Решение № 128558741, 02.07.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2118/25

За позовом Фізичної особи підприємця Антонченка Дмитра Віталійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» (49129, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 122К, корпус Б1/16, код ЄДРПОУ 39469643)

про стягнення 115 525,71 гривень

Суддя Дичко В.О.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа підприємець Антонченко Дмитро Віталійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» про стягнення 115 525,71 грн, у тому числі основної заборгованості в сумі 78001,20грн, інфляційних втрат у сумі 30 504,39 грн та 3% річних у сумі 7 020,12 гривень.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» не виконало зобов`язання за договором поставки № 1409 від 14.09.2021 щодо своєчасної оплати поставленої рекламної продукції.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2118/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 про відкриття провадження у справі № 904/2118/25, що направлена на юридичну адресу відповідача, 22.05.2025 повернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з відміткою Акціонерного товариства «Укрпошта» від 21.05.2025 «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення № 0610251751822, а.с. 29-33).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (відповідь № 1349595 від 05.05.2025, а.с. 23-24) місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй»: 49129, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 122К, корп. Б1/16, тобто поштову кореспонденцію судом направлено за місцем державної реєстрації відповідача.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання вказаного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» вважається таким, що повідомлено про розгляд справи належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 про відкриття провадження у справі № 904/2118/25, з урахуванням вимог ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» не надходило, поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з абз. 1 ч. 2 ст. 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» не скористалось своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, тому господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Ураховуючи предмет та підстави позову в даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позовну заяву, так і доказів, у разі їх наявності, чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» не зробило, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідач суду також не повідомив.

З огляду на достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, беручи до уваги принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, у межах наданих йому повноважень, створив належні умови учасникам судового процесу для реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження» цього Кодексу.

Ураховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» не скористалось наданим законом правом на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування в даній справі є обставини укладення договору поставки, строк дії договору, умови виготовлення та поставки продукції, порядок здійснення розрахунків, наявність/відсутність заборгованості за поставлену продукцію.

14 вересня 2021 року між Фізичною особою підприємцем Антонченком Дмитром Віталійовичем (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» (далі покупець) укладено договір № 1409 (а.с. 11-12, далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених даним Договором, виготовити з власних матеріалів і передати у власність покупця рекламну продукцію, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених даним Договором, прийняти продукцію та сплатити за неї визначену грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2 Договору сторони домовились, що ціна, кількість, розгорнута номенклатура (асортимент) продукції, строки, місце надання продукції, що є предметом цього Договору, встановлюються по узгодженню сторін та вказуються в рахунках та додатках, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник зобов`язується виготовити продукцію згідно замовлення та макету покупця. Замовлення покупця повинно бути викладене у письмовій чи усній формі.

Відповідно до пункту 2.2 Договору планове постачання рекламної продукції покупцю повинно бути виконане не пізніше 01 грудня 2021 року. Підготовчі роботи (заміри, розробка візуалізації, виконання креслень, підготовка матеріалів) мають бути розпочаті після одержання передплати 50%. Остаточний розрахунок має бути виконано до 29.12.2021 року.

Згідно з пунктом 2.3 Договору постачальник при передачі продукції зобов`язується надати наступні товарно-супровідні документи:

2.3.1. Видаткову накладну на отримання продукції.

2.3.2. Рахунок-фактуру на поставлену продукцію.

На підставі пункту 2.6 Договору датою поставки продукції вважається дата прийому-передачі продукції, зазначена у відповідній накладній.

Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна продукції погоджується сторонами та зазначається в рахунках, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до пункту 3.2 Договору розрахунки між сторонами за даним Договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в Договорі.

Згідно з пунктом 3.3 Договору всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України гривні.

Відповідно до пункту 5.1 Договору за порушення умов даного Договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України та даного Договору.

На підставі пункту 5.5 Договору усі спори, що пов`язані з даним Договором, його укладенням та виконанням вирішуються шляхом переговорів. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, спір підлягає розгляду відповідно до чинного законодавства України у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю.

На підставі пункту 7.1 Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 30.09.2022 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно даного Договору.

