Решение № 128717832, 09.07.2025, Козельщинський районний суд Полтавської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

09.07.2025 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 533/236/25

Провадження № 2/533/183/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Козир В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Заворотної К.Ю.,

представника позивача - Пилипчука С.В. (у режимі ВКЗ),

представника відповідача - Левкова В.М. (у режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

УСТАНОВИВ:

24 березня 2025 року позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до Козельщинського районного суду Полтавської області зі позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, у якій просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр»:

- заборгованість за договором № 3512538 від 12.09.2021 у розмірі 33000,00 гривень;

- витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 гривень;

- витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 гривень.

Також позивач просив розгляд справи здійснювати без участі представника позивача.

Процесуальні рішення та дії у справі

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 02.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання на 07 травня 2025 року (а.с. 101-104).

Цією ж ухвалою суду запропоновано позивачеві надати до суду докази на підтвердження власних позовних вимог, зокрема факту видачі кредиту відповідачу (виписки за банківськими рахунками, меморіальні ордера, платіжні доручення тощо) за кредитним договором № 3512538.

14.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича надійшла заява про вступ у справу як представника (а.с.106-110), в якій представник просив суд продовжити строк надання відзиву на позовну заяву.

29.04.2025 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.113-116).

29 квітня 2025 року до суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с.124), яку ухвалою суд від 30.04.2025 задоволено (а.с.127-128).

06.05.2025 від позивача ТОВ «Коллект Центр» через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.132).

06 травня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просив суд поновити строк на подачу відповіді на відзив, задовольнити позовні вимоги позивача та відмовити відповідачу у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу або суттєво їх зменшити (а.с. 138-145).

06.05.2025 позивачем подано клопотання про витребування доказів (а.с. 150-152), у якому позивач просив суд поновити строк на подачу клопотання про витребування доказів та витребувати в Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію.

06 травня 2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Левковим В.М. подано клопотання про залишення заяви без розгляду, у якому він просив відмовити представнику позивача у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на виконання ухвали суду від 02.04.2025 та повернути клопотання про витребування доказів від 06.05.2025 (а.с. 156-157).

Протокольною ухвалою суду від 07.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подачу відповіді на відзив, оскільки встановлено, що відповідь на відзив подана вчасно. Клопотання представника відповідача задоволено та продовжено строк для надання відзиву на позовну заяву до 28.04.2025. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено, судове засідання відкладено на 11.06.2025 на 14.00 годину.

Ухвалою суду від 07 травня 2025 року у задоволенні клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» про поновлення строку для надання клопотання про витребування доказів та про витребування доказів від АТ «Універсал Банк» відмовлено (а.с.163-169). Цією ж ухвалою суду витребувано інформацію від АТ «Універсал Банк» на підставі ч. 7 ст. 81 ЦПК України. У судовому засіданні оголошено перерву до 11.06.2025.

14 травня 2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Левковим В.М. подано заперечення на відповідь на відзив (а.с.176-177).

21 травня 2025 року надійшла витребувана судом інформація від АТ «Універсал Банк» (а.с. 181-183).

26.05.2025 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення (а.с.184-185).

26.05.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення представника позивача, у яких він просив повернути додаткові пояснення позивачу як такі, що не передбачені на наведеній стадії судового розгляду, розглядати справу на підставі доказів, наданих сторонами по справі під час звернення до суду та наданих ними додатково у встановленому порядку (а.с.188).

04.06.2025 до суду надійшла заява від представника позивача Пилипчука Сергія Валерійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с.191-193), яку протокольною ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 08.07.2025 задоволено.

05.06.2025 представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів (а.с.197), у якому представник просив суд поновити строк на долучення доказів та долучити до матеріалів справи довідку про проходження відповідачем військової служби (а.с.199).

09.06.2025 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів (а.с.201-203).

Протокольною ухвалою суду від 08.07.2025 долучено докази про перебування відповідача на військовій службі, відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про повернення додаткових пояснень позивачу без розгляду.

Справу розглянуто 08.07.2025 за участю представника позивача - адвоката Пилипчука С.В. та представника відповідача - адвоката Левкова В.М.

Аргументи сторін

Позиція позивача (а.с. 3-7, 138-142, 184-185)

12.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 (далі - позичальник та/або відповідач) укладено договір № 3512538 (далі - договір).

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була відома інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.

Станом на день звернення позивача зі позовною заявою до суду про стягнення заборгованості відповідач свої зобов`язання не виконує, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

15.12.2021 було укладеного договір, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 3512538.

10.01.2023 було укладено договір, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 3512538.

Отже, позивач наділений правом вимоги до відповідача за договором.

Позивач стверджував, що загальний розмір заборгованості за договором № 3512538 від 12.09.2021 становить 33000,00 грн, яка складається з такого:

- заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 5000,00 грн;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 27050,00 грн;

- заборгованість за комісіями - 950,00 грн.

Не погодившись з аргументами представника відповідача, у відповіді на відзив позивач зазначав, що факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, відповідно до якої на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір.

Позивач звертав увагу суду, що відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в заявці-анкеті є коректними, зокрема: прізвище, ім`я та по батькові відповідача, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту.

Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем не надані.

Позивач зазначав, що між первісними кредиторами та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Також, у додаткових поясненнях позивач звертав увагу суду, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню сторін, не надано. Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджено інформацією від АТ «Універсал Банк», отриманою на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу.

На думку позивача, відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.

У запереченнях на клопотання про долучення доказів представник позивача зазначав, що відповідачу дійсно не повинні нараховуватись проценти за користування кредитом з моменту як відповідач почав перебувати на військовій службі, але у довідці, наданій представником відповідача, не вказано з якого числа відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Також позивач звертав увагу, що відсотки нараховувалися до 23.02.2022.

