Решение № 128928082, 17.07.2025, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.07.2025 Справа №607/14089/25 Провадження №2-а/607/592/2025

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді: Кунцьо С.В.

з участюсекретаря с/з: Гурзель Ю.В.

розглянувшив порядку письмового провадження за правиламиспрощеного позовногопровадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративнусправу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Національної поліції в Тернопільській області

про: визнання протиправноюта скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправноюта скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що постановою поліцейського Відділення поліції №3 (селище Гусятин) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Зозуляк Р.І. серії ЕНА №5124920 від 02.07.2025 р. на нього накладено адміністративне стягнення за ч. 10 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Відповідно до даної постанови 02липня 2025 року о 16.44 год. на автодорозі Т0903 в с. Красне громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Opel Vectra», державний номерний знак НОМЕР_1 , перевозив дитину зростом до 150 см у транспортному засобі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 21.11 «б» ПДР України. Із зазначеною постановою позивач не згідний, вважає її незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв вказаного правопорушення. Також вказав, що в ході розгляду справи працівником поліції не було з`ясовано усі обставини справи, а у постанові відсутні відомості про те, яким чином працівник поліції встановив, що пасажир на задньому сидінні являється дитиною, а також те, яким чином і яким вимірювальним приладом було встановлено, що зріст пасажира менше 150 см.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак як вбачається із адміністративного позову, просить справу розглядати у його відсутності.

Представник відповідача Головногоуправління Національноїполіції вТернопільській областіРівна А.І.в судове засідання не з`явилась, однак на адресу суду подала відзив на позовну заяву, в якому просила справу розглядати у її відсутності, а також заперечила проти задоволення позову, вказавши, що оскаржувана постанова була винесена відносно ОСОБА_1 правомірно у відповідності до об`єктивних обставин справи за порушення позивачем Правил дорожнього руху, на підтвердження чого до відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено диск із відеозаписом з відеореєстратора службового автомобіля та нагрудних відеореєстраторів працівників поліції. Також вказала, що працівниками поліції було встановлено перевезення у транспортному засобі під керування ОСОБА_1 дитини, ріст якої зі слів останнього становить 140 см., без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки.

За наявності вказаних обставин, приймаючи до уваги заяви учасників судового розгляду про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 9ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних міркувань.

Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5124920 від 02.07.2025 р. на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч. 10 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Відповідно до даної постанови 02липня 2025 року о 16.44 год. на автодорозі Т0903 в с. Красне громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Opel Vectra», державний номерний знак НОМЕР_1 , перевозив дитину зростом до 150 см у транспортному засобі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 21.11 «б» ПДР України Порушення правил перевезення дітей, що не досягли 12 років без ременя безпеки.

Так, у відповідностідо п. 21.11 «б» Правил дорожнього руху України забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньомусидінні мотоциклата мопеда,крім:транспортних засобів,що здійснюютьрегулярні,регулярні спеціальніта нерегулярніпасажирські автобусніперевезення,за умовидотримання встановленихцими Правиламиобмежень швидкостіруху;спеціалізованих санітарнихавтомобілів бригадекстреної (швидкої)медичної допомоги,оперативних транспортнихзасобів Міноборони,МВС,Національної поліції,ДСНС,Держприкордонслужби,Служби безпеки,Управління державноїохорони підчас виконанняними невідкладногослужбового завдання. За порушення правил перевезення дітей передбачено відповідальність згідно ч. 10 ст. 121 КУпАП.

Тобто, як вбачається із наведених вище положень ПДР, які діяли на момент вчинення правопорушення та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 КУпАП, тобто станом на 02 липня 2025 року, відсутнє таке порушення як заборона перевезення дітей, що не досягли 12-річного віку, без ременя безпеки.

З постанови серії ЕНА № 5124920 від 02.07.2025 р. вбачається, що поліцейський при винесенні постанови вказаних обставин не врахував та застосував закон, який не підлягав застосуванню, кваліфікувавши дії ОСОБА_1 відповідно до підпункту «б» пункту 21.11 в редакції Постанови КМУ № 876 від 01.10.2008 р., яка діяла до вчинення правопорушення, таким чином визнавши винним ОСОБА_1 у перевезенні дитини віком менше 12 років без ременя безпеки.

