Решение № 128996751, 10.07.2025, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2025 Справа № 917/85/25

за позовною заявою ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до ОСОБА_2 (Місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 )

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю ТРІАС (код ЄДРПОУ 31758446) (36014, м. Полтава, вул. Зигіна, 29)

про витребувати з володіння частки у статутному капіталі ТОВ ТРІАС

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін: згідно протоколу.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про витребувати з володіння частки у статутному капіталі ТОВ ТРІАС (ідентифікаційний код 31758446) у розмірі 80%, номінальною вартістю 1 600 000,00 (один мільйон шістсот тисяч) гривень.

Ухвалою від 13.01.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 06.02.2025, запропонувати відповідачу, зокрема, відповідачу: протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

30.01.25 від відповідача надійшов відзив на позов.

31.01.25 від позивача надійшла відповідь на відзив.

03.02.25 від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

04.02.25 від позивача надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої особи.

Ухвалою від 06.02.25 суд постановив залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю ТРІАС, відкласти підготовче засідання на 18.02.25.

10.02.25 від відповідача надійшли заперечення по справі, а також заява про застосування строку позовної давності.

Від позивача 10.02.25 надійшла заява про приєднання до матеріалів справи доказів направлення на адресу третьої особи документів по справі.

11.02.25 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Ухвалою від 06.03.25 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 10.07.2025 оголошено вступну і резолютивну частини рішення, роз`яснено порядок, строки оскарження рішення та набранням ним законної сили.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

У 2001 році було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІАС» (Ідентифікаційний код 31758446) (надалі ТОВ «Тріас»), яке було зареєстроване Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 15 листопада 2001 року.

Станом на 27.10.2021 року ОСОБА_1 , була власником частки у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС», який у грошовому виразі складав 2 000 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.

27.10.2021 року було досягнуто домовленості про продаж частки у статутному капіталі ТОВ «Тріас» у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 1 600 000,00 гривень із ОСОБА_2 . 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , як Продавець, передала, а ОСОБА_2 , як Покупець, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС» (ідентифікаційний код 31758446) у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 1 600 000 гривень. Передача частки здійснювалась по Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року, а справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1961 та № 1962. В акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року зазначено, що він складений у зв`язку із укладенням Договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року, однак зазначений Договір між сторонами не укладався.

В зв`язку з частковим відчуженням частки в статутному капіталі ТОВ «ТРІАС» в розмірі 80 %, державним реєстратором Тараненко Т.П. виконавчого комітету Кобеляцької міської ради на підставі акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» була проведена в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань державна реєстрація зміни складу учасників ТОВ «ТРІАС» що підтверджується Витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 08.01.2025 р.

На даний час учасниками (власниками) ТОВ «Тріас» є ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі 20% та ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі 80%.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 року у справі № 917/1786/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 600 000 грн. за відчужену частку у розмірі 80% у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС» було відмовлено та судом встановлено, що позивачем ( ОСОБА_1 ) не доведено факту укладення договору купівлі-продажу частки із погодженими істотними умовами, зокрема щодо ціни договору (ціна продажу частки), акт приймання-передачі частки не містить ціни договору, тому не оцінюється судом як правочин купівлі-продажу та не доводить факту укладення договору купівлі-продажу за відсутності узгодженої сторонами вартості продажу частки (ціни договору.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 року у справі № 917/1786/23 залишено без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 року у справі № 917/1786/23.

Рішення мотивоване тим, що письмовий договір між сторонами з зазначенням такої істотної умови як ціна не укладався, відтак, відсутні підстави як для визнання його недійсним, так і для стягнення вказаної суми грошових коштів (яка не є ціною договору в розумінні чинного законодавства).

Бажаючи захистити своє порушене право, позивачем ( ОСОБА_1 ) 29 жовтня 2024 року на поштову адресу Відповідача ОСОБА_2 було направлено Вимогу від 28.10.2024 року про повернення безпідставно отриманого майна, а саме частки у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС» (ідентифікаційний код 31758446) у розмірі 80 %, у семиденний строк з моменту отримання Вимоги. Вимогу було відправлено листом з описом, який отримано ОСОБА_2 30.10.2024 року. Однак, ОСОБА_2 ні у встановлений вимогою строк, ні на момент подання даного позову, не було повернуто ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС».

Тож позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить витребувати з володіння відповідачки частку у статутному капіталі товариства у розмірі 80% номінальною вартістю 1 600 000 грн. як отриману без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

При вирішенні спору суд приймає до уваги наступне.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18 і ін.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Згідно статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після встановлення фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19, від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20 ).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц). При цьому неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 906/1560/23).

На сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі №907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України).

При цьому корпоративна Палата Верховного Суду виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ставить вимогу про витребування з володіння відповідачки частки в статутному капіталі товариства- обґрунтовуючи позов тим, що майно частка у статутному капіталі ТОВ було отримано відповідачкою безпідставно, тож підлягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Також позивач, як уже зазначалося вище, посилається на обставини та факти, встановлені судом під час розгляду справи 917/1786/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 600 000 грн. за відчужену частку у розмірі 80% у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС», рішення в якій набрало законної сили.

