Решение № 128464796, 27.06.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2025 р. справа № 300/7117/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) в інтересах якого діє представник адвокат Круць Володимир Миронович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування рішення №091630021270 від 22.08.2024, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 14.08.2024 з урахуванням страхового стажу за період здійснення підприємницької діяльності 2004-2009 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 14.08.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням №091630021270 від 22.08.2024 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю страхового стажу необхідної необхідного для призначення пенсії 31 рік. Так, згідно розрахунку страхового стажу позивача не включено період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2004 по 2009 роки. Однак, на думку представника позивача, здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період з 2004 по 2009 рік, позивач сплачував до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду). Таким чином позивач, який у цей період перебував на спрощеній системі оподаткування, отримав можливість включити до страхового стажу весь період його підприємницької діяльності з 2004 по 2009 року за умови сплати страхових внесків незалежно від їх суми, у зв`язку з чим такі періоди підлягають зарахуванню до стажу позивача. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

11.10.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення щодо позову, згідно яких ГУПФУ в Івано-Франківській області заперечує проти позову з мотивів, викладених у поясненні та зазначає, що Згідно рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 091630021270 від 22.08.2024 про відмову позивачу в призначення пенсії за віком, страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 01 місяць 08 днів, що також підтверджується розрахунком стажу. При цьому, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З наведеного вбачається, що на час розгляду ГУ ПФУ у Вінницькій області заяви позивача від 14.08.2024 до заяви не було надано Довідку про сплату страхових внесків з Пенсійного фонду. У розписці повідомленні не зазначено про надання позивачем свідоцтва про реєстрацію фізичної особи-підприємця. Отже, рішення прийняте на підставі наданих заявником документів. Також у рішенні зазначено, що у разі надання додаткових документів таке рішення буде переглянуто.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 14.10.2024 відповідно до якого проти позову заперечив. Вказавши, що за результатами розгляду заяви позивача, доданих до неї документів та наявних відомостей, до страхового стажу зараховано усі періоди трудової діяльності та інші періоди, що дають право на отримання пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, страховий стаж позивача склав 25 років 1 місяць 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що до його страхового стажу не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 2004 року по 2009 рік. Однак, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, за доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди згідно наданих позивачем документів на наявних відомостей. Крім того, представник відповідача вважає витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. не співмірними зі складністю справи, значно завищеними, а також не підтвердженими доказами вартості робіт (послуг) адвоката та доказами їх виконання. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 14.08.2024 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та відповідним пакетом документів (а.с.6-7).

Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відповідач рішенням №091630021270 від 22.08.2024 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 рік зазначивши, що страховий стаж позивача становить 25 років 1 місяць 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с.6-7).

Так, згідно розрахунку страхового стажу позивача не включено період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2004 по 2009 роки (а.с.9).