Постачальник 14.09.2021 виставив відповідачу рахунок-фактуру № 1409-1 (а.с. 13) на оплату продукції «Скл плівка з п/кольоровим друком» у кількості 360 м2, за ціною 216,67 грн (без ПДВ) за 1 м2, на загальну суму 78 001,20 грн (без ПДВ).

Фізична особа підприємець Антонченко Дмитро Віталійович відповідно до умов пункту 2.2 Договору здійснив 01.12.2021 поставку Товариству з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» указаної продукції в кількості 360 м2 на загальну суму 78 001,20 грн, що підтверджується підписаною уповноваженими особами та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №01121 від 01.12.2021 (а.с. 14).

Позивач зазначає, що відповідач за отриману продукцію не здійснив оплату, як передбачено умовами пункту 2.2 Договору, що стало причиною виникнення спору та звернення з позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є господарськими зобов`язаннями, тому згідно з ч. 2 ст. 4, ст.ст. 173-175, 193 Господарського кодексу України до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що склались між сторонами, за своєю правовою природою регулюються загальними положеннями про договір поставки.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як убачається з умов Договору, строк оплати товару є таким, що настав 29.12.2021 року.

Матеріали справи не містять доказів того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» відмовлялось від отримання товару чи від оплати за поставлений товар.

Аналіз приписів ст.ст. 655, 692, ч. 1 ст. 697, ст. 712 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму.

Правовідносини купівлі-продажу (поставки) зумовлюють перехід права власності на товар від продавця (постачальника) до покупця в момент передання товару покупцеві. При цьому законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем (постачальником) до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовились при укладенні договору купівлі-продажу (поставки).

Отже, обов`язок відповідача покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем постачальником товару виникає в силу закону (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену у процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах, у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів оплати продукції в сумі 78 001,20 грн відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

Крім основної заборгованості, Фізична особа підприємець Антонченко Дмитро Віталійович нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 30 504,39 грн за період із травня 2022року до березня 2025 року та 3% річних у сумі 7 020,12 грн за період з 01.05.2022 до 30.04.2025 року.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічні правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 646/14523/15-ц та № 703/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд указує наступне.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п. 28 постанови від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" 100 грн = "ЗБ", де "Х" залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

За наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Указана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

За результатами перевірки судом правильності здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних арифметичних помилок не виявлено.

З урахуванням установлених обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» на користь Фізичної особи підприємця Антонченка Дмитра Віталійовича підлягають стягненню 115 525,71 грн, у тому числі основна заборгованість у сумі 78 001,20 грн, інфляційні втрати в сумі 30 504,39 грн та 3% річних у сумі 7 020,12 гривень.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 гривень.

На підтвердження надання адвокатом Розсошенком Ігорем Івановичем професійної правничої (правової) допомоги Фізичній особі - підприємцю Антонченку Дмитру Віталійовичу до суду подано ордер серії АХ № 1255756 від 28.04.2025 (а.с. 9), свідоцтво № 844 від 16.12.2010 про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 17), договір від 24.04.2025 про надання правової допомоги (а.с. 18-19).

24 квітня 2025 року між Фізичною особою підприємцем Антонченком Дмитром Віталійовичем (далі клієнт) та адвокатом Розсошенком Ігорем Івановичем (далі адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 18-19, далі Договір від 24.04.2025 року).

Згідно з пунктом 1.1 Договору від 24.04.2025 у відповідності до статті 59 Конституції України клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, яка включає в себе надання послуг адвоката у вигляді консультацій, аналізу судової практики, збору доказів, складання позовної заяви та інших процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в Господарському суді Дніпропетровської області у справі за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» про стягнення заборгованості.

Згідно з пунктом 1.2 Договору від 24.04.2025 клієнт делегує адвокату наступні права: представляти інтереси клієнта в суді та приймати участь у судових засіданнях, розробити правову позицію у справі, скласти позовну заяву, відповідь на відзив, підготувати матеріали та подати їх в суд, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копій судових рішень; подавати докази, брати участь у судових засіданнях, брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення, змінювати предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавати апеляційні та касаційні скарги, користуватися без обмежень іншими визначеними законом процесуальними правами, передбаченими ГПК України.

