Решение № 128789782, 11.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2025 року Справа № 160/13279/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

08 травня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" в особі представника Василець Марини Сергіївни, через систему "Електронний Суд"-звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з вимогами:

- визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА ФІРМА «ТРЮФФ РОЯЛ» адміністративно- господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

В обґрунтування позову зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність фактично дорівнює 3, що підтверджується первинними документами (копії Наказів про прийняття на роботу, Довідок МСЕК) та Розрахунком «Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, а тому відповідачем безпідставно розраховано господарські санкції за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду без повідомлення (виклику) сторін.

26.05.2025 відповідачем подано відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу становить 3 особи (65*4% = 2,6). Проте у позивача відповідно до інформації даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, яка подана до контролюючих органів за основним місцем обліку і передана Пенсійному фонду України (код рядка 102) працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність становило за І квартал 2024 року: січень 2024 року - 2 особи, лютий 2024 року - 2 особи, березень 2024 року - 2 особи; за II квартал 2024 року: квітень 2024 року - 2 особи, травень 2024 року - 2 особи, червень 2024 року - 2 особи; за III квартал 2024 року: липень 2024 року - 2 особи, серпень 2024 року - 2 особи, вересень 2024 року - 2 особи; за IV квартал 2024 року: жовтень 2024 року - 2 особи, листопад 2024 року - 2 особи, грудень 2024 року - 3 особи, але кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ нормативу у позивача повинна становить 3 особи з інвалідністю.

27.05.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що станом на 31.12.2024 року середньооблікова чисельність штатних працівників. яким вілповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність становить 3 особи, а тому позивачем виконано норматив, щодо працевлаштування інвалідів.

02.06.2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких зазначено, що показники визначення середньооблікової чисельності штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність за 2024 рік у позивача становило саме 2 особи з інвалідністю, а не 3 особи з інвалідністю, як стверджує позивач.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" (ЄДРПОУ 33564589) перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Так, відповідно до змісту Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю розрахованого Відповідачем - Позивач не виконав нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів в кількості 3 особи, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв`язку з чим Відповідач здійснив розрахунок розміру адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з Позивача, у розмірі 99 482,02 грн.

Позивач вважає, дії Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році є протиправними.

Згідно приписів статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у Селянського (Фермерського) господарства "Людмила" становить 1 особа.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно частини 2 статті 17 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1 - 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VІ від 05.07.2012 року визначено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно приписів пунктів 1-4, 1-5 Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

З огляду на вищезазначене, форма звітності № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Аналіз зазначених норм свідчить, що на підприємства, установи, організації та інших осіб, що використовують найману працю, покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок по їх виявленню і підбору для працевлаштування. Такий обов`язок покладено на державну службу зайнятості.

Судом встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" за 2024 рік, скала 64.5 = 65.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. 65*4%=2,6 = 3.

Середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність Фактично дорівнює 3, що підтверджується первинними документами (копії Наказів про прийняття на роботу, Довідок МСЕК) та Розрахунком «Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність»:

ОСОБА_1 прийнята на роботу 16.08.2022 року та звільнена 10.07.2024 року. (Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією працівнику встановлена третя група інвалідності з 01.04.2019 року).

ОСОБА_2 прийнята на роботу 01.11.2023 року та працює по теперішній час. (Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією працівнику встановлена третя група інвалідності з 16.03.2018 року).

ОСОБА_3 прийнята на роботу 03.05.2007 року та працює по теперішній час. (Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією працівнику встановлена третя група інвалідності з 01.07.2018 року).

ОСОБА_4 прийнята на роботу 16.10.2023 року та працює по теперішній час. (Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією працівнику встановлена друга група інвалідності з 16.1 0.2024 року).

Підтвердженням встановлення працівнику інвалідності є завірена копія довідки до акту огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності. Завірення копії довідки здійснюється безпосередньо підприємством, установою або організацією, зазначеними в абзацах другому, п`ятому-сьомому підпункту 1 пункту 1 розділу II Інструкції.

Отже, підприємство Відповідача протягом кінця 2024 року надавало своєчасну й достовірну інформацію щодо наявних на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів за формою 3-ПН до Державної служби зайнятості України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у 2024 році:

- ОСОБА_5 пропрацювала 6 місяців та 10 днів у звітному 2024 році;

- ОСОБА_2 пропрацювала 12 місяців у звітному 2024 році;

- ОСОБА_3 пропрацював 12 місяців у звітному 2024 році;

- ОСОБА_4 пропрацювала 12 місяців у звітному 2024 році, з них 2 місяці та 15 днів рахувалась як особа з інвалідністю.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач сприяв працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування у повному обсязі.

Судом встановлено факт невиконання позивачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2024 році, однак суд вважає, що вини позивача в цьому немає, оскільки позивач вживав всі необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони позивача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2024 рік не встановлено.

Тобто, позивачем було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, звітував та подавав попит про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, направляв до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю, тому зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача не можуть бути застосовані.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

Також, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало осіб з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Такий висновок щодо відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18.

В силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що позивачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені ст.19 Закону №875-ХІІ, тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

З огляду на викладене, суд вважає протиправними дії Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА ФІРМА «ТРЮФФ РОЯЛ» адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, доводи позивача є обґрунтованими, а позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 3028,00 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією № 707 від 06.05.2025 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 3028,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" (вул. Будівельників, буд. 34, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 33564589) до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 25005978) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА ФІРМА «ТРЮФФ РОЯЛ» адміністративно- господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Стягнути з Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 25005978) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецька фірма "Трюфф Роял" (вул. Будівельників, буд. 34, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 33564589) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 11 липня 2025 року.

Суддя Е.О. Юрков