Решение № 129099302, 24.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2025 року № 420/12037/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Департаменту патрульної поліції

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

I. Зміст позовних вимог

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся Департамент патрульної поліції з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича щодо стягнення виконавчого збору в сумі 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок - протиправними;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №77313516 від 26 лютого 2025 року в сумі 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчуком Олександром Владиславовичем;

- зобов`язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука Олександра Владиславовича виключити з постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №77313516 від 03 квітня 2025 року посилання на стягнення з Департаменту патрульної поліції виконавчого збору у розмірі 32 000 (тридцять дві тисячі гривень) 00 копійок.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

У обґрунтування позовних вимог позивач вважає, протиправними дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №?77313516, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №?420/14562/21 було добровільно виконано ще до відкриття провадження. На підтвердження цього надано відповідні платіжні документи.

На думку позивача, у такому випадку, відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», підстави для стягнення виконавчого збору відсутні. Крім того, навіть у разі наявності підстав, його розмір мав би визначатися як 10% від фактично виплаченої суми, а не у фіксованому розмірі, як при виконанні рішень немайнового характеру.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року адміністративну справу № 420/12037/25 за позовом Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ, 02022) про визнання протиправними дії, скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, передано для розгляду за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу № 420/12037/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.07.2025.

24.07.2025 у зв`язку з неявкою учасників та достатністю доказів у матеріалах справи, суд на місці ухвалив розглянути справу у письмовому провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

24 січня 2022 року Одеським окружним адміністративним судом ухвалено рішення у справі №?420/14562/21, яким задоволено адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції. Рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року та зобов`язано здійснити відповідні нарахування і виплати.

Рішення суду набрало законної сили 01 березня 2022 року.

26 лютого 2025 року, на підставі виконавчого листа у зазначеній справі, виданого Одеським окружним адміністративним судом, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №?77313516 та винесено постанову про стягнення з боржника - Департаменту патрульної поліції - виконавчого збору у розмірі 32?000 грн.

У цей же день, 26 лютого 2025 року, Департамент патрульної поліції добровільно виконав зазначене судове рішення, нарахувавши та виплативши ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 3?375,17 грн, з яких фактично виплачено 3?206,41 грн після утримання військового збору. На підтвердження добровільного виконання Департаментом надано копію розрахункового листа за лютий 2025 року, копію витягу з відомості №?147 на виплату за судовими рішеннями та платіжну інструкцію №?2673 від 26.02.2025.

20 березня 2025 року Департаментом патрульної поліції направлено до органу державної виконавчої служби лист №?4765-2025 із повідомленням про виконання судового рішення у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження. У листі також наголошувалося на відсутності підстав для стягнення виконавчого збору. До листа додано вищезгадані документи.

03 квітня 2025 року старший державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №?77313516, про стягнення з Департаменту патрульної поліції виконавчого збору у сумі 32?000 грн.

Вважаючи дії державного виконавця щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №?77313516 протиправними, Департамент патрульної поліції звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин) (надалі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до частини першої і пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Приписами абзацу 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", частини 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пунктів 1-10 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

VI. Оцінка суду

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», підлягають виконанню судові рішення та рішення інших органів (посадових осіб), які набрали законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до частини 5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 17 ч. 1 ст. 39 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

При цьому стягнення виконавчого збору є дією, яку вчиняє державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Така правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі №620/334/20.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №?420/14562/21 набрало законної сили 01.03.2022. Від цього моменту на боржника - Департамент патрульної поліції - покладався обов`язок самостійно та безумовно виконати судове рішення. Однак, упродовж майже трьох років боржником не було вжито жодних реальних дій, спрямованих на виконання рішення суду, що свідчить про протиправну бездіяльність у його реалізації.

Саме тривале невиконання рішення, попри його остаточність і обов`язковість, об`єктивно зумовило необхідність звернення до примусового виконання. У зв`язку з цим 26.02.2025 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №?77313516, у якій зазначено обов`язок боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів, а також постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 32?000 грн.

Разом з тим, позивач стверджує, що у день відкриття виконавчого провадження - 26.02.2025 - він добровільно виконав рішення суду. Однак, докази фактичного перерахування коштів були надані виконавцю лише згодом, після надходження копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Відтак, на момент винесення спірних постанов відомості про добровільне виконання судового рішення у виконавця об`єктивно були відсутні.

Суд наголошує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Водночас стягнення з боржника виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Суд зазначає, що відкриття провадження з примусового виконання рішення (будь-яка дія або сукупність дій) вже свідчить про те, що таке рішення не виконувалося добровільно, дані обставини не є підставою для скасування такої постанови.

Таким чином, затримка з боку позивача у виконанні судового рішення не може бути виправдана, а посилання на факт одночасного виконання і відкриття провадження не спростовує того, що відповідне рішення тривалий час залишалося невиконаним. Відтак відкриття виконавчого провадження було об`єктивно зумовлене тривалою бездіяльністю боржника, і дії державного виконавця щодо нарахування виконавчого збору були правомірними.

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Оскільки, в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Леонтович А.М.