Решение № 129184640, 22.07.2025, Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 2/582/115/25

Справа № 582/575/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2025 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Яковенко Н.М.,

за участю секретаря Ярмоленко А.І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Михайлик Н.В.,

представника відповідача Степанчука О.А.,

розглядаючи у залі суду с-ща Недригайлів у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване АДРЕСА_1 ) через свого представника, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та Державної казначейської служби України з позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України відшкодування матеріальної шкоди (компенсація витрати на отриману правничу допомогу) в розмірі 20000,08 грн, та компенсацію моральної шкоди у розмірі 60224,88 грн. за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання цих коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

Позовна заява ґрунтується на тому, що ОСОБА_3 , начальник першого сектору протидії корупції Управління стратегічних розслідувань в Сумській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, склав стосовно ОСОБА_1 протокол № 25/2025 від 24 січня 2025 року за ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України за те, що вона як депутат Недригайлівської селищної ради 8 скликання використовуючи свої повноваження депутата, маючи приватний інтерес, 11.12.2024 на засіданні спільних постійних комісій Недригайлівської селищної ради та засіданні двадцятої сесії Недригайлівської селищної ради, ініціювала, внесла пропозиції та прийняла участь у обговоренні, розгляді та прийнятті рішення «Про внесення змін до бюджету Недригайлівської селищної територіальної громади на 2024 рік», яке стосувалось її особисто, де публічно не повідомила про конфлікт інтересів, чим порушила ч. 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією.

Також ОСОБА_3 склав стосовно ОСОБА_1 протокол № 26/2025 від 24 січня 2025 року за ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України за те, що вона як депутат Недригайлівської селищної ради 8 скликання, використовуючи свої повноваження депутата, маючи приватний інтерес, 11.12.2024 на засіданні спільних постійних комісій Недригайлівської селищної ради та засіданні двадцятої сесії Недригайлівської селищної ради, ініціювала, внесла пропозиції та прийняла участь у обговоренні, розгляді та прийнятті рішення «Про внесення змін до бюджету Недригайлівської селищної територіальної громади на 2024 рік», яке стосувалось її особисто, тобто взяла участь у розгляді та прийнятті відповідного рішення в умовах конфлікту інтересів, що є порушенням ч. 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією.

Вищевказані протоколи направлені на розгляд до Недригайлівського районного суду. Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області №582/137/25 від 17.04.2025 постановлено об`єднати в одне провадження справи №582/137/25 провадження №3/582/81/25, №582/138/25, провадження №3/582/82/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, присвоївши справі єдиний номер № 582/137/25 провадження №3/582/81/25.

Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області № 582/137/25 від 17.04.2025 постановлено провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративних правопорушень. Постанова в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 29.04.2025.

Посилаючись на практику Верховного Суду, рішення ЄСПЛ позивачка вважає, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка у подальшому закрита судом за відсутності події і складу адміністративного правопорушення (реабілітуюча підстава), свідчить про неправомірність дій посадових осіб підрозділу поліції, які ініціювали та здійснили вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше), що є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки такими діями особі, щодо якої здійснювалося провадження у справі про адміністративне правопорушення, може бути завдана така шкода, а закриття справи свідчить про те, що провадження щодо особи здійснювалось незаконно, отже, відшкодування має здійснюватись незалежно від вини.

Внаслідок незаконного складання протоколів про корупційні правопорушення та передачею на розгляд суду справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , їй було заподіяно моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. Зазначені обставини потягли за собою вимушені зміни у її житті, порушенні нормальних життєвих зв`язків, змінився звичайний для неї спосіб життя, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з указаним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просить стягнути з держави заподіяну їй моральну та матеріальну шкоду (як компенсацію витрат на правничу допомогу), завдану незаконним складанням протоколу про корупційне правопорушення та передачею на розгляд суду справи про адміністративне правопорушення. У відповіді на відзив та у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, ОСОБА_4 із позовом не погодилася, подала відзив на позов, у якому просила відмовити ОСОБА_1 у його задоволенні, вказуючи, що за результатами розгляду справи № 582/137/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 справу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Тобто позивач фактично не була притягнута до адміністративної відповідальності, до неї не було застосовано адміністративне стягнення у виді накладення штрафу, адміністративний арешт чи виправні роботи, конфіскацію майна. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувалися, ніяких витрат на погашення штрафу позивач не понесла. Тобто особа до адміністративної відповідальності незаконно притягнута не була.

