Решение № 129096936, 14.07.2025, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3792/24

Провадження № 2/496/407/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Портної О.П.,

за участю:

секретаря Рябової А.П.,

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2 , в режимі відеоконференції,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,реєстрація місцяпроживання: АДРЕСА_1 до

відповідача 1: Міністерства внутрішніх справ України, код ЄДРПОУ 00032684, місце знаходження за адресою: індекс 01024, Київська область, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10,

відповідача 2: Головного управління національної поліції в Одеській області, код ЄДРПОУ 40108740, місце знаходження за адресою: індекс 65080, Одеська область, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-а,

вимоги позивача: про зняття арешту з майна,

представник відповідача 1 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив,

представник відповідача 2 будучи належнимчином повідомленимпро дату,час тамісце розглядусправи,у судовезасідання нез`явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, -

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

1. 03.06.2024 року ОСОБА_1 (далі позивачка), в особі представника, звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі відповідач 1), Головного управління національної поліції в Одеській області (далі відповідач 2), в якому просить скасувати обтяження - арешт нерухомого майна, зареєстроване 27.08.2004 року, реєстраційний номером обтяження: 1260555, реєстратором: Біляївська районна державна нотаріальна контора, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі постанови № б/н від 20.08.2004 року, УМВС України на Одеській залізниці СВ, об`єкт обтяження: інше, все майно, адреса: АДРЕСА_2 .

2. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що на підставі Договору дарування від 01.12.2003 року, посвідченого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 5627, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар житловий будинок без надвірних споруд під АДРЕСА_2 . Вищезазначений Договір дарування був зареєстрований у виконкомі Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області 04.12.2003 року та записаний у погоспордарчій книзі. 09.02.2024 року, під час оформлення документів на будинок, нотаріус повідомив позивачці, що на будинок накладений арешт, а саме: реєстраційний номер обтяження: 1260555, об`єкт обтяження: все майно, АДРЕСА_2 . (зареєстровано 27.08.2004 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі на підставі Постанови б/н, 20.08.2004 року, УМВС України на Одеській залізниці СВ). Відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 655541 від 27.08.2004 року, власником будинку зазначений ОСОБА_4 (брат Позивача), ідентифікаційний код НОМЕР_2 . Згідно Постанови УМВС України на Одеській залізниці СВ про накладення арешту на майно від 18.08.2004 року в рамках кримінальної справи № 1103/15, відповідно до якої було накладено арешт на майно ОСОБА_4 із зазначенням адреси АДРЕСА_2 . Для з`ясування всіх обставин, в інтересах позивачки були здійснені адвокатські запити: до Одеського апеляційного суду (адвокатський запит за № 21/02/24-1 від 21.02.2024 року); до Вигодянської сільської об`єднаної територіальної громади (адвокатський запит за №21/02/24 від 21.02.2024 року); до ГУНП в Одеській області (адвокатський запит за № 08/03/24 від 08.03.2024 року); до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області (адвокатський запит за № 15/04/24 від 15.04.2024 року). Єдиними власником будиннку за АДРЕСА_2 є позивачка, а ОСОБА_4 був лише прописаний у цьому будинку. Тобто на момент накладення арештів в кримінальній справі право власності на будинок не було зареєстровано за ОСОБА_4 , а тому вказані заходи вже на момент їх застосування не виконували та не могли виконувати забезпечувальної функції, тобто були необгрунтованими. Крім цього, позивачка та дарувальник ніколи не були учасниками кримінального провадження, в рамках якого був накладений арешт. Існування арешту (обтяження) на майно, заважає позивачці вільно володіти і розпоряджатися їм, що порушує законні права та інтереси позивачки. У зв`язку з вищевикладеним позивачка, в особі представника, звернулася до суду з вказаним позовом.

