Єдиний державний реєстр судових рішень
Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/424/25
Єдиний унікальний №733/1286/25
Рішення
Іменем України
28 липня 2025 року м.Ічня Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого - судді Вовченка А.В.,
з участю секретаря судового засідання - Мошенець Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м.Ічня цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за крдитним договором
ВСТАНОВИВ:
До Ічнянського районного суду в червні 2025 року надійшла позовна заява ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09 листопада 2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №772999302 згідно якого відповідач отримав позику в сумі 7400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Договір позики був укладений в електронному виді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором GUXE -3287 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01 (із укладенням додаткових угод щодо продовження дії строку договору до 31 грудня 2024 року), який 31 липня 2024 року уклав договір факторингу №31/0724-01 із ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із ОСОБА_1 .
У подальшому, 29 травня 2024 року, між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №29/05/25-Е з позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило позивачу право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із відповідачем ОСОБА_1 . Факт передачі права вимоги за кредитним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі, підтверджується реєстром прав вимоги до договору про відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 7400,00 грн . 09.11 . 2023 на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору.
Всупереч умов кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі 35 240,28 грн, яка складається з: 7400,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 27 840,28 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. яку позивач просив стягнути з відповідача та судові витрати: 2422,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», тому останні вимушені з даним позовом звернутися до суду.
Ухвалою судді від 01 липня 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено справу для розгляду по суті (а.с.117). Одночасно позивачем заявлено клопотання про витребування від АТ «Універсал банк» інформації:
- чи емітувалась на імя ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) платіжна картка НОМЕР_1 ;
-про факт зарахування коштів на картковий рахунок - маска картки НОМЕР_1 у період з 09.11.2023 по 14.11.2023 у сумі 7400,00 грн.;
- чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на імя ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 );
- чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком -маска картки НОМЕР_1 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ).
У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) на картковий рахунок - маска картки НОМЕР_1 у період з 09.11.2023 по 14.11.2023 у сумі 7400,00 грн.. витребувати інформацію у вишляді :
- первинних документів бухгалтерського обліку:
-повного номера рахунка маска картки НОМЕР_1 , що належить ь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ).
Інформація з АТ «Універсал Банк» надійшла до суду 23 липня 2025 року. щодо належності кредитної картки № НОМЕР_4- ОСОБА_1 та щодо зарахування платежу в сумі 7400 грн. 09 дистопада 2023 року на картку останнього. (а.с.123-124).
Представник ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» подав до суду клопотання, згідно якого просить справу слухати у його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано. Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження від сторін не надійшло.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах,
телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
В статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним
цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 09 листопада 2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №772999302, розмір кредитного ліміту 7400,00 грн.
Позивач за позовною заяву визначає суму заборгованості в розмірі 35240,28 грн, яка складається з: 7400,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 27 840,28 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному
кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим,
так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Матеріалами справи встановлено, що кредитним договором № 772999302 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 09 листопада 2023 року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило права вимоги ТОВ «Таліон плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
Згідно договору факторингу № 31/0724-01 за яким ТОВ «Таліон плюс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Онлайн фінанс», вказаний договір був укладений 31 липня 2024 року.
Згідно договору факторингу № 29/05/25-Е, за яким ТОВ «ФК» Онлайн фінанс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Ейс», вказаний договір був укладений 29 травня 2025 року.
Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс» на підставі договору факторингу № 24/1118-01 від 28 листопада 2018 року, та яке б в подальшому перейшло до позивача, а тому позивач право вимоги до ОСОБА_1 як боржника у зобов`язанні, не набув.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що кредитним договором № 772999302 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 09 листопада 2023 року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором та є неналежним позивачем.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Разом з тим, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17).
Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 09 листопада 2023 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.
Таким чином, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів переходу до нього права вимоги від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 772999302, який був укладений 09.11.2023.
Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28.11.2018, від 31.07.2024 та від 29.05.2025.
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за Кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Таким чином суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 772999302, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 09 листопада 2023 року, який укладений після відступлення первісним кредитором права вимоги за кредитом на користь ТОВ «Таліон плюс», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 35 240,28 грн.
Відповідно ч.ч.1-5ст.263ЦПК України ,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства ,визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права ,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повних всебічно з`ясованих обставин,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, зокрема, не доведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові як на підставу своїх вимог, в задоволенні позову потрібно відмовити.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» понесло судові витрати, що складаються з 2422,40 гривень, сплаченого судового збору.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, відмову в задоволенні позову, судові витрат понесені позивачем слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 207, 526, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 610-611, 1046-1049, ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1054, ч. 3 ст. 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 289, 354 ЦПК України
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати понесені позивачем залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - код ЄДРПОУ 42986956, місце реєстрації: 02090, м. Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Повне судове рішення виготовлено 28 липня 2025 року.
Суддя А. В. Вовченко
Судебное решение № 129109798, Ічнянський районний суд Чернігівської області было принято 28.07.2025. Форма судопроизводства - Гражданское, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти необходимые данные об этом судебном решении. Мы предоставляем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе недавних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам быстро находить необходимые данные.
то решение относится к делу № 733/1286/25. Юридические лица, указанные в тексте настоящего судебного документа: