Решение № 129075021, 24.07.2025, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7019/25

Провадження № 2-а/932/150/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2025 року місто Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Рибкіна О.А.,

за участю секретаря судового засідання Панчоха В.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Довженка О.В.,

представників відповідачів Стахової О.В., Барабаш Л.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Довженко Олександр Вадимович, до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Довженко Олександр Вадимович, звернувся до суду з позовом до відповідачів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, в обґрунтування якого зазначив наступне.

05.06.2025 Відділом № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийнято рішення про примусове видворення відносно ОСОБА_1 , який з 07.06.2022 перебуває в Україні без документів на право проживання. Позивач вважає вищевказане рішення необґрунтованим та незаконним.

Рішення відповідача-2 про примусове видворення позивача ухвалено у зв`язку з тим, що позивач з 07.06.2022 перебуває в Україні без документів на право проживання.

Водночас відповідачами не представлено належних та допустимих доказів того, що позивач ухилявся від виконання рішення про залишення території України. При цьому, особа позивача ідентифікована, він не від кого не переховувався. Дійсно, він є громадянином рф та має паспорт громадянина рф НОМЕР_1 , який виданий 01.06.2020 року органом видачі МВС 0854. Втім, зазначає, що позивач вже з 2021 року переїхав на постійне місце проживання до України, де проживає до теперішнього часу. Він вчасно отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні за № НОМЕР_2 , яка видана органом 1203, термін дії якої від 17.06.2021 року по 06.06.2022 року Відповідач є одружений з громадянкою України ОСОБА_2 . Вони мають спільну доньку громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на наведене, у позивача відсутні мотиви ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби та втечі.

Дружина позивача перебуває у декретній відпустці та не має власного доходу, а отже, видворенням позивача з України відповідачі також поставили під загрозу існування дружини позивача та його однорічної малолітньої дитини, які залишаться й без підтримки, й без фінансового забезпечення.

Позивач на цей час звернувся до відповідача-1 з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», в якому зазначено, що ця особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинна, зокрема, бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю і свободі. Такі дії позивача свідчать про його намір легалізувати своє перебування в України.

Також дружина позивача звернулася до відповідачів із клопотанням про розгляд можливості оформлення (або поновлення) посвідки на тимчасове проживання в Україні для ОСОБА_1 на підставі шлюбу з громадянкою України та наявності спільної дитини.

Відповідачі не подали жодного доказу негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі. Відсутні підстави вважати позивача асоціальною особою, а його видворення не буде таким, що вчинене в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, оскільки він не створює своїм проживанням в Україні таких загроз. Службою безпеки України не подавалося відповідачам відомостей щодо вчинення позивачем дії, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; щодо вчинення позивачем злочину проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві; щодо розшуку позивача у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином тощо.

Спірне рішення відповідача передбачає дискримінаційний підхід та упередженість до особи позивача, у зв`язку з несправедливим застосуванням норм права лише через національну належність останнього до російської федерації, і це при тому, що сам позивач жодних протиправних дій та/або бездіяльності не вчинив, агресію рф проти України не підтримував тощо. Тому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 05.06.2025 року, прийняте відносно ОСОБА_1 .

Представник відповідача ГУ ДМС України в Дніпропетровській області надав суду відзив, в якому зазначив, що 05.06.2025 Відділом №l у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийнято Рішення про примусове видворення відносно ОСОБА_1 , який ухилявся від виконання Рішення про примусове повернення, прийняте 07.06.2024 Відділом №2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області. ОСОБА_1 не виконав у встановлений строк до 06.07.2024 рішення про примусове повернення, без поважних причин, самостійно не залишив територію України та тривалий час з 07.06.2022 знаходиться, як нелегальний мігрант, без документів на право проживання в Україні. ОСОБА_1 в останнє прибув на територію України 01.06.2021, з того часу територію України не покидав. Був документований паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_1 , виданим 01.06.2020, терміном дії до 01.06.2025. В?їзд на територію України здійснив на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою 17.06.2021 року, терміном дії до 06.06.2022 року, орган видачі 1203.

Згідно з п.п. 3 п. 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні (п. 17 Порядку № 322).

ОСОБА_1 до органів міграційної служби з заявами щодо обміну посвідки не звертався. Також позивач до відповідних державних органів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту також не звертався. Крім того, відсутні докази, які б свідчили, що відповідач залишав країну свого національного походження у зв?язку з побоюванням стати жертвою переслідувань в розумінні ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно до вимог частини 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов?язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства зобов?язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України № 3773-VI, до іноземців та осіб без громадянства може прийматись рішення про примусове видворення, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Письмових звернень та документів для отримання (обміну) посвідки на тимчасове проживання згідно чинного законодавства України громадянин російської федерації ОСОБА_1 до територіальних підрозділів не надавав.