Судом досліджено судові рішення у даній справі, якими встановлено, що 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , як Продавець, передала, а ОСОБА_2 , як Покупець, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ «ТРІАС» (ідентифікаційний код 31758446) у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 1 600 000 гривень. Передача частки здійснювалась по Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року, а справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1961 та № 1962. В акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року зазначено, що він складений у зв`язку із укладенням Договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ «ТРІАС» від 27.10.2021 року, однак зазначений Договір між сторонами не укладався.

Однак, оцінюючи усі обставини справи у сукупності, враховуючи правову природу Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, суд погоджується з доводами відповідача та вважає, що передача частки за Актом приймання-передачі (який сторонами не оспорювався) та подальша державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, хоч і без укладення договору купівлі-продажу у встановленій формі, не свідчить ні про вибуття майна з володіння позивача поза його волею, ні про набуття і збереження майна відповідачкою без достатньої правової підстави, ні про виникнення у позивача права на витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивачем не доведено наявності передумов, необхідних для застосування ст.ст.387,388 ЦК України.

Наведене дає підстави для висновку, що після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства, зміною розміру статутного капіталу товариства та внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, у межах якого суд встановлює та перевіряє обставини, пов`язані з законністю вибуття в учасника частки, та надає оцінку добросовісності поведінки відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У постановах від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 та від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Цей висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №927/97/19 (провадження №12-133гс19), від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19), від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20) та постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №911/803/20.

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.

Відтак, викладене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертається до суду витребувати частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІАС» (ідентифікаційний код 31758446). Разом з тим, саме ТОВ «ТРІАС» залучене до справи у статусі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Суд зауважує, що суб`єктний склад відповідачів по справі визначається позивачем і якщо у розгляді справи господарським судом буде з`ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред`явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи.

З огляду на природу заявлених вимог, слід зазначити, що спір прямо та безпосередньо стосується прав та обов`язків ТОВ «ТРІАС» як юридичної особи, оскільки мова йде про зміну складу його учасників, а отже - про зміну корпоративної структури товариства, що має вплив на обсяг прав та обов`язків самого товариства; структуру управління; питання компетенції загальних зборів, прийняття рішень, обрання виконавчого органу тощо.

Тобто, розподіл часток між учасниками прямо впливає на юридичну особу ТОВ «ТРІАС», яке виступає об`єктом корпоративного правовідношення. Зміна у складі учасників і частках є підставою для державної реєстрації відповідних змін у ЄДР, що безпосередньо змінює правовий статус самого товариства.

У такому випадку, ТОВ «ТРІАС» не може вважатися лише третьою особою без самостійних вимог, оскільки результат розгляду справи потенційно вплине на його корпоративну структуру. Товариство повинно було бути залучене до участі у справі як співвідповідач, оскільки саме за його рахунок відбувається реалізація позовної вимоги - зміна часток у статутному капіталі.

Незалучення товариства як співвідповідача, у розумінні наведених вище правових позицій Верховного Суду, свідчить про порушення процесуальних норм щодо визначення належного суб`єкта відповідача, оскільки позов спрямований на зміну правового становища товариства без його повноцінної участі у справі як сторони.

За таких обставин, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, пред`явлення позову лише до ОСОБА_2 і при цьому не залучити як співвідповідача ТОВ «ТРІАС» є також самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові:

Відповідно до ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 261 ЦК України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, а відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю. Отже, враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову через неправильно обраний спосіб захисту позивачем, обставини, пов`язані зі стверджуваним пропуском поовної давності, не досліджуються.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу:

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначено судом в описовій частині рішення, у першій заяві по суті спору (відзиві від 30.01.2025р.) відповідач вказує про понесення ним 20 000 грн витрат на професійну правову допомогу та надає наступні докази: договір №21/01/25-1 від 21.01.2025р. про надання правової допомоги, укладений між адвокатським бюро «Михайла Салашного» та Дорошенко В.В., за яким бюро бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу та юридичний супровід у справі №917/85/25; додаткову угоду №1. За умовами Додаткової угоди, стоони дійшли згоди узгодити розмір гонорару бюро в сумі 2 000,00 грн за одну годину роботи адвоката; оплата здійснюється протягом 10 банківських днів після підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг шляхом безготівкового переказу на р/р бюро. Також надано Акт №1 приймання-передачі наданих послуг до Договору згідно якого бюро надало клієнту правничу допомогу та юридичний супровід, а клієнт прийняв надані послуги у справі №917/85/25 загальний розмір витрат 20 000, грн . У підтвердження оплати вартості наданих послуг надано рахунок-фактуру від 29.01.2025р. №1993 та квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 29.01.2025р. про сплату 20 000 грн

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відтак, відповідачем доведено факт понесення та розмір витрат на професійну правову допомогу при розгляді даної справи; клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та обґрунтування не співмірності цих витрат від позивача не надходило. У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, вказані витрати покладаються на позивача, так само як і понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання даної позовної заяви (ст..129 ГПК України).

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2.Стягнути з Шкурупій Тетяни Євгеніївни (Місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (Місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 20 000 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.07.2025р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Киричук О.А.