Решение № 128652521, 01.07.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1366/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД"

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про стягнення 50 232 907, 90 грн

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Слободенюк В.А.;

від відповідача: не з`явився;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (надалі відповідач) про стягнення 50 232 907, 90 грн майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 1 219 976, 73 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, та як наслідок влучання боєприпасів, їх уламків у нежитлове приміщення, яке перебувало на праві оренди в позивача, за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Центральна, 125-а у період часу з 28.02.2022 по 30.03.2022 виникла пожежа, якою знищено товарно-матеріальні цінності, які зберігались у будівлі, та належали позивачу.

2.Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

3.Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/1366/25, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 29.04.2025.

Оскільки наразі дипломатичні відносини України і російської федерації розірвано, то можливості вручити документи суду на території держави агресора не вбачається за можливе, а тому суд розміщував інформацію для відповідача щодо розгляду даного спору на офіційному вебпорталі судової влади України, докази чого долучено до матеріалів справи.

У підготовче засідання 29.04.2025 з`явився представник позивача, відповідач у засідання не з`явився. Суд, із урахуванням думки представника позивача, протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 17.06.2025.

05.06.2025 від позивача надійшло клопотання про доручення копій документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 17.06.2025 з`явився представник позивача, відповідач у засідання не з`явився.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2025.

У судове засідання 01.07.2025 з`явився представник позивача, відповідач у засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 01.07.2025 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні 01.07.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" (позивач) є юридичною особою, що зареєстровано відповідно до законодавства України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.01.2019, видами економічної діяльності якого є: 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів (основний), 31.09 Виробництво інших меблів, 43.91 Покрівельні роботи, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

01.09.2019 між позивачем (орендар) та фізичною особою-підприємцем Воронець О.М. (орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до п.1.3. якого об`єкт оренди належить орендодавцю на правах приватної власності та розташований за адресом: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Центральна, 125 А.

Строк оренди об`єкта оренди за цим договором обчислюється з 01.09.2019 по 31.08.2022 (п.1.6. договору).

Мета оренди: зберігання, обробка фасадного матеріалу (п.1.7. договору).

01.09.2019 між позивачем та фізичною особою-підприємцем Воронець О.М. підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого остання передала позивачу, а він прийняв нежитлове приміщення складське приміщення загальною площею 290 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Центральна, 125 А.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, 24.02.2022 Президентом України було видано Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

З 24 лютого 2022 року, місто Ірпінь, розташоване в Київській області, стало однією з ключових точок збройних дій.

Відповідно до акта про пожежу від 10.06.2022, складеному комісією в складі заступника начальника управління начальника ВЗНС Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області полковника служби цивільного захисту Гордієнка Т.В., головного інспектора ВЗНС Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана служби цивільного захисту Осьмини Ю.М., гр. Воронець О.М. у виробничих приміщеннях у період часу з 28.02.2022 по 30.03.2022 на об`єкті адміністративно виробничий комплекс за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Центральна, 125-а виникла пожежа, якою знищено будівлі та споруди на території майнового комплексу, зокрема будівлю цеху (склад), літ. «Б» з прибудовами літ. «б, б1, б2» на площі близько 700 кв. м, товарно-матеріальні цінності, які зберігались у будівлі, та належали позивачу, по всій площі».

Відділом поліції 2 Бучанського РУП ГУНП у Київській області здійснюється розслідування кримінального провадження №12022111040000549 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, за фабулою якого, 24.02.2022 приблизно о 04:00 год збройні сили та інші військові формування РФ, здійснюючи широкомасштабне військове вторгнення на територію України, шляхом ведення агресивної війни застосували ракетно-бомбові та артилерійські удари, стрілецьку та іншу зброю, що призвело до знищення та пошкодження великої кількості об`єктів цивільної інфраструктури, транспортних засобів, які не є військовими цілями, заподіяння значної шкоди екології та безпеці на території Бучанського району Київської області в межах Бучанської, Ірпінської, Гостомельської, Коцюбинської територіальних громад.

Згідно із повідомленням про прийняття і реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення до слідчого відділення відділу поліції 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява щодо знищення майна позивача, яке знаходилось в складських приміщеннях за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Центральна, буд. 125-а у період збройної агресії військовослужбовців російської федерації. За результатами розгляду, вказане звернення приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022111040000549 від 27.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.

Торгово-промислова палата України сертифікатом №3100-22-1912 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; пожежа на складі позивача де знаходилися панелі, в зв`язку з потраплянням боєприпасів, їх уламків бойових дій на території Київської області, Бучанського району, місто Ірпінь є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) щодо обов`язку здійснити монтаж HPL панелей, які тривали з 24.02.2022 по 10.06.2022.

Відповідно до звіту про оцінку збитків (у вартісному виразі) внаслідок знищення та пошкодження майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" (позивача) в зв`язку із збройною агресією російської федерації станом на 02.04.2024 виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Увекон» станом на 02.04.2024 вартісний вираз реальних збитків, заподіяних об`єкту оцінки пошкодженому та знищеному майну (обладнанню, інвентарю та товарно-матеріальним цінностям, що знаходились у складському приміщенні площею 290 кв. м, орендованому позивачем у фізичної особи-підприємця Воронець О.М. за адресою: Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Центральна, 125 А) становить без урахування розміру ПДВ - 1 219 976, 73 доларів США.

Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч.1 ст.42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.6 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні та не потребує доказування.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок дій Збройних сил російської федерації було знищено майно позивача, чим останньому було завдано збитків.

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно із п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до під.18 п.2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п.5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951) Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).

Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (пункт 9 розділу І «Основні положення» Методики).

Розмір понесених позивачем збитків у сумі 1 219 976, 73 доларів США підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, серед яких, але не виключно звіт про оцінку збитків (у вартісному виразі) внаслідок знищення та пошкодження майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" (позивача) в зв`язку із збройною агресією російської федерації станом на 02.04.2024.

Заперечення та спростування результатів оцінки збитків у матеріалах справи відсутні.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально підтвердженою, крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1 219 976, 73 доларів США.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Згідно із під.1 п.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, сума судового збору за розгляд даної справи складає 753 493, 62 грн (1,5% від ціни позову 50 232 907, 90 грн (1 219 976, 73 доларів США * 41,1753 грн (офіційний курс гривні щодо долара США станом на дату звернення з даним позовом до суду))) та покладається на відповідача і підлягає стягнення з останнього до Державного бюджету України.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, Житная вулиця, б. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ БУД" (04128, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 19-68, ідентифікаційний код 42736168) 1 219 976 (один мільйон двісті дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) доларів США 73 центів збитків.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, Житная вулиця, б. 14) в дохід Державного бюджету України 753 493 (сімсот п`ятдесят три тисячі чотириста дев`яносто три) грн 62 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 07.07.2025.

Суддя В.М. Антонова