Решение № 129131730, 28.07.2025, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/104/25

381/3217/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28липня 2025року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2025 року звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , закрити провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.05.2025 кулеметник 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 солдат ОСОБА_3 склав стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК № 1399 від 26.04.2025 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Підставою для притягнення до відповідальності зазначено ту обставину, що позивач відмовився проходити військово-лікарську комісію.

На підставі вказаного протоколу 06.05.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_4 прийняв постанову № БЦРТЦК/1399, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25500,00 гривень.

Позивач повідомляє, що у вказаній постанові лише формально зазначено про те, що він відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, оскільки він лише просив надати йому можливість попередньо зібрати необхідні медичні документи.

Крім того, зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення від 26.04.2025 взагалі складений невідомою особою, а не кулеметником 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_3 , про що свідчить відсутність його підпису на врученому позивачу примірнику протоколу № 1399. У вступній та описовій частині частинах постанови зазначено, що позивач вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 210-1 КУпАП, однак у резолютивній частині постанови зазначено, що ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 210 КУпАП, тобто не зрозуміло яке саме правопорушення інкримінується позивачу.

Позивач зазначає, що направлення на проходження ВЛК йому не було вручено, а на прохання оформити повістку та направлення на іншу дату з метою надання позивачем медичної документації працівники ТЦК не погодились та безпідставно відмовили. Про винесення постанови позивачу стало відомо лише 07 червня, після того, як він отримав її рекомендованим поштовим відправленням АТ «Укрпошта».

Позивач не погоджується з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення, зазначає жодних адміністративних правопорушень не вчиняв, вважає, що оскаржувана постанова , є незаконною та такою що підлягає скасуванню.

За цих обставин вважає постанову відповідача від 06.05.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом із закриттям провадження у справі.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2025 року позивачу поновлено строк звернення до суду з цим позовом та відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 09 липня 2025 року.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з довідкою про доставку електронного документа, 17.06.2025 ухвалу суду про відкриття провадження доставлено до електронного скриньки відповідача.

Відповідно до інформації з веб-порталу судової влади України, ухвала суду від 16 червня 2025 про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду оприлюднена судом 17.06.2025.

Текст судової повістки, відповідно до довідки про доставку електронного документа, надіслано відповідачу 17.06.2025 до його електронної скриньки.

Крім цього, ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16.06.2025 у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію постанови про застосування адміністративного стягнення № БЦРТЦК/1399 від 06.05.2025 стосовно ОСОБА_1 .

Витребувані докази зобов`язано подати до суду в строк до 07.07.2025.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа 17.06.2025 відповідачу доставлено до його електронної скриньки ухвалу суду про витребування доказів.

Cтаном на день розгляду справи судом відповідач виконав вимоги вказаної ухвали суду та надав до суду витребувані докази.

Також 24.07.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначає про те, що, на його думку позов не підлягає задоволенню. В обґрунтування свої тверджень вказує про те, що відповідно до відомостей протоколу про адміністративне правопорушення, складеного стосовно позивача, останній відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зміст вказаного протоколу свідчить про те, що позивач належно повідомлений про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього, про що поставив власноручний підпис.

Позивач у судове засідання не з?явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Представник позивача у судове засідання не з?явилася, про місце, день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Подала до суду заяву про розгляд справи за її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримала та просить задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки до його електронної скриньки, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа. Крім цього, про його належне повідомлення свідчать відомості веб-порталу судової влади України про оприлюднення судом 17.06.2025 ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно із ч. 3 вказаної статті, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вказане суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

З`ясувавши обставини, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановив таке.

Відповідно до відомостей паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , він з 27.09.2019 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підтвердженим витягом з системи «Резерв+» від 21.05.2025, позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , дані уточнено вчасно 11.07.2025, дата ВЛК невідома, дата розшуку 02.02.2025, причина розшуку не прибули за повісткою до ТЦК та СП.