Отже, п. 21.11 «б» ПДР України передбачено саме вимоги до зросту дитини, а не до її віку, натомість матеріали справи не містять доказів того, що працівником поліції встановлено зріст дитини, шляхом використання зростоміра чи інших сертифікованих засобів вимірювання зросту. Тобто в даному випадку поліцейський не міг оцінити зріст дитини.

У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

Таким чином, саме по собі формулювання в оскаржуваній постанові змісту правопорушення не може бути доказом вчинення правопорушення без наявності інших доказів, які у своїй сукупності підтверджують обставини, викладені у постанові.

Разом з тим, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП, за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого в даній категорії справ покладається обов`язок доказування, не посилається на будь-які докази, зокрема на обставини, якими можна було б підтвердити чи спростувати той факт, що дитина, яку позивач перевозив в якості пасажира, дійсно була зростом менше ніж 150 см.

На підтвердження правомірності винесеної постанови відповідачем надано диск з відеозаписом, з якого вбачається, що дитини сиділа в автомобілі та її зріст поліцейським не вимірювався, а інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення позивачем правил дорожньогоруху та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 10 ст.121КУпАП відповідачем не надано.

При цьому, сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визначені відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів, на підставі яких відповідачем зроблено висновки про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Поліцейський, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був належним чином кваліфікувати дії позивача та зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростували свідчення позивача, однак такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача про правомірність оскаржуваної постанови, оскільки доведення вчинення особою адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами законодавством покладено на суб`єкта владних повноважень, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 08.07.2020 у справі №177/525/17.

Європейський суд з прав людини в певних випадках поширює стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення тобто, фактично «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати обставини вчинення адміністративного правопорушення (відповідні висновки містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Лучанінова проти України».

Як вбачається з положень ст. 252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.

Так, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 10ст. 121 КУпАП, за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого в даній категорії справ покладається обов`язок доказування, не надав жодних належних та допустимих доказів, а також будь-яких відомостей на спростування доводів позивача.

Слід також зазначити, що доводи представника відповідача про те, що на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 повідомив, що зріст дитини становить 140 см, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Зазначене повністю узгоджується із правовою позицією, висвітленою в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17.

Відповідно до ч. 3 ст.62Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов`язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення. Суд вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху,оскількивматеріалах справивідсутнібудь-якідокументитаматеріали,якібмогли бутивизнанісудомяк належнітадопустимідокази вчиненняадміністративногоправопорушення,асама постанова про накладення адміністративного стягнення не дає суду достатніх підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 10 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до вимог частини 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим як вбачається із Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (справа №543/775/17), розмір судового збору за подання позовної заяви у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 605,60грн.Згідно вимог ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Тобто при зверненні до суду із адміністративним позовом через систему «Електронний суд» підлягає сплаті судовий збір в розмірі 484,48 грн. Однак яквбачається ізквитанції, долученої до адміністративного позову, позивачемпри зверненнідо судуіз позовноюзаявою,яка єпредметом розглядув данійсправі,сплачено 605,60грн.судового збору,які зарахованона казначейськийрахунок доспеціального фонду.У зв`язкуз викладенимиобставинами зарахунок бюджетнихасигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області підлягаєвідшкодуванню сплаченийпозивачем судовийзбір всумі 484,48 грн.,а такожрешта сумисплаченого судовогозбору підлягаєповерненню позивачуяк надмірнозарахований до бюджету судовий збір, відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 р. та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №1650/24182 від 25.09.2013 р.

На підставі ст.55 Конституції України, ст.9, 122, п.1 ст.247, ст.251, ст.289, ч.1 ст.293 КУпАП, та керуючись ст.ст. 9, 72-77, 132, 134, 139, 143, 242, 244-246,257,271,286КАС України, Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5124920 від 02.07.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.

Стягнути в користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області суму судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із адміністративним позовом в суд, що становить 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений до бюджету судовий збір в розмірі 121,12 грн. (сто двадцять одну гривню 12 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду складено 17 липня 2025 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, код ЄДРПОУ - 40108720, місцезнаходження вул. Валова, 11, м. Тернопіль.

Головуючий суддяС. В. Кунцьо