Решение № 129155513, 28.07.2025, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2507/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вим ог на предмет спору : Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ :

14 травня 2025 року, представниця ОСОБА_1 адвокат Конова Л.М. звернулась до Овідіопольського райсуду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд зняти арешт з нерухомого майна позивача ОСОБА_1 , вказуючи, що останній є власником 56/100 частин жилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 02.03.2015 р., виданого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Одеської області Куркан Н.Ф. та зареєстрованим у реєстрі за № 378. Іншим співвласником 44/100 частин жилого будинку є ОСОБА_3 .

Також, у позові йдеться, що позивач ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки під будинком на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 273099 виданого 16.02.2006 р. разом з ОСОБА_3 . На теперішній час позивач, з метою продажу своєї частки вказаного житлового будинку та земельної ділянки, звернувся до нотаріуса, і в процесі оформлення документів з`ясувалося, що на все майно позивача накладено арешт головним державним виконавцем Овідіопольсьокго РВДВС ГТУЮ в Одеській області Єруслановою О.О., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 419416823 від 25.03.2025 р., а тому оформити договоір купівлі-продажу неможливо.

Житловий будинок та земельна ділянка не належать боржнику (відповідачу) ОСОБА_2 і ніколи не належали, а головним державним виконавцем Овідіопольського ВДВС Єруслановою О.О. під час внесення даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 419416823 від 25.03.2025 р. - допущено помилку у РНОКПП боржника ОСОБА_2 та вказано РНОКПП НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Після звернення з заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 до начальника Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУ МЮ (м.Одеса) було отримано листа від 02.04.2025 р. за № 21.14-20326, в якому заявниці рекомендовано звертатися до суду з позовом про зняття арешту та внесення змін в Автоматизовану систему виконавчого провадження, оскільки ОСОБА_1 не є стороною у виконавчому провадженні.

Представниця позивача в судове засідання не з?явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши до суду клопотання, в якому повністю підтримала позов ОСОБА_1 та проханням про слухання справи за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення (а.с. 29-30).

У визначений ухвалою суду від 15.05.2025 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядкуст. 178 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 та представник 3-ої особи Овідіопольського ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відзивів на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надали, хоча, останній вказані матеріали позову та ухвалу суду отримав 27.05.2025 р., що підтверджується копією листа з розносної книги Овідіопольського районного суду Одеської області, де проставлений підпис посадової особи ОСОБА_4 . Овідіопольського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності суду не надав. Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи за останньою, відомою судові та позивачеві адресою свого місця проживання, що підтверджується довідкою ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області № 5188/11082 від 07.07.2025 р. про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим чи знятим з реєстрації не значиться, оглошенням на сайті Судової влади про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування) місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 21-23,26,27).

Згідно зіст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст.191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, щокожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власностіє непорушним.

Статтями 316-321,328 ЦК передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно положеньст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Статтею 60 Закону України «Пр виконавче провадження» передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майнаарешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

За змістом роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», зазначено, що у випадку, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.

У частині першійстатті 59 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові,може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого свідоцтва № 378 від 02.03.2015 р. є власником 56/100 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , співласником зазначеного жилого будинку, а саме 44/100 є ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 91681899 від 02.03.2017 р. (а.с. 11-13).

Відповідно до рішення сесії Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1089-У від 15.07.2005 року позивачу та ОСОБА_3 було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі даного рішення позивач та співвласник ОСОБА_3 отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 273099 від 16.02.2006 року, кадастровий номер земельної ділянки 5123755100:02:004:0214 (а.с. 10).

В березні 2025 року, маючи намір продати свою частку будинку за адресою : АДРЕСА_1 , позивач звернувся до нотаріуса, де дізнався про наявність арешту на все його майно.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об?єкта нерухомого майна за № 419416823 від 25.03.2025 на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт на підставі постанови ВП № 59182848 від 23.05.2019, винесеної головним державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області Єруслановою О.О. При цьому код РНОКПП особи, права якої обтяжуються, зазначений саме ОСОБА_1 НОМЕР_1 , а не боржника ОСОБА_2 (а.с. 13).

Відповідно до листа № 21.14-20326 від 02.04.2025 р., складеного начальником Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса), виконавче провадження ВП № 59182848 з примусового виконання постанови головного державного виконавця Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області Єруслановою О.О., в рамках якого було накладено арешт, порушено по відношенню до ОСОБА_2 про стягнення на користь держави судового збору (а.с. 14).

Оскільки позивач ОСОБА_1 - не є стороною виконавчих проваджень, згідно ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», йому рекомендовано звертатися до суду з позовом про зняття арешту та внесення змін в Автоматизовану систему виконавчого провадження.

Отже, суд вважає, що накладений арешт на нерухоме майно, що належить позивачеві, який немає відношення до боргів ОСОБА_2 - прямо порушує його право на мирне володіння та вільне розпорядження своїм власним майном, а іншого способу захисту його прав, окрім як звернення до суду, в даному випадку немає, таким чином позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Враховуючи, що в порядкуст. 141 ЦПК України, позивачем у позові не ставиться питання щодо розподілу судових витрат у сумі 1211,20 грн., вказане питання судом не розглядається.

Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст.316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, Постановами Верховного Суду, суд,

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вим ог на предмет спору : Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна -задовольнити ;

2. Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника серія та номер ВП 59182848 виданий 23.05.2019, видавник головний державний виконавець Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Єрусланова О.О.; підстава внесення запису Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 47003445 від 23.05.2019, ОСОБА_5 , Овідіопольський ГТУЮ в Одеській області, Одеська область; вид обтяження арешт нерухомого майна;суб`єкт обтяження Держава, орган державної влади, обтяжував - Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області: код ЄДРПОУ 35038745, країна реєстрації Україна, особа майно і права якої обтяжується ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , країна громадянства Україна. Опис предмета обтяження все нерухоме майно.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 28.07.2025 р.

Суддя Гандзій Д.М.