Решение № 128773590, 10.07.2025, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/2237/25

провадження №2-о/279/100/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2025 року місто Коростень

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Пацко О.О.

секретарі Ходаківської К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Коростень справу за заявою ОСОБА_1 ,інтереси якого представляє адвокат Бовсунівський Олександр Володимирович, заінтересована особа:Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на час проголошення незалежності України - 24.08.1991 року і на час набрання іинності ЗУ "Про громадянство України" -13.11.1991 року.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лісовщина Коростенського району Житомирської області. Зі свого народження і по теперішній час він проживає на території України, закінчив середню загальноосвітню школу в с. Лісівщина, навчався в технічному училищі м. Люботин Харківської області, після чого проходив строкову військову службу в збройних силах. Після закінчення служби, влаштувався на роботу в смт. Володарськ- Волинський Житомирської області. В подальшому в зв`язку з переїздом працював на території м. Костопіль Рівненської області з 1984 року. На момент набуття Україною незалежності, а саме станом на 24 серпня 1991 року, згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 02.07.1991 року по 09.08.1993 року (безперервно), працював на посаді водія Костопільської дільничної ветлікарні. При цьому він був прописаним та фактично проживав на території м. Костопіль Рівненської області.

07.01.1978 року заявник отримав паспорт громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , який було видано Коростенським МВВС в Житомирській області , яким користувався весь час після 24.08.1991 року, проте в подальшому, в зв`язку зі скрутними сімейними обставинами заявник почав вести асоціальний спосіб життя, ніде не працював, перебивався тимчасовими заробітками та жебрацтвом, втратив паспорт колишнього СРСР, а тому вчасно не оформив собі паспорт громадянина України.

Листом Коростенського відділу ДМС УДМС України в Житомирській області для встановлення належності до громадянства України, заявнику було рекомендовано звернутися до суду та підтвердити факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.

Справу розглянуто в порядку окремого провадження.

Представник заявника надав заяву в якій заявлені вимоги підтримав, просить їх задоволити.

Представник Управління Державноїміграційної службиУкраїни вЖитомирській областіДубас М.М.подала відзивна позовнузаяву вякому проти вимог заперечувала, посилаючись на те, що заявник не надав достатніх відомостей для встановлення його постійного проживання на території України станом на 1991 рік, в тому числі 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року та просила відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно вимог ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лісовщина Коростейського району Житомирської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.6).

В 1977 році закінчив Лісівщинську середню загальноосвітню школу (а.с.13)

27.02.1979 року ОСОБА_1 закінчив технічне училище м. Люботин Харківської області (а.с14).

З 25.10.1979 по 19.11.1981 проходив слжбу в Радянській Армії ( а.с.8).

З 10.06.1982 по 09.11.1982 навчався в Коростенській автошколі. З 08.12.1984 по 07.02.1984 працював в смт Володарськ - Волинський Житомирської області (а.с.9)

З 24.02.1984 по 16.09.1985 працював тракктористом в Костопільській ПМК-178. З 01.10.1985 по 24.06.1991 працював водієм Костопільського автопідприємства (а.с. 10)

з 02.07.1991 року по 09.08.1993 року (безперервно), ОСОБА_1 працював на посаді водія Костопільської дільничної ветлікарні (а.с. 11).

Відповідно до довідки виданої старостою Лісівщинського старостинського округу Ушомирської сільської ради від 21.04.2025 року № 128/08-07, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації з 11.10.2000 року по даний час (а.с.19).

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 256 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, який має юридичне значення.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Відповідно до п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.

У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України. Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З вказаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Належність до громадянства та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час. При цьому, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Згідно із п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого указом Президента України від 27.03.2001 №215, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 8 цього Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: 1) заяву про встановлення належності до громадянства України; 2) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); 3) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Таким чином, надані заявником докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета доказування, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують факт проживання заявника на території України.

Приймаючи до уваги те, що встановлення факту постійного проживання на території України має для заявника юридичне значення та необхідне йому для отримання паспорту громадянина України, враховуючи наявність доказів на підтвердження постійного проживання ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 263, 264, 265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про громадянство України», суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Лісівщина Коростенського району Житомирської області, ІПН НОМЕР_2 , на території України станом на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), і на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) до теперішнього часу.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Сторони по справі :

Позивач: ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 )

Заінтересована особа:УправлінняДержавної міграційноїслужби Українив Житомирській області (місцезнаходження:10002,м.Житомир,вул.Пушкінська,44, ЄДРПОУ 37808497)

Суддя: О.О.Пацко