Таким чином, після закінчення строку дії посвідки, тобто, починаючи з 07.06.2022 громадянин російської федерації ОСОБА_1 був зобов?язаний в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України, як це передбачено вимогами частини 14 статті 4 Закону № 3773-VI та пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 p. № 322.

Однак, після закінчення визначеного законодавством дозволеного строку тимчасового перебування на території України громадянин російської федерації ОСОБА_1 ухилився від виїзду з України, чим порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, а саме вимоги частини 14 статті 4, частини 3 статті 9 Закону № 3773-VI, пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322, та перейшов на нелегальне положення в Україні.

Факт виявлення порушення з боку позивача правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, зафіксовано уповноваженими посадовими особами Відділу № 2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, відносно громадянина рф ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 006305 від 07.06.2024 року, у якому зафіксовано порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.203 КУпАП, та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН 006296 від 07.06.2024 року, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 грн.

Адміністративний штраф сплачено в повному обсязі, постанова не оскаржена. Тобто фактично ОСОБА_1 визнав за собою порушення міграційного законодавства.

З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та в зв?язку з порушенням позивачем законодавства про правовий статує іноземців та осіб без громадянства уповноваженими посадовими особами Відділу № 2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області 07.06.2024 відносно ОСОБА_1 прийнято рішення №1211130100015851 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким його зобов?язано залишити територію України у строк до 06.07.2024 року. Заборона щодо подальшого в?їзду в Україну відносно ОСОБА_1 не застосовувалася.

Уповноваженою посадовою особою Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області було зафіксовано факт порушення з боку позивача правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території Україні, а саме не виконання рішення про примусове повернення прийняте 07.06.2024. Відповідно до вищезазначеного Відділом № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області відносно громадянина російські федерації ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, серії ПР МДН № 007024 від 05.06.2025 року, у якому зафіксовано порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено ч.3 ст.203 КУпАП, та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН 007015 від 05.06.2024 року, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 5100 грн.

Адміністративний штраф сплачено в повному обсязі, постанова не оскаржена. Тобто фактично ОСОБА_1 повторно визнав за собою порушення міграційного законодавства.

З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та в зв?язку з порушенням позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, керуючись положеннями статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уповноваженими посадовими особами Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, 05.06.2025 відносно ОСОБА_1 прийнято рішення № 1210100100000426 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Рішення про примусове видворення Відділом №1 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 05.06.2025 року № 1210100100000426 прийняте відносно громадянина рф ОСОБА_1 у зв?язку з тим, що вказаний іноземець ухиляється від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, чим порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що з урахуванням положень пункту 30 розділу 2 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, створює додаткові загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов.

Отже, рішення про примусове повернення та рішення про примусове видворення, прийняті відносно громадянина рф ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим рішенням компетентного суб?єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, позивач грубо порушує правила перебування іноземців та осіб без громадянства в України, не здійснює заходи для легалізації свого положення на території України, продовжуючи перебувати без дозвільних документів, на нелегальному становищі.

Щодо тверджень позивача на наявність шлюбу з громадянкою України та захисту інтересів малолітньої дитини зазначають наступне.

Наведені представником позивача обставини стосовно наявності родинних відносин згідно до чинного законодавства не надають такому іноземцю «автоматично-легальної» можливості проживання на території України, оскільки порядок оформлення такого проживання чітко врегульований Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Законом України «Про імміграцію», Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321, та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150.

Позивач втратив законні підстави для перебування на території України.

Чинним законодавством не передбачено виключень (в тому числі, у зв?язку з наявністю родинних відносин) із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, що не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

На підтвердження вказаної правової позиції звертають увагу суду на висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16-а, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17, від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16-а, від 18 березня 2021 року у справі № 522/14416/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 211/1113/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 274/7478/19.

Таким чином, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області вважає, що рішення Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області про примусове видворення з України від 05.06.2025 року № 1210100100000426, прийняте відносно громадянина рф ОСОБА_1 с законним та обґрунтованим рішенням компетентного суб?єкта владних повноважень, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, обґрунтовуючи їх викладеними в позові обставинами.