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області розглянувши адвокатський запит від 06.09.2024 № 06-09/24 в інтересах ОСОБА_1 , згідно листа від 11.09.2024 №0900-0202-8/39181 повідомило представника позивача, що за період з 2004 по 2009 роки до бюджету Пенсійного фонду України сплачено страхових внесків на суму 2493,36 грн, в т.ч.: частина фіксованого податку 10% - 15,00 грн (сплачено 28.05.2004); частина єдиного податку 42% - 2226,84 грн (сплачено 10.06.2004 - 226,80 грн, 09.12.2004 - 50,40 грн, 12.05.2005 - 50,40 грн, 23.06.2005 - 25,20 грн, 03.08.2005 - 25,20 грн, 01.09.2005 - 25,20 грн, 28.09.2005 - 25,20 грн, 31.10.2005 - 25,20 грн, 25.11.2005 - 25,20 грн, 19.12.2005 - 0,84 грн, 19.12.2005 - 25,20 грн, 24.01.2006 - 50,40 грн, 17.03.2006 - 75,60 грн, 23.06.2006 - 75,60 грн, 19.09.2006 - 75,60 грн, 13.12.2006 29,40 грн, 19.01.2007 - 29,40 грн, 21.02.2007 - 29,40 грн, 21.03.2007 - 29,40 грн, 20.04.2007 - 29,40 грн, 22.05.2007 - 29,40 грн, 22.06.2007 - 29,40 грн, 23.07.2007 - 29,40 грн, 21.08.2007 - 29,40 грн, 24.09.2007 - 29,40 грн, 23.10.2007 29,40 грн, 21.11.2007 - 29,40 грн, 12.12.2007 - 88,20 грн, 20.03.2008 - 79,80 грн, 22.04.2008 - 42,00 грн, 20.05.2008 - 42,00 грн, 20.06.2008 - 42,00 грн, 22.07.2008 - 42,00 грн, 20.08.2008 - 42,00 грн, 23.09.2008 - 42,00 грн, 22.10.2008 42,00 грн, 21.11.2008 - 42,00 грн, 15.12.2008 - 126,00 грн, 23.03.2009 - 42,00 грн, 22.04.2009 - 42,00 грн, 21.05.2009 - 42,00 грн, 23.06.2009 - 42,00 грн, 22.07.2008- 42,00 грн, 21.08.2009 - 42,00 грн, 22.09.2009 - 42,00 грн, 21.10.2009 42,00 грн, 23.11.2009 42,00 грн, 14.12.2009 - 84,00 грн) фіксований розмір внеску за І квартал 2005 року - 251,52 грн (сплачено 28.12.2006) (а.с.10-11).

Вважаючи рішенням №091630021270 від 22.08.2024 відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Закономта досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону№ 1058-IV.

Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком - 14.08.2024, згідно паспортних даних досягла віку 60 років, що визнається сторонами.

Відповідач рішенням №091630021270 від 22.08.2024 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 рік зазначивши, що страховий стаж позивача становить 25 років 1 місяць 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с.6-7).

Так, згідно розрахунку страхового стажу позивача не включено період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2004 по 2009 роки (а.с.9).

Враховуючи вищенаведене, відповідачем до страхового стажу позивача не включено період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2004 по 2009 роки.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Статтею 8 Закону № 1058-IVпередбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Закономта досягли встановленого цим Закономпенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цьогоЗаконунараховуються страхові внески.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IVзагальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т. ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIIIрозділXV"Прикінцеві положення" Закону №1058-ІVдоповнено пунктом 3-1, яким передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Також постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 793"Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній"доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відтак, законодавчо були змінені умови щодо зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування.

За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

З огляду на це, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.

Між тим, пунктом 2Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства", який діяв згідно із Законом України від 04.11.2011 №4014-VІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності"до 01.01.2012,встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до місцевого бюджету - 43 відсотки;

- до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

- на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач сплачував до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).