Згідно з направленням № 690-м від 26.04.2025, виданим начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 направлено для проведення медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, у відповідності до розділу №3 наказу МОУ від 14.08.2028 року №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ» та ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з відомостями картки № 690-м обстеження та медичного огляду, ця картка оформлена для видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до відомостей акта про відмову від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, складеного 26.04.2025 кулеметником 2 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. При цьому громадянину ОСОБА_1 оголошено (озвучено) текст направлення та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за ст. 336 КК України.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 26.04.2025, складеним кулеметником 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 солдатом ОСОБА_3 , 26.04.2025 о 16 годині 30 хвилин в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_2 громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, своїми діями порушив ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 годині 00 хвилин 06.05.2025 в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .

Протокол містить пояснення позивача, в яких він зазначив: «відмовляюсь проходити ВЛК так як маю проблеми зі здоров`ям та не маю з собою підтверджуючих документів з лікарні».

Другий примірник протоколу від 26.04.2025 у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 отримав.

На підставі вказаного протоколу 06.05.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_4 прийняв постанову № БЦРТЦК/1399, за змістом якої 26.04.2025 о 16 годині 30 хвилин відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП..

Дослідивши матеріалисправи проадміністративне правопорушення,акт провідмову відпроходження медичногоогляду військово-лікарськоюкомісією від26.04.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_4 вважав доведеним, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, під час дії в Україні особливого періоду, оскільки не виконав покладений на нього обов`язок пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Призначаючи стягнення, враховані дані про особу правопорушника, його майновий стан, характер вчиненого правопорушення, обставини його скоєння, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500,00 грн.

Копія постанови позивачу направлена поштою.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII), Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч.1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Відповідно до п. 28 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до п. 74 Порядку № 560 резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

У межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15, який на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин, адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 284 КУпАП регламентовано, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

З огляду на це притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо орган, який ухвалює відповідне рішення, у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів встановить факт вчинення діяння, яке, відповідно до чинного законодавства, містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Враховуючи те, що починаючи з 24.02.2022 та станом на день розгляду справи судом триває введений та продовжений відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні та згідно з Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX триває оголошене проведення загальної мобілізації, тому суд констатує, що спірні правовідносини відбулись під час дії особливого періоду.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд зазначає таке.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі ? підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі ? Закон № 3543-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ? на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період ? період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженогоНаказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Також, за визначенням, наведеним у пункті 1.2 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертизаце, зокрема:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ.

Наведені норми кореспондуються з приписами пункту 3.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402.

Медичний огляд військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період врегульований главою 3 розділу ІІ Положення №402.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІ Положення №402, медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.

Згідно з пунктом 3.2 розділу ІІ Положення №402, повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Пунктом 3.8 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанова ВЛК ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби, прийнята в облікових цілях в мирний час, дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.

Згідно з пунктом 3.10 розділу ІІ Положення №402, у воєнний час та під час мобілізації, на особливий період відстрочка від призову за станом здоров`я надається військовозобов`язаному на строк від 1 до 6 місяців залежно від захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) та прогнозованої тривалості лікування. Після закінчення відстрочки військовозобов`язані оглядаються для вирішення питання про придатність до військової служби.

У цій справі суд встановив, що у присутності свідків позивач відмовився від підпису про отримання направлення на ВЛК та картки обстеження та медичного огляду, які наявні у матеріалах справи, про що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 склали відповідний акт.

Під час складання акту були присутні двоє свідків, акт містить підписи свідків, до осіб яких у позивача не було зауважень під час його складання акту. Акт затверджений особою, яка його склала.

Вказані письмові докази свідчать про послідовну та чітку відмову позивача від проходження медичного огляду ВЛК за направленням районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За цих обставин суд констатує, що направлення ОСОБА_1 на медичний огляд відбулось відповідно до процедури, визначеної чинним законодавством, що спростовує протилежні доводи позивача.