При нормативному обґрунтуванні позову позивач посилався на статті 3, 16, 20, 205, 207, 512, 514, 516, 525-526, 610-611, 615, 625-626, 628, 633-634, 638, 641, 644, 1046, 1048-1050, 1054-1055, ЦК України, статті 4, 19, 27-28, 133, 175, 184, 274 ЦПК України, статті 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг та правові висновки Верховного Суду у справі № 2-383/2010 (постанова суду від 14 листопада 2018 року), у справі № 607/11746/17 (постанова суду від 10 березня 2021 року), у справі № 910/5226/17 (постанова суду від 21 лютого 2018 року), у справі № 756/6038/20 (постанова суду від 12 квітня 2022 року).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у заявах по суті. Пояснив, що направлення ідентифікатора безпосередньо відповідачеві підтверджується його введенням на сайті первісного кредитора відповідачем. Факт видачі кредиту підтверджується випискою по рахунку відповідача, якою підтверджується факт отримання відповідачем кредиту у сумі 5000,00 грн у день укладення кредитного договору. Звертав увагу суду на той факт, що МСС-код (Merchant Category Code) платежу «6012» щодо суми зарахування 5000,00 грн, є той самий (аналогічний) сумі видаткового платежу у розмірі 2645,00 грн, який ідентифікований платіжною системою як переказ на рахунок «Miloan», що, на думку представника позивача, доводить те, що кошти у сумі 5000,00 грн надійшли від одного і того ж суб`єкта. Підтвердив також, що проценти у сумі 17750,00 грн нараховані другим кредитором на підставі ст. 625 ЦК України та у відповідності до положень п. 4.2 кредитного договору.

Позиція відповідача (а.с.113-116, 176-177, 188, 197)

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Левков Віталій Миколайович з пред`явленими позовними вимогами не погодилися.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав, що жодних доказів того, що саме наведений договір укладався із застосуванням одноразового ідентифікатора позивач не надав, не навів доказів наявності Особистого кабінету позичальника ОСОБА_1 . Відповідач заперечує сам факт укладання такого договору, у тому числі шляхом направлення одноразового ідентифікатора та застосуванням електронного підпису.

Звертав увагу суду, що позивачем не надано і інших доказів, які йому було запропоновано надати на виконання ухвали суду від 02.04.2025. Так, у встановлений судом строк позивачем не надано доказів того, що картковий рахунок НОМЕР_2 , на який, ніби то, «було успішно зараховано кошти у розмірі 5000,00 грн» належить саме відповідачу.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Відсутність такого електронного документа з відповідними реквізитами також свідчить про те, що такий договір сторонами не укладався. Представник зазначав, що відповідач, в окремих випадках, звертався до інших кредитних установ у період 2019 року, борги за якими погасив своєчасно, жодних претензій не було.

Представник відповідача вважає, що деякі анкетні данні Іванко В.В могли якимось чином потрапити у відкритий доступ до інших осіб, тому позивач мав можливість їх отримати з невідомих підстав. В той же час, доказів того, що «одноразовий ідентифікатор w24772» був направлений відповідачу та отриманий саме ОСОБА_1 не надано, оскільки «Довідка про ідентифікацію» не містить, навіть, дати її складання, та створена зацікавленою особою. Обставини, про які вона має зазначати, відповідачем не підтверджуються.

На думку представника відповідача, позикодавець зі своєї сторони не виконав прийняті на себе обов`язки за договором перед зазначеною нею особою у позові, що свідчить про безпідставність позовних вимог саме до ОСОБА_1 . Відсутність підтвердженого виконання зі свого боку ТОВ «Мілоан» обов`язку у згаданому кредитному договорі № 3512538 від 12.09.2021 про надання грошових коштів саме відповідачу, зумовлює також і інше заперечення стосовно права позивача звертатися до суду з наведеним позовом в порядку договору факторингу. Оскільки з доданих до позову документів не вбачається, що саме йому були передані посвідчені підписом відповідача договори з ТОВ «Мілоан», на які посилається позивач.

Позивач, використовуючи типову форму позовної заяви для звернення до суду з аналогічних підстав, навіть не обтяжує себе відповідними посиланнями на конкретні докази в тексті позовної заяви, як то - зміст інформаційних довідок та дату їх складання, номер ідентифікатора (якщо він був та належить саме ОСОБА_1 ), не наводить повний розрахунок боргу із зазначенням дати його виникнення, календарного порядку обчислення відсотків тощо, безпідставно покладаючи власний обов`язок на суд що є неприпустимо. Наведене є також обов`язком позивача як сторони по справі ( ст.76, 81 ЦПК України), невиконання якого має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначав таке:

1.Щодо укладання договору та підтвердження його умов про отримання грошових коштів та умов їх повернення відповідачем, на який міститься посилання у позовній заяві, то наведене спростовується фактом відсутності цифрового або іншого ідентифікатора відповідача у тексті договору № 3512538 від 12.09.2021 року. Так звана «довідка про ідентифікацію» не має дати її складання, виконана та підписана зацікавленою особою, що унеможливлює встановити достовірність того, що саме ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання з приводу умов договору № 3512538 від 12.09.2021, зокрема погодження розміру та умов сплати відсотків за наведеними у договорі грошовими коштами на користь первісного кредитора. Більш того, складання такої довідки та її зміст умовами згаданого договору не передбачене.

2.Заперечення торкаються також і відсутності будь-якої позначки електронного ідентифікатора відповідача у додатках до наведеного договору, на який міститься посилання позивача, зокрема у паспорті споживчого кредиту та у графіку платежів, що також унеможливлює достовірність твердження позивача про досягнення, ніби то, будь-яких домовленостей з відповідачем про погодження з останнім умов кредитування за таким договором.

3.Відсутність у позивача жодних з необхідних наведених відомостей стосовно боржника під час звернення до суду з позовними вимогами свідчить про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача за договором про надання кредитних коштів № 3512538 від 12.09.2021, на який він посилається. Доказів як укладання такого договору з ОСОБА_1 , так і про погодження належним чином з ним умов отримання та повернення грошей, не мається взагалі.

4.За таких обставин, навіть, вірогідне отримання будь-яких грошових коштів на банківську картку особи (за відсутності доказів погодження умов їх отримання та повернення з власником картки) не зобов`язує останню повертати такі грошові кошти іншій особі зокрема в порядку ст. 1215 ЦК України.

Окрім цього, 05 червня 2025 року у клопотанні про долучення доказів представник відповідача зазначив, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачем безпідставно нараховано боргові зобов`язання.