Відповідно до пункту 2.1 Договору від 24.04.2025 при здійсненні своїх професійних обов`язків за цим Договором адвокат зобов`язаний:

- надавати клієнту усні і письмові довідки щодо законодавства, що стосується предмета договору;

- забезпечити представництво клієнта в суді першої інстанції, органах державної влади та органах місцевого самоврядування усіх рівнів, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності;

- здійснити підготовку до подачі позовної заяви, збір доказів;

- надати клієнту консультації та роз`яснення з юридичних питань, що стосуються предмета договору;

- скласти і підписати позовну заяву, розрахунки до позовної заяви (3% річних та інфляційних втрат), відповідь на відзив, заяви по суті справи, клопотання, скарги та інші документи правового характеру, необхідні для виконання договору;

- з`ясовувати всі відомі клієнту обставини;

- надавати на вимогу клієнта інші, крім перерахованих вище, види правової допомоги, пов`язаної з предметом договору;

- використовувати всі передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів клієнта;

- звітувати перед клієнтом щодо стану виконання обов`язків за цим договором;

- не використовувати свої повноваження у шкоду клієнту;

- зберігати адвокатську таємницю за цим договором.

Згідно з пунктом 2.5 Договору від 24.04.2025 адвокат здійснює прийняті на себе зобов`язання у відповідності до меж своєї компетенції, визначеної Конституцією України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 3.1 Договору від 24.04.2025 узгоджений сторонами розмір гонорару за цим договором є фіксованим і не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним та становить 9 000 (дев`ять тисяч) гривень. Детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги за цим договором, адвокатом клієнту не надається.

Відповідно до пункту 3.2 Договору від 24.04.2025 оплата гонорару за даним договором здійснюється клієнтом не пізніше 10-ти днів з моменту прийняття господарським судом рішення у справі.

Згідно з абзацом 1 пункту 4.4 Договору від 24.04.2025 цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до виконання доручення, передбаченого п. 1.1 цього договору.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ч.ч. 1, 2, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, суд має право покласти на відповідача лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися судом до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення клієнта; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення клієнта; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

3) досягнення за результатами виконання доручення клієнта позитивного результату, якого бажає клієнт;

4) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний із названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають урахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу (правову) допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої (правової) допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи понесені такі витрати фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий правовий висновок викладено в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п.п. 24, 48 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268 рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява № 19336/04).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, додатковій постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 20.12.2022 у cправі № 910/6310/21, від 12.01.2023 у cправі № 911/272/21, додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №910/6310/21.

При оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката суд застосовує низку критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та досліджує докази на підтвердження таких критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу (правову) допомогу є оціночною категорією, яка в кожному конкретному випадку (в кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наданих на підтвердження понесення таких витрат, обсягу наданих послуг з професійної правничої (правової) допомоги, їх вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Отже, з урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу (правову) допомогу, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підставі вищевикладеного, враховуючи право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу (правову) допомогу, беручи до уваги баланс інтересів сторін, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 4 000 гривень.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Фізичної особи підприємця Антонченка Дмитра Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» про стягнення 115 525,71 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір-Строй» (49129, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 122К, корпус Б1/16, код ЄДРПОУ 39469643) на користь Фізичної особи підприємця Антонченка Дмитра Віталійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 115 525,71грн (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять гривень 71 копійка), в тому числі основну заборгованість у сумі 78 001,20 грн (сімдесят вісім тисяч одна гривня 20 копійок), інфляційні втрати в сумі 30 504,39 грн (тридцять тисяч п`ятсот чотири гривні 39 копійок), 3%річних у сумі 7 020,12 грн (сім тисяч двадцять гривень 12 копійок), судовий збір у сумі 2 422,40грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок), витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 4 000 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

3. У задоволенні решти клопотання Фізичної особи підприємця Антонченка Дмитра Віталійовича про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 02.07.2025.

Суддя В.О. Дичко