3. 25.06.2024 року від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов яким просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за дії КПК України 1960 року. Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у ст.ст. 126, 234 КПК України 1960 року. Відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження, з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності, власник чи інший володілець вправі звернутись до суду в загальному порядку, та після підтвердження цього права, така особа як і титульний власник майна, в тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів в порядку передбаченому ст.ст. 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи виніс рішення (вирок). Окрім того звертає увагу суду на те, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (ст.ст. 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрито, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц (провадження 14-326цс18) та інших, та зазначила, що у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України; зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку. Враховуючи викладене, на думку представника відповідача 1, оскільки дана справа відповідно до норм КПК України та практики Великої Палати Верховного Суду має бути розглянута в порядку кримінального провадження, а не у порядку цивільного судочинства, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження у даній справі підлягає закриттю. (а.с. 88-91)

4. 26.06.2024 року від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на позов яким просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що арешт було накладено слідчим СВ УМВС України на Одеській залізниці ще у 2004 році, тобто спірні правовідносини відбувалися ще в 2003-2004 роках, коли такої юридичної особи як ГУНП в Одеській області навіть у проекті не існувало. З тексту позовної заяви, не вбачається жодних посилань на ГУНП в Одеській області, більш того не зазначено, які саме протиправні дії були вчинені Головним управлінням стосовно позивача, тому не зрозуміло чому позивачем було визначено ГУНП в Одеській області в якості відповідача по справі. Окрім того, на думку представника відповідача 2, дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 16.09.2004 року кримінальну справу № 1103/15 було передано до Апеляційного суду Одеської області, яким 13.06.2005 року розгляд цієї справи завершено та обвинуваченим особам оголошено вироки. Спірні правовідносини виникли за дії КПК України 1960 року. Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у ст.ст. 126, 234 КПК України 1960 року. Скасування арешту на майно на стадії розслідування було можливим лише за постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ч. 6 ст. 126 КПК України 1960 року). Відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови ВСУ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження, з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності, власник чи інший володілець вправі звернутись до суду в загальному порядку, та після підтвердження цього права, така особа як і титульний власник майна, в тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів в порядку передбаченому ст.ст. 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи виніс рішення (вирок). На думку представника відповідача 2 вказане свідчить про те, що у разі, якщо потреби в підтвердженні права власності на майно немає, то питання щодо звільнення такого майна з-під арешту повинно вирішуватись в порядку кримінального судочинства. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 461/233/17-ц (провадження 14-326цс18) та інших, та зазначила, що у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України; зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним. Враховуючи викладене, представник відповідача 2, вважає, що оскільки дана справа відповідно до норм КПК України та практики Великої Палати Верховного Суду має бути розглянута в порядку кримінального провадження, а не у порядку цивільного судочинства, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження у даній справі підлягає закриттю, а також оскільки ГУНП в Одеській області жодним чином не порушило прав та законних інтересів позивачки, позовні вимоги задоволенню не підлягають. (а.с. 100-103)

5. 04.07.2024 року на адресу суду від представника позивачки надійшла відповідь відзив представника відповідача 1, в якому зазначив, що у розділі 3 позовної заяви, було зазначена актуальна правова позиція Великої Палати Верховного по подібним спорам, а саме правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19 спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України(далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі N 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі N 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. (а.с. 107-108)

6. 05.07.2024 року на адресу суду від представника позивачки надійшла відповідь відзив представника відповідача 2, в якому зазначив, що відповідно до адвокатського запиту, саме Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області було надано відповідь за № 4/1-К82/аз від 13.03.2024 року, у якому зазначено, що 16.09.2004 року кримінальна справа 1103/15 направлена до суду (Апеляційного суду Одеської області) за обвинуваченням 9 осіб, у тому числі ОСОБА_4 , за результатом розгляду, 13.06.2005 року було ухвалено Рішення. Крім цього, ГУНП в Одеській області у свої відповіді не надало жодної інформації, стосовного того який орган/структурний та/або територіальний підрозділ/відділ є правоприємником по кримінальним провадженням/справам, що розглядатися УМВС України на Одеській залізниці СВ, у тому числі кримінальна справа 1103/15 відносно ОСОБА_4 .. На підставі вищезазначенного, представник позивача дійшов висновку, що саме Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, були передані матеріали кримінальних проваджень/справ та/або інформація по цим провадженням/справам, які були у провадженні УМВС України на Одеській залізниці СВ та яке було ліквідовано. Окрім того зазначив, що у розділі 3 позовної заяви, було зазначена актуальна правова позиція Великої Палати Верховного по подібним спорам, а саме правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19 спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України(далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі N 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі N 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. (а.с. 110-111)

7. В судовому засіданні, яке відбулося 14.07.2025 року, сторона позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

8. Представник відповідача 2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. (а.с. 126)

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

9. Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 року, цивільну справу № 496/3792/24, передано в провадження головуючій судді Біляївського районного суду Одеської області Портній О.П.

10. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 07.06.2024 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Окрім того, відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. (а.с. 13-14)

11. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17.04.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

12. 01.12.2003 року Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області посвідчено Договір дарування, зареєстрований в реєстрі за № 5627, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар житловий будинок без надвірних споруд під АДРЕСА_2 , право власності за яким зареєстровано в Погосподарській книзі виконкому Вигодянської сільської ради за № 12, стор. 63. (а.с. 19-20)

13. Постановою про накладення арешту на майно від 18.08.2004 року слідчого СВ УМВС України на Одеській залізниці, накладено арешт, в тому числі на майно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 23-24, 61, 140)

14. З копії витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 655541 від 27.08.2004 року (а.с. 21) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 376672788 від 30.04.2024 року (а.с. 22), вбачається, що 27.08.2004 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, на підставі постанови № б/н УМВС України на Одеській залізниці СВ від 20.08.2004 року накладено арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження: все майно, АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_4 .

15. Вироком Апеляційного суду Одеської області від 13.06.2005 року по справі № 1-13 2005 р., в тому числі і ОСОБА_4 визнано винним та накладено на нього стягнення у вигляді позбавлення волі. (а.с. 27-60)

16. 02.09.2005 року Апеляційним судом Одеської області по справі № 1-13/05 були видані Виконавчі листи. (а.с. 63, 64, 65, 66)

17. Ухвалою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 07.10.2014 року по справі № 722/2171/14-к, подання начальника СПК № 67 відділу ДПіС України в Чернівецькій області та голови спостережної комісії при Сокирянській райдержадміністрації Чернівецької області задоволено. ОСОБА_4 звільнено від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 10 днів. (а.с. 83)

18. Відповідно до копії довідки серії ЧНЦ № 02840, ОСОБА_4 , відбував покарання в установах Державної пенітенціарної служби за вироком Апеляційного суду Одеської області від 13.06.2005 року з 17.04.2004 року по 15.10.2014 року, звідки звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 р. 7 м. 10 дн. (а.с. 82)

19. Відповідно до копії листа Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області № 365/02-13/26 від 27.02.2024 року, житловий будинок АДРЕСА_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування, посвідченого 01.12.2003 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 5627 (запис № 12, стор. 61). Згідно записів погосподарських книг інших власників немає. ОСОБА_4 , станом на 21.08.2004 року був зареєстрований у вищезазначеному будинку. (а.с. 68)

20. Згідно копії листа Слідчого управління ГУНП в Одеській області № 4/1-К-82/аз від 13.03.2024 року, 16.09.2004 року кримінальна справа № 1103/15 направлена до суду за обвинуваченням 9 осіб, у тому числі ОСОБА_4 ; рішення апеляційного суду Одеської області від 13.06.2005 року. (а.с. 70)

V. Оцінка Суду.

21. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

22. Згідно ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

23. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

24. Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велі Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

25. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

26. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

27. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

28. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

29. Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року арешт майна міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Накладений на майно арешт може бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, або у разі закриття кримінальної справи відповідно до ст. 214 КПК України 1960 року. Після надходження кримінальної справи до суду питання щодо скасування арешту може бути вирішено судом в порядку, передбаченому ст.ст. 248, 282 КПК України 1960 року, або при постановленні вироку, відповідно до ст. 324 КПК України 1960 року.

30. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

31. Зокрема, згідно із ст. 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

32. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

33. Після закриття кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

34. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

35. Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

36. З огляду на зазначене на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

37. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

38. Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював.

39. Згідно із ст. 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

40. З урахуванням цього, а також тривалого періоду часу, що минув після закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 , вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

41. Разом із тим, слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у розглянутій кримінальній справі, чинний Кодекс не передбачає.

42. Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

43. Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання позивачки за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінального провадження. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки ОСОБА_4 і таким чином призведе до погіршення правового становища позивачки. Означений спосіб розв`язання порушеного позивачкою питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.

44. За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

45. Судом з матеріалів справи встановлено, що по справі № 1-13 2005 р., винесено вирок, яким, зокрема, ОСОБА_4 притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі. Разом з тим, Ухвалою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 07.10.2014 року по справі № 722/2171/14-к, подання начальника СПК № 67 відділу ДПіС України в Чернівецькій області та голови спостережної комісії при Сокирянській райдержадміністрації Чернівецької області задоволено. ОСОБА_4 звільнено від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 10 днів.

46. Таким чином, після закінчення розгляду кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

47. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

48. Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку розглянуту з постановлення остаточного рішення по справі, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

49. Згідно з п.п. 7 та 8 ч. 1 ст. 324 КПК України (1960 року) постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

50. Однак, встановлено, що Апеляційним судом Одеської області, питання щодо арешту майна ОСОБА_4 вирішено не було, у зв`язку з чим станом на сьогоднішній день майно позивачки перебуває під арештом, внаслідок чого позивачка позбавлена можливості в повній мірі володіти нерухомим майном.

51. У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги №№ 19620/05, 41487/05, 17613/08 і 19316/08) від 05.03.2019, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право на мирне володіння майном).

52. У правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.05.2013 року по справі № 6-26цс13 закріплено правовий орієнтир, відповідно до якого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні у кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. Зазначене також роз`яснено Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису».

53. Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

54. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року N 2-3392/11, яку суд в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

55. З огляду на викладене вище, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження, що узгоджується з позицією, зазначеною у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі № 372/2904/17-ц.

56. Окрім того, у постанові від 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

57. Таким чином, мотиви заперечень відповідачів щодо невірно обраного способу захисту прав позивача суперечать вказаним нормам, а тому відхиляються судом з огляду на вищевикладене.

58. Щодо належності відповідача 2 у справі, то суд враховує, що в постанові від 27.02.2020 року у справі № 826/27239/15, надаючи оцінку аргументам ГУ НП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04.03.2014 року у справі № 21-8а14, від 27.05.2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.

59. Крім того, за змістом постанови від 26.04.2022 року у справі № 705/2556/21 Верховний Суд відхилив доводи сторони про те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем. При цьому Верховний Суд виходив з того, що 14.12.2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Уманського МВ УМВС України в Черкаській області (ідентифікаційний код 08676470), постанова якого зазначена, як підстава реєстрації обтяження майна. Наразі територіальним органом Національної поліції в Черкаській області, як юридичною особою публічного права, є саме ГУ НП в Черкаській області, до складу якого входить відповідний підрозділ поліції в місті Умані.

60. Отже, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, даний позов поданий до належного відповідача 2.

61. Щодо належності відповідача 1 у справі, то суд з урахуванням вищевикладеного дійшов висновку що Міністерство внутрішніх справ України не є належним відповідачем в даній справі.

62. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

63. Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

64. Даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, у даному випадку існування арешту на майно порушує право позивачки, потрібно скасувати арешт, накладений на майно за постановою слідчого СВ УМВС України на Одеській залізниці від 18.08.2004 року у кримінальній справі № 1-13/05, зареєстроване 27.08.2004 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області.

65. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Керуючись, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 2-5,12-13, 19, 76-92, 95, 141, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управліннянаціональної поліціїв Одеськійобластіпро зняття арешту з майна задовольнити частково.

2. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зняття арешту з майна відмовити.

3. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управліннянаціональної поліціїв Одеськійобластіпро зняття арешту з майна задовольнити.

4. Скасувати арешт, накладений за постановою УМВС України на Одеській залізниці СВ № б/н від 20.08.2004 року у кримінальній справі № 1103/15 (обтяження № 1260555, зареєстроване 27.08.2004 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області), об`єкт обтяження: інше, все майно, адреса: АДРЕСА_2 ; власник: ОСОБА_4 .

5. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

6. Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

7. Повний текст рішення складено 25.07.2025 року.

Суддя О.П. Портна