішність проведення операцій вбачається, що відповідачці надано кредит у сумі 2916,02 грн. 18.01.2024 (а.с.49).

Згідно адвокатського запиту вбачається, що представник відповідачки - адвокат Тараненко А.І. запитував інформацію у АТ КБ «ПриватБанк» зокрема щодо зарахування коштів на картковий рахунок відповідачки (а.с.52).

Відповідно до картки обліку виконання кредитного договору вбачається, що загальна сума фінансового активу складає 15221,15 грн., з яких тіло кредиту становить 9334,00 грн., відсотки - 5486,15 грн., комісія - 401,00 грн. (а.с.55).

Крім того, з виписки з особового рахунку за кредитним договором також вбачається що загальна сума фінансового активу складає 15221,15 грн., з яких тіло кредиту становить 9334,00 грн., відсотки - 5486,15 грн., комісія - 401,00 грн. (а.с.58).

Матеріали справи містять договір факторингу №12072024 від 12.07.2024 з якого вбачається, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступає, а ТОВ ФК «Ейс» набуває право вимоги за кредитними договорами згідно реєстру боржників (а.с.59-65).

Згідно витягу з додатку №1 до договору факторингу №12072024 від 12.07.2024 вбачається, що загальна сума заборгованості по кредиту становить 15221,15 грн. (а.с.66).

Матеріали справи містять акт приймання-передачі реєстру боржників від 12.07.2024 (а.с.68).

З виписки за договором №б/н за період 18.01.2024-23.01.2024 АТ КБ «ПриватБанк» від 27.05.2025 вбачається, що 18.01.2024 на картку № НОМЕР_2 здійснено операцію про надходження коштів у сумі 2916,02 грн. (а.с.129).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а в частині 1 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до частини 3 статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог статей 77-78 ЦПК України.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.

У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачкою порушено умови зазначеного кредитного договору в частині своєчасного повернення коштів, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним договором, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, які долучено до матеріалів справи.

Надані сторонами докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості.

Отже, беручи до уваги те, що відповідачка належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв`язку із чим вважається такою, що прострочила виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконала, доказів погашення заборгованості суду не надала. Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідачки загальної суми боргу у розмірі 15221,15 грн. ґрунтується на законних підставах та підлягає до задоволення.

Однак, на виконання вимог ухвали Савранського районного суду Одеської області від 05.05.2025 та керуючись статтями 178 та 191 ЦПК України представник відповідачки - адвокат Слабоус Є.А. та відповідачка надали відзив на позовну заяву в якому не визнають позовні вимоги.

Щодо комісії за кредитним договором.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Виходячи з наведеного, в матеріалах справи відсутні жодні докази та документи, які б вказували на відсутність в укладеному правочині погоджених сторонами умов щодо нарахування та сплати комісії за кредитом.

Щодо заперечення представника відповідача про підписання кредитного договору №128513 від 18.01.2024 одноразовим ідентифікатором відповідачкою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Отже, одноразовий ідентифікатор (код) - це допустима форма електронного підпису, якщо сторони погодили його використання, а його разове використання прирівнюється до власноручного підпису і має юридичну силу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не бере до уваги твердженням представника відповідача про розбіжність у часі та непослідовність підписання кредитного договору та паспорту споживчого кредиту.

У даній справі, встановлено, що кредитний договір від №128513 від 18.01.2024 укладено між первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором 97f42beb 18.01.2024 о 14 годині 38 хвилині 07 секунд.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що паспорт споживчого кредиту до вказаного кредитного договору підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором 2b67ee8d 18.01.2024 о 14 годині 36 хвилин 58 секунд.

Суд бере до уваги, що у договорі зазначені всі необхідні дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови таких, після чого первісний кредитор надіслав йому за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону ( НОМЕР_3 ) (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

На виконання умов договору позикодавцем перераховано кошти на рахунок позичальника. Суд в даному випадку досліджував час підписання договору, час зарахування коштів та активний номер телефону, який відповідач використовував під час укладення кредитного договору та який є активний як користувача емітованої кредитної картки. Усі ці докази підтверджують факт укладання договору № 128513 та факт отримання відповідачем коштів.

Разом з тим, суд зазначає законодавством України не передбачено обов`язкової послідовності підписання кредитного договору та паспорту кредитного договору. Обидва документи можуть бути підписані у будь-якій черговості, за умови що вони відображають узгоджену волю сторін, містять усі істотні умови кредитування, належним чином підписані уповноваженими особами.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов, а також форми та способу їх закріплення, якщо інше не передбачено законом.

Також, відповідно до статті 207 ЦК України, правочин може вчинятися у письмовій формі шляхом підписання одного документа або обміну документами. Жодна норма не встановлює черговості між основним договором і паспортом кредиту.

Таким чином, підписання паспорту кредитного договору до або після підписання основного договору не впливає на його дійсність, якщо дотримані загальні вимоги до правочину.