Також у цій справі суд встановив, що у зв`язку з відмовою позивача від проходження медичного огляду, ці його дії відповідач кваліфікував як порушення вимог частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (порушення мобілізаційного законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період) та склав стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань ? від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За таких обставин суд висновує наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки наявні у матеріалах справи докази безальтернативно свідчать про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, визначеного вказаною правовою нормою.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до змісту письмових пояснень до протоколу №БЦРТЦК/1399 від 26.04.2025, позивач зазначив «відмовляюсь проходити ВЛК так як маю проблеми зі здоров`ям та не маю з собою підтверджуючих документів з лікарні».

Вказане свідчить про те, що позивач дійсно вчинив дії, спрямовані на відмову від проходження ВЛК, що свідчить про вчинення ним означеного правопорушення.

Також суд бере до уваги, що, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», у позивача був наявний обов`язок пройти ВЛК до 04.02.2025.

Натомість сформований у застосунку «Резерв+» військово-обліковий документ позивача містить відомості про те, що він не проходив ВЛК, оскільки дата останнього проходження ним медичного огляду відсутня.

На час розгляду цієї справи позивач не повідомив суду та не надав доказів того, що, отримавши можливість доступу до власних медичних документів (після відмови від проходження ВЛК 26.04.2025) він,будучи послідовниму своїхдіях танамірах,на підтвердженнядійсної підставивідмови відпроходження ВЛКпройшов чи,принаймні,розпочав процедурупроходження ВЛК на виконання приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

З огляду на вказане суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем постанови про адміністративне правопорушення стосовно позивача за фактом того, що він відмовився від проходження медичного огляду згідно зі ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому суд критично сприймає твердження позивача про порушення відповідачем процедури прийняття вказаної постанови у зв`язку з розглядом справи про адміністративне правопорушення за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про місце, день та час такого розгляду.

Суд бере до уваги, що складений стосовно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення №БЦРТЦК/1399 від 26.04.2025 містить інформацію про повідомлення позивача про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 годині 00 хвилин 06.05.2025 в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , каб. 30.

Цей протокол, крім пояснення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, містить також відомості щодо доведення до його відома цієї інформації та вручення йому другого примірника цього протоколу, про що свідчать власноручні підписи останнього в тексті вказаного протоколу.

Отже, суд вважає, що наявними у матеріалах справи доказами доведено правомірність дій відповідача щодо здійснення процедури оповіщення позивача про місце, день та час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього і, будучи обізнаним про ці обставини, позивач на власний розсуд розпорядився своїм правом щодо участі у її розгляді.

Неявка позивача, належно повідомленого про місце, день та час розгляду справи, не перешкоджала відповідачу розглянути справу про адміністративне правопорушення за відсутності позивача.

Крім того, за правилами ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З огляду на встановлені судом обставини у цій справі суд вважає безпідставними покликання позивача про те, що відповідач порушив процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього, а також зауваження позивача щодо відсутності підпису особи, яка склала цей протокол, оскільки ця обставина сама по собі не впливає на зміст протоколу та не спростовує вчинене позивачем діяння.

Також суд критично сприймає твердження позивача про те, що спірною постановою відповідач притягнув його до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, тобто за правопорушення, якого він не вчиняв.

Суд вважає це твердження позивача таким, що спростовується змістом оскаржуваної постанови, оскільки її текст містить визначення та посилання на порушення позивачем саме приписів ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому допущення осписки не може нівелювати зміст оскаржуваного акта загалом.

Попри наведене, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення ? це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Отже, за принципами, що декларує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На думку суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других.

Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного, позивач не довів та матеріалами справи не підтверджено факт відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Про такі порушення позивач не повідомив суду та не надав на підтвердження цього достатніх, належних та допустимих доказів.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Аналізуючи всі доводи позовної заяви, суд також бере до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірної постанови протиправною, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позову про її скасування із закриттям справи як похідних позовних вимог.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити про порушення відповідачем приписів абзацу 2 ст. 33 КУпАП під час накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлено пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України та становить 17,00 гривень.

Зі змісту спірної постанови вбачається, що до позивача застосовне стягнення у максимальному розмірі 25500,00 грн (17,00х1500).