Також позивач пояснив, що він з 2021 року перебуває на території України, отримав посвідку на тимчасове проживання, одружився, в них у 2024 році народилася дитина. Він намагався влаштуватись офіційно на роботу, але навіть з посвідкою на тимчасове проживання не зміг цього зробити, він працював не офіційно. В нього маленька дитина, забезпечувати сім`ю більше немає кому, дружина не працює, оскільки доглядає за дитиною. Він не бажає повертатися в Росію, поїхав звідти назавжди. У нього також є побоювання щодо повернення на територію РФ, оскільки він знаходиться в запасі як військовозобов`язаний, 2 роки тому в Росії йому приходив лист, яким його викликали на військові збори, тому при поверненні до Росії його мобілізують та відправлять воювати проти України, чого він не хоче. Крім того, в нього є страхи за своє життя і здоров`я, оскільки він не знає, що в Росії роблять з людьми, які тривалий час знаходились на території України та повернулися до Росії. Він приїхав в Україну у 2021 році та отримав посвідку на тимчасове проживання до 06.06.2022 року. В 2022 році йому відмовили в міграційній службі в продовженні дії посвідки на тимчасове проживання. За місяць до закінчення дії посвідки на тимчасове проживання він зібрав усі необхідні документи та звернувся в ГУ ДМС, де йому сказали звертатися до районного управління ДМС в Шевченківському районі. Він туди звернувся, але посвідку йому не продовжили. Він звертався в усній формі, з письмовими заявами не звертався. Територію України він не покинув, так як в нього є дружина та маленька донька, також йому працівник ДМС повідомив, що його ніхто не видворить із країни без його згоди.

Представник відповідачів ОСОБА_4 заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити в їх задоволенні, надавши пояснення відповідно до поданого відзиву. Також зазначила, що позивач повинен був фіксувати письмові звернення щодо продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні, але йому б було відмовлено згідно чинного законодавства, оскільки тоді (станом на час закінчення дії посвідки на тимчасове проживання позивача) взагалі було заборонено приймати заяви від іноземців. Від СБУ та Прикордонної служби до них не надходило інформації щодо ОСОБА_1 .

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що з травня 2021 року вона з позивачем знаходиться у шлюбі. В них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_3 . Як їй відомо, її чоловік боявся виїжджати з України, що його не пустять знов в Україну до сім`ї. Також зазначила, що її повністю утримує чоловік, вона не працює, доглядає за маленькою дитиною.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вони з ОСОБА_6 дружать з малечку, постійно спілкуються. Ще задовго до повномасштабного вторгнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 познайомились, потім вони одружились. В них у 2024 році народилась дитина - дочка ОСОБА_9 . Їй відомо, що вони намагались оформити подальше законне проживання в Україні ОСОБА_10 . Але їм відмовляли. Вона знає ОСОБА_10 як дружелюбну, неконфліктну людину. Зараз, коли ОСОБА_10 затримали, у ОСОБА_7 погіршилось здоров`я, вона дуже переживає з цього приводу. Вона не була ніколи свідком того, щоб дії ОСОБА_10 якимось чином загрожували комусь із громадян України чи державі. Як їй відомо, і ОСОБА_10 , і його родина проти війни, яку розв`язала РФ проти України. Їй відомо, що ОСОБА_10 неодноразово звертався до міграційної служби щодо продовження свого законного перебування в Україні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Російської Федерації, був документований паспортом НОМЕР_3 , виданим 01.06.2020, терміном дії до 01.06.2025, а також посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , видана 17.06.2021 року, терміном дії до 06.06.2022 року, орган видачі 1203 (а.с.15-16, 18, 90).

Відділом № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС В Дніпропетровській області 05.06.2025 ОСОБА_1 видано довідку про особу (а.с.17).

07.06.2024 за порушення міграційного законодавства службовою особою Відділу № 2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 006305. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН № 006296 від 07.06.2024 за ч.2 ст.203 КУпАП, відповідно до якої на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. (а.с. 65, 66).

07.06.2024 Відділом №2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни (а.с.64).

05.06.2025 за порушення міграційного законодавства службовою особою Відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 007024. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН № 007015 від 05.06.2025 за ч.3 ст.203 КУпАП, відповідно до якої на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. (а.с. 58, 59).

05.06.2025 Відділом № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийнято рішення про поміщення ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (а.с.60).

05.06.2025 року Відділом № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області було прийнято рішення № 1210100100000426 про примусове видворення з України іноземця громадянина Росії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5-6, 57).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 91).

18.02.2022 ОСОБА_1 отримав картку платника податків в Україні, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.90).

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 21.05.2021 року з громадянкою України ОСОБА_2 (а.с.13-14, 91-94).

У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11, 19-21, 95).