При нормативному обґрунтуванні відповідач та його представник посилались на статтю 1215 Цивільного кодексу України, статті 43, 76, 81 Цивільного процесуального кодексу України, статті 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статті 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечував. Надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у заявах по суті, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Наполягав на тому, що факт укладення кредитного договору відповідачем не доведено позивачем належними та допустимими доказами. Доказів існування так званого Особистого кабінету відповідача відсутні. Докази відправки відповідачеві ідентифікатора відсутні. Будь-які правовідносини відповідача саме з позивачем відсутні. Звертав увагу суду на положення п. 3.1.6 кредитного договору, відповідно до якого первісний кредитор зобов`язаний був повідомити позичальника про відступлення права вимоги, та п. 6.2 кредитного договору, яким визначено порядок підписання кредитного договору позичальником. Походження коштів у сумі 5000,00 грн, що надійшли у день та час укладення кредитного договору, на рахунок відповідача, представник відповідача не пояснив. Підтвердив, що відповідач з 28.05.2025 та на даний час перебуває на військовій службі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

12.09.2021 від імені ОСОБА_1 створено анкету-заяву на кредит № 3512538 на сайті miloan.ua, відповідно до якої: сума кредиту - 5000,00 грн; строк кредиту - 15 днів з 12.09.2021; дата повернення кредиту - 27.09.2021; сума до повернення - 7450,00 грн; складові частини сукупності вартості кредиту: 1) комісія за надання кредиту - 950,00 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 19,00 % від суми кредиту за договором; 2) проценти за користування кредитом - 1500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; позичальник: ОСОБА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7, стать - чоловік; вік, років - 32; номер мобільного телефону: НОМЕР_4 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; документ, що посвідчує особу: паспорт громадянина України: НОМЕР_5 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; місце роботи, щомісячні доходи, канал залучення та ІР адреса, з якої подано заяву (а.с. 8).

В даній анкеті також відображені анкетні дані відповідача, процес оформлення, верифікації за допомогою дзвінків та результати розгляду заяви, прийняте рішення по заяві та погоджені умови кредитування.

12.09.2021 між ТОВ «Мілоан» (за договором - кредитодавець або товариство) та ОСОБА_1 (за договором - позичальник) укладено договір про споживчий кредит № 3512538 (індивідуальна частина) (далі по тексту рішення - кредитний договір або договір кредиту). Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток, чи інші засоби, про що свідчить п. 6.1 договору (а.с. 9-13). У верхньому правому кутку договору зазначено, що договір підписано ОСОБА_2 , ТОВ Мілоан, час: 12.09.2021 11:25.

Згідно з п. 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн у валюті: українські гривні.

Кредит надається строком на 15 днів з 12.09.2021 (строк кредитування) (п.1.3 кредитного договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 27.09.2021 (п. 1.4 кредитного договору).

Згідно з п. 1.5 кредитного договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2450,00 грн у грошовому виразі та 1,637,467.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 7450.00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту: 950,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно з п. 1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом: 1500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.7 кредитного договору тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2, 2.3 цього договору.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1 кредитного договору).

У відповідності до п. 2.2.1 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених у п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний у п. 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, у сумі та на умовах, визначених п. 2.3 договору.

Згідно з п. 2.2.2 кредитного договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п. 2.2.3 кредитного договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо визначена у п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування, визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно з п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6 договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою, встановленою п. 1.6, та процентною ставкою, визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.

У п. 2.3.1.2 кредитного договору визначено порядок пролонгації на стандартних (базових) умовах, а саме: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною у п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Відповідно до п. 2.4.1 кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4 договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

Згідно з п. 2.4.2 кредитного договору у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця, встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п.1.4. договору, або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування, визначеного згідно з п. 1.3 та п. 2.3 цього договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п. 3.2.5 договору.

Пунктом 3.2.5, у свою чергу, передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, кредитодавець з дотриманням вимог законодавства має право стягнути заборгованість у примусовому порядку …

Згідно з п. 3.1.6 у випадку відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору …кредитодавець зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору …. Повідомити позичальника про такий факт …, а також надати інформацію про нового кредитора …, використовуючи на власний розсуд один з таких способів: особисто, під час телефонних, відеопереговорів, шляхом надсилання текстових, голосових повідомлень через засоби телекомунікації тощо.

Відповідно до п. 3.2.6 кредитного договору кредитодавець має право, крім інших передбачених законодавством та цим договором прав: відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим договором кредитодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань позичальника за цим договором.

Згідно з п. 3.3.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені цим договором у порядку, строки та терміни, передбачені п.п. 1.1-1.6 та п. 2.4. цього договору.

Пунктом 4.2 кредитного договору встановлено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, у якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця.

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 6.2 кредитного договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери або у sms повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки sms повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.

Згідно з п. 6.4 кредитного договору укладення товариством кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 кредитного договору).

Відповідно до п. 7.1 договору цей договір, що складається з правил та індивідуальної частини (з додатками № 1 та № 2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно з правилами та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутися не пізніше дати, встановленої п. 1.4 договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього договору кредитні кошти не будуть відправлені товариством та/або не будуть отримані позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в особистому кабінеті.

У п. 10 кредитного договору зазначено реквізити та підписи сторін договору, у тому числі позичальника: прізвище, ім`я, по батькові - « ОСОБА_1 », ідентифікаційний номер (співпадає з податковим номером відповідача) - НОМЕР_3 ; відомості про паспорт (не спростовано відповідачем, що реквізити паспорта не співпадають з його паспортом); адреса місця реєстрації (проживання) АДРЕСА_1 (співпадає зі зареєстрованим місцем проживання відповідача); телефон: НОМЕР_4 (співпадає з фінансовим номером телефону відповідача, до якого прив`язний поточний банківський рахунок), електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Графіком платежів, що є додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 3512538 від 12.09.2021, передбачено та зазначено такі умови кредитування: дата видачі кредиту/дата платежу - 12.09.2021/27.09.2021; кількість днів у розрахунковому періоді - 15; чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період - 5000,00/7450,00 грн; сума кредиту за договором/погашення суми кредиту - 5000,00 грн; проценти за користування кредитом - 1500,00 грн; комісія за надання кредиту - 950,00 грн; реальна річна процентна ставка - 1,637,467.00 %; загальна вартість кредиту - 7450,00 грн (а.с. 14).

У паспорті споживчого кредиту, що є додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 3512538 від 12.09.2021, наведені такі умови кредитування: тип кредиту - кредит; сума кредиту - 5000,00 грн; строк кредитування - 15 днів; мета отримання кредиту - задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням найманого працівника; спосіб надання кредиту - переказ на картковий рахунок; процентна ставка - 2,00 % за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування, вказаного у п. 1.3 договору; стандартна (базова) ставка - 5,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування, вказаного у п. 1.3 договору, на стандартних (базових) умовах, згідно з п. 2.3.1.2 договору; тип процентної ставки - фіксована; комісія за надання кредиту - 950,00 грн; загальні витрати за кредитом - 2450,00 грн; орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом згідно з п. 1.3 договору (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 7450,00 грн (а.с. 15).