Недригайлівський районний суд Сумської області у своїй постанові від 17.04.2025 у справі № 582/137/25 не встановив протиправність дій УСР в Сумській області щодо складення стосовно ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Отже, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно позивача не передбачав для неї негативних наслідків, такі наслідки могли настати лише за результатами розгляду за вказаним протоколом справи про адміністративне правопорушення в суді. А відтак у ОСОБА_1 відсутнє право на відшкодування їй шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, без доведення в суді винності дій заподіювача шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй діями чи бездіяльністю Департаменту моральної та матеріальної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між такими діями/бездіяльністю і завданою шкодою. Представник відповідача в судовому засіданні свою позицію висловлену у відзиві підтримала та просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, Михайлик Н.В. із позовом не погодилася, подала відзив на позов, у якому просила у його задоволенні відмовити з наступних підстав. Представник вважає, що вимога позивача про стягнення із Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу та визначений адвокатом розмір 20 000 гривень не може бути визнана обґрунтованою, оскільки є неспівмірною зі складністю цієї справи, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з орієнтовним розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, тому в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Окрім того, відповідно до пункту 2 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 (далі - Положення), Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністра фінансів України. Відповідно до Положення Казначейство забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються.

Станом на момент відкриття провадження у справі ні Державна казначейська служба України, як самостійний суб`єкт правовідносин, ні її працівники не вчиняли жодних незаконних дій та не допускали протиправної бездіяльності по відношенню до позивача, що могло б порушити її законні права та інтереси, оскільки правовідносини, які стали предметом цього позову виникли між ОСОБА_1 з однієї сторони, та працівниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - з іншої.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган.

В судовому засіданні представник свою позицію, висловлену у відзиві, підтримала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19 травня 2025 року відкрито спрощене провадження в цій цивільній справі, яке ухвалено проводити в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, заслухавши позицію позивача, її представника, представників відповідачів дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , начальник першого сектору протидії корупції Управління стратегічних розслідувань в Сумській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, склав відносно ОСОБА_1 протокол № 25/2025 від 24 січня 2025 року за ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України за те, що вона як депутат Недригайлівської селищної ради 8 скликання використовуючи свої повноваження депутата, маючи приватний інтерес, 11.12.2024 на засіданні спільних постійних комісій Недригайлівської селищної ради та засіданні двадцятої сесії Недригайлівської селищної ради, ініціювала, внесла пропозиції та прийняла участь у обговоренні, розгляді та прийнятті рішення «Про внесення змін до бюджету Недригайлівської селищної територіальної громади на 2024 рік», яке стосувалось її особисто, де публічно не повідомила про конфлікт інтересів, чим порушила ч. 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією (т.1 а.с.28-37).

Також ОСОБА_3 склав відносно ОСОБА_1 протокол № 26/2025 від 24 січня 2025 року за ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України за те, що вона як депутат Недригайлівської селищної ради 8 скликання, використовуючи свої повноваження депутата, маючи приватний інтерес, 11.12.2024 на засіданні спільних постійних комісій Недригайлівської селищної ради та засіданні двадцятої сесії Недригайлівської селищної ради, ініціювала, внесла пропозиції та прийняла участь у обговоренні, розгляді та прийнятті рішення «Про внесення змін до бюджету Недригайлівської селищної територіальної громади на 2024 рік», яке стосувалось її особисто, тобто взяла участь у розгляді та прийнятті відповідного рішення в умовах конфлікту інтересів, що є порушенням ч. 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією (т.1 а.с.118-126).

Складанню наведених вище протоколів передувало звернення до НАЗК із заявою про вчинення депутатом селищної ради Подпрятовою А.О. дій, які мають ознаки корупційних правопорушень, які НАЗК направило до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції та вжиття заходів в межах законодавства (т.1 а.с.50-52,54,138-139).

Вищевказані протоколи були направлені на розгляд до Недригайлівського районного суду. Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області №582/137/25 від 17.04.2025 постановлено об`єднати в одне провадження справи №582/137/25 провадження №3/582/81/25,№582/138/25, провадження №3/582/82/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, присвоївши справі єдиний номер № 582/137/25 провадження №3/582/81/25.

Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області № 582/137/25 від 17.04.2025 постановлено провадження у справі про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП , закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративних правопорушень. Постанова в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили 29.04.2025 (т.1 а.с. 212-218).