Згідно довідки Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.06.2025, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Центральному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Шевченківському районі та їй відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» призначено допомогу при народженні дитини з 01.06.2024 по 31.05.2027, утриманець: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 96).

Згідно довідок форми ОК-5 та ОК-7 за період 2024-2025 роки ОСОБА_2 отримує дохід від Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради у розмірі 8000 грн. на місяць (а.с.96-99).

23.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Відділу №2 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області з проханням надати йому громадянство України у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України та народженням доньки та листом від 03.09.2024 йому було відмовлено (а.с.99, 100).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.7 ст.5 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Разом з цим, частиною 4ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідноч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Частиною 8ст.26Закону України«Про правовийстатус іноземцівта осіббез громадянства» визначено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється діяЗакону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цьогоЗакону).

Водночас,статтею 31Закону України«Про правовийстатус іноземцівта осіббез громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Судом встановлено, що позивач прибув в Україну на законних підставах у 2021 році, отримав посвідку на тимчасове проживання зі строком дії по 06.06.2022, але після закінчення строку її дії не продовжив її.

При цьому судом встановлено, що позивач звертався в усній формі до міграційної служби щодо продовження дії посвідки на тимчасове проживання, що окрім пояснень самого позивача та третьої особи ОСОБА_2 підтверджується і показаннями, наданими в судовому засіданні свідком ОСОБА_5 .

Також позивачем 23.08.2024 було подано до міграційної служби письмову заяву щодо отримання ним громадянства України у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України та народженням в них доньки - громадянки України.

При цьому суд зазначає, що у зв`язку з початком 24.02.2022 відкритої повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану відбулися зміни в законодавстві щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання для іноземців, зокрема, громадянам Російської Федерації. Так, нормами постановиКабінету Міністрів України від 21.10.2022 № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» встановлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , з якою вони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач має в Україні постійне зареєстроване місце проживання, отримав реєстрацій номер облікової картки платників податків в Україні, будь-яких даних щодо притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності, окрім притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, судом не встановлено.

Також відсутні будь-яка інформація Служби безпеки України чи інших правоохоронних органів щодо можливої протиправної діяльності позивача, щодо наявності загрози національній безпеці України від позивача.

Ще до прийняття рішення про примусове видворення позивач звертався в усному порядку до державної міграційної служби щодо продовження дії посвідки на тимчасове проживання, а також звертався з письмовою заявою про набуття громадянства України, тобто вживав заходи щодо легалізації свого перебування в Україні.

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згідно зі ст.150 Сімейного кодексу України до обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини належить: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст.291 Цивільного кодексу України фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Вона не може бути проти власної волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Вона має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно дост.4,5Сімейного кодексуУкраїни кожнаособа маєправо напроживання всім`ї.Особа можебути примусовоізольована відсім`їлише увипадках ів порядку,встановлених законом.Кожна особамає правона повагудо свогосімейного життя.Держава охороняєсім`ю,дитинство,материнство,батьківство,створює умовидля зміцненнясім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до Декларації ООН прав дитини від 20.11.1959, дитина має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в контексті ухвалення рішення про примусове видворення позивача за межі території України, не відповідає вищевказаним положенням законодавства. Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При оцінці пропорційності втручання у зазначене вище право позивача, суд також оцінює дотримання інтересів малолітньої дитини позивача громадянки України, а також дружини позивача громадянки України, доля яких потрапляє в залежність від рішення про примусове видворення за межі території України їх батька та чоловіка відповідно. У цьому контексті суд враховує статтю 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене у сукупності, та враховуючи особу позивача, наявність в нього стійких соціальних зав`язків в Україні, його попередню правомірну поведінку в Україні, можливі наслідки для позивача у випадку його повернення до країни походження, враховуючи, що реалізація рішення відповідача про примусове видворення позивача з України призведе до порушення сімейних прав як позивача, так і його малолітньої дочки та дружини громадян України, а також враховуючи, що судом не встановлено наявності загрози національній безпеці України від позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, у зв`язку з чим рішення відповідача Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про примусове видворення позивача з України має бути визнане протиправним та скасоване.

На підставі ст.ст. 8, 19, 26, 51 Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, Декларації ООН прав дитини, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 4, 5, 150, 151 СК України, ст. 291 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 241, 246, 255, 288, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в інтересах якого діє Довженко Олександр Вадимович, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, адреса: м.Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7, ЄДРПОУ 37806243, Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, адреса: м.Дніпро, пр-т Мануйлівський, буд.31, ЄДРПОУ 37806243, третя особа ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 1210100100000426 від 05.06.2025 про примусове видворення з України іноземця - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Рибкін