Водночас, суд встановив, що спірна постанова відповідача не містить відомостей стосовно того, у зв`язку з якими встановленими відповідачем обставинами під час розгляду справи про адміністративне правопорушення останній, з урахуванням відповідності характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини та інших обставин, дійшов висновку про недостатність застосування мінімального розміру стягнення та наявності підстав для його застосування у максимальному розмірі.

З огляду на вказане суд зазначає таке.

Згідно з Конституцією України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61).

Важливим складником правовладдя (верховенства права) є принцип домірності.

Конституційний Суд України зазначає, що принцип домірності застосовують, зокрема, й під час визначення відповідності заходу юридичної відповідальності, що його покладають на особу, характеру та змісту вчиненого нею правопорушення.

Тому реалізація конституційної вимоги щодо індивідуалізації юридичної відповідальності можлива в разі додержання у процедурі притягнення порушника до юридичної відповідальності принципу домірності (пункт 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 1 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023).

З огляду на вказане Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставістатті 210-1 КУпАПмає виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Беручи до уваги надання частиною третьоюстатті 210-1 КУпАПуповноваженому суб`єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання розміру штрафу, начальник ТЦК, як посадова уповноваженого органу, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, під час визначення правопорушникові виду та міри його юридичної відповідальності, зобов`язаний врахувати індивідуальні обставини в кожному конкретному випадку порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що відповідатиме принципу домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності, і мотивувати своє рішення у постанові (обґрунтувати визначений розмір штрафу), що відповідатиме принципу верховенства права, оскільки інше не виключає необмеженості трактування норми у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Якщо під час розгляду справи обставини, що обтяжують відповідальність, й інші значущі обставини не встановлені, накладення уповноваженим органом на особу адміністративне стягнення у виді штрафу у максимальному розмірі без наведення мотивів у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності не відповідає вказаному вище принципу верховенства права та вимогам домірності.

У постанові, що оскаржується та є предметом судового контролю в цій справі, суд встановив відсутність мотивування застосування адміністративного стягнення ? штрафу у максимальному розмірі , а також не враховано відсутність обтяжуючих обставин.

За цих обставин суд дійшов висновку, що начальник ТЦК як суб`єкт накладання адміністративного стягнення застосував до відповідача найсуворіше стягнення за вчинене правопорушення і наклав на нього штраф у максимальному розмірі без дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності та домірності.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема змінити західстягнення вмежах,передбачених нормативнимактом провідповідальність заадміністративне правопорушення,з тим,однак,щоб стягненняне булопосилено.

Суд, керуючись пунктом 3 частини першоїстатті 293 КУпАП, пунктом 4 частини четвертоїстатті 286 КАС, вважає наявними правові підстави для зміни заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.

При цьому суд дійшов висновку про те, що штраф у розмірі 17000,00 грн, що є мінімальним можливим відповідно до санкції частини третьоїстатті 210-1 КУпАП, є домірним заходом адміністративної відповідальності.

Застосовуючи зміну заходу стягнення, передбаченого оскаржуваної постановою, суд виходить з принципу процесуальної економії та завдань адміністративного судочинства.

Згідно з правовим висновком, викладеним в ухвалі Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №9901/20/21, принцип процесуальної економії спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду справи (вирішення спору) та зменшення судових витрат.

Ще одним аспектом принципу процесуальної економії є застосування судом такого способу захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопущення штучного подвоєння судового процесу.

Вирішуючи цю справу, суд враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів у справі (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.21.2025 у справі № 381/4488/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов`язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст.139КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 ст.132КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на результат вирішення справи, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 241-247, 250, 286 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Змінити захід стягнення, застосований до ОСОБА_1 постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № БЦРТЦК/1399 від 06.05.2025, зі штрафу у розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500,00 грн, на штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене 28.07.2025 року.

Головуюча суддя Сніжана АНАПРІЮК

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса місце знаходження: АДРЕСА_2 .