Крім того, суд приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Також відповідачем не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.

Щодо заперечення відповідачки та її представника про підтвердження перерахування грошових коштів.

Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору від 18.01.2024 № 128513, зокрема пункту п.2.2.1. вищевказаного договору вбачається, що сума (загальний розмір) кредиту становить 9334,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 4084,48 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №123616 від 27.11.2023 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 2916,02 грн. на №рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті.

З виписки за договором №б/н за період 18.01.2024-23.01.2024 АТ КБ «ПриватБанк» від 27.05.2025 вбачається, що 18.01.2024 на картку № НОМЕР_2 , що належить відповідачці, здійснено операцію про надходження коштів у сумі 2916,02 грн. (а.с.129).

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіком погашення кредиту не вчинила дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить.

Щодо твердження відповідача про неналежність позивача у даній справі.

ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали Договір факторингу №12072024 від 12.07.2024 згідно умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» відступила право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №128513 від 18.01.2024.

Відповідно до вищезгаданого договору Клієнт відступив Фактору Права Вимоги за укладеним кредитним договором згідно Реєстру прав вимог, в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

На умовах, встановлених цим Договором, Клієнт передає (відступає) Фактору за плату, а Фактор приймає належні Клієнту грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Клієнтом і Боржниками (Портфель Заборгованості) (п. 1.1. Договору)

«Право вимоги» - право грошової вимоги Клієнта до Боржників, строк платежу за якою настав (наявна вимога) та право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених між Клієнтом та Боржниками Кредитних договорів, та підтверджуються Документацією.

Реєстр Боржників - погоджений Сторонами список з переліком персональних даних боржників (ім?я, прізвище, ідентифікаційний номер) і розмірів грошових зобов?язань кожного з Боржників із зазначенням суми заборгованості, а також інші дані про Боржника у разі їх наявності у Клієнта, разом з додатком у електронному вигляді.

Форма Реєстру наведена в Додатку №1 до цього Договору, форма електронного реєстру наведена у Додатку № 1-1 до цього Договору.

Внаслілок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, фактор заміняє у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля заборгованості та відповідно вказаних у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов?язань Боржників за Кредитними договорами.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами частини 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно статті 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Таким чином, відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 15221,15 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 (а.с.59-65) та платіжною інструкцією №3103 від 12 липня 2024 (а.с.10), яка свідчить про виконання Фактором своїх обов?язків за вищевказаним Договором факторингу.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно вимог частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 81 ЦПК України належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення заборгованості.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки витрат на судовий збір та правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 133 та частини 1-3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, 04.02.2025 року між ТОВ «Факторингова компанія «Ейс» (замовник) та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено договір №04/02/25-01 про надання юридичних послуг (а.с.11-12).

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного Договору, в рамках цього договору виконавець, який має право на заняття адвокатською діяльністю наділяється правом представляти права та інтереси Клієнта (бути представником Клієнта) в усіх судових установах України, а також в органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах та організаціях, органах МВС України, прокуратури, у державних та приватних виконавців, правом на подання та підписання усіх документів, необхідних для виконання доручень клієнта в тому числі й від імені клієнта.

Згідно пункту 3.1 вказаного Договору, Отримання винагороди Адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.

Пунктом 5.1 вказаного Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплений печатками сторін та діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору.

З додаткової угоди №6 до договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025 вбачається, що клієнт доручає а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту його прав та інтересів в судах, зокрема, по справі Ратушної Н.А. (а.с.13-14).

Відповідно до пункту 1 Акту приймання передачі наданих послуг №б/н виконавець надав, а замовник прийняв наступні послуги підготовка та подача позовних заяв про стягнення заборгованості з боржників ТОВ «ФК «Ейс» що еквівалентно 7000,00 грн.(а.с.15).

Матеріали справи містять свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4956 Тараненко А.І. (а.с.16).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 вказала на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 21 травня 2020 року у справі №240/3888/19.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статті 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вирішуючи питання щодо розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що публічний інтерес до справи відсутній, справа належить до категорії незначної складності, має невелику ціну позову, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та правові позиції у цій категорії справ є усталеними, та приходить до висновку, що заявлена ТОВ «ФК «Ейс» сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень 00 копійок є завищеною, непропорційною та неспівмірною із ціною позову 15221,15 грн.

З врахуванням вищевикладене, оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, якості підготовлених документів, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат ТОВ «ФК «Ейс» на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн.

Щодо судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути понесені позивачем витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 4, 19, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, статтею 257, частиною 1 статті 258, частиною 1 статті 261, частиною 5 статті 261, статтями 264, 512, 514, 516, 526, 530, 610-611, 625, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса місця знаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) заборгованість за кредитним договором №128513 від 18.01.2024 у загальному розмірі 15221,15 (п`ятнадцять тисяч двісті двадцять одну) грн. 15 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса місця знаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса місця знаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 29.07.2025.

Суддя: О.Ю. Брюховецький