Підставами для закриття провадження стало те, що в наведених вище протоколах, а також у доданих до них доказах були помилково вказані рішення суду, які не стосуються ОСОБА_1 . Крім того, суд зазначив, що інкриміновані ОСОБА_1 дії вона вчиняла на виконання судових рішень на її користь, які набрали законної сили, а тому вчинення дій на виконання рішення суду, яке є обов`язковим для виконання, виключає наявність конфлікту інтересів.

Незаконність, протиправність чи очевидна свавільність дій начальника першого сектору протидії корупції Управління стратегічних розслідувань в Сумській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Мартиненка Є.О. під час судового розгляду не встановлена.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж не залучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не чи її територіальний орган. Отже, в цьому спорі Державна казначейська служба України не є належним відповідачем, а тому відсутні підстави для задоволення до неї будь-яких вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Так, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України .

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи

статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палата Верховного Суду вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки: складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, на уповноважену особу підрозділу поліції покладено обов`язок зафіксувати всі обставини правопорушення, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Отже, оформлення поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення пов`язані з корупцією за здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, та іншими дослідженими доказами не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).

Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності.

Очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

В цій справі, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, слід оцінити чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд повинен встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. Закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. (Постанова Великої Палати від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, провадження № 14-87цс24).

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої

статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Згідно з пунктами першим, другим та третім частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Ст. 5 цього ж Закону визначає, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.

Відповідно до пункту першого розділу І Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 23.10.2019 № 1077 (далі - Положення про Департамент), Департамент є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю та згідно із законодавством України здійснює оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з пунктами 25 - 27 розділу ІІІ Положення про Департамент, Департамент відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, здійснює моніторинг та аналіз стану дотримання антикорупційного законодавства особами, на яких поширюється дія статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», здійснює збирання доказів про вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією; здійснює складання в межах компетенції протоколів про правопорушення, пов`язані з корупцією, та направлення їх до суду в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про управління стратегічних розслідувань в Сумській області, затверджене наказом Департаменту від 06.11.2019 № 17 управління стратегічних в Сумській області (далі - Положення про УСР в Сумській області) є структурним (відокремленим) підрозділом Департаменту.

Згідно з пунктами 22 - 24 розділу ІІІ Положення про УСР в Сумській області) управління стратегічних розслідувань в Сумській області (далі - УСР в Сумській області) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, здійснює моніторинг та аналіз стану дотримання антикорупційного законодавства особами, на яких поширюється дія статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», здійснює збирання доказів про вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією; здійснює складання в межах компетенції протоколів про правопорушення, пов`язані з корупцією, та направлення їх до суду в установленому законодавством порядку.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що спеціально уповноваженим суб`єктом у сфері протидії корупції є, зокрема органи Національної поліції України.

Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Статтею 255 КУпАП передбачено право уповноважених посадових осіб органів Національної поліції складати протоколи, які розглядаються судами, щодо правопорушень відповідальність за які передбачена статтями 172-4 172-9 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення.

Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що не зважаючи на те, що Департамент стратегічних розслідувань є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, уповноважений його працівник, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Отже, відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними (Постанова Великої Палати від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, провадження № 14-87цс24).

Таким чином, у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій начальника першого сектору протидії корупції Управління стратегічних розслідувань в Сумській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Мартиненка Є.О., який складав протоколи про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративних правопорушень, не встановлена.

Тобто, відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, зокрема дослідження протоколу та доданих до нього доказів, допиту свідків, у тому числі і особи, яка склала протокол, що не доводить очевидної протиправності дій ОСОБА_3 під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівника поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову до відповідача Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, як компенсації витрат на отриману правничу допомогу суд зазначає таке.

Як вже встановлено вище, до цих правовідносин не можуть бути застосовані приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

У цій справі позивач звернулася до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених нею за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи про адміністративне правопорушення, про що свідчить Договір про надання правової допомоги від 08.04.2024, додаткова угода до договору про надання правової допомоги, акт приймання наданих послуг та платіжна інструкція про оплату юридичних послуг (т.1 а.с.221-228).

Нормами КУпАП передбачено право користуватися юридичною допомогою адвоката чи іншого фахівця у галузі права правовою допомогою, однак відсутні норми, які б вирішували питання відшкодування витрат на його залучення.

Як зазначено в постанові Верховного суду від 01 червня 2020 року (справа № 910/12945/19), витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення), а тому відсутні підстави для їх стягнення з відповідача Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, судові витрати компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 28 липня 2025 року.

Суддя : Н. М. Яковенко