Постановление суда № 129062221, 22.07.2025, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/22312/24

Провадження № 1-кп/947/523/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2025 року

Київський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

провівши в місті Одесі судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023162480001126 від 23.08.2023 року відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Нерушай Татарбунарського району Одеської області, громадянки України, з вищою освітою, не одруженої, завідуючої Амбулаторією №3 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Нижні Ремета Берегівського району Закарпатської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , лікаря загальної практики сімейної медицини Амбулаторії №3 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки смт. Врадаївка Миколаївської області, громадянки України, інваліда другої групи, з вищою освітою, молодшої медичної сестри Амбулаторії №3 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України

сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_6 ,

захисники: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023162480001126 від 23.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст. 366, ч.3 ст.28 ч.3 ст. 358, ч.3 ст.28 ч.1 ст. 114-1 КК України, ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1 та п.3 ч.1 ст.177 КПК України.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_8 , заперечував проти заявленого клопотання, зазначивши, що прокурором не доведені ризики, вказані у клопотанні, вони є безпідставними та необґрунтованими. Також подав до суду письмові заперечення, в яких просить суд змінити обвинуваченій запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачена підтримала думку захисника.

Вивчивши подане клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч.2 ст.331 КПК України).

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При розгляді клопотань прокурора відносно обвинуваченої, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (п.9 ч.2 ст.131 КПК України).

Згідно з ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим тримання під вартою (ч.3 ст.176 КПК України).

За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.

Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 22.03.2024 року відносно ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який 13.05.2024 року було змінено ухвалою слідчого судді на запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави, яка була внесена та на ОСОБА_3 було покладено обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

У зв`язку з порушенням обов`язків, покладених на ОСОБА_3 , відносно останньої ухвалою слідчого судді від 18.06.2024 року було змінено запобіжний захід з застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави, який було продовжено слідчим суддею та в подальшому неодноразово продовжувався судом.

Згідно ч.1 ст.201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Так, рішенням ЄСПЛ у справі Орловський проти України, засудженого за вчиненого ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв`язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув`язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

В п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України» зазначено, що визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов`язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.

Так, суд приходить до переконання, що на теперішній час стороною захисту обґрунтовано доведено, що ризики, які вказувались у клопотання про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , значно зменшились. Враховуючи вік обвинуваченої, її стан здоров`я, те, що ОСОБА_3 перебуває під вартою уже тривалий час (більше року) та те, що останню за ухвалою суду тимчасово відсторонено від посади завідуючої Амбулаторії сімейної медицини №3 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради та лікаря загальної практики сімейного лікаря Амбулаторії сімейної медицини №3 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради, ризик впливу на свідків та інших обвинувачених з метою зміни ними свідчень та висновків, а також для дачі ними неправдивих свідчень, які її виправдовують, істотно зменшився та йому можна запобігти в інший спосіб, окрім як утримання ОСОБА_3 під вартою в умовах слідчого ізолятора.

Однак, приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується увчинені зокрематяжкого кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.3ст.28ч.1ст.114-1КК України,яке єзлочином протиоснов національноїбезпеки України,та якеймовірно вчиненов умовахдії правовогорежиму воєнногостану натериторії Українисаме підчас виконанняобвинуваченою службовихобов`язків вАмбулаторії сімейноїмедицини №3Комунального некомерційногопідприємства «Центрпервинної медико-санітарноїдопомоги №3»Одеської міськоїрадита беручи до уваги обставини справи, характер, тяжкість інкримінованого злочину, те, що обвинувачена усвідомлює, що санкція ст.114-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від п`яти до восьми років, а також те,що уперіод діївоєнного станужінки можутьбезперешкодно покинутитериторію України,суд приходить до переконання про наявність хоч і мінімального, але ризику у вигляді можливого переховування від суду обвинуваченої ОСОБА_3 .

Як вбачається з п.62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від суду можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що стороною обвинувачення не було доведено, що наявним ризикам не можливо запобігти шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, серед яких, зокрема, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

При вирішенні клопотання про зміну запобіжного заходу суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, один з яких є тяжким згідно ст.12 КК України. Також суд враховує, що у ОСОБА_3 є постійне місце проживання, вона є особою похилого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також те, що обвинувачена уже тривалий час перебуває в умовах слідчого ізолятора, внаслідок чого стан її здоров`я значно погіршився.

Таким чином, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, відповідно до якої при розгляді клопотання про обрання або ж продовження строку тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, суд вважає, що стороною захисту обґрунтовані підстави для зміни запобіжного заходу, оскільки суттєво зменшилися ризики, передбаченіст.177 КПК України, що існували раніше.

Також, при вирішенні вказаного питання суд враховує позицію ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», згідно якої, за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.

Згідно ч.1, ч.2 ст.182 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбаченого покарання у виді позбавлення волі.

З урахуванням конкретних обставин справи та особи обвинуваченої ОСОБА_3 , суд вважає за можливе змінити їй запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, які, на переконання суду в повному обсязі забезпечать виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.132, 177, 178, 182, 183, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.

Змінити застосований до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт, зобов`язавши її носити електронний засіб контролю та цілодобово не залишати житло, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , без дозволу суду.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки: за першою вимогою прибувати до суду; утримуватись від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, якщо такий є, а також інші документи, що дають право на виїзд з України.

Виконання ухвали суду та контроль за поведінкою обвинуваченого покласти на співробітників СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.

Відповідно до ч.6 ст.181 КПК України визначити строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом два місяця, тобто до 22.09.2025 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченій, прокурору, направити уповноваженій особі місця ув`язнення обвинуваченої та відповідній посадовій особі СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1