У пункті 5 паспорту споживчого кредиту, зазначено, що протягом періоду, на який продовжено строк кредитування на пільгових умовах, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2.00 % за кожен день користування кредитом; на стандартних (базових) умовах відповідно до п. 2.3.1.2 договору, на 1 день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Протягом періоду, на який продовжено строк кредитування на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5,00 відсотків за кожен день користування кредитом.

Довідкою про ідентифікацію первісний кредитор ТОВ «Мілоан» підтвердив, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 3512538 від 12.09.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразово ідентифікатора) відбувся шляхом направлення одноразового ідентифікатора W24772; дата відправки ідентифікатора позичальнику - 12.09.2021; номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор, - НОМЕР_4 (а.с. 16).

Довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс», виданої 07.02.2025 ТОВ «Мілоан», підтверджено успішне проведення платіжу у системі, а саме: дата проведення платежу - 12.09.2021; призначення платежу - кошти згідно з договором 3512538; сума платежу - 5000,00 грн; номер картки отримувача - НОМЕР_2 (а.с. 17).

Відповідно до довідки АТ «Універсал Банк» від 20.05.2025 № БТ/Е-4132, наданої на виконання ухвали суду від 07.05.2025, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , емітовано платіжну карту № НОМЕР_6 (а.с.181).

З цієї ж довідки банківської установи вбачається, що у період з 12.09.2021 по 17.09.2021 фінансовим номером ОСОБА_1 був номер телефону НОМЕР_4 .

З руху коштів по картці від 16.05.2025, наданої АТ «Універсал Банк», за період з 12.09.2021 по 17.09.2021, встановлено, що на картку № НОМЕР_6 , яка емітована на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 о 11:26:21 відбулося зарахування переказу у сумі 5000,00 грн (а.с. 182).

З розрахунку заборгованості (а.с.23), наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» за кредитним договором № 3512538 станом на 26.11.2021 (останній період нарахування - 26.11.2021) має заборгованість 15250,00 грн, яка складається з:

- заборгованість по тілу кредиту - 5000,00 грн;

- заборгованість за процентами - 9300,00 грн;

- заборгованість по комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

З цього ж розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом відбувалися відповідно до умов договору, а саме за 15 днів кредитування проценти нараховувалися за ставкою 2,00 % за кожен день користування кредитом та 60 днів користування кредитом (на умовах пролонгації) - за ставкою 5,00 %.

15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 15/12-2021-22 (а.с. 24-28).

Згідно з п. 2.1 договору факторингу № 15/12-2021-22 за цим договором клієнт - первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.

Відповідно до п. 2.5 договору факторингу № 15/12-2021-22 фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі, але не раніше оплати повного фінансування фактором придбаного у клієнта права вимоги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до п. 6.1.4 договору факторингу № 15/12-2021-22 право вимоги переходить до фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання - передавання реєстру боржників (додаток №_), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Згідно з п 7.1 договору факторингу № 15/12-2021-22 сторони домовилися, що розмір фінансування за реєстром боржників складає 4014759,20 грн.

З акту приймання - передавання реєстру боржників за договором факторингу № 15/12-2021-22 від 15.12.2021 вбачається, що 15.12.2021 ТОВ «Мілоан» (клієнт) передало ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) прийняло реєстр боржників кількістю 4240 штук, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 33,34).

Відповідно до копії платіжного доручення від 20 грудня 2021 року № 313550011 ТОВ «Вердикт Капітал» перерахувало кошти на рахунок ТОВ «Мілоан» у сумі 4 014 759 грн 20 коп. згідно з договором факторингу № 15/12-2021-22 від 15.12.2021 (а.с.35).

Відповідно до витягу з реєстру боржників (а.с. 39) до договору факторингу № 15/12-2021-22 від 15.12.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3512538 у загальній сумі 15250,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 5000,00 грн; заборгованість за процентами - 9300,00 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023 (останній період нарахування 23.02.2022) загальна заборгованість становить 33000,00 грн (а.с.40), яка складається з такого:

- заборгованість по основній сумі кредиту - 5000,00 грн;

- заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 9300,00 грн;

- заборгованість з комісії - 950,00 грн;

- нараховані відсотки з 15.12.2021 по 23.02.2022 - 17750,00 грн.

10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 (а.с. 41-46).

Відповідно до п. 2.1 договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, надалі за текстом - боржники, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору (надалі також - реєстр боржників), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, надалі за текстом основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором.

Права вимоги, що є предметом цього договору належить первісному кредитору на підставі…. договору факторингу № 15/12-2021-22 від 2021-12-15 між первісним кредитором та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан»…

Відповідно до п. 5.1 договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору реєстри боржників (в електронному та друкованому (підписаному) вигляді) та документацію на умовах та в порядку, визначених цим договором. Первісний кредитор має право передавати документацію, в тому числі у вигляді копій договорів. При цьому, умови передачі документації будуть вважатись виконаними. Первісний кредитор не несе будь-якої відповідальності за стан та наявність документації.

Згідно з п. 5.2 договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання - передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

З акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 (а.с. 52-53) вбачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» домовилися про зарахування зустрічних однорідних вимог та зобов`язань за договором.

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло реєстр боржників кількістю 207 307. Після цього від первісного кредитора до нового кредитора переходять права вимоги заборгованості до боржників і новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 54).

Згідно з реєстром боржників та витягом з реєстру до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3512538 у загальній сумі 33000,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 5000,00 грн; заборгованість по процентам - 27050,00 грн; заборгованість по комісії - 950,00 грн (а.с. 55-57, 58).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, за період з 10.01.2023 по 11.03.2025, тобто з моменту відступлення ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до відповідача на користь позивача, будь-які додаткові нарахування за кредитним договором позивачем не здійснювалися (а.с. 59).