Судом встановлено, що відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській діяльності від 11.09.2024 №0900-0202-8/39181 за період з 2004 по 2009 роки до бюджету Пенсійного фонду України сплачено страхових внесків на суму 2493,36 грн, в т.ч.: частина фіксованого податку 10% - 15,00 грн (сплачено 28.05.2004); частина єдиного податку 42% - 2226,84 грн (сплачено 10.06.2004 - 226,80 грн, 09.12.2004 - 50,40 грн, 12.05.2005 - 50,40 грн, 23.06.2005 - 25,20 грн, 03.08.2005 - 25,20 грн, 01.09.2005 - 25,20 грн, 28.09.2005 - 25,20 грн, 31.10.2005 - 25,20 грн, 25.11.2005 - 25,20 грн, 19.12.2005 - 0,84 грн, 19.12.2005 - 25,20 грн, 24.01.2006 - 50,40 грн, 17.03.2006 - 75,60 грн, 23.06.2006 - 75,60 грн, 19.09.2006 - 75,60 грн, 13.12.2006 29,40 грн, 19.01.2007 - 29,40 грн, 21.02.2007 - 29,40 грн, 21.03.2007 - 29,40 грн, 20.04.2007 - 29,40 грн, 22.05.2007 - 29,40 грн, 22.06.2007 - 29,40 грн, 23.07.2007 - 29,40 грн, 21.08.2007 - 29,40 грн, 24.09.2007 - 29,40 грн, 23.10.2007 29,40 грн, 21.11.2007 - 29,40 грн, 12.12.2007 - 88,20 грн, 20.03.2008 - 79,80 грн, 22.04.2008 - 42,00 грн, 20.05.2008 - 42,00 грн, 20.06.2008 - 42,00 грн, 22.07.2008 - 42,00 грн, 20.08.2008 - 42,00 грн, 23.09.2008 - 42,00 грн, 22.10.2008 42,00 грн, 21.11.2008 - 42,00 грн, 15.12.2008 - 126,00 грн, 23.03.2009 - 42,00 грн, 22.04.2009 - 42,00 грн, 21.05.2009 - 42,00 грн, 23.06.2009 - 42,00 грн, 22.07.2008- 42,00 грн, 21.08.2009 - 42,00 грн, 22.09.2009 - 42,00 грн, 21.10.2009 42,00 грн, 23.11.2009 42,00 грн, 14.12.2009 - 84,00 грн) фіксований розмір внеску за І квартал 2005 року - 251,52 грн (сплачено 28.12.2006) (а.с.10-11).

Вказана інформація була доступна і відповідачу як пенсійному органу.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період з 2004-2009 років позивач сплачувала до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимогУказу Президента України від 03.07.1998 №727/98(42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).

При цьому, відповідачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про несплату позивачем у період з 2004-2009 років страхових внесків. Також суду не надано доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків.

Суд зазначає, що отримання особою доходу передбачає сплату відповідних податків, при цьому адмініструє сплату податків відповідний податковий орган.

Адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) так само покладено на відповідний державний орган. Особа не може нести відповідальність за наповнення Реєстру застрахованих осіб.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №640/25128/19.

Отже, пенсійним органом не наведено жодних порушень позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періодів провадження ним підприємницької діяльності з 2004-2009 років.

Таким чином позивач, який у цей період з 2004-2009 років, отримав можливість включити до страхового стажу весь період підприємницької діяльності за умови сплати страхових внесків незалежно від їх суми, у зв`язку з чим такі періоди підлягають зарахуванню до стажу позивача.

На підставі вищевикладеного суд зазначає, що період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 2004-2009 років, в яких позивачем сплачені страхові внески, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків.

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності 2004-2009 років. Тому з огляду на сукупність доказів, суд дійшов висновку, що період здійснення підприємницької діяльності 2004-2009 років підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №091630021270 від 22.08.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною 2статті 245 КАС Українивизначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже,закономповинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма законуповинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно доЗакону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії, що визнається та не заперечується сторонами.

Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відтак, керуючисьстаттею 9 КАС України та враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №091630021270 від 22.08.2024 про відмову у призначенні, з метою ефективного захисту порушених прав і інтересів позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 14.08.2024 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті,не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно квитанції №1902-5599-9656-5654 від 16.09.2024.

В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4статті 134 КАС Українивстановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн подано:

- договір від 08.07.2024 №08/07/24, за яким замовником визначений ОСОБА_1 , виконавцем адвокат Круць Володимир Миронович (а.с.21);

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №974 виданого 27.12.2013 (а.с.23);

- ордер №1077819 від 17.09.2024;

- квитанцію до прибуткового касового ордену №17/09/24 від 17.09.2024 на суму 10000 грн;

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідач у відзиві щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заперечив щодо наявності законних підстав для стягнення з управління на користь позивача коштів на оплату судових витрат.

Так, за змістом частини 9статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Відтак, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №091630021270 від 22.08.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення позивачу пенсії за віком від 14.08.2024 з урахуванням страхового стажу позивача за період здійснення ним підприємницької діяльності 2004-2009 роки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21100),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018)

Суддя Микитин Н.М.