З наданих позивач розрахунків заборгованості за договором про споживчий кредит № 3512538 від 12.09.2021 судом установлено таке:

- ТОВ «Мілоан» здійснювало нарахування заборгованості відповідно до умов договору, а саме протягом 15 днів кредитування нараховувалися проценти за ставкою 2,00 % за кожен день та 60 днів користування кредитом (на умовах пролонгації) - за ставкою 5,00 % за кожен день користування кредитом, та загальна сума заборгованості на дату відступлення прав вимоги (15.12.2021) становила 15250, 00 грн, яка складалася зі заборгованості по тілу кредиту - 5000,00 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 9300,00 грн; заборгованості по комісії - 950,00 грн;

- ТОВ «Вердикт Капітал» здійснювало нарахування заборгованості відповідачу у період з 15.12.2021 по 23.02.2022, а саме додатково другим кредитором за 70 днів нараховувалися проценти за неправомірне користування кредитом за ставкою 5,00 %, та загальна сума заборгованості на дату відступлення прав вимоги (10.01.2023) становила 33000, 00 грн, яка складалася зі заборгованості по тілу кредиту - 5000,00 грн; заборгованості по процентам - 27050,00 грн; заборгованість по комісії - 950,00 грн;

- ТОВ «Коллект Центр» з моменту набуття права вимоги до відповідача будь-які додаткові нарахування за кредитним договором не здійснювало.

Відповідно до довідки від 31.05.2025 № 1821/2564, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.199).

Застосовані судом норми права та висновки Верховного Суду

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України - ЦКУ).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 641 ЦКУ пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

За ст. 642 ЦКУ відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦКУ).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».

Так, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (тут та на далі у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно зі статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 (справа № 404/502/18), від 09.09.2020 (справа № 732/670/19) дійшов такого висновку:

«Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Однак важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.»

У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (610 ЦКУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 625 ЦКУ боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин - у період нарахування процентів кредиторами з 12.09.2021 по 26.11.2021 та з 15.12.2021 по 23.02.2022) було передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Карантин, установлений постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями), діяв на території України з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» звільняв споживача від відповідальності за прострочення зобов`язань за кредитним договором на період дії карантину.

Станом на дату розгляду даної справи судом п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачає таке:

«У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (набрання чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів = 23 січня 2024 року), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.»

Тобто у період з 01.03.2020 по 23.01.2024 споживач звільняється законом від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення за кредитним договором. Будь-які платежі, нараховані у вказаний період за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за кредитним договором підлягають списанню кредитодавцем.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦКУ).

Відповідно до ст. 517 ЦКУ первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За ст. 518 ЦКУ боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦКУ).

Згідно зі ст. 1082 ЦКУ боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 було укладено з первісним кредитором ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит в електронній формі, що згідно зі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору у письмовій формі, та відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) надало відповідачу у користування за плату грошові кошти у сумі 5000,00 грн строком на 15 днів з автопролонгацією ще максимум на 60 днів, у разі неповернення кредиту протягом 15 днів.

Факт укладення кредитного договору належним чином підтверджено сукупністю доказів, що містяться у матеріалах справи.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договори між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо укладення відповідачем договору, зважаючи на відсутність у тексті договору та додатках до нього цифрового ідентифікатору. Адже з умов дослідженого судом кредитного договору та з умов Правил надання фінансових кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (а.с. 18-22) вбачається, що особистий номер мобільного телефону та/або адреси електронної пошти позичальника є логіном особистого кабінету.

Без входу до особистого кабінету позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього, які вважалися пропозицію первісного кредитора про укладення кредитного договору (офертою), та без направлення відповіді про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення зі застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався первісним кредитором електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника (відповідача), а позичальник (відповідач), в свою чергу, шляхом використання одноразового ідентифікатора (отриманої алфавітно-цифрову послідовністі) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту), не був би укладений.

Номер мобільного телефону, зазначений у кредитному договорі, та який є логіном особистого кабінету, є фінансовим номером відповідача, через який відбувалася, відповідно, верифікація платежів у банківській установі, де відкритий поточний рахунок на ім`я відповідача.

Відповідач не стверджував, що його особистими даними, у тому числі номером мобільного телефону, електронною поштою тощо заволоділи треті особи шахрайським шляхом. Доказів звернення до правоохоронних органів з відповідними заявами не надав.

Відсутність ідентифікатора у тексті кредитного договору не спростовує факт генерації такого ідентифікатора та його направлення на номер телефону, зазначений у р. 10 кредитного договору, який, як встановлено судом, є фінансовим номером телефону відповідача.

Отже суд висновує, що кредитний договір було укладено в електронному вигляді саме відповідачем, а не третіми особами.

Такі висновки суду ґрунтуються на сукупності досліджених судом доказів, зокрема:

- кредитному договорі, у реквізитах сторін якого зазначено повні та достовірні відомості про позичальника (ПІБ, адреса місця проживання, податковий номер, номер телефону), які повністю співпадають з даними відповідача (ПІБ, зареєстрована адреса місця проживання, податковий номер, номер телефону);

- довідці про ідентифікацію, яка окрім номеру одноразового ідентифікатора містить відомості про дату відправки ідентифікатору, яка співпадає з датою укладення договору; номер телефону позичальника, який співпадає з фінансовим номером телефону відповідача; прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його податковий номер та дату народження;

- довідці з банківської установи та виписці по поточному рахунку відповідача, якими підтверджується факт зарахування кредиту на рахунок відповідача у день укладення договору через одну хвилину після підписання договору.

Передача коштів при укладенні електронних кредитних договорів (особливо з мікрофінансовими організаціями) зазвичай підтверджується комплексом доказів, що демонструють факт переказу коштів від кредитора до позичальника через платіжну систему або інші канали.

У постанові від 12.12.2024 у справі № 298/825/15 Верховний Суд вказав, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно- телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

У справі № 234/7298/20, що переглядалась КЦС ВС, суд установив, що договір сторони уклали в електронному вигляді, зі застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. На думку КЦС ВС, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Також у постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 ВС погодився з тим, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що грошові кошти за спірним договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перераховувалися на платіжну картку позивача, відкриту АТ КБ «ПриватБанк». КЦС ВС погодився із тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.

У постанові КЦС ВС від 20 червня 2024 року (справа № 523/13603/21) суди встановили, що спірні договори укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». При цьому позивачка через особисті кабінети на вебсайтах відповідачів подала заявки на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Ідентифікація позивачки в інформаційно-телекомунікаційних системах відповідачів здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, контактних даних її матері. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що всі ці дії вчинені від імені позивача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.

Отже суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо самого факту укладення кредитного договору відповідачем. Відсутність у довідці про ідентифікацію дати її складання, вихідного номеру та факт її підписання первісним кредитором жодним чином не спростовують факт укладення договору саме відповідачем та зарахування коштів саме на його рахунок у день та у час підписання кредитного договору. Відсутність вихідного номеру та дати на офіційному документі (довідці) зазвичай є порушенням загальних правил діловодства, але автоматично не робить неналежними чи недопустимими відомості, зазначені у довідці, яка містить підпис посадової особи (директора) та печатку товариства, отже така довідка є офіційним документом, який може бути використаний як доказ у суді.

Відповідно до умов кредитного договору його сторонами врегульовано основні істотні умови кредитування, у тому числі: загальну суму кредиту; строк, на який надається кредит, умови автопролонгації строку кредитування; порядок повернення кредиту (графік розрахунків); розмір комісії; проценти за користування кредитом та відповідальність за порушення умов кредитування.

Суд уважає доведеним позивачем та не спростованим відповідачем факт видачі первісним кредитором кредиту у сумі 5000,00 грн та перерахування коштів саме у такій сумі у день укладення договору на поточний банківський рахунок відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» (а.с. 17), довідкою банківської установи (а.с. 181) та випискою банку по рахунку відповідача (а.с. 182).

Так, на платіжну картку № НОМЕР_6 , яка за повідомленням банківської установи належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (у день укладення кредитного договору № 3512538) було зараховано 5000,00 грн.

Отже, факт отримання кредиту відповідачем за кредитним договором у сумі 5000,00 грн є доведеним позивачем та не спростованим відповідачем. Такий факт ґрунтується на умовах кредитного договору.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, що передбачені договором.

Доказів проведення відповідачем повного розрахунку за отриманим кредитом матеріали справи не містять. Відповідач таких доказів не надав та про таке не стверджував.

Отже, відповідач умови кредитного договору порушив та у строк, встановлений умовами кредитного договору, кредитні кошти не повернув.

З цих підстав позовні вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості за договором у сумі 5000,00 грн, суд уважає законними, обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на умовах договору.

Посилання представника відповідача на положення ст. 1215 ЦК України (відповідно до якої не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом) суд уважає безпідставними, оскільки наведена норма матеріального права не регулює питання повернення кредиту та, відповідно, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що ґрунтуються на кредитному договорі.

Сума комісії, пред`явленої до стягнення, у сумі 950,00 грн також цілком відповідає положенням пункту 1.5.1 договору про споживчий кредит.

Факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором суд також уважає доведеним належними та достатніми доказами.

Ствердження представника відповідача, що відсутність у позивача жодних з необхідних наведених відомостей стосовно боржника під час звернення до суду з позовними вимогами свідчить про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача за договором про надання кредитних коштів № 3512538 від 12.09.2021, на який він посилається, є лише припущенням представника відповідача та відхиляється судом. Той факт, що позивач не надав під час подання позову до суду докази зарахування грошових коштів на рахунок саме відповідача, так як не мав можливості отримати відомості, що містять банківську таємницю, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку повернення кредиту, факт отримання якого є цілком доведеним.

Відсутність доказів повідомлення відповідача первісним кредитором про відступлення права вимоги за кредитним договором, як того вимагає а п. 3.1.6 кредитного договору, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Адже відповідач не надав доказів того, що здійснив погашення заборгованості за кредитним договором на користь первісного кредитора. Наслідки неповідомлення боржника (відповідача) про заміну кредитора у зобов`язанні встановлені у ст. 516 ЦК України, відповідно до якої виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням .

Щодо аргументу представника відповідача про безпідставне нарахування позивачем процентів суд зазначає.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей» (чинної станом на період нарахування процентів за кредитним договором) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У чинній редакції наведена норма закону, якою встановлено пільги військовослужбовцям та членам їх сімей, встановлює таке:

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

З довідки військової частини від 31 травня 2025 року № 1821/2564 (форма 5), наданої представником відповідача, не вбачається, що ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця у період з 12.09.2021 (дата укладення кредитного договору) до 23.02.2022 (останню дату нарахування процентів) та у цей період перебував безпосередньо в районах та здійснював зазначені у законі заходи, а тому підстав для застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей» у даному випадку відсутні.

Здійснюючи перевірку розрахунків заборгованості за договором, наданими позивачем, суд висновує таке.

З досліджених судом розрахунків заборгованостей вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося як у межах встановленого договором строку кредитування (за правомірне користування кредитом), так і поза межами строку кредитування (за неправомірне користування кредитом).

Так, первісним кредитором ТОВ «Мілоан» було нараховано заборгованість за договором у загальному розмірі 15250,00 грн, яка складається з таких платежів: заборгованість по тілу кредиту - 5000,00 грн; заборгованість за процентами - 9300,00 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

У подальшому новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал», який придбав право вимоги до відповідача, здійснено додаткове нарахування заборгованості за кредитним договором за період з 15.12.2021 по 23.02.2022, а саме за 70 днів додатково нараховано заборгованість за процентами за ставкою 5,00 % у сумі 17750,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) зробила такий уточнений висновок (п. 141): «у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Крім того ВП ВС у п. 122-128 цієї постанови роз`яснила таке:

«122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

123. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

124. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 (на неврахування якої судом апеляційної інстанції посилається АТ «МР Банк») суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору.

125. Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).

126. Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).

127. Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов`язання, та погодили їх розмір. Установивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів.

128. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).»

У даній справі, що вирішувалася судом, чітко та недвозначно вбачається, що умови кредитного договору передбачають нарахування процентів як плати за правомірне користування кредитом з урахування автопролонгації (75 днів (15+60)) та як міри відповідальності після настання строку погашення кредиту (на умовах 4.2 кредитного договору). Тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Про таке свідчать і відповідні положення договору, викладені у п. 2.2.3, 2.4.1, 2.4.2, 4.2 договору про споживчий кредит.

Положеннями ст. 625 ЦК України обґрунтував й свої позовні вимоги позивач у позовній заяві. Факт нарахування процентів за вказаний період (з 15.12.2021 по 23.02.2022) на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 4.2 кредитного договору, яким врегульовано відповідальність позичальника у разі прострочення зобов`язань, визнав і представник позивача у судовому засіданні.

Суд уважає, що розрахунок заборгованості за договором кредиту не у повній мірі відповідає вимогам закону, та вважає, що положення пункту 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» (як у редакції, чинній у період нарахування процентів за спірним договором, так і у чинній редакції) цілком застосовні й до даного спору.

У період нарахування таких процентів не була завершена дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Закон України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній станом у період нарахування процентів другим кредитором) звільняв споживача від відповідальності за прострочення зобов`язань за кредитним договором, у тому числі за кредитним договором про споживчий кредит, договором позики зі строком погашення кредиту/позики до одного місяця на період дії карантину.

Чинна ж редакція Закону України «Про захист прав споживачів» звільняє відповідача як споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення за кредитним договором у період з 01.03.2020 по 23.01.2024. Будь-які платежі, нараховані у вказаний період за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за кредитним договором підлягають списанню кредитодавцем та примусовому стягненню не підлягають.

Тлумачення пункту 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній у період нарахування процентів за спірними договорами) свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину

- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) у тому числі, але не виключно, неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити проценти за неправомірне користування позикою, кредитом. Такий обов`язок припиняється без його виконання.

Отже, суд уважає, що відповідач на підставі п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» звільняється від відповідальності перед первісним кредитором, а відповідно й перед позивачем як правонаступником, за прострочення виконання зобов`язань за договором кредиту; звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю інші платежі (проценти за період прострочення), сплата яких передбачена договором кредиту за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) відповідачем зобов`язань за таким договором.

Той факт, що проценти за понадстрокове користування кредитом нараховувалися за стандартною (базовою) ставкою, а не за підвищеною, правового значення не має.

Разом з тим, умовами кредитного договору було передбачено, що сторонами погоджено, що строк користування кредитом збільшується (продовжується), якщо позичальник продовжує користуватися кредитним коштами після завершення строку кредитування, та таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника, тобто сторонами погоджено автопролонгацію строку користування кредитом, який має становити не більше 60 днів.

З доказів, наданих позивачем та досліджених судом, які зазначені вище у розділі «Фактичні обставини…» вбачається, що сума кредиту за договором становить 5000,00 грн; строк правомірного користування кредитом 75 днів (15 днів (п. 1.3) з автопролонгацією ще на 60 днів (п. 2.3.1.2)); процентна ставка в день - 2,00 % (за 15 днів); процентна базова ставка в день - 5,00 % (за 60 днів).

Також з наданих позивачем розрахунків заборгованості встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» (попередній (другий) кредитор) нараховувало проценти за користування кредитними коштами після відступлення права вимоги первісним кредитором та поза межами договірного строку правомірного користування кредитом.

Сума процентів за правомірне користування кредитом за договором, яка була нарахована первісним кредитором, за розрахунком, наданим позивачем, становить - 9300,00 грн за період з 12.09.2021 по 26.11.2021. Така сума процентів не перевищує суму процентів, які мали нараховуватися за правомірне користування коштами на умовах договору.

Решта сума процентів, пред`явлена до стягнення, - 17750,00 грн (27050,00 - 9300,00 = 17750,00) за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 - проценти, нараховані на прострочену суму кредиту поза межами строку, встановленого кредитним договором.

Суд звертає увагу на те, що відповідач чи його представник правильність розрахунку не оспорювали, контррорахунок заборгованості не надавали, положеннями Закону України «Про споживче кредитування» (на який послався суд) свої заперечення не обґрунтовували. Разом з тим, суд, керуючись принципом «суд знає право», вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми закону, які підлягають застосуванню та є релевантними до обставин даної справи.

Крім того, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Перевірка розрахунку заборгованості, наданого стороною, та у разі його помилковості, наведення власного розрахунку не порушує принцип змагальності сторін, оскільки є обов`язком суду, що цілком узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справах № 642/548/21, 642/548/21, 159/2146/15-ц, 153/1334/16-ц, № 189/2109/18.

Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Отже, сума процентів 17750,00 грн за період з 15.12.2021 по 23.02.2022, нарахована другим кредитором (ТОВ «Вердикт Капітал») та пред`явлена до стягнення позивачем, є неправомірною. Така сума процентів, нарахована на прострочену заборгованість поза межами строку кредитування, підлягала списанню кредитодавцем, а обов`язок відповідача по сплаті процентів, нарахованих за понадстрокове користування кредитом, припиняється без його виконання. Відповідно, у задоволенні вимог в цій частині суд відмовляє за безпідставністю.

Підсумовуючи все викладене вище суд уважає такими, що є доведеними, обґрунтованими та підставними позовні вимоги у частині стягнення позивачем з відповідача заборгованості за договором про споживчий кредит від 12.09.2021 № 3512538 у сумі 15250,00 грн, у тому числі: сума заборгованості за основною сумою боргу - 5000,00 грн, сума заборгованості за процентами - 9300,00 грн; заборгованість з комісії - 950,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 17750,00 грн суд відмовляє за безпідставністю.

Висновкам Верховного Суду, наведеним сторонами справи у своїх заявах по суті, висновки суду у даній справі не суперечать.

Розподіл судових витрат

Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 2422,40 грн (а.с. 1, 2).

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково (46,21 % від ціни позову), суд на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме - 1119,39 грн (2422,40 х 46,21 % = 1119,39).

Крім того позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9000,00 грн, на підтвердження яких надав відповідні докази.

Також, відповідач просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5500,00 грн, на підтвердження яких надав відповідні докази.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

У відповідності до ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Зі сторони позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано такі докази (копії):

1) договір про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року № 01-07/2024, укладений між адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (а.с. 60-61), відповідно до якого адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги, а клієнт зобов`язується оплатити надані адвокатським об`єднанням послуги після надання адвокатським об`єднанням клієнту відповідного рахунку. Відповідно до п. 4.3 договору факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги…;

2) прайс-лист послуг, які надає адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» (а.с. 61 (на звороті) - 62);

3) заявку на надання юридичної допомоги № 29 від 01.02.2025 (а.с. 63), відповідно до якої ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання правових (юридичних) послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , які складаються з: надання усної консультації з вивчення документів - 2 години - 3000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 2 години - 6000,00 грн;

4) витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 (а.с.64), відповідно до якого вартість правничої допомоги складає 9000,00 грн та складається з: надання усної консультації з вивчення документів - 2 години - 3000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 2 години - 6000,00 грн.

Позивачем надано усі необхідні докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на правничу допомогу у строки, що передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у тому числі: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, договір про надання правничої допомоги, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги. Такі докази завчасно були направлені відповідачеві.

Представник відповідача заперечував проти суми витрат на правничу допомогу, заявлену позивачем до стягнення, та зазначав, що заявлена сума є надмірною, оскільки правова допомога надавалась у стандартній справі, обставини якої, мотивація з посиланням на норми закону повторюються зі справи в справу і не вимагають від адвоката значних зусиль, а факт оплати не підтверджено жодним чином.

Оцінюючи заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України критерія, суд погоджується частково з доводами представника відповідача та вважає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Така правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.

Схожа правова позиція також висловлена Верховним Судом у справі № 340/4492/22 від 25 липня 2023 року.

Також у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Верховного Суду зробила такий висновок:

«Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення».

Сталою є також правові позиції Верховного Суду щодо того, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи (наприклад, постанова ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі, ураховуючи власну практику розподілу витрат на правничу допомогу в аналогічних справах, суд зазначає, що фактично справа розглядалася без участі представника позивача (адвоката адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», з яким укладено договір про надання правничої допомоги); така категорія справ є розповсюдженою, а позовні заяви шаблонними; спір є нескладним у правозастосуванні; відповідач є слабшою стороною у правовідносинах з фінансовою установою (позивачем); сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сукупності зі сумою боргу, що стягуються судом у результаті задоволення позову, можуть бути надмірним фінансовим тягарем для відповідача. Усна консультація адвокатського об`єднання з вивчення документів тривалістю дві години вартістю 3000,00 грн не є явно необхідними у даній справі та неминучими витратами, такі витрати не відповідають критерію розумності, дійсності та необхідності, тому суд уважає, що пред`явлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є дещо завищеним. Також суд ураховуючи суму витрат на правничу допомогу, понесену відповідачем, у даній справі, та дотримуючись принципу рівності сторін, уважає, що сума витрат позивача на правову допомогу у сумі 3500,00 грн не підлягає відшкодуванню. Таку суму витрат слід залишити за позивачем. Відповідно, суд при розподілі витрат ураховує як підставну, обґрунтовану, розумну та необхідну суму витрат позивача, понесену на правничу допомогу, у розмірі 5500,00 грн (9000,00 - 3500,00 = 5500,00).

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково (46,21 % від загального розміру позовних вимог), то керуючись ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141, 137 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені позивачем, на оплату правничої допомоги у сумі 2541,55 грн (5500,00 х 46,21 % = 2541,55).

Зі сторони відповідача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано такі докази (копії):

1) договір про надання професійної правничої допомоги від 14 квітня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 (громадянин) та адвокатом Левком Віталієм Миколайовичем (а.с. 118, 120), відповідно до якого громадянин доручає, а адвокат приймає на себе обов`язки з наданням правової допомоги громадянину у цивільному судочинстві (справа 533/236/25)… Відповідно до п. 6 договору сторони домовились, що умови укладення наведеного договору відповідають волевиявленню сторін. Попередня оплата у сумі 5500,00 грн оплачена громадянином одночасно з підписанням договору;

2) акт виконаних робіт (а.с. 119),

3) розрахунок вартості правової допомоги, що є додатком № 1 до договору від 14.04.2025 (а.с. 121), відповідно до якого загальна вартість наданих робіт становить 5500,00 грн, та складається з консультації, ознайомлення з наданими документами, складання відзиву, вивчення юридичної практики, правових позицій ВС України (загалом 5 годин);

4) квитанцію до прибуткового касового ордера № 82 від 14.04.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі договору від 14.04.2025 по справі №533/236/25 сплатив кошти адвокату Левкову Віталію Миколайовичу у сумі 5500,00 грн (а.с. 122).

Відповідачем надано усі необхідні докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на правничу допомогу у строки, що передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у тому числі: договір про надання професійної правничої допомоги, акт виконаних робіт, розрахунок вартості правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера. Такі докази завчасно були направлені позивачеві.

Представник позивача у письмовій заяві заперечував проти суми витрат на правничу допомогу, заявлену відповідачем, та зазначав, що заявлена сума є завищеною та необґрунтованою, а спір виник саме внаслідок протиправної поведінки відповідача.

Суд не погоджується з твердженням позивача щодо завищення суми, пред`явленої відповідачем до відшкодування, та вважає її такою, що є обґрунтованою та заявленою з урахуванням складності справи, така сума є адекватною, розумною, співмірною з ціною позову та часом, витраченим представником відповідача (адвокатом) на представництво інтересів відповідача в суді. Про співмірність та розумність такої суми опосередковано свідчить також значно більша сума витрат, що пред`явлена до відшкодування позивачем.

На думку суду, судові витрати відповідача у такому розмірі (5500,00 грн) відповідають критеріям реальності (їх дійсності та необхідності), розумності та не є явно несправедливими по відношенню до позивача.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог частково (53,79 % від загального розміру позовних вимог), то керуючись ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141, 137 ЦПК України, з позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати, понесені відповідачем, на оплату правничої допомоги у сумі 2958,45 грн (5500,00 х 53,79 % = 2958,45).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом покладено витрати на професійну правничу допомогу на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на позивача - 2958,45 грн та на відповідача - 2541,55 грн.

Ураховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати, понесені відповідачем на оплату правничої допомоги, у сумі 416,90 (2958,45 - 2541,55 = 416,90).

Керуючись статтями 12, 15, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 282 ЦПК України, нормами матеріального права та висновками Верховного Суду, наведеними у мотивувальній частині рішення, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит від 12.09.2021 № 3512538 у загальній сумі 15250 гривень 00 копійки, у тому числі: - заборгованість за тілом кредиту - 5000 гривень 00 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом - 9300 гривень 00 копійок; заборгованість з комісії - 950 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог на суму 17750 гривень 00 копійок - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у сумі 1119 гривень 39 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 416 гривень 90 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (місцезнаходження: вулиця Мечнікова, буд. 3, офіс 306, місто Київ, 01133; ідентифікаційний код 44276926; електронна пошта: info@collect-center.com.ua).

Представник позивача: Пилипчук Сергій Валерійович (адреса для листування: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; тел.: НОМЕР_7 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; тел.: НОМЕР_8 ).

Представник відповідача: адвокат Левков Віталій Миколайович (адреса: АДРЕСА_4 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; тел.: НОМЕР_9 ).

Повне рішення складено та підписано суддею 09.07.2025.

Суддя